- •Мовчан в. С Етика Навчальний посібник / к.: Знання, 2007.- 483 c.
- •Передмова
- •1.1. Про предмет етики
- •1.2. Основні поняття науки "етика"
- •1.3. Коло проблем дослідження етики
- •1.4. Основні завдання етики як науки
- •Тема 2. Етика в системі наук про людський дух
- •2.1. Три образи культури
- •2.2. Мораль як явище культури
- •2.3. Мораль і мистецтво
- •2.4. Мораль та релігія
- •2.5. Мораль і право
- •3.1. Моральне регулювання в добу ранніх цивілізацій
- •3.2. Моральні ідеї в культурі Давнього Єгипту
- •3.3. Етика Давнього Вавилону, Палестини, Ірану
- •3.4. Давньоіндійська етика
- •3.5. Давньокитайське етичне вчення
- •Тема 4. Давньогрецька та давньоримська етика
- •4.1. Становлення етичних ідей у Давній Греції
- •4.2. Етика Сократа
- •4.3. Етичні ідеї у філософії Платона
- •4.4. Етика Арістотеля
- •4.5. Етичні школи доби еллінізму
- •Тема 5. Етика доби середньовіччя та відродження
- •5.1. Етика раннього християнства
- •5.2. Візантійська етика
- •5.3. Етика Київської Русі
- •5.4. Етика Західноєвропейського середньовіччя
- •5.5. Етика гуманістів доби Відродження
- •Тема 6. Етика доби раціоналізму та просвітництва XVII-XVIII ст
- •6.1. Два напрямки в етиці Нового часу
- •6.2. Учення Гоббса про мораль
- •6.3. Етика Джона Локка
- •6.4. Етика Спінози
- •6.5. Етика західноєвропейського Просвітництва
- •6.6. Етична думка в Україні XVII—XVIII ст. Етика Сковороди
- •Тема 7. Етика класиків німецької філософії
- •7.1. Етика Канта
- •7.2. "Науковчення" Фіхте
- •7.3. Етика свободи Шеллінга
- •7.4. Етика Геґеля
- •7.5. Евдемоністична етика Фойєрбаха
- •Тема 8. Соціально-етичний радикалізм
- •8.1. Витоки соціально-етичного радикалізму
- •8.2. Утопічний соціалізм
- •8.3. Декабризм
- •8.4. Революційний демократизм (Росія, Україна)
- •8.5. Революційне народництво: ідея "морального боргу"
- •8.6. Етика марксизму
- •8.7. Ленінізм: соціально-етичні ідеї
- •Тема 9. Соціально-етичний лібералізм хіх-хх ст.
- •9.1. Багатство напрямків в етиці хіх-хх ст.
- •9.2. Утилітаризм
- •9.3. Позитивізм
- •9.4. Прагматизм
- •9.5. "Філософія життя"
- •9.6. Феноменологічна етика
- •9.7. Екзистенціалізм
- •9.8. Фройдизм. Неофройдизм
- •9.9. Метаетика
- •9.10. Етика "всеєдності"
- •10.1. Історія ідей походження моралі
- •10.2. Антропогенез і регулювання стосунків
- •10.3. Міфологічна свідомість і мораль
- •10.4. Моральні якості людини ранніх культур
- •Тема 11. Закономірності історичного розвитку моралі
- •11.1. Принципи аналізу історії моралі
- •11.2. Мораль доби рабовласництва
- •11.3. Феодальна мораль
- •11.4. Мораль доби вільної конкуренції
- •11.5. Поняття морального прогресу
- •Тема 12. Сутність, структура та функції моралі
- •12.1. Проблема сутності моралі
- •12.2. Мораль як діяльнісно-практичне відношення до світу
- •12.3. Диференціація понять "моральна свідомість", "моральна діяльність", "моральнісне відношення"
- •12.4. Соціальні функції та ціннісний зміст моралі
- •Тема 13. Принципи моральнісного відношення. Альтруїзм-егоїзм. Колективізм-індивідуалізм
- •13.1. Поняття "принцип" в етиці
- •13.2. Альтруїзм-егоїзм — вихідні принципи родового життя
- •13.3. Колективізм-індивідуалізм — принципи соціального буття
- •13.4. Принцип єдності мети і засобів: методологія моральної діяльності
- •13.5. Моральний ідеал — мета діяльності
- •Тема 14. Принцип діалектичного зв´язку свободи і необхідності у феномені моральності
- •14.1. Поняття свободи в моралі
- •14.2. Об´єктивні підстави свободи
- •14.3. Фаталізм. Волюнтаризм
- •14.4. Суб´єкт свободи
- •14.5. Свобода самоутвердження особи
- •14.6. Свобода і безсмертя
- •15.1. Поняття "категорії етики"
- •15.2. Категорії етики як система
- •15.3. Добро-зло — вихідні етичні категорії
- •15.4. Основні категорії моральної свідомості
- •15.5. Поняття "сором"
- •15.6. Категорія честі
- •15.7. Категорія "гідність"
- •15.8. Категорія "обов´язок"
- •15.9. Категорія "справедливість"
- •15.10. Категорії моральної самосвідомості. Категорія совісті
- •15.11. Категорії "сенс життя" і "щастя"
- •16.1. Екологічна етика як наука
- •16.2. Діяльність людини в природі та її наслідки
- •16.3. Унікальність планетарного життя
- •16.4. Еволюційна етика
- •16.5. Етологія
- •16.6. Біоетика
- •16.7. Екологічне виховання
- •Тема 17. Професійна етика
- •17.1. Моральні аспекти професійності
- •17.2. Етика вченого
- •17.3. Лікарська етика
- •17.4. Юридична етика
- •17.5. Педагогічна етика
- •17.6. Етика бізнесу
- •Тема 18. Моральне спілкування як творчість
- •18.1. Методологічні засади культури спілкування
- •18.2. Любов як феномен невідчуженого спілкування
- •18.3. Моральні засади дружби
- •18.4. Основні принципи морального спілкування
- •18.5. Спілкування — джерело виховання і самовиховання
- •Післямова
9.10. Етика "всеєдності"
Аналіз найбільш вагомих напрямків розвитку етичної теорії у Західній філософії другої половини XIX—XX ст. дає підстави для висновку, що усі вони виростали на ґрунті відчуження, усвідомлюючи його як реальність стосунків. Цінність людини визначається здатністю спротиву обставинам, утвердження свободи як під тиском метафізичної "волі до життя", так і під тиском соціальних обставин.
