- •Мовчан в. С Етика Навчальний посібник / к.: Знання, 2007.- 483 c.
- •Передмова
- •1.1. Про предмет етики
- •1.2. Основні поняття науки "етика"
- •1.3. Коло проблем дослідження етики
- •1.4. Основні завдання етики як науки
- •Тема 2. Етика в системі наук про людський дух
- •2.1. Три образи культури
- •2.2. Мораль як явище культури
- •2.3. Мораль і мистецтво
- •2.4. Мораль та релігія
- •2.5. Мораль і право
- •3.1. Моральне регулювання в добу ранніх цивілізацій
- •3.2. Моральні ідеї в культурі Давнього Єгипту
- •3.3. Етика Давнього Вавилону, Палестини, Ірану
- •3.4. Давньоіндійська етика
- •3.5. Давньокитайське етичне вчення
- •Тема 4. Давньогрецька та давньоримська етика
- •4.1. Становлення етичних ідей у Давній Греції
- •4.2. Етика Сократа
- •4.3. Етичні ідеї у філософії Платона
- •4.4. Етика Арістотеля
- •4.5. Етичні школи доби еллінізму
- •Тема 5. Етика доби середньовіччя та відродження
- •5.1. Етика раннього християнства
- •5.2. Візантійська етика
- •5.3. Етика Київської Русі
- •5.4. Етика Західноєвропейського середньовіччя
- •5.5. Етика гуманістів доби Відродження
- •Тема 6. Етика доби раціоналізму та просвітництва XVII-XVIII ст
- •6.1. Два напрямки в етиці Нового часу
- •6.2. Учення Гоббса про мораль
- •6.3. Етика Джона Локка
- •6.4. Етика Спінози
- •6.5. Етика західноєвропейського Просвітництва
- •6.6. Етична думка в Україні XVII—XVIII ст. Етика Сковороди
- •Тема 7. Етика класиків німецької філософії
- •7.1. Етика Канта
- •7.2. "Науковчення" Фіхте
- •7.3. Етика свободи Шеллінга
- •7.4. Етика Геґеля
- •7.5. Евдемоністична етика Фойєрбаха
- •Тема 8. Соціально-етичний радикалізм
- •8.1. Витоки соціально-етичного радикалізму
- •8.2. Утопічний соціалізм
- •8.3. Декабризм
- •8.4. Революційний демократизм (Росія, Україна)
- •8.5. Революційне народництво: ідея "морального боргу"
- •8.6. Етика марксизму
- •8.7. Ленінізм: соціально-етичні ідеї
- •Тема 9. Соціально-етичний лібералізм хіх-хх ст.
- •9.1. Багатство напрямків в етиці хіх-хх ст.
- •9.2. Утилітаризм
- •9.3. Позитивізм
- •9.4. Прагматизм
- •9.5. "Філософія життя"
- •9.6. Феноменологічна етика
- •9.7. Екзистенціалізм
- •9.8. Фройдизм. Неофройдизм
- •9.9. Метаетика
- •9.10. Етика "всеєдності"
- •10.1. Історія ідей походження моралі
- •10.2. Антропогенез і регулювання стосунків
- •10.3. Міфологічна свідомість і мораль
- •10.4. Моральні якості людини ранніх культур
- •Тема 11. Закономірності історичного розвитку моралі
- •11.1. Принципи аналізу історії моралі
- •11.2. Мораль доби рабовласництва
- •11.3. Феодальна мораль
- •11.4. Мораль доби вільної конкуренції
- •11.5. Поняття морального прогресу
- •Тема 12. Сутність, структура та функції моралі
- •12.1. Проблема сутності моралі
- •12.2. Мораль як діяльнісно-практичне відношення до світу
- •12.3. Диференціація понять "моральна свідомість", "моральна діяльність", "моральнісне відношення"
- •12.4. Соціальні функції та ціннісний зміст моралі
- •Тема 13. Принципи моральнісного відношення. Альтруїзм-егоїзм. Колективізм-індивідуалізм
- •13.1. Поняття "принцип" в етиці
- •13.2. Альтруїзм-егоїзм — вихідні принципи родового життя
- •13.3. Колективізм-індивідуалізм — принципи соціального буття
- •13.4. Принцип єдності мети і засобів: методологія моральної діяльності
- •13.5. Моральний ідеал — мета діяльності
- •Тема 14. Принцип діалектичного зв´язку свободи і необхідності у феномені моральності
