- •Мовчан в. С Етика Навчальний посібник / к.: Знання, 2007.- 483 c.
- •Передмова
- •1.1. Про предмет етики
- •1.2. Основні поняття науки "етика"
- •1.3. Коло проблем дослідження етики
- •1.4. Основні завдання етики як науки
- •Тема 2. Етика в системі наук про людський дух
- •2.1. Три образи культури
- •2.2. Мораль як явище культури
- •2.3. Мораль і мистецтво
- •2.4. Мораль та релігія
- •2.5. Мораль і право
- •3.1. Моральне регулювання в добу ранніх цивілізацій
- •3.2. Моральні ідеї в культурі Давнього Єгипту
- •3.3. Етика Давнього Вавилону, Палестини, Ірану
- •3.4. Давньоіндійська етика
- •3.5. Давньокитайське етичне вчення
- •Тема 4. Давньогрецька та давньоримська етика
- •4.1. Становлення етичних ідей у Давній Греції
- •4.2. Етика Сократа
- •4.3. Етичні ідеї у філософії Платона
- •4.4. Етика Арістотеля
- •4.5. Етичні школи доби еллінізму
- •Тема 5. Етика доби середньовіччя та відродження
- •5.1. Етика раннього християнства
- •5.2. Візантійська етика
- •5.3. Етика Київської Русі
- •5.4. Етика Західноєвропейського середньовіччя
- •5.5. Етика гуманістів доби Відродження
- •Тема 6. Етика доби раціоналізму та просвітництва XVII-XVIII ст
- •6.1. Два напрямки в етиці Нового часу
- •6.2. Учення Гоббса про мораль
- •6.3. Етика Джона Локка
- •6.4. Етика Спінози
- •6.5. Етика західноєвропейського Просвітництва
- •6.6. Етична думка в Україні XVII—XVIII ст. Етика Сковороди
- •Тема 7. Етика класиків німецької філософії
- •7.1. Етика Канта
- •7.2. "Науковчення" Фіхте
- •7.3. Етика свободи Шеллінга
- •7.4. Етика Геґеля
- •7.5. Евдемоністична етика Фойєрбаха
- •Тема 8. Соціально-етичний радикалізм
- •8.1. Витоки соціально-етичного радикалізму
- •8.2. Утопічний соціалізм
- •8.3. Декабризм
- •8.4. Революційний демократизм (Росія, Україна)
- •8.5. Революційне народництво: ідея "морального боргу"
- •8.6. Етика марксизму
- •8.7. Ленінізм: соціально-етичні ідеї
- •Тема 9. Соціально-етичний лібералізм хіх-хх ст.
- •9.1. Багатство напрямків в етиці хіх-хх ст.
- •9.2. Утилітаризм
- •9.3. Позитивізм
- •9.4. Прагматизм
- •9.5. "Філософія життя"
- •9.6. Феноменологічна етика
- •9.7. Екзистенціалізм
- •9.8. Фройдизм. Неофройдизм
- •9.9. Метаетика
- •9.10. Етика "всеєдності"
- •10.1. Історія ідей походження моралі
- •10.2. Антропогенез і регулювання стосунків
- •10.3. Міфологічна свідомість і мораль
- •10.4. Моральні якості людини ранніх культур
- •Тема 11. Закономірності історичного розвитку моралі
- •11.1. Принципи аналізу історії моралі
- •11.2. Мораль доби рабовласництва
- •11.3. Феодальна мораль
- •11.4. Мораль доби вільної конкуренції
- •11.5. Поняття морального прогресу
- •Тема 12. Сутність, структура та функції моралі
- •12.1. Проблема сутності моралі
- •12.2. Мораль як діяльнісно-практичне відношення до світу
- •12.3. Диференціація понять "моральна свідомість", "моральна діяльність", "моральнісне відношення"
- •12.4. Соціальні функції та ціннісний зміст моралі
- •Тема 13. Принципи моральнісного відношення. Альтруїзм-егоїзм. Колективізм-індивідуалізм
- •13.1. Поняття "принцип" в етиці
- •13.2. Альтруїзм-егоїзм — вихідні принципи родового життя
- •13.3. Колективізм-індивідуалізм — принципи соціального буття
- •13.4. Принцип єдності мети і засобів: методологія моральної діяльності
- •13.5. Моральний ідеал — мета діяльності
- •Тема 14. Принцип діалектичного зв´язку свободи і необхідності у феномені моральності
- •14.1. Поняття свободи в моралі
- •14.2. Об´єктивні підстави свободи
- •14.3. Фаталізм. Волюнтаризм
