3.2.2. Форменні елементи крові
Еритроцити
Найпоширеніші формені елементи крові. Кількість еритроцитів рівна 3,7-5,0х1012в1л крові у жінок та 3,9-5,5x1012 в 1 л у чоловіків. Кількість еритроцитів у крові людини досягає 25x1012, загальний об'єм еритроцитів -2 л. Еритроцити людини і ссавців мають вигляд двояковвігнутого диску і не мають ядра. Добре форму еритроцитів видно у скануючому електронному мікроскопі. Така форма полегшує газообмін. Поверхня двояковвігнутого диску в 1,63 рази більша від кулі. Еритроцити мають постійну величину. Діаметр: 7,4-7,8 мкм, товщина 1,9-2,5 мкм. У центральній частині його товщина 1,5 мкм. Поверхня окремого еритроцита 125 мкм , всіх еритроцитів у людини 3500-3700 м . Завдяки такій поверхні еритроцити можуть успішно виконувати роль переносників кисню.
У мазках крові- еритроцити зазвичай розпластуються своєю широкою 31
поверхнею по склі та здаються округлими. У свіжій крові окремий еритроцит має зеленкувато-жовтий колір, а в масі вони набувають червоного кольору.
Рис. 15. Мікрофотографія різних ділянок мазка крові: А - товстий мазок; Б-тонкий мазок.
В еритроцитах міститься залізовмісний пігмент гемоглобін, з яким зв'язана його функція - переносника кисню.
Кров, завдяки тому, що її легко отримати і вона значно міняється в умовах патології, здавна використовувалася лікарями для інформації про стан хворого, а у ряді випадків і для діагностики захворювань. Зменшення кількості еритроцитів спостерігається при анемії, а збільшення - при еритреміях. Появу еритроцитів різної величини називають анізоцитоз, а різної форми -прикіл оцитоз.
Гемоглобін володіє спорідненістю до кислих барвників. У гематології зазвичай для фарбування мазків крові використовують суміш кислого барвника - еозину і основного - метиленового синього. Цей метод був запропонований Д. Л. Романовським-у 1891 році. При змішуванні еозину з метиленовим синім, останній розпадається до метиленового фіолетового і метиленазуру. При такому фарбуванні ядра всіх клітин сприймають фіолетовий барвник, а гемоглобін забарвлюється у рожевий колір еозином.
Про внутрішню будову еритроцита можна сказати небагато. При світловому мікроскопуванні вони здаються зовсім однорідними. Електронна мікроскопія мало що дала для уточнення тонкої структурі еритроцитів. На електронних мікрофотографіях вони виглядають як однорідні або дрібнозернисті
32
електроннощільні утвори, вкриті оболонкою товщиною 12 нм. До зовнішньої ліпопротеїдної мембрани прилягає шар мукополісахаридів, особливості яких визначають групову належність еритроцитів. Жодних органоїдів у зрілих еритроцитах виявити не вдалося. Тривалість життя еритроцита - 100-120 днів.
Еритроцитам властива еластичність і пружність, що дозволяє їм витягуватися (до 20 раз збільшувати довжину) і згинатися під час руху по тонких капілярах. При зміні умов натягу вони можуть знов набирати вихідної форми.
Еритроцити мають відносно велику питому масу порівняно з лейкоцитами і плазмою крові. При центрифугуванні вони осідають на дно пробірки, у той час, як плазма виявляється зверху, а між нею і еритроцитами розміщуються лейкоцити - "лейкоцитарна плівка". Завдяки високій питомій масі еритроцити осідають в пробірці і без центрифугування в присутності речовин, котрі запобігають зсіданню крові. Ця властивість використовується при клінічному аналізі крові і називається "швидкість осідання еритроцитів" - ШОЕ. Відомо, що ШОЕ зростає при збільшенні у плазмі вмісту глобулінів і фібриногену, патологічних станах, коли відбувається прискорений розпад клітин (запалення, пухлини, вагітність та ін.). ШОЕ у здорової людини коливається від 4 до Юмм/год. при запаленні ШОЕ збільшується до 50-60 мм/год. Інколи еритроцити можуть склеюватися один з одним. Це явище називається аглютинацією. Аглютинація еритроцитів спостерігається, якщо хворому перелити кров невідповідної групи.
Еритроцити дуже чутливі до зміни концентрації солей в оточуючому середовищі. У гіпертонічному розчині вони зморщуються, віддаючи воду, у гіпотонічному - набухають, з них виходить гемоглобін (гемоліз) та іони К+. В результаті цього еритроцити перетворюються у "тіні" - залишається лише оболонка і строма. Гемоліз еритроцитів може відбуватися і в організмі при деяких захворюваннях.
У крові здорової людини щоденно гине біля 200 млрд. еритроцитів. Руйнуються еритроцити у селезінці і червоному кістковому мозку. Еритроцити захоплюються макрофагами, які їх перетравлюють. Гемоглобін при цому 33
розпадається, однак кількість заліза в організмі залишається на одному рівні (біля 50 г).
Процес повторного використання заліза здійснюється кровотворними органами. Попередники еритроцитів - еритробласти, можливо вступають у контакт з макрофагами, котрі фагоцитували еритроцити і забирають залізо у вигляді сполуки з білком (феритин), яка знову використовується для синтезу гемоглобіну.