6. Святий іде від своєї матері до Києва

Через деякий час почув у Євангелії Господа, який каже: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене» (Мт. 10, 37). І знову: «Прийдіть до мене всі, хто втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, то ж знайдете полегшу душам вашим» (Мт. 11, 28-29). Почувши це слово, богонатхненний Теодосій запалав божественною любов'ю і, охоплений Божим поривом, повсякдень і повсякчас міркував, як і де постригтися та втаїтися від своєї матері. За Божим провидінням, відбула його мати до села і була там довший час.

Блаженний же, зрадівши, помолився Богові і потай вийшов зі свого дому, не маючи при собі нічого, крім одягу і дещиці хліба задля немочі тілесної, тай пустився до міста Києва, бо чув про тамтешні монастирі. Не знаючи дороги, молив Бога, щоби знайти супутників, які б його скерували на бажану путь.

Із Божого провидіння трапилося, що цим шляхом їхала купецька валка з великим вантажем. Довідавшись, що йдуть до того міста, Блаженний дуже зрадів духом і прославив Бога, який сповнив бажання його серця, та пішов за ними, тримаючись віддалік і не показуючись. Коли вони зупинилися на ніч, то Блаженний наблизився так, щоб лиш очима їх бачити, і тут відпочивав під охороною єдиного Бога. Подорожуючи так три тижні, дістався до названого міста.

Коли ж прибув, то обійшов усі монастирі, бажаючи стати монахом, благав, щоб його прийняли. Вони ж, побачивши простого юнака та ще й бідно зодягненого, не хотіли його прийняти. Це Бог так зволив, щоб він міг дійти до того місця, куди замолоду був покликаний Богом, туди його й повів.

7. Прихід Святого до Великого Антонія і про постриг його

Тоді почув він про блаженного Антонія, який живе у печері, і, окрилений думкою, помчав до тієї печери і прийшов до преподобного Антонія. Побачивши його, впав [на коліна], і поклонився йому, і слізно благав, щоби той прийняв його. Та великий Антоній відмовляв його, кажучи: «Бачиш, сину, оцю печеру, скорботну, тісне місце? Ти ж юний, і думаю, що не зможеш витримати таких скорбот». І це говорив він не лише на його випробування, а й бачив пророчими очима, що той захоче колись розбудувати це місце і створити славний монастир для зібрання тут численних монахів.

Богонатхненний же Теодосій відповів йому смиренно: «Бачиш, чесний отче, що провидець усього Христос Бог привів мене до твоєї святості і звелів мені спастися тобою, тому все, що накажеш чинити - зроблю». І сказав йому блаженний Антоній: «Благословенний Бог, сину, що укріпив тебе у такому прагненні. Ось місце, живи у ньому». Теодосій же, знову впавши [на коліна], поклонився йому.

Поблагословив його старець і звелів постригти його великому Никону, що був там пресвітером і чорноризцем добрим. Той узяв блаженного Теодосія, і за звичаєм святих Отців постриг його, і одягнув у чернечий одяг року 1032-го при благочестивому князі Ярославі Володимировичу.

А отець наш Теодосій увесь віддався Богові й преподобному Антонієві, відтоді вдався до тілесних подвигів, а щоночі прославляв Бога, долаючи дрімоту, удосконалюючись у стриманості тілесній, руками працюючи та пам'ятаючи повсякчас оте слово із псалма: «Споглянь на моє горе й труд мій, і відпусти всі мої гріхи» (Пс. 25, 18).

Тому всіма способами він упокоряв свою душу стриманістю, тіло ж приборкував працею і подвигами так, що преподобний Антоній і великий Никон дивувалися з його смирення, й покори, та з такого в його юності благочестя, витривалості й бадьорості, і за це дуже славили всемилостивого Бога.