- •14.4. Суб´єкт свободи
- •14.5. Свобода самоутвердження особи
- •14.6. Свобода і безсмертя
- •15.1. Поняття "категорії етики"
- •15.2. Категорії етики як система
- •15.3. Добро-зло — вихідні етичні категорії
- •15.4. Основні категорії моральної свідомості
- •15.5. Поняття "сором"
- •15.6. Категорія честі
- •15.7. Категорія "гідність"
- •15.8. Категорія "обов´язок"
- •15.9. Категорія "справедливість"
- •15.10. Категорії моральної самосвідомості. Категорія совісті
- •15.11. Категорії "сенс життя" і "щастя"
- •16.1. Екологічна етика як наука
- •16.2. Діяльність людини в природі та її наслідки
- •16.3. Унікальність планетарного життя
- •16.4. Еволюційна етика
- •16.5. Етологія
- •16.6. Біоетика
- •16.7. Екологічне виховання
- •Тема 17. Професійна етика
- •17.1. Моральні аспекти професійності
- •17.2. Етика вченого
- •17.3. Лікарська етика
- •17.4. Юридична етика
- •17.5. Педагогічна етика
- •17.6. Етика бізнесу
- •Тема 18. Моральне спілкування як творчість
- •18.1. Методологічні засади культури спілкування
- •18.2. Любов як феномен невідчуженого спілкування
- •18.3. Моральні засади дружби
- •18.4. Основні принципи морального спілкування
- •18.5. Спілкування — джерело виховання і самовиховання
- •Післямова
4.5. Етичні школи доби еллінізму
В епоху еллінізму (кінець IV—І ст. до н. е.) в давньогрецькому суспільстві особливо посилюється інтерес до моральної проблематики у зв´язку з великими негараздами в житті суспільства. Політичні перевороти, втрата солідарності в середовищі вільних громадян спричиняють локалізацію інтересу навколо питань індивідуального виживання. У суспільних настроях домінує скептицизм, індиферентність.
Філософська думка цієї епохи зосереджена на питаннях моралі, їх прагнуть розв´язати кініки (IV ст. до н. е., засновник Днтісфен); стоїки (IV—III ст. до н. е., засновник Зенон); епікурейці (з кінця IV ст. до н. е., засновник Епікур). (Епікурейська школа набула популярності в Римі й проіснувала до початку VI ст. н. є. Школа стоїків існувала в Римі до II ст. н. є. і дала таких визначних представників, як Сенека, Епіктет, Марк Аврелій). Етика кініків базується на утвердженні свободи людини, сенс якої вбачається у звільненні від усього, що може спричиняти несвободу. На цій підставі бідності надавалася перевага перед багатством. Звільнення розуму від будь-яких пристрастей душі і тіла проголошувалося як шлях людини до щастя. Кініки обстоювали принцип "атараксії" — самозвільнення людини від суспільного життя, заперечували необхідність моральних норм. Треба сказати, що вони не лише проповідували своє вчення, але й намагалися діяти згідно з його вимогами. Така ж риса характерна і для етики стоїцизму та евдемонізму. Не випадково їх ідеї здобули авторитет у тогочасному грецькому та римському суспільстві, ставши не лише здобутком науки, але й явищем в історії культури. Стоїки навчали, що людина — вище і наймудріше створіння природи. Як така, вона володіє доброчесністю, тобто "практичною мудрістю". їй властива сила духу, що, подібно до Платона, тлумачиться як чотири основні доброчесності. Однак людина наділена ефектами, що можуть негативно впливати на розум, а отже потрібне викорінення їх з душі. Поняття морального самовдосконалення набуває в етиці стоїків провідного значення і розглядається як основна моральна доброчесність. Ідеалом людини бачиться мудрець, що уникає плинних задоволень життя. Ідея очищення душі від минущих вражень життя пов´язана з космогонічними