13. Про відхід святого Никона

Тоді великий Никон та інший монах монастиря святого Мини, названий Болгарином, порадившись, відійшли, бо хотіли окремо осісти. Прийшли вони до моря і тут розійшлися, подібно як апостоли Павло і Варнава, щоби проповідувати Христа, як написано в Діяннях апостолів. Болгарин, маючи намір іти до міста Константинового, знайшов посеред моря острів і поселився там. Прожив там багато літ, зносячи голод та холод, і помер там у мирі. Ще й донині цей острів називається Болгарів.

Великий же Никон пішов до острова Тьмутороканського, знайшов біля міста чисту місцину й оселився тут. Божою благодаттю зросло це місце, і на ньому спорудив церкву Святої Богородиці. І постав там монастир славний, на зразок Печерського монастиря, який існує і донині.

Потім і скопець Єфрем відійшов до Константинополя і жив там в одному з монастирів. Згодом його послано до цієї країни і поставлено єпископом у місті Переяславі.

Оце вже, чимало оповівши, я перервав головну розповідь, то вже слід повернутися нам до попередньої оповіді.

14. Про поставлення Святого на пресвітерство

По відході тих святих блаженний отець наш Теодосій був поставлений пресвітером за велінням преподобного Антонія. І щоденно відправляв Божественну Службу з повним смиренням, бо був сумирного норову, тихий помислом і простий розумом, сповнений всякої духовної мудрості і мав непорочну любов до всієї братії. Зібралося-бо тоді до 15 братів.

15. Про відхід великого Антонія

Преподобний же Антоній, що звик жити сам, не міг терпіти метушні і галасу, зачинився в одній келії печери, поставивши замість себе для братії блаженного Варлаама, сина боярина Йоана. Згодом звідси переселився на інший пагорб преподобний Антоній і викопав печеру, жив у ній, не виходячи, де й донині лежить його чесне тіло. Невдовзі блаженний Варлаам поставив над печерою малу церковцю в ім'я Святої Богородиці, щоб тут збиралася братія на божественне славослов'я. Відтоді це місце стало відоме всім, бо раніше небагато про нього знали.

Спершу ж життя їх минало у печері, і скільки скорботи й печалі витерпіли через тісноту того місця - одному Богу відомо, а устами людськими неможливо розповісти. До того ж поживою був лише хліб і вода. У суботу і в неділю споживали трохи сочевиці. Часто ж й у ті дні сочевиці не було, то варили овочі й тільки це їли. При цьому працювали руками: виплітали сандалії й клобуки чи виконували іншу ручну працю. Це носили до міста, продавали, натомість купували збіжжя й ділили між собою, щоби вночі кожен змолов свою частину на випікання хліба. По ранішній пісні знову бралися до свого ремесла. Інші ж працювали в городі, щоби виростити овочі, поки не наступав час ранішнього славослов'я. І так усі, зійшовшись у церкві, разом співали Часи і служили Святу Літургію. Потім, споживши трохи хліба, кожен знову приступав до своєї праці. Так трудилися щоденно, перебуваючи в Божій любові.

Та й отець наш Теодосій, смиренний і послушний духом, усе те терпів: труднощі, подвиги і фізичну працю, тілом був сильний і міцний. Із готовністю всім служив, і воду носив, і з лісу дрова ніс на собі, а щоночі провадив славослов'я Боже. Іноді ж, коли брати спочивали, Блаженний брав поділене збіжжя, молов частину кожного і клав на своєму місці. Деколи, якщо було багато ґедзів і комарів, він . уночі виходив над печеру, оголював своє тіло до пояса і сідав, прядучи вовну та псалми Давидові співаючи. Незліченні ґедзі й комарі вкривали все його тіло, їли плоть його і пили кров його; а отець наш Теодосій сидів непорушно, не встаючи з місця доти, поки не наставав час Утрені. Раніше за всіх прийшовши до церкви, стояв непорушно, не розсіювався думками, творив божественне славослов'я. Після того останнім виходив із церкви. За це всі його дуже любили і дивувалися з його смирення та покори.