- •14.1. Поняття свободи в моралі
- •14.2. Об´єктивні підстави свободи
- •14.3. Фаталізм. Волюнтаризм
- •14.4. Суб´єкт свободи
- •14.5. Свобода самоутвердження особи
- •14.6. Свобода і безсмертя
- •15.1. Поняття "категорії етики"
- •15.2. Категорії етики як система
- •15.3. Добро-зло — вихідні етичні категорії
- •15.4. Основні категорії моральної свідомості
- •15.5. Поняття "сором"
- •15.6. Категорія честі
- •15.7. Категорія "гідність"
- •15.8. Категорія "обов´язок"
- •15.9. Категорія "справедливість"
- •15.10. Категорії моральної самосвідомості. Категорія совісті
- •15.11. Категорії "сенс життя" і "щастя"
- •16.1. Екологічна етика як наука
- •16.2. Діяльність людини в природі та її наслідки
- •16.3. Унікальність планетарного життя
- •16.4. Еволюційна етика
- •16.5. Етологія
- •16.6. Біоетика
- •16.7. Екологічне виховання
- •Тема 17. Професійна етика
- •17.1. Моральні аспекти професійності
- •17.2. Етика вченого
- •17.3. Лікарська етика
- •17.4. Юридична етика
- •17.5. Педагогічна етика
- •17.6. Етика бізнесу
- •Тема 18. Моральне спілкування як творчість
- •18.1. Методологічні засади культури спілкування
- •18.2. Любов як феномен невідчуженого спілкування
- •18.3. Моральні засади дружби
- •18.4. Основні принципи морального спілкування
- •18.5. Спілкування — джерело виховання і самовиховання
- •Післямова
Тема 6. Етика доби раціоналізму та просвітництва XVII-XVIII ст
6.1. Два напрямки в етиці Нового часу
В етиці Нового часу знайшли продовження два основні напрямки, що склалися ще в Давньогрецькій філософії. Представники одного бачили витоки моралі у надприродних силах, розглядаючи її як дарунок Бога. Ідеї Платона були використані християнською церквою для доведення думки, що моральні почуття людина здобуває не шляхом розвитку суспільних почуттів та удосконалення здатності розумного вибору, а одкровенням, тобто навіянням вищою силою. Такі погляди зберігалися в етиці до середини XVIII ст. Поряд із цим продовжує розвиватися погляд на мораль як явище, зумовлене природою людини. Цей підхід спирається на класичну традицію, визначними представниками (і творцями) якої були Сократ, Арістотель і частково Платон.
У добу Відродження він чітко виражений у етиці Помпонацці. У працях Френсіса Бекона (1561-1626) зроблена спроба вивести питання про походження та сутність моралі за межі релігії. Бекон висловив думку, що відсутність релігійних переконань не означає відсутності моральності. Безбожник може бути чесною людиною, тоді як забобонний віруючий часто лише вдає чесного. У XVII—XVIII ст. основна увага дослідників зосереджується на пошуку природних джерел моральності. Цю проблему досліджують представники англійської філософської етики Томас Гоббс (1588—1679), Джон Локк (1632—1704); голландської — Бенедикт Спіноза (1632— 1677). У добу Просвітництва подальша розробка проблем природи та сутності моралі здійснюється в етико-естетичних працях англійських філософів ІПефтсбері (1671 —1713) та Хатчесона (1694—1746), в етиці Давида Юма (1711—1776). У французькому Просвітництві вона є предметом досліджень Вольтера (1694— 1778), Монтеск´є (1689—1775), Руссо (1712—1778). У Німеччині етична проблематика розглядається в працях Ляйбніца (1646—1716), Шіллера (1759—1805), Гердера (1744—1803). Визначним представником етики Просвітництва в Україні був Григорій Сковорода (1722—1794).
