3.3.2. Мієлопоез (гранулоцитопоез)
Утворення гранулоцитів у дорослому організмі багатьох тварин і людини відбувається в черевному кістковому мозку. Стовбурова клітина переходить у гемоцитобласт, який диференціюється у промієлоцит. Ця клітина має базофільну цитоплазму, кругле або овальне ядро, здатна до поділу і до синтезу азурофільних зерен, які займають зону навколо ядра.
Промієлоцити здатні до подальшої диференціації - у їх цитоплазмі починає нагромаджуватись специфічна зернистість. При цьому промієлоцит перетворюється у мієлоцит. Спочатку ядра мієлоцитів мають пухку структуру, але згодом в них з'являються щільні хроматинові тяжі і ядра видовжуються. Базофілія ядра зменшується, кількість специфічних гранул зростає. Серед мієлоцитів вже чітко можна розрізнити три різновиди: нейтрофільний, еозинофільний і базофільний мієлоцити. Вміст специфічних гранул синтезує гранулярна ендоплазматична сітка, а оформлення синтезованих продуктів проходить в апараті Гольджі.
Мієлоцити продовжують диференціюватися і перетворюються у метамієлоцити (юні і паличкоядерні лейкоцити). У нейтрофільних метамієлоцитах базофілія цитоплазми поступово змінюється слабкою оксифілією. Ядро спочатку видовжується (юний нейтрофіл), а потім набирає підковоподібної форми (паличкоядерний нейтрофіл). У нейтрофільних метамієлоцитах містяться і специфічні, і азурофільні гранули, але поступово специфічна зернистість починає переважати.
В еозинофільних метамієлоцитах цитоплазма зберігає базофілію, хоча і 49
нижчу, ніж на попередній стадії. Ядра видовжуються (юний еозинофіл), потім набувають підковоподібної форми (паличкоядерний еозинофіл). Вже на цій стадії диференціації в еозинофільному метамієлоциті спостерігається велика кількість еозинофільних специфічних гранул, хоча азурофільні зерна теж присутні.
Базофільні метамієлоцити мають великі ядра з наміченими сегментами, а у цитоплазмі виявляється значна базофільна (метахроматична) зернистість.
Метамієлоцити не здатні до поділу, диференціюючись, вони переходять у зрілі гранулоцити. Під час нормального гемопоезу деякі клітини гранулоцитарного ряду гинуть, не завершуючи свого розвитку. Це може бути пов'язано з дією регулюючих факторів, які підтримують стале співвідношення клітин всередині кровотворних органів. Загальна схема гранулоцитопоезу виглядає так:
Загальний напрямок диференціювання клітин гранулоцитарного ряду полягає у зменшенні базофілії цитоплазми, появі сегментованих ядер і специфічної зернистості. Вибір напрямку диференціювання відбувається на 50
рівні гемоцитобласта.
3.3.3. Лімфоцитопоез
Гістогенез лімфоцитарного ряду не до кінця вивчений. Побудова гістогенетичних рядів цієї групи клітин ускладнюється тим, що серед лімфоцитів, однакових морфологічно, існує кілька функціонально відмінних груп з різною тривалістю життя і різними проліферативними можливостями. Вихідна стовбурова клітина в ході гістогенезу перетворюється в лімфобласт, що представляє собою велику клітину з круглим світлим ядром і базофільною цитоплазмою. Ділячись, лімфобласт перетворюється на великий, середній і , на кінець, малий лімфоцит. Своєрідність цього гістогенетичного ряду полягає у тому, що кінцева його ланка - малий лімфоцит - може за деяких умов активізуватись і переходити в клітини типу "бластів". Бласти характеризуються великими розмірами^ великими ядрами , базофільною цитоплазмою і здатністю до активного поділу.
Один із доказів' можливості перетворення малих лімфоцитів у "бласти" було отримано при культивуванні лімфоцитів in vitro в середовищі, яке містило антигенні стимулятори.
Під дією фітогемаглютиніну значна частина малих лімфоцитів перетворюється у великі базофільні клітини, що здатні до поділу і диференціації. Такі клітини виявились аналогічними "бластам" які отримані при вивченні долі мічених лімфоцитів in vivo. На сьогоднішній день виявлено ще ряд факторів , що викликають бласт-трансформацію лімфоцитів. Це явище спостерігається при змішуванні лімфоцитів двох людей з високим ступенем тканинної несумісності. Ця реакція використовується як тест для пошуку донорів при трансплантації.
Отже, вказаними дослідженнями було показано, що лімфоцитоподібні клітини, які звичайно не діляться, здатні за певних умов зазнавати бласт -трансформації.
Утворення лімфоцитів відбувається у ранньому постнатальному онтогенезі, переважно у вилочковій залозі, де лімфоцити (тимоцити) в цей час посилено 51
розмножуються. Поява їх у крові новонароджених пов'язана з швидким виникненням захисних імунореакцій при перших зіткненнях організму з різними антигенами, що надходять із зовнішнього середовища. Лімфоцитопоез у дорослому організмі відбувається головним чином у червоному кістковому мозку, а також у селезінці, лімфовузлах і тимусі.
Основний напрямок у розвитку лімфоцитів такий:
стовбурова клітина —>гемоцитобласт (лімфобласт) —^великий лімфоцит —* середній лімфоцит —»малий лімфоцит.
Отже, в процесі лімфопоезу в основному відбувається поступове зменшення розмірів клітини, ущільнення ядер, зниження мітотичної активності. Можливі перетворення клітин у зворотному напрямку: від малого лімфоцита до великого.