49. Про смирення князя Святослава перед святими

Невдовзі благовірний князь зрозумів, що блаженний Теодосій переміг свій гнів і припинив свої докори. Вельми зрадів, бо віддавна бажав говорити з ним та насолодитися його духовними словами. Отож посилає до Блаженного, чи дозволить йому прийти до його монастиря, чи ні. Коли ж той дозволив йому прийти, то він, радісно вставши, прийшов із боярами до монастиря Блаженного. Коли великий Теодосій вийшов з братією із церкви, то за звичаєм зустрів його і поклонився, як належить князеві, а той поцілував Блаженного. Тоді каже йому благовірний князь: «Отче, я не наважувався прийти до тебе, вважаючи, що коли ти так гніваєшся на мене, то не впустиш до свого монастиря». І сказав Блаженний: «Що ж бо, благий владико, може мій гнів супроти твоєї сили, та нам належить докоряти й говорити вам те, що служить для спасіння вашої душі, а вам краще це послухати».

Так вони увійшли до церкви, помолилися, а після молитви сіли. Блаженний Теодосій почав навчати його Святого Письма, багато повчав його про любов до свого брата. Та той покладав багато провини на свого брата і через те не бажав з ним помиритися. Отож після довгої розмови князь знову повернувся у свій дім, прославляючи Бога, що сподобився розмовляти з такою людиною. Відтоді часто приходив до нього, аби насититися тією духовною поживою. Солодшими-бо від меду й соку були слова Блаженного, що виходили з його медових уст. Часто й великий Теодосій заходив до нього, нагадуючи йому про страх Божий і про любов до брата.

Одного дня, коли блаженний і богоносний отець наш Теодосій пішов до нього і вступив до палати, де сидів князь, то побачив перед ним багатьох музикантів: одні грали на гуслях, інші на скрипках, ще інші на органах. І так всі грали й веселилися, як велить звичай перед князем. Блаженний сів скраєчку, похнюпився і, нахилившись до нього, сказав: «Чи буде так і в майбутньому віці?» Відразу князь зворушився цим словом Блаженного і навіть просльозився, наказавши тим припинити. Відтоді, коли велів музикантам влаштовувати ігри, то, почувши про прихід блаженного Теодосія, відразу наказував стояти тихо і мовчати. Неодноразово, коли сповіщали йому про прихід Блаженного, він виходив, зустрічав його радісно перед дверима палати, і так обидва входили досередини. Тоді він, радіючи, говорив Преподобному: «Оце, отче, кажу тобі правду: що коли б мені сповістили, що мій батько воскрес із мертвих, то я не радів би так, як із твого приходу. Не боявся б так і не нітився, як від твоєї преподобної душі».

А Блаженний говорив йому: «Якщо ж ти так боїшся мене, то вчини мою волю і поверни твого брата на престіл, який йому передав твій благовірний батько». Та він мовчав, не знаючи, що відповісти йому на це, бо ворог так розпалив його гнівом на свого брата, що не хотів і слухати.

Отець же наш Теодосій щодня і щоночі молив Бога про христолюбивого князя Ізяслава і велів його поминати на ектенії як першопрестольного і найстаршого з усіх князя. А цього, про якого сказав, що він незаконно сів на тому престолі, не велів поминати у своєму монастирі. І братія ледве переконала його в тому. Тоді велів поминати і цього разом із тим, однак спершу христолюбця, а потім цього благовірного.

А великий Никон, побачивши таку незгоду між князями, відійшов із двома ченцями на вище названий острів, де спорудив монастир. Коли ж блаженний Теодосій багато разів благав його не відходити й не розлучатися з ним за життя, то він, не послухавши його в цьому, а відійшов на своє місце, як говорилося раніше.