Іншою парадигмальною характеристикою стосунків людини зі світом, що утверджує органічність моральних зв´язків, є східнослов´янська традиція європейської культури. Щоб встановити смислову їх відмінність, вдамося до порівняння, залучивши архетипічні образи-символи християнської віри: образ Мойсея і образ Христа. Перший символізує ситуацію збирання народу в єдине ціле, творення з ментального цілого (кровно-ро-динні зв´язки) духовного цілого — народу. Другий символізує явище індивідуалізації досвіду за ознакою унікальності дії, ц´ неповторності. При тому, що один і другий образи уособлюють гуманістичне начало, форми його прояву різні. Пафос образу Мойсея у тому, щоб спонукати людей чутися духовним цілим ("хорове" начало). Дух общинності — типологічна характеристика культури, внутрішньо близька східнослов´янській ментальності. Цілісність почувань ("соборність духу") — характерна риса східнослов´янського менталітету.
Пафос образу Христа у тому, щоб спонукати кожного бути неповторністю, а в ідеалі — утвердитися за прикладом боголюдини, свідомо вибираючи себе-добро. В "східному" гуманізмі домінує чуттєве начало з відчутними рисами античного розуміння всеєдності як спорідненості та зв´язку усього сущого. Моральний аспект цього поняття пов´язаний із характером переживання буття. У творчості Ф. Достоєвського, Л. Толстого, А. Чехова зображена людина, безпорадна перед світом, беззахисність якої відкриває буття в глибинності його трагізму. Мистецтво переконує, що цінна кожна людина, незалежно від того, рефлексує вона над буттям, чи ні. Це трагізм не з приводу недосконалості світу стосовно ставлення до мого Я. Трагізмом сповнене переживання недосконалості світу щодо буття іншого — кожного іншого буття. І лише відтак — мого буття в статусі "іншого". Тут гуманізм виявляє себе у формі людинолюбності. Його філософські засади складались на ґрунті ідей общинного колективізму. Вони знайшли обґрунтування у філософії слов´янофільства: Олексій Степанович Хом´яков (1804— 1860); Іван Васильович Киреєвський (1806—1856); Юрій Федорович Самарін (1819—1876); Костянтин Сергійович Аксаков (1817—1860) та інші. Особливу увагу проблемі духовної цілісності, "соборності", "всеєдності" народного духу приділила філософія російського ідеалізму другої половини XIX — початку XX ст. — так званий "срібний вік": Володимир Сергійович Соловйов (1853—1900); Микола Федорович Федоров (1828—1903); Лев Платонович Карсавін (1882—1952); Семен Людвигович Франк (1877—1950); Сергій Миколайович Булгаков (1871— 1944) та інші.
Представники срібного віку Київської філософської школи Микола Олександрович Бердяев (1874—1948) та Лев Ісакович Шестов (Шварцман, 1866—1938) виражали іншу етичну орієйтацію. М. Бердяев відстоював цінності свободи і творчості окремої особистості аж до заперечення соціальності. Як пише В. Зе-цьковський, Бердяев вводить поняття "комунітарності" або "суспільності" лише для того, щоб пом´якшити ізоляцію одної особи від іншої. Однак як говорить сам Бердяев, остаточне подолання самотності "відбувається лише у містичному досвіді".
Релігійно-містична орієнтація характерна для етичних пошуків Л. Шестова. Він засуджує етичний раціоналізм як такий, що не наближає до "справжньої реальності". Він надає перевагу пошукам "містичної етики" [1, с 89].
Найвизначнішим представником філософії срібного віку, засновником системи філософії, що отримала назву "позитивна філософія", — був Вол. Соловйов. Етична проблематика є домінуючою у його філософській системі, що складається з трьох частин: учення про моральність, учення про знання, учення про красу. "Позитивна філософія" (на відміну від "негативної", раціоналістичної) оперта на моральнісне начало як провідне. Етичні проблеми розглядаються у працях "Філософські начала цілісного знання", "Читання про Боголюдство", "Три розмови", "Смисл любові", "Життєва драма Платона", "Ідея надлюдини" та інших. Основна праця з етики — "Виправдання добра" (1897). Основні поняття філософсько-етичної теорії Вол. Соловйова: "всеєдність", "боголюдство", "теократія", "моральнісна діяльність", "любов", "добро". Спираючись на інтуїтивістську концепцію філософії Шеллінга, Вол. Соловйов бачить предметом етики особливі переживання людини. Подібно до того, як Декарт пов´язав існування людини зі здібністю мислення, Соловйов пов´язував здатність до моральних почуттів із поняттям людського (на відміну від тварного). Філософ виділяє три основні моральні спонуки, що рухають людиною і визначають її людяність. Це почуття сорому, жалості, шанобливості. "Почуття сорому, жалості і шанобливості вичерпують в основі всю галузь можливих моральнісних відносин людини: до того, що нижче за неї, що рівне їй і що вище за неї. — Ці нормальні відносини визначаються тут як панування над матеріальною чуттєвістю, як солідарність із живими істотами і як внