2.2.1. Будова секреторних клітин. Секреторний цикл

Переважна більшість секреторних залозистих клітин (ґландулоцитів) виріз­няється наявністю секреторних включень у цитоплазмі. Форма клітин різнома­нітна і змінюється залежно від фази секреції. Ядра здебільшого великі, поверх­ня їх нерівна, покраяна. У цитоплазмі ґландулоцитів, які продукують білковий секрет, добре розвинена гранулярна ендоплазматична сітка. У клітинах, що си­нтезують небілковий секрет (ліпіди, стероїди), краще розвинена гладка ендо­плазматична сітка. Мітохондрій багато. Для гландулоцита характерна наявністі добре розвиненого комплексу Гольджі, де здійснюється формування секретор­них гранул. У залозистих клітинах помітна полярність, яка зумовлена певнок спрямованістю секреторних процесів, наприклад, у разі зовнішньої секреції -від базальної до апікальної частини секреторної клітини.

Секреція - це складний процес, який має чотири фази:

1. Поглинання вихідних продуктів гландулоцитами із крові та лімфи з боку базальної поверхні.

2. Синтез і нагромадження секрету, що здійснюється у гранулярній або гла­ дкій ендоплазматичній сітці; оформляються секреторні продукти у складі ком­ плексу Гольджі.

3. Виділення секрету з ґландулоцитів - екструзія, що здійснюється різними шляхами залежно від типу секреції — мерокринової, апокринової, голокринової.

4. Відновлення вихідного стану залозистої клітини. Названі фази можуть відбуватися у гландулоцитах одна за одною циклічно, утворюючи так званий секреторний цикл. В інших випадках вони здійснюються одночасно, що харак­ терно для дифузної або спонтанної секреції.

ЛЕКЦІЯ №3. Тема: Тканини внутрішнього середовища. Морфологія та функція крові.

План

1. Загальна характеристика крові як рідкої тканини.

2. Плазма крові.

3. Формені елементи крові.

4. Гістогенез крові.

З тканини внутрішнього середовища

Під цим поняттям об'єднують різноманітні за своєю загальною морфологією і окремими функціями різновиди тканин, які однак, мають ряд суттєвих загальних ознак: спільне походження і виконання опорно-трофічних функцій. Саме наявність цих загальних ознак виправдовує об'єднання в одну тканину таких своєрідних її різновидів, як кров, лімфа, пухка, щільна сполучна тканина, ретикулярна, кісткова і хрящова тканини.

Всі тканини "внутрішнього середовища" в онтогенезі виникають з так званої мезенхіми - примітивної, малодиференційованої пухкої тканини, що з'являється у зародка на ранніх стадіях розвитку. Мезенхіма утворюється шляхом виселення клітин переважно з мезодерми. Ці клітини набирають зірчастої форми і починають продукувати аморфну і фібрилярну міжклітинну речовину.

Загальною ознакою всіх різновидів тканин внутрішнього середовища є сильний розвиток міжклітинної речовини, що розсуває клітини одну від одної на значні відстані. Ця особливість дозволяє легко відрізнити тканини внутрішнього середовища від епітелію, в якому клітини тісно прилягають одна до другої, а міжклітинної речовини між ними немає.

Тканини внутрішнього середовища мають клітини, як правило, позбавлені полярності. Цим вони теж відрізняються від епітелію. Важливою ознакою цих тканин є їх "внутрішнє" розміщення в організмі (вони не межують із зовнішнім середовищем і з середовищем вторинних порожнин).

У функціональному відношенні тканини внутрішнього середовища досить різноманітні. Так, кров, лімфа і пухка сполучна тканини, в основному, забезпечують живлення клітин всього організму, тому їх часто називають "трофічними" тканинами. їм також належить провідна роль у боротьбі організму з інфекціями та чужорідними білками. Певні клітини крові і сполучної тканини здатні до фагоцитозу бактерій та синтезу антитіл.

Інші різновиди тканин внутрішнього середовища виконують переважно механічну функцію - вони утворюють різні опорні системи організму: кості, 27

хрящі, сухожилля, зв'язки, фасції, апоневрози.

В процесі еволюції тканини внутрішнього середовища виникли одночасно з епітелієм і можуть розглядатись як найдавніші тканини "загального характеру".

Отже, тканини внутрішнього середовища в цілому характеризуються спільним походженням з мезенхіми, значним розвитком міжклітинної речовини, розташуванням всередині організму і виконанням опорно-трофічних та захисних функцій.

За морфо-функціональними ознаками тканини внутрішнього середовища доцільно розділити на такі групи:

Схема 2. Тканини внутрішнього середовища.

На перший погляд ці тканини здаються неподібними, але вони об'єднуються спільністю походження, тому, що всі вони виникають з мезенхіми і генетично

28

дуже близькі.