53. Про смерть святого Теодосія

Наступного дня блаженний наш Теодосій, знову скликавши братію, сказав їм: «То як, діти, чи порадилися ви між собою, хто буде достойним ігуменом?» Вони ж усі сказали, що Стефан буде гідним, щоби прийняти ігуменство після нього. Блаженний же, покликавши того й поблагословивши, призначив його ігуменом на своє місце, а їх багато навчав коритися йому, а потім відпустив їх, назвавши й день своєї смерті. Сказав-бо, що в суботу, після сходу сонця, душа його розлучиться з тілом. І знову покликав лише Стефана і вчив його, як доглядати святу отару, щоб не відлучався від неї, а служив їй зі смиренням. Самому вже дошкуляли великі болі.

Коли ж прийшла субота і почало світати, то послав і скликав Блаженний усю братію і так духовно поцілував по одному всіх, які плакали і ридали, прощаючись із таким пастирем. І Блаженний сказав їм таке: «Діти мої любі, браття! Любов'ю поцілував я всіх вас, бо відходжу до нашого Владики, Господа Ісуса Христа. А ото ваш ігумен, якого ви самі вибрали. Майте його за свого духовного отця, побоюйтеся його і все робіть за його велінням. А Бог, який усе сотворив Своїм словом і премудрістю, нехай вас благословить і вбереже від біди, нехай захоронить вашу непорушну й сильну віру в Нього, аби ви перебували в єдності і в єдиній любові разом до останнього подиху.

Нехай дасть вам ласку непомильно трудитися для Нього, щоб ви перебували в єдності тілом і духом, у смиренні і послуху. "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (Мт. 5,48). І Господь нехай буде з вами. Нарешті, молю вас і заклинаю, щоб поховали мене у тому ж одязі, в якому я є сьогодні, у печері, де я перебував у дні посту; і не обмивайте мого убогого тіла, щоби ніхто із людей мене не бачив, а самі похороніть це тіло у згаданому місці».

Слухаючи це з уст святого Отця, братія плакала гіркими сльозами.

54. Про доручення й обітниці Святого своїм учням

І знову Блаженний потішав їх, промовляючи: «Обіцяю вам, браття й отці, що хоча й тілом відходжу від вас, та духом завжди буду з вами. І оце скільки вас помре у цьому монастирі, чи будете кудись послані ігуменами, якщо хтось і згрішить, я за це буду відповідати перед Богом, а якщо хтось відійде самовільно із цього місця, то тут не буде моєї провини. Отож розумійте мою відвагу перед Богом: коли побачите, що у цьому монастирі примножується всяке благо, то знайте, що я перебуваю поблизу небесного Владики; коли ж побачите нужду і занепад в усьому, то знайте, що я далеко від Бога і не маю відваги молитися до Нього». Сказавши це, відпустив усіх, не залишаючи при собі нікого.

Та один із братів, який завжди прислужував йому, трохи причинивши двері, зазирав у щілину. І ось Блаженний устав, і впав ниць на коліна, і слізно благав милостивого Бога про спасіння своєї душі, і закликав на допомогу всіх святих, а найбільше Святу Володарку нашу Богородицю, а через неї благав Господа Бога й Спаса нашого Ісуса Христа про свою отару і про те місце. А після молитви знову ліг на своє ложе і, полежавши трохи, поглянув на небо та з усміхненим лицем голосно сказав: «Благословенний той Бог, якщо воно так є, і я не боюся, а радісно відходжу із цього світу». Це слід розуміти так, що мав тоді якесь видіння, коли це казав. І потім заспокоївся, простяг ноги, склав на грудях руки хрестом і передав свою святу душу до рук Божих. Перейшов до святих отців року 1074-го, у суботу, третього дня місяця травня, при сході сонця, як сам передбачив.

Тоді ж учинили над ним великий плач і, взявши його [тіло], понесли до церкви і за звичаєм творили над ним святий спів.

І тоді немов за якимось Божим повелінням, зійшлося багато вірних із власного поруху і сиділи перед ворітьми, очікуючи, коли винесуть Блаженного. А благовірний князь Святослав перебував тоді недалеко від монастиря, стояв і побачив вогняний стовп від землі до небес над тим монастирем. Та цього ніхто не бачив, лише князь. І з цього він зрозумів, що Блаженний помер, то сказав до своєї дружини: «Оце, думаю, сьогодні помер блаженний Теодосій». Бо день перед тим був у нього і бачив, що він тяжко нездужав. І послав довідатися, чи справді той помер. Так воно й було, то дуже за ним плакав.