4. Про те, як Святий випікав просфори

І побачив він, що часто [люди] позбавлені Літургії, бо нема випечених просфор. Дуже вболівав за це і задумав сам у своїй смиренності посвятитися цій справі. Так і вчинив. Отож почав він випікати просфори й продавати, а якщо йому залишався прибуток, то його роздавав убогим; за гроші купував зерно, власноруч молов і знову випікав просфори. І було на це Боже провидіння, щоби чисті просфори приносив до Божої церкви непорочний і неосквернений юнак. Так тривало два роки або й більше. Усі його ровесники насміхалися над ним, докоряли йому за цю справу, оскільки їх напучував лихий, а Блаженний приймав усе це з радістю й мовчки. Ворог же і ненависник добра, побачивши, що благословенний юнак перемагає його смиренням, не дрімав, намагаючись відвернути його від такої праці. І почав підбурювати проти нього його матір, аби вона йому заборонила таке починання. Мати ж, що й без того не могла терпіти такої наруги над своїм сином, почала його з любов'ю вмовляти: «Благаю тебе, сину, облиш таке заняття, бо соромиш рід свій. Не можу терпіти, як усі докоряють тобі за цю справу, та й не личить тобі, юнакові, таке робити». Та блаженний юнак Теодосій зі смиренням відповідав їй, кажучи: «Мамо, благаю тебе, послухай, мене: Господь Бог наш Ісус Христос став убогим і смиренним, подаючи нам приклад, щоб і ми задля нього були скромними. Був зневажений, і обпльований, і битий в лице, та все це він витерпів заради нашого спасіння. Тож чи не краще нам терпіти, щоби знайти Христа? А щодо моєї праці, то послухай мене.

Коли наш Господь Ісус Христос засів до вечері зі своїми учнями, то «... узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте: це моє тіло» (Мт. 26, 26). Тож якщо Господь назвав наш хліб своїм тілом, то чи не слід мені радіти, що Господь сподобив мене бути співтворцем свого тіла?»

Почувши це, мати дивувалася мудрості юнака і відтоді не займала його. Та ворог не дрімав, намовляючи її проти юнака через таке його смирення. Через рік, побачивши його якось при випіканні Просфор, коли закіптився пічним димом, вона дуже його жаліла і знову відтоді почала йому забороняти, іноді ласкою, а деколи й погрозами; і навіть била його, щоб облишив таке заняття. І блаженний юнак був у великій зажурі та й не знав, як зарадити, що робити. Тож одного разу, вставши вночі, вийшов зі свого дому і пішов до іншого міста, недалеко звідти, жив у пресвітера та робив свою звичну справу. Мати ж, шукавши і не знайшовши його у своєму місті, дуже за ним затужила. Однак довідавшись за якийсь час, де проживає, із великим гнівом подалася за ним. Прибувши у згадане раніше місто, знайшла його у пресвітерському домі, схопила його та й поволокла б'ючи до свого міста. Привівши до свого дому, заборонила йому, наказуючи: «Ти не смієш від мене відходити; якщо ж кудись підеш і я тебе знайду, то приведу до свого міста зв'язаним».

А блаженний Теодосій молився Богові та щодня ходив до Божої церкви.

5. Про служіння володареві та смирення Святого

Був він смиренний серцем та покірний усім так, що володар цього міста, побачивши юнака у такому смиренні й покорі, дуже полюбив його і звелів, аби той проживав біля його церкви, дав йому гарне вбрання, щоб у нього зодягнувся. І ходив так Блаженний декілька днів та наче якийсь тягар носив на собі - так йому було незручно; тож зняв його із себе і віддав нужденним, а сам зодягнувся в убогий одяг і так ходив.

Володар же, побачивши, що він так ходить, знову дав йому інший одяг, кращий від першого, благаючи ходити у ньому. Він же, знявши й той, віддав, і так робив багато разів. Коли про це почули судді, то ще більше його полюбили, подивовані його смиренням.

Пішов якось блаженний Теодосій до одного коваля, замовив собі в нього залізний ланцюг, обв'язався ним по бедрах і так ходив. Залізо було тісне і вгризалося в його тіло, він же вдавав, наче його тіло ніщо не гризе. Та коли через довший час настали святкові дні, мати почала змушувати його зодягнутися у святковий одяг на службу, бо того дня всі міські вельможі були запрошені на трапезу до володаря міста, а блаженному Теодосієві було велено їх пригощати та їм прислуговувати. Тому-то мати намовляла його зодягнутися урочисто, бо почула, що володар запросив міських вельмож до себе на бенкет. Коли він почав одягати чисту одежу, то, будучи простодушним юнаком, не ховався від матері; а вона пильно розглядала його і побачила на сорочці кров. Придивившись пильніше, зрозуміла, що кров ця від залізного ланцюга. Накинулася на нього із гнівом і люттю, розірвала на ньому сорочку і, б'ючи, зняла залізо з його бедер. А блаженний Теодосій, наче нічого й не сталося, одягнувся й пішов служити на бенкеті з усім смиренням.