Лейкоцити

Лейкоцити, або білі клітини крові, містяться у значно меншій кількості, ніж еритроцити. В 1 мм³ крові дорослої людини міститься 6-8 тис. лейкоцитів, а у новонароджених удвічі більше. Кількість лейкоцитів може коливатися протягом доби, збільшуючись, наприклад, в час травлення. Тому аналіз крові слід проводити зранку до їди. Для всієї різнорідної групи лейкоцитів характерні відсутність гемоглобіну і наявність ядра в клітині, чим вони відрізняються від еритроцитів. У цитоплазмі лейкоцитів наявні органоїди і включення.

Лейкоцити поділяють на 2 групи: зернисті (гранулоцити), і незернисті (агранулоцити). Для зернистих лейкоцитів характерні такі ознаки: 1)у цитоплазмі містять специфічну зернистість; 2) ядра сегментовані; 3) нездатні до мітотичного поділу; 4) не переходять з різновиду в різновид. Незернисті лейкоцити мають інші ознаки: 1) не містять специфічної зернистості; 2) мають несегментовані ядра; 3) деякі здатні до поділу; 4) здатні переходити з одного різновиду в інший. На відміну від еритроцитів лейкоцити виконують свої функції поза кровоносними судинами.

Різкі морфологічні відмінності різних форм лейкоцитів виявляються при фарбуванні за Романовським (суміш еозину і метиленового синього).

34

Рис. 16. Лейкоцити: 1 - сегментоядерні нейтрофіли; 2 - паличкоядерні нейтрофіли; 3 -нейтрофільні метамієлоцити; 4 - лімфоцит.

Зернисті лейкоцити відповідно з кольоровими реакціями їх зернистості поділяють на нейтрофіли, еозинофіли і базофіли. Незернисті лейкоцити діляться на малі, середні та великі лімфоцити і моноцити.

Гранулоцити Нейтрофіли

У людини нейтрофіли становлять 65-70% від загальної кількості лейкоцитів. У мазках крові вони мають округлу форму. Діаметр нейтрофіла в середньому становить 8,7 мкм. Форма живих нейтрофілів міняється, тому що вони здатні до амебоїдного руху, під час якого можуть сильно витягатися, вигинатися і випускати псевдоподії. Цитоплазма їх слабо оксифільна. Ядра розділені на сегменти, з'єднані тонкими перемичками. Кількість сегментів ядер характеризує вік нейтрофіла: у молодих клітин ядра мають підкововидну форму, а у більш старих кількість часток ядра зростає до 5-6. Відповідно із сегментацією ядер їх ділять на юні (з видовженими бобоподібними ядрами), паличкоядерні (з підковоподібними ядрами) і сегментоядерні (з багатосегментними ядрами). Дуже характерною ознакою нейтрофіла є специфічна зернистість, що заповнює цитоплазму. Відомо, що у нейтрофілах людини і деяких тварин зерна одночасно сприймають і основні і кислі барвники (вони нейтрофільні). Ця властивість зернистості стала підставою називати цей тип гранулоцитів "нейтрофілами".

Зерна нейтрофілів^ як правило, мають кулясту форму. На електронних

35

мікрофотографіях зерна нейтрофілів виглядають електронощільними дрібнозернистими утворами.

У нейтрофілі наявні два або навіть три типи гранул. Одні з них, названі азурофільними, відповідають первинним лізосомам (у них виявлено шість лізосомальних ферментів, в тому числі кисла фосфатаза, арилсульфатаза, естераза та ін_;). Другий тип гранул - специфічні зерна які містять лужну фосфатазу і кислу фосфатазу. їх є переважна кількість. Крім того, у нейтрофілах присутні пероксидази, що містяться у пероксисомах. Накінець, у нейтрофілах виявлені гістамін і глікоген.

Рис. 17. Електронна мікрофотографія нейтрофіла: 1 - нейтрофіл; 2 - ендотеліальна клітина; 3 -комплекс Гольджі; 4 - гранули; 5 - часточки, що викликають запалення.

У мітохондріях нейтрофілів висока активність окислювальних ферментів. Наявність у нейтрофілах великої кількості гідролітичних і окислювальних ферментів пов'язано з їх важливою функцією. Ці клітини володіють високою фагоцитарною активністю. 1.1. Мечніков назвав їх мікрофагами. Ця властивість нейтрофілів яскраво виявляється в ділянці запалення, де вони активно проникають крізь стінку капіляра і шляхом спрямованого амебоїдного руху швидко досягають місця запалення. Тут вони починають фагоцитувати бактерії. Бактерії втягуються у клітину і оточуються плазмолемою, до них підходять азурофільні зерна (лізосоми), зливаються з ними і з допомогою гідролітичних ферментів здійснюють перетравлення бактерій. Тривалість життя нейтрофілів не велика - кілька днів, а в ділянці запалення - десятки хвилин. Ферменти, 36

звільнені після смерті нейтрофілів, продовжують діяти і сприяють розчиненню некротичних мас. У нейтрофілах, розміщених в зоні запалення, виявлена висока концентрація глікогену. Глікоген після смерті нейтрофіла потрапляє в оточуюче середовище і розпадається до молочної кислоти. Поява кислої реакції у зоні запалення, пов'язаної з порушенням обміну речовин, сприяє появі моноцитів і макрофагів. При запаленні в крові збільшується кількість юних і "паличкоядерних" форм нейтрофілів.