- •Мовчан в. С Етика Навчальний посібник / к.: Знання, 2007.- 483 c.
- •Передмова
- •1.1. Про предмет етики
- •1.2. Основні поняття науки "етика"
- •1.3. Коло проблем дослідження етики
- •1.4. Основні завдання етики як науки
- •Тема 2. Етика в системі наук про людський дух
- •2.1. Три образи культури
- •2.2. Мораль як явище культури
- •2.3. Мораль і мистецтво
- •2.4. Мораль та релігія
- •2.5. Мораль і право
- •3.1. Моральне регулювання в добу ранніх цивілізацій
- •3.2. Моральні ідеї в культурі Давнього Єгипту
- •3.3. Етика Давнього Вавилону, Палестини, Ірану
- •3.4. Давньоіндійська етика
- •3.5. Давньокитайське етичне вчення
- •Тема 4. Давньогрецька та давньоримська етика
- •4.1. Становлення етичних ідей у Давній Греції
- •4.2. Етика Сократа
- •4.3. Етичні ідеї у філософії Платона
- •4.4. Етика Арістотеля
- •4.5. Етичні школи доби еллінізму
- •Тема 5. Етика доби середньовіччя та відродження
- •5.1. Етика раннього християнства
- •5.2. Візантійська етика
- •5.3. Етика Київської Русі
- •5.4. Етика Західноєвропейського середньовіччя
- •5.5. Етика гуманістів доби Відродження
- •Тема 6. Етика доби раціоналізму та просвітництва XVII-XVIII ст
- •6.1. Два напрямки в етиці Нового часу
- •6.2. Учення Гоббса про мораль
- •6.3. Етика Джона Локка
- •6.4. Етика Спінози
- •6.5. Етика західноєвропейського Просвітництва
- •6.6. Етична думка в Україні XVII—XVIII ст. Етика Сковороди
- •Тема 7. Етика класиків німецької філософії
- •7.1. Етика Канта
- •7.2. "Науковчення" Фіхте
- •7.3. Етика свободи Шеллінга
- •7.4. Етика Геґеля
- •7.5. Евдемоністична етика Фойєрбаха
- •Тема 8. Соціально-етичний радикалізм
- •8.1. Витоки соціально-етичного радикалізму
- •8.2. Утопічний соціалізм
- •8.3. Декабризм
- •8.4. Революційний демократизм (Росія, Україна)
- •8.5. Революційне народництво: ідея "морального боргу"
- •8.6. Етика марксизму
- •8.7. Ленінізм: соціально-етичні ідеї
- •Тема 9. Соціально-етичний лібералізм хіх-хх ст.
- •9.1. Багатство напрямків в етиці хіх-хх ст.
- •9.2. Утилітаризм
- •9.3. Позитивізм
- •9.4. Прагматизм
- •9.5. "Філософія життя"
- •9.6. Феноменологічна етика
- •9.7. Екзистенціалізм
- •9.8. Фройдизм. Неофройдизм
- •9.9. Метаетика
- •9.10. Етика "всеєдності"
- •10.1. Історія ідей походження моралі
- •10.2. Антропогенез і регулювання стосунків
- •10.3. Міфологічна свідомість і мораль
- •10.4. Моральні якості людини ранніх культур
- •Тема 11. Закономірності історичного розвитку моралі
- •11.1. Принципи аналізу історії моралі
- •11.2. Мораль доби рабовласництва
- •11.3. Феодальна мораль
- •11.4. Мораль доби вільної конкуренції
- •11.5. Поняття морального прогресу
- •Тема 12. Сутність, структура та функції моралі
- •12.1. Проблема сутності моралі
- •12.2. Мораль як діяльнісно-практичне відношення до світу
- •12.3. Диференціація понять "моральна свідомість", "моральна діяльність", "моральнісне відношення"
- •12.4. Соціальні функції та ціннісний зміст моралі
- •Тема 13. Принципи моральнісного відношення. Альтруїзм-егоїзм. Колективізм-індивідуалізм
- •13.1. Поняття "принцип" в етиці
- •13.2. Альтруїзм-егоїзм — вихідні принципи родового життя
- •13.3. Колективізм-індивідуалізм — принципи соціального буття
- •13.4. Принцип єдності мети і засобів: методологія моральної діяльності
