22. Про смерть блаженного Варлаама

Блаженний Варлаам, син боярина Йоана, ігумен монастиря святого Димитрія, котрий збудував христолюбивий князь Ізяслав, пішов до святого міста Єрусалиму і, походивши там по святих місцях, повернувся до свого монастиря. І знову ж через певний час пішов до Константи нового міста. Тут походив по всіх монастирях і, купивши все необхідне для свого монастиря, повернувся додому. І в дорозі, вже будучи у своєму краї, тяжко захворів. Тож дійшов до міста Володимира, дістався до монастиря, який був на околиці й називався Свята Гора, і там спочив у Бозі, з миром закінчивши своє життя.

Помираючи, заповів він своїм супутникам, щоби тіло його перевезли до монастиря святого Теодосія і там поховали, а все, що він купив у Констатинополі - ікони і інше потрібне, звелів віддати Блаженному.

І вчинили так, як він заповів. Перенесли його тіло й поховали у монастирі блаженного Теодосія, праворуч церкви, де і донині є його могила. І все, що їм звелено, віддали до рук Преподобного.

23. Про відхід блаженного Ісаї

Після того христолюбивий князь Ізяслав, вибравши одного з братів у монастирі Великого Теодосія, на ім'я Ісая, котрий прославився у чернечому житті, вивів його звідти і поставив ігуменом у своєму монастирі святого Димитрія. А згодом, зважаючи на його доброчестя, поставлений був єпископом у місті Ростові. І там його вшановують як святого, бо дістав від Бога дар творити чудеса.

24. Про прихід святого Никона

Коли помер князь того острова Ростислав, то його мешканці просили великого Никона піти до князя Святослава і благати, аби відпустив свого сина сісти на їхньому престолі. Діставшись міста, той прийшов до монастиря блаженного Теодосія. Як тільки вони побачили один одного - обидва припали у поклоні і обнялися плачучи, бо давно бачилися. По тому благав його блаженний Теодосій не відлучатися від нього, поки вони живі. То великий Никон пообіцяв йому, що піде туди впорядкувати свій монастир і відразу повернеться. Те й учинив: дійшов із князем Глібом до того острова, а коли князь сів на престіл у тому граді, повернувся Никон назад. Прибувши до монастиря великого отця нашого Теодосія і передавши все своє майно до рук Блаженного, сам із великою радістю йому підкорився.

І дуже любив його блаженний Теодосій, маючи його немов за батька. Коли кудись відлучався, то доручав йому братію, щоби її навчав та оберігав, як найстарший серед усіх. А коли знову сам повчав братію духовними настановами у церкві, то велів великому Никону навчати братію чинити так, як вичитав у книгах. Також [велів] преподобному отцю нашому Стефану, що був тоді уставником, згодом, по смерті блаженного Теодосія, став ігуменом того монастиря, а потому був єпископом Володимирським.

Це я сказав про тих отців [мимохідь], а далі оповідатиму лише про блаженного отця нашого Теодосія і про все те, що він за Божою благодаттю достойно виконав.

25. Про працелюбність і старанність Святого

Оповісти ж хочу про таке світило - святого і великого отця нашого Теодосія. Бо воістину він був чоловік Божий, видиме світило у мирі, що засіяло всім ченцям і смиренням, і послухом. Прославився й іншими трудами, працюючи повсякдень руками своїми. Часто заходив він до пекарні та, працюючи разом із пекарями, радів духом, вимішуючи тісто та випікаючи хліб. Був-бо, як я уже казав, тілом міцний та сильний. Своїми повчаннями втішав та зміцнював душевно всіх, хто страждав, ніколи не розслаблявся у своїх трудах.

Якось у переддень свята Святої Богородиці не виявилося води. А був тоді келарієм згаданий уже Теодор, який мені багато розповів про цього преславного мужа. Тож пішов він і сказав блаженному Теодосієві, що нікому наносити води. Тоді Блаженний швидко встав і почав носити з колодязя воду. А один із братів, побачивши, як він носить воду, побіг і сказав декільком братам, які поспішно прийшли і наносили води аж надміру.

А то якось не було дров для приготування їжі. Пішов келарій Теодор до Блаженного і сказав, аби той звелів одному із братів, вільному від роботи, приготувати необхідні дрова. І сказав Блаженний: «Оце і я незайнятий, то я й піду». А був це час обіду. Блаженний велів братії йти до трапези, а сам, узявши сокиру, почав колоти дрова. Пополудні брати, вийшовши, побачили свого преподобного ігумена, який коле дрова і так трудиться. Тоді кожен узяв свою сокиру, і накололи стільки дров, що вистачило на багато днів. Отаким було старання до Бога блаженного й духовного отця нашого Теодосія, бо володів істиним смиренням і великою скромністю, наслідуючи в цьому Христа - правдивого Бога, який сказав: «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем...» (Мт. 11, 29). Тому, зважаючи на таку науку, був смиренний і вважав себе останнім серед усіх, так працюючи й прислуговуючи: завжди перший виходив до праці і перший серед усіх приходив до церкви.

Часто також, коли великий Никон сидів за переписуванням книг, Блаженний сидів збоку і виплітав шнурки, необхідні для цієї справи. Таким було його смирення й простота. Та й не бачив ніхто ніколи, щоби він лежав на боці чи омивав своє тіло - мив хіба що руки. Одягом його була волосяна жорстка свитка на тілі, а по ній інша свита, дуже благенька. Зодягав він ЇЇ, щоби не було видно його волосяниці.

Через свій убогий одяг багато нерозважних докоряли йому й насміхалися, але Блаженний радо приймав їхні докори, завжди пам'ятаючи Господнє слово і ним втішаючись, радів: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі...» (Мт. 5, 11-12). Згадуючи це, Блаженний утішався, терпляче зносячи від усіх докори й образи.