- •Мовчан в. С Етика Навчальний посібник / к.: Знання, 2007.- 483 c.
- •Передмова
- •1.1. Про предмет етики
- •1.2. Основні поняття науки "етика"
- •1.3. Коло проблем дослідження етики
- •1.4. Основні завдання етики як науки
- •Тема 2. Етика в системі наук про людський дух
- •2.1. Три образи культури
- •2.2. Мораль як явище культури
- •2.3. Мораль і мистецтво
- •2.4. Мораль та релігія
- •2.5. Мораль і право
- •3.1. Моральне регулювання в добу ранніх цивілізацій
- •3.2. Моральні ідеї в культурі Давнього Єгипту
- •3.3. Етика Давнього Вавилону, Палестини, Ірану
- •3.4. Давньоіндійська етика
- •3.5. Давньокитайське етичне вчення
- •Тема 4. Давньогрецька та давньоримська етика
- •4.1. Становлення етичних ідей у Давній Греції
- •4.2. Етика Сократа
- •4.3. Етичні ідеї у філософії Платона
- •4.4. Етика Арістотеля
- •4.5. Етичні школи доби еллінізму
- •Тема 5. Етика доби середньовіччя та відродження
- •5.1. Етика раннього християнства
- •5.2. Візантійська етика
- •5.3. Етика Київської Русі
- •5.4. Етика Західноєвропейського середньовіччя
- •5.5. Етика гуманістів доби Відродження
- •Тема 6. Етика доби раціоналізму та просвітництва XVII-XVIII ст
- •6.1. Два напрямки в етиці Нового часу
- •6.2. Учення Гоббса про мораль
- •6.3. Етика Джона Локка
- •6.4. Етика Спінози
- •6.5. Етика західноєвропейського Просвітництва
- •6.6. Етична думка в Україні XVII—XVIII ст. Етика Сковороди
- •Тема 7. Етика класиків німецької філософії
- •7.1. Етика Канта
- •7.2. "Науковчення" Фіхте
- •7.3. Етика свободи Шеллінга
- •7.4. Етика Геґеля
- •7.5. Евдемоністична етика Фойєрбаха
- •Тема 8. Соціально-етичний радикалізм
- •8.1. Витоки соціально-етичного радикалізму
- •8.2. Утопічний соціалізм
- •8.3. Декабризм
- •8.4. Революційний демократизм (Росія, Україна)
- •8.5. Революційне народництво: ідея "морального боргу"
- •8.6. Етика марксизму
- •8.7. Ленінізм: соціально-етичні ідеї
- •Тема 9. Соціально-етичний лібералізм хіх-хх ст.
- •9.1. Багатство напрямків в етиці хіх-хх ст.
- •9.2. Утилітаризм
- •9.3. Позитивізм
- •9.4. Прагматизм
- •9.5. "Філософія життя"
- •9.6. Феноменологічна етика
- •9.7. Екзистенціалізм
- •9.8. Фройдизм. Неофройдизм
- •9.9. Метаетика
- •9.10. Етика "всеєдності"
- •10.1. Історія ідей походження моралі
- •10.2. Антропогенез і регулювання стосунків
- •10.3. Міфологічна свідомість і мораль
- •10.4. Моральні якості людини ранніх культур
- •Тема 11. Закономірності історичного розвитку моралі
- •11.1. Принципи аналізу історії моралі
- •11.2. Мораль доби рабовласництва
- •11.3. Феодальна мораль
- •11.4. Мораль доби вільної конкуренції
- •11.5. Поняття морального прогресу
- •Тема 12. Сутність, структура та функції моралі
- •12.1. Проблема сутності моралі
- •12.2. Мораль як діяльнісно-практичне відношення до світу
- •12.3. Диференціація понять "моральна свідомість", "моральна діяльність", "моральнісне відношення"
- •12.4. Соціальні функції та ціннісний зміст моралі
- •Тема 13. Принципи моральнісного відношення. Альтруїзм-егоїзм. Колективізм-індивідуалізм
- •13.1. Поняття "принцип" в етиці
- •13.2. Альтруїзм-егоїзм — вихідні принципи родового життя
- •13.3. Колективізм-індивідуалізм — принципи соціального буття
- •13.4. Принцип єдності мети і засобів: методологія моральної діяльності
- •13.5. Моральний ідеал — мета діяльності
- •Тема 14. Принцип діалектичного зв´язку свободи і необхідності у феномені моральності
- •14.1. Поняття свободи в моралі
- •14.2. Об´єктивні підстави свободи
- •14.3. Фаталізм. Волюнтаризм
- •14.4. Суб´єкт свободи
- •14.5. Свобода самоутвердження особи
- •14.6. Свобода і безсмертя
- •15.1. Поняття "категорії етики"
- •15.2. Категорії етики як система
- •15.3. Добро-зло — вихідні етичні категорії
- •15.4. Основні категорії моральної свідомості
- •15.5. Поняття "сором"
- •15.6. Категорія честі
- •15.7. Категорія "гідність"
- •15.8. Категорія "обов´язок"
- •15.9. Категорія "справедливість"
- •15.10. Категорії моральної самосвідомості. Категорія совісті
- •15.11. Категорії "сенс життя" і "щастя"
- •16.1. Екологічна етика як наука