- •13.5. Моральний ідеал — мета діяльності
- •Тема 14. Принцип діалектичного зв´язку свободи і необхідності у феномені моральності
- •14.1. Поняття свободи в моралі
- •14.2. Об´єктивні підстави свободи
- •14.3. Фаталізм. Волюнтаризм
- •14.4. Суб´єкт свободи
- •14.5. Свобода самоутвердження особи
- •14.6. Свобода і безсмертя
- •15.1. Поняття "категорії етики"
- •15.2. Категорії етики як система
- •15.3. Добро-зло — вихідні етичні категорії
- •15.4. Основні категорії моральної свідомості
- •15.5. Поняття "сором"
- •15.6. Категорія честі
- •15.7. Категорія "гідність"
- •15.8. Категорія "обов´язок"
- •15.9. Категорія "справедливість"
- •15.10. Категорії моральної самосвідомості. Категорія совісті
- •15.11. Категорії "сенс життя" і "щастя"
- •16.1. Екологічна етика як наука
- •16.2. Діяльність людини в природі та її наслідки
- •16.3. Унікальність планетарного життя
- •16.4. Еволюційна етика
- •16.5. Етологія
- •16.6. Біоетика
- •16.7. Екологічне виховання
- •Тема 17. Професійна етика
- •17.1. Моральні аспекти професійності
- •17.2. Етика вченого
- •17.3. Лікарська етика
- •17.4. Юридична етика
- •17.5. Педагогічна етика
- •17.6. Етика бізнесу
- •Тема 18. Моральне спілкування як творчість
- •18.1. Методологічні засади культури спілкування
- •18.2. Любов як феномен невідчуженого спілкування
- •18.3. Моральні засади дружби
- •18.4. Основні принципи морального спілкування
- •18.5. Спілкування — джерело виховання і самовиховання
- •Післямова
9.7. Екзистенціалізм
Наймасштабніший напрям етики XX ст., що має виражене гуманістичне спрямування, — екзистенціалізм. Його засновник — представник християнського екзистенціалізму, датський філософ Сьорен Кіркеґор (1813—1855). Його праці "Страх і тремтіння", "Насолода і обов´язок", "Або-або", "Філософські крихти", "Поняття страху" та інші присвячені проблемам моралі, зокрема співвідношенню моралі та віри. Ідеї, обґрунтовані Кіркеґором у XIX ст., викликали особливий інтерес у ХХст. у зв´язку з проблемою вибору особистістю свого буття в умовах зростаючого відчуження особи від природного і соціального світу.
Кіркеґор сформулював вихідні засади, на які спирається філософія екзистенціалізму. Він виходить із ідеї особистісного вибору буття, а ситуацію вибору пов´язує з негативними явищами духовного життя особистості, такими як страх, тривога, цеспокій, роздратування тощо. їх наявність у психічному житті особистості філософ пояснює гріховною природою людини і відчуттям провини за гріховність. Він виділяє два рівні страху, постійно наявного в психічному бутті, — емпіричний страх (острах) і метафізичний, зумовлений кінцевістю людського буття. В етиці Кіркеґора страх визначається своєю всепроникністю. Однак він не має вираженого негативного забарвлення. "Перевагою чи пороком є відчай? — запитує Кіркеґор. — Тим та іншим у чистій діалектиці. Зберігаючи від нього лише абстрактну ідею, не звертаючись до конкретного випадку, доводиться вважати його величезною перевагою. Те, що ми піддані цьому, підносить нас над тваринами, це перевага, що вирізняє нас цілком іншим способом, ніж пряма хода, адже воно служить знаком нашої нескінченної переваги або величі нашої духовності. Перевага людини над твариною полягає у тому, що ми піддаємося відчаю" [3, с 369].