6.2. Учення Гоббса про мораль
Томас Гоббс у трактаті "Про людину" розглядає людину як розумну істоту, наділену свідомістю і мовою. Тобто, вона — суб´єкт свідомості, а отже і політики. Людина — діяльна істота, що творить багатий світ культури, різні "штучні" тіла. Філософія, використовуючи дедуктивно-синтетичну методологію, вивчає світ людини та її культуру. Вихідним у Гоббса виступає поняття "людська природа". Філософ висуває і обґрунтовує думку про егоїзм людської природи. Характеризуючи цінності людського життя, Гоббс говорить, що вони виступають "під загальним іменем добро, або благо; ті ж речі, яких ми уникаємо, визначаються як зло" [2, с 239]. Добро і зло розглядаються як Поняття відносні, хоча Гоббс не стоїть на позиції релятивізму, оскільки визнає: "Про деякі речі можна з повною підставою сказати, що це благо загалом, тобто благо для багатьох, або благо для держави" [2, с 240]. Називаючи низку благ, що забезпечують людині відчуття захищеності існування, дозволяють реалізувати її природні здібності, Гоббс першим серед усіх благ нази-ває самозбереження. Його ідея оперта на історію культури, в якій чітко простежується зафіксована уже в античній етиці думка про властивий людині інстинкт самозбереження. "Величезне благо — самозбереження; величезне природне зло — розпад", — говориться в трактаті "Основ філософії" [2, с 237].
Досліджуючи людські почуття і пристрасті (любов, співчуття, владолюбність, пожадливість), філософ виявляє їх відношення до морально цінного — до добра та його протилежності — зла. Зважаючи на суперечливість уявлень про добро і зло, він доходить висновку, що мораль — це певна "угода", встановлена між людьми у межах певної спільноти — у межах держави. "Людина поза державою не зобов´язана слідувати чужому припису, у державі ж зобов´язання визначаються певними угодами" [2, с 258]. На цій підставі робиться висновок, що "наука про мораль людини як такої, взятої поза державною організацією, не може бути вибудувана, адже тут немає певноїміри, з допомогою якої ми могли б визначити і оцінити доброчесність і порок" [2, с 258]. Сказане свідчить, що в основу розуміння моральності покладено не природно-суспільні засади людського життя, а зовнішні приписи, що їх здійснює держава. Завдання етики — вивчати "душевні рухи" людини. А тому вона — частина "вчення про тіла". Тобто, етику Гоббс бачить складовою метафізики та наук, що досліджують "природні закони механічного руху". Окрім того, етику, що є вивченням звичаїв суспільства, Гоббс розглядає як наукову базу політики. Він доводить, що в основі людської природи лежить потреба утвердитися ужитті, отже, людські стосунки вибудовуються за принципом змагальності та суперництва. Будь-яке суспільство "створюється або заради користі, або заради слави, тобто з любові до себе, а не до ближнього" [2, с 287]. Філософ розглядає суспільство як засіб захисту людей від пристрастей, що їх переповнюють. Право, на якому базується суспільство, характеризується як "свобода для кожного користуватися своїми здібностями згідно з істинним розумом" [2, с 289]. Правда, з розвитком суспільства неминучими стають зіткнення людських воль та егоїстичних прагнень. У війні "всіх проти всіх" людина стає злою. Але, щоб не бути знищеною, вона мусить поступатися частиною своїх інтересів. Інші чинять так само. Утворюється держава. Це "Левіафан", якому люди підпорядковують свої пристрасті, щоб більш-менш гармонійно спілкуватися.
Моральні закони, якими керуються люди у стосунках, Гоббс визначає як "закони природи", маючи на увазі природу людини. Нa цій підставі до законів природи він відносить такі: дотримання угод, прагнення бути корисним, милосердним, не ображати інших тощо. "Завіт природи, — робить висновок філософ, — вимагає від кожного зважати на інтереси інших" [2, с 309]. Тобто, основою існування суспільства є моральні засади стосунків, встановлені людьми відповідно до їх розумної природи. "Природний закон у той же час є і моральним законом". Він відповідає необхідності збереження миру, а отже, і самозбереження людини.
Суспільство у формі держави є гарантом свободи особи. Сенс закону Гоббс бачить "не у тому, щоб мучити злочинця, адже те, що зроблене, не може стати таким, що не здійснилося, а утому, щоб зробити злочинця й інших людей справедливими..." [2, с 592]. В етиці Гоббса велика увага приділена практичній моралі. Вимоги її висуваються і обґрунтовуються як корисні та доцільні