уявленнями стоїків, запозиченими з натурфілософського вчення Геракліта Ефеського. Увесь космос вони вважали субстанційним цілим. Конкретні речі — лише форми зміни субстанції, або "першої Матерії". Вона вічна і лише переходить з одного стану в інший. Матеріальність охоплює все суще, в тому числі душу і Бога. Увесь космос є світовою державою, що управляється долею. Підпорядкування долі, тобто космічній необхідності, є всезагальний закон, дією якого охоплена і людина як природна істота. Мудрець той, хто приймає свою долю і любить її (лат. — "atnor fati"). Та прийняття долі не означає, що людина приречена на несвободу. Її свобода покладена не у зовнішньому світі, а в духовному досвіді — у внутрішньому світі. В етиці стоїків поняття внутрішньої свободи набуває значення провідної категорії. Свобода здобувається в процесі морального самовдосконалення шляхом приборкання чуттєвих пристрастей.
Визначним представником етики стоїцизму був Луцій Анней Сенека (бл. 4 р. до н. є. — 65 р. н. е.). Його відома праця "Моральні листи до Луцілія" охоплює велику кількість етичних проблем: роздуми про життя і смерть, багатство й убогість, про дружбу, моральне вдосконалення тощо.
Одне з центральних понять етики Сенеки — virtus (від vii— муж), тобто мужність. Воно передбачає самовдосконалення і близьке до поняття "доброчесність", що конкретизується у поняттях "хоробрість", "вірність", "поміркованість", "людяність" тощо. Усі названі чесноти розкриваються через співвіднесення їх із добром і злом. "Одна лише річ може вдосконалити душу: стійке знання добра і зла..." [9, с 350].
Велику увагу Сенека приділяє питанням людського щастя та шляхів до нього. "Сам себе зроби щасливим! — говорить він. — А на це спроможешся тоді, коли зрозумієш: благо — це те, що пов´язане з чеснотами, а що пов´язане зі злом, те ганебне" [9, с 123].
Належна увага приділена ролі філософії як шляху до пізнання сутності моралі. Саме філософи-стоїки поділили філософію на моральну, натуральну і раціональну (етика, натурфілософія, логіка).
Етична проблематика є основною у праці одного з останніх римських стоїків Марка Аврелія (121—180). У праці "Наодинці з собою" він розмірковує про людське життя, про смертне тіло і безсмертну душу, про зв´язки тіла, душі та духу тощо.
"Час людського життя, — пише він, — мить; його сутність — вічна плинність; відчуття — невизначене; будова всього тіла — тлінна; душа нестійка; доля загадкова; слава недостовірна... Життя — боротьба і мандри по чужині; посмертна слава — забуття. Але що ж може вивести на шлях? Ніщо, окрім філософії" [1, с 520].
Отже, щастя можна досягти у роздумах над життям, у розумному, виваженому сприйнятті життя. Етичне вчення стоїків характеризується внутрішньою суперечливістю. З одного боку, воно містить ідею внутрішньої свободи, а з іншого — стверджує про існування у світі фатальної необхідності, якій людина мусить підпорядкуватися.
Байдужість до матеріальних багатств, відмова від чуттєвих пристрастей, уникання зовнішніх зв´язків, що можуть зробити людину внутрішньо несвобідною, — риси етичного вчення стоїків, що згодом будуть запозичені християнством. Ідея стоїків щодо життя в злагоді з природою відчутно вплинула на етичні ідеї доби Відродження (XV—XVI ст.), а також на етику Шефтсбері, Монтеск´є та Руссо (XVIII ст.). Внесок стоїків у розвиток етичної теорії пов´язаний із структуруванням філософського знання на логіку, фізику та етику, що зумовило виділення її в окрему науку.
Вчення про щастя та шляхи його досягнення, розроблене у працях Епікура, складає основу етики евдемонізму. Етичне вчення Епікура звернене до окремого суб´єкта життєвості, що бачить щастя у задоволенні від здоров´я тіла та душевного спокою. Філософ говорить, що для досягнення щастя необхідно задовольняти здорові потреби тіла та уникати тривог душі. Тобто, щастя досягається сумою корисних задоволень. Мудрий той, хто знає, яким задоволенням слід надавати перевагу, дотримуючись при цьому принципу міри. Духовні задоволення Епікур ставить на чільне місце, адже вони дають відчуття повноти життя. Щастя — це свобода від зла. Особливу увагу він звертає на задоволення, що отримуються у пізнанні. Провідне значення має заняття філософією, оскільки вона вчить людину мистецтву жити, не боячись смерті. "Адже, коли ми існуємо, смерть Ще не присутня, а коли смерть присутня, ми вже не існуємо".
Цікавою є проблема співвіднесення особи, налаштованої на Досягнення щастя, та суспільства. Епікур висловлює думку про суспільство як певне ціле, що тримається "взаємною угодою". Вводяться такі угоди мудрецями і не для того, щоб не вчиняти Несправедливості, а для того, щоб не терпіти її від інших. Ідея суспільного договору згодом була розвинута в етиці раціоналіста Гассенді (XVII ст.) та його учня Гоббса, а також впливала на Лока, Ларошфуко, Мандевіля. У XIX ст. її впливу зазнала філософія Штірнера та Ніцше.
Література
1. Аврелий Марк. Наедине с собой // Антология мировой философии: В 4 т. — М.: Мысль, 1969. — Т. 1. — Ч. 1. — С. 519—525.
2. Антология мировой философии: В 4 т. — М.: Мысль,1969. - Т. 1. — Ч. 1. - 576 с.
3. Аристотель. Никомахова этика: Соч.: В 4 т. — М.: Мысль, 1983. — Т. 4. — С. 53—293.
4. Демокрит. Фрагменты. — М.: АН СССР, 1935. — 105 с.
5. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. — М.: Мысль, 1979. — 620 с.
6. Платон. Горгий: Соч.: В 3 т. — М.: Мысль, 1968. — Т. 1. —С. 257—365.
7. Платон. Федон. Федр. Теэтет: Соч.: В 3 т. — М.: Мысль, 1970. — Т. 2. — С. 11—94; 157—222; 223—317.
8. Платон. Филеб. Тимей. Государство: Соч.: В 3 т. — М.: Мысль, 1971. - Т. 3. — Ч. 1. - С. 11-87; 455-550; 89-454.
9. Сенека. Моральні листи до Луцілія. — К.: Основи, 1996. — 603 с.
10. Фрагменты ранних греческих философов. - М.: Наука, 1989. — Ч. 1. — 576 с.
Література для самостійного опрацювання
Обов´язкова
1. Аристотель. Никомахова этика: Соч.: В 4 т. — М.: Мысль, 1983. — Т. 4. — С. 53—293.
2. Платон. Федон. Федр Теэтет: Соч.: ВЗт.-М., 1970.— Т. 2. — С. 11—94; 157—222; 223—317 (на вибір).
3. Сенека. Моральні листи до Луцилія. — К., 1996. — 503 с.
На вибір
1. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. — М., 1986. — С. 150—181; 205—216.
2. Кессиди Ф. Этические сочинения Аристотеля. — В кн.: Аристотель: Соч.: В 4 т. — М., 1983. — Т. 4. — С. 5—37.
3. Платон. Законы: Соч.: В 3 т. — М., 1972. — Т 3. — Ч. 2. — С. 83—503.
4. Плотин. Эннеады. — К., 1995. — 361 с.