На думку філософа, страх, відчай мають важливе значення тою мірою, якою дозволяють проявитися моральній свободі людини. Проявитися моральнісно, тобто згідно зі словом та волею Бога, свобода може лише негативно щодо психічного. Останнє — це сфера сущого, а не божественного. Бог вимагає від віруючого максимуму його людяності, тобто свободи людини від природної і соціальної залежності. Отже, згідно з Кіркеґором, людина, за умови, що вона долає жорстку зумовленість своєї природи, здобуває справжню свободу. Долання страху, зумовлене відповідальністю особи за вибір, є шляхом до свободи. На Цьому шляху навіть негативні вчинки продуктивні, оскільки Дозволяють визначити реальність власної свободи. Етика Кіркеґора має виражене релігійно-теологічне спрямування. Лише Бог — джерело добра у світі. Моральність людини не має вираженого змісту, вона — порожнє поняття. У кращому випадку вона має лише форми зовнішнього прояву. Навіть моральна рефлексія є лише спробою наближення до духовності, якщо не пов´язана з релігійним відчаєм. Лише зіставлена з Богом у формі руху до Нього моральність стає реальною.
Поняття "вибір" є основною категорією екзистенційної етики. Вибір створює особистість, а отже, не можна ніколи з певністю сказати, що "я" — наявне. Воно є категорією становлення.
Розвиток екзистенційної філософії (екзистенціалізм — від лат. existentia — існування) пов´язаний з утвердженням у культурі кінця XIX ст. ідей гуманізму в його індивідуалістично визначеному варіанті, характерному для культури Заходу (гуманізм "східного" типу буде розглянуто далі).
Найкрупнішими представниками філософії та етики екзистенціалізму були: Мартін Гайдеґґер (1889—1976), Карл Ясперс (1883—1869)- у Німеччині, Жан-Поль Сартр (1905—1980), Альбер Камю (1913—1960), Габріель Марсель (1889—1973), Моріс Мерло-Понті (1908—1961) — у Франції, Хосе Ортеґа-і-Гассет (1883—1955) — в Іспанії, Мартін Бубер (1878—1965) — в Ізраїлі, Микола Олександрович Бердяев (1874—1948) та Лев Шестов (1866—1938) — представники "київської школи" екзистенціалізму та інші. На становлення екзистенціалізму важливий вплив справила "філософія життя" та феноменологія Гуссерля і Шелера.
Вихідною засадою екзистенціалізму є розуміння буття як певної нерозчленованої цілісності суб´єкта і об´єкта, пізнаваного і пізнаючого. Буття може бути осягнуте лише само через себе. Основою для такої цілісності є не переживання як таке (дещо суб´єктивне), а переживання суб´єктом свого "буття-у-світі". Моральнісний зміст екзистенційної онтології — у відкритості існування, в спрямованості на "інше", що набуває сенсу мети. У так званому "атеїстичному екзистенціалізмі" (Гайдеґґер, Сартр, Камю, Мерло-Понті) сутністю екзистенції є буття, спрямоване у ніщо, буття, що усвідомлює свою кінцевість. М. Гайдеґґер у праці "Буття і час" (1927), визначаючи філософські засади людського існування, описує такі його модуси, як турбота, страх, рішучість, совість тощо. У зіставленні зі смертю, вони є лише різними способами взаємодії з ніщо: втечі від нього, руху до нього тощо. К. Ясперс характеризує цю ситуацію як "межову", таку, що дає змогу людині осягнути свою екзистенцію у її справжній глибині. У характеристиці буття як процесу його творення екзистенціалізм виходить з поняття "кінцевість". Остання — є часовість, а точкою відліку є смерть. Екзистенціалізм розрізняє час фізичний ("кількісний") і метафізичний, екзистенційний ("якісний"). Останній — неповторний і є не що інше, як доля (Гайдеґґер, Ясперс). Це час, що утворює неповторне людське буття (народження, любов, смерть).