- •16.2. Діяльність людини в природі та її наслідки
- •16.3. Унікальність планетарного життя
- •16.4. Еволюційна етика
- •16.5. Етологія
- •16.6. Біоетика
- •16.7. Екологічне виховання
- •Тема 17. Професійна етика
- •17.1. Моральні аспекти професійності
- •17.2. Етика вченого
- •17.3. Лікарська етика
- •17.4. Юридична етика
- •17.5. Педагогічна етика
- •17.6. Етика бізнесу
- •Тема 18. Моральне спілкування як творчість
- •18.1. Методологічні засади культури спілкування
- •18.2. Любов як феномен невідчуженого спілкування
- •18.3. Моральні засади дружби
- •18.4. Основні принципи морального спілкування
- •18.5. Спілкування — джерело виховання і самовиховання
- •Післямова
15.4. Основні категорії моральної свідомості
Основні категорії етики утворюють систему, що відображає найсуттєвіші сторони морального життя людства. Во::и розгортають у своєму змісті діалектику суб´єктивного і об´єктивного, індивідуального і всезагального, сутності людського та історичних форм його вияву. Тому категорії етики слушно характеризувати також як основні поняття моральної свідомості. Останні відображають процестворення стосунків, тоді як категорії етики закріплюють найсуттєвіше, закономірне в ньому з огляду на відповідність історично-конкретного вселюдському в моралі.
При характеристиці категорій критерієм цінності їх змісту є рівень всезагальності відображеного в них морального досвіду. Це є об´єктивною підставою для побудови системи внутрішніх підпорядкувань категоріального знання. За цією ознакою правомірно виділяти два шляхи творення досвіду моральності. Перший відображає рух свідомості від загального (родового та соціального) в моральному досвіді до індивідуалізації його суб´єктом. При цьому суттєве в діяльності суб´єкта виявляє себе у формах "типової" поведінки. На цій підставі воно легко піддається моральній оцінці. До цього типу категорій правомірно віднести сором (родова якість людини); честь (соціально-станова якість); гідність, обов´язок, справедливість (загальносуспільні Цінності).
Другий напрям творення цінностей моралі відображає процес сходження індивідуальної моральної свідомості до набуття всезагального в моралі та вияву його в індивідуально неповторних формах. Суспільність як сутнісна ознака людини найяскравіше виявляє себе у категоріях совість, сенс життя, щастя.
Це два зустрічні напрямки, що в єдності є діалектичним цілим суспільного та індивідуального процесу творення моральності життя.
15.5. Поняття "сором"
Поняття сорому ще не утвердилося в категоріальному значенні й лише деякими теоретиками розглядається як категорія етики. Ґрунтовний його аналіз дається в праці Вол. Соловйова "Виправдання добра". Філософ визначає сором, жалість, благоговіння як три найґрунтовніші вихідні начала моральності, що кладуть межу між людиною і природним світом поза нею. Сором належить до низки сутнісних характеристик моралі. Він відображає специфічні родові якості людини, що сформувалися в процесі еволюції і відділили людський рід (вид "людина") від усього суто природного світу. Людина визначилася не лише як природна істота, але і як істота, здатнарегулювати, контролювати, підпорядковувати свою природність законам розумного. Не випадково в Біблії історія людства починається з моменту становлення почуття сорому. Скуштувавши плоду з дерева пізнання добра і зла, усвідомили перші люди свою наготу і "зшили вони фігові листи, і зробили опаски собі" (Буття 3,7). Очевидно, що першим об´єктом самоусвідомлення було тіло, а першою формою, в якій виявилася сутнісна відмінність людини від тварини, — творення заборон на соромницький вигляд тіла, що уподібнює людину до тварини. У цій же площині лежить творення певних обмежень на забаганки тіла. В першу чергу, це творення заборон на неупорядковані статеві стосунки. Заборона інцесту була величезним кроком у моральному поступі людства. Заборона споглядання табуйованих предметів — дітородних органів людини — зумовила становлення культури оформлення зовнішнього вигляду. Одяг ізолює тіло від природи і від сторонніх очей.
Становлення почуття сорому стало першою ознакою якісної відмінності людини від тварини на тій підставі, що тварини не мають сорому. Усвідомлення людиною своєї відмінності від тварини пов´язане із здатністю соромитися своєї тварності. феномен сором´язливості свідчить, що людина бачить себе істотою вищою, ніж її суто природне, тілесно-матеріальне єство. В самому психічному акті відчуття сорому вона засвідчує свою моральність. "Я соромлюся, отже, я існую, не фізично лише існую, але і моральнісно, — і соромлюся своєї тварності, отже я ще існую як людина", — так визначає сенс поняття сорому Володимир Соловйов [19, с 124]. Людина соромиться фізіологічних відправлень організму — і тому виводить їх за межі публічного життя. Применшення фізичних потреб організму як засіб піднесення духу над тілом знаходить відображення в практиках покладання аскези. Людина приносить у жертву своє тіло. Постами і самознущанням над "тварною" частиною свого єства вона прагне звільнити дух для осягнення божественної істини.
Почуття сорому розкрилося моральною цінністю не лише в тому, що воно сприяло витісненню тваринних інстинктів у глибини безсвідомого людської психіки. Воно сприяло становленню культури відношення до тілесної природи людини. Інстинкт продовження роду зумовлює небайдужість до тіла як осердя життя і джерела його продовження. Завдяки свідомому регулюванню стосунків суто природна функція живого була піднята людством на вищий рівень моральної краси. Почуття кохання склалося як суто людська здатність поєднання духовних енергетик двох людських життів протилежної статі на творення нового життя. Енергія взаємного фізичного притягання поєднується з енергією духовної злагоди, що народжує ніжність, чистоту, щирість почуття. Взаємне проникнення енергетик зумовлює властиву лише закоханим повну гармонію почуттів. Двоє людей здатні почуватися як одна цілісна істота. Чистота стосунків надає їм вищої одухотвореної краси. Це природа, що стала духовною, духовність, що опредметнює себе як природність — тобто як реальне життя.
Любов звільняє людину від почуття сором´язливості власної природи, оскільки є гарантом чистоти стосунків. Закохані навіть у думках не можуть зрадити одне одного, оскільки почуття кохання набуває реальності лише тоді, коли знаходить свій предмет — іншу людину, єдину і неповторну. Тому любов є гарантом вірності. Народження нового життя фіксує не те, що йому передував "гріх", а те, що народжений може стати для людства великим подарунком — Богом. Культ образу богома-тері в християнстві звільняв людей від почуття сорому за гріховність власної природи. Поняття "непорочне зачаття" переносило акцент на результат, наголошуючи на духовностіпочатку: "непорочне зачаття". Образ боголюдини усував почуття сорому за тварність власної природи, адже свідчив, що можна, перебуваючи в природно-тілесній оболонці, одночасно бути Богом.
Художня культура сприяла становленню естетичного відношення до тіла. Вона трансформувала біологічний інстинкт в естетичне милування гармонійною довершеністю прекрасно збудованого людського тіла. Тілесність, якій мистецтво надавало іншого, опредметненого в матеріалі мистецтва, образу, втрачала безпосередню достовірність одиничного буття, а разом з тим тлінність, швидкоплинність краси. Натомість утверджувалася сконцентрована в образі ідея одухотвореної краси людського тіла. Скульптури "Афродіта Кнідська" роботи Прак-сителя та "Венера Мілоська" роботи Агесандра відображають неперевершену культуру естетичного відношення до людського тіла. У них відображена ідея гармонійної єдності еросу та етосу. Ерос тут підпорядкований етосу, тому споглядання статуй народжує почуття благоговіння перед вічною жіночністю. Становленням культури естетичного відношення до людського тіла як довершеного витвору природи людство завдячує давньогрецькому суспільству. Функції переведення нерозвинутого, грубого, суто емоційного реагування на людське тіло в неза-цікавлене естетичне милування красою форм в історії культури виконувала, в першу чергу, скульптура, а давньогрецька скульптура — особливо.
Удосконалюючи культуру ставлення до себе як носія фізичної життєвості, людство вчилося осягати поняттям "сором" також інші сфери життя. Воно зрозуміло, що соромно бути байдужим до світу і до себе самого, адже за байдужістю криється відсутність людської гідності та усвідомлення особливого призначення людини в бутті. Соромно бути нечесним, підступцим, зрадливим, адже своїми якостями їх носій соромить увесь людський рід. Зрештою, можна сказати, що будь-які прояви людини, що принижують моральну сутність її природи, осягаються поняттям "сором". Саме на цій підставі Володимир Соловйов, використовуючи відому формулу Декарта "Мислю — отже існую", в свою чергу, проголошує: "Соромлюся, отже існую". Діяльне усунення виявів людини, що соромлять людський рід, — засіб піднесення від "тварного" до "божественного" в її природі.