Моноцити

У крові людини моноцити становлять 2-10% від загальної кількості лейкоцитів. Це найбільший форменний елемент крові: діаметр моноцита 12-15 мкм. Моноцити мають базофільну цитоплазму без специфічної зернистості, хоча в ній можуть зустрічатися, як і в лімфоцитах, дрібні азурофільні гранули, жирові краплі та йодофільні зерна. У цитоплазмі моноцитів сильно розвинутий комплекс Гольджі, який оточує клітинний центр. Клітинний центр, який розміщується в центрі клітини, звичайно деформує ядро, надаючи йому бобоподібної форми. Інколи форма ядра буває більш складною.

Застосування електронного мікроскопа дало змогу виявити два різновиди моноцитів: в одного - сильно розвинутий гранулярний ендоплазматичний ретикулум і в цитоплазмі мало вакуолей; у другого - слабше розвинутий ендоплазматичний ретикулум і багато вакуолей, розміщених у вигляді розетки навколо клітинного центру. Функціональні відмінності між цими типами клітин не встановлені, хоча висловлено припущення, що моноцити з сильнорозвинутим гранулярним ретикулумом є попередниками плазматичних клітин.

42

Рис. 22. Електронна мікрофотографія моноцита: 1 - комплекс Гольджі.

У численних лізосомах обох типів моноцитів проявляється активність багатьох протеолітичних, ліполітичних ферментів, фосфатаз і пероксидаз.

Моноцити здатні до амебоїдного руху та фагоцитозу. Фагоцитуючі моноцити збільшуються в розмірі, на їх периферії проявляються вуалеподібні вирости - "ундулюючі мембрани", цитоплазма стає більш базофільною. Моноцити мають здатність фагоцитувати не тільки бактерій, але і залишки клітин, антигени та чужорідні білки. На противагу нейтрофілам (мікрофагам) 1.1. Мечніков назвав їх ^чмакрофагами". Моноцити виконують також трофічну функцію, оскільки розпадаючись, подібно до лімфоцитів, збагачують оточуюче середовище речовинами, котрі реалізуються іншими проліферуючими клітинами. Моноцити утворюються з моноцитобластів у кістковому мозку. Можливе перетворення моноцитів у лімфоцитоподібні клітини. При цьому від цитоплазми моноцита, як показали прижиттєві дослідження, відокремлюються фрагменти і клітина зменшується в розмірах.

Кров'яні пластинки, тромбоцити

Кров'яні пластинки ссавців представляють собою безядерні структури. У людини це невеликі (2-3 мкм), неправильної форми утвори, кількість котрих у периферійній крові дорівнює 180-320 тис. в 1мм³. У центральній ділянці кожної пластинки у світловому мікроскопі можна побачити азурофільну зернистість, там сконцентровані мітохондрії та елементи сітчатого апарату. Ця

43

центральна частина' кров'яної пластинки інтенсивно фарбується основними барвниками і називається "грануломером" або "хромомером". Периферійна зона пластинки погано сприймає барвники і має склистий характер. її називають гіаломером. Кров'яні пластинки ссавців не містять ядер, тому їх прийнято називати не тромбоцитами, а "кров'яними пластинками".

Кров'яні пластинки ссавців вивчено з допомогою електронної мікроскопії. Встановлено, що ці утвори пронизані мікротрубочками; на поверхні кров'яних пластинок є відростки, якими вони можуть з'єднуватися між собою, утворюючи каркас. При порушенні процесу зсідання крові у тромбоцитах "вусики" не

ВИЯРШїГТОТТ,Г.ЇГ

Рис. 23. Електронна мікрофотографія кров'яних пластинок: 1 - гранули; 2 - трубочки; 3 - щільні тільця; 4 - пучки мікротрубочок; 5 - гранули глікогену; 6 - глікокалікс; 7 - мітохондрії; 8 -система трубочок зв'язаних з поверхнею.

На поверхні кров'яних пластинок виявлені сіаломуцини, які забезпечують їх легке злипання. У мазках кров'яні пластинки часто виявляються склеєними між собою.

Кров'яні пластинки ссавців та тромбоцити нижчих хребетних беруть участь у зсіданні крові. Вважають, що у гранул омері міститься речовина тромбопластин, без якого зсідання не відбувається.

Друга функція кров'яних пластинок полягає у створенні так званого "бар'єру проти кровотеч", при травмуванні кровоносної судини пластинки прилипають до її стінки і виділяють речовини, що викликають звуження судин і зменшення проникливості судинної стінки.

44

Отже, кров представляє собою поліфункціональну тканину, основні властивості якої визначаються її неперервною циркуляцією по організму, складним хімічним складом плазми і різноманітністю форменних елементів. Основні функції крові полягають: 1) у переносі кисню від легень до тканин і вуглекислоти - у зворотньому напрямку; 2) у регуляції багатьох функцій організму завдяки транспорту виділених в кров гормонів; 3)у перенесенні 45

різних поживних речовин (трофічна); 4) у виведенні з організму продуктів розпаду; 5) у захисті організму від бактерій, вірусів, чужорідних речовин, а також від кровотеч при пошкодженні судин тощо.