Екзистенціалізм бачить особистість свідомим та активним суб´єктом вибору, що визначається через поняття "рішучість", "проект", "надія" тощо.
Етичне спрямування має одне з центральних понять екзистенціалізму — поняття свободи. Свобода вибору завжди пов´язується з моральним волінням та відповідальністю за вибір. В екзистенціалізмі зазнає заперечення раціоналістично-просвітницька традиція трактування свободи як пізнаної необхідності. Екзистенціалізм ототожнює екзистенцію і свободу. Екзистенція, витлумачена як "спрямованість-на", має певні нюанси. У релігійному екзистенціалізмі трансцендування — шлях до Бога. М. Бердяев говорить, що справжній вибір — це вибір у собі образу Божого, який складає сутність людини, але прихований від неї, доки вона живе у світі буденності. У Гайдеґґера трансценденція є "ніщо", а отже, вибір свого Я передбачає необхідність поставити себе перед крайньою межею буття — смертю. У такий спосіб людина здобуває свободу, звільняючись від сущого — предметного та соціального світу. Звертає на себе увагу відсутність критерію "справжнього буття", оскільки особа щоразу поставлена перед необхідністю вибирати з "ніщо".
Велика увага в екзистенціалізмі приділяється поняттю совісті у зв´язку з проблемою вибору свободи. Оскільки моральні критерії добра і зла в екзистенціалізмі відсутні, вибирати особа має не між добром чи злом. Поняття "совість" пов´язується з вибором себе — з відповідальністю особи перед собою. Діяти згідно із совістю, або інакше — бути свобідним, означає бути собою, тобто не чинити і не думати так, як чинять і думають інші. Правда, у філософії Сартра простежується моральний критерій вибору, адже, як пише він, "вибираючи себе, ми вибираємо усіх людей". Зокрема наша дія, що створює із нас людину, якою б ми хотіли бути, не може не створювати в той же час "образ людини, якою вона, згідно з нашим уявленням, повинна бути" [6, с 324]. Ця ж тенденція простежується і щодо розуміння Цінностей свободи. Сартр пише: "Свобода, як визначення людини, не залежить від іншого, але, тільки-но починається дія, я зобов´язаний бажати разом з моєю свободою свободи інших; я можу приймати як мету мою свободу лише у тому випадку, якщо поставлю своєю метою також і свободу інших" [6, с 341]. Свободу Сартр бачить основою усіх інших цінностей людського життя. Пафос самоутвердження суб´єктом "себе-свободи" звучить у словах Сартра, коли він говорить: "Ми нагадуємо людині, що немає іншого законодавця, крім неї самої, в закину-тості вона сама буде вирішувати свою долю, оскільки ми показуємо, що реалізувати себе по-людськи людина може не шляхом занурення у себе саму, але у пошуку мети ззовні, якою може бути звільнення або ще будь-яке конкретне самоутвердження" [6, с 344].
Екзистенціалізм — філософія, що має виражене моральне спрямування на особистість із метою дати їй відвагу та наснагу утвердитись усупереч недосконалості світу. Як пише А. Камю, "духовні конфлікти втілюються і знаходять собі притулок — піднесений або жалюгідний — у серці людини. Конфлікт зумовлюється суперечністю між бажанням людини утвердитися у "щасті і розумності", з одного боку, та ірраціональністю світу — з іншого. Зіткнення цих двох начал призводить до абсурду як метафізичну сутність буття. Однак людина не повинна уникати конфлікту, що відкриває абсурдність буття. Камю пише: "Подібно до того, як небезпека дає людині незамінний випадок осягнути саму себе, метафізичний бунт дає свідомості все поле досвіду. Бунт є постійною даністю людини самій собі. Це не прагнення, адже бунт позбавлений надії. Бунт є впевненістю у переважаючій силі долі, але без смирення, що зазвичай її супроводжує" [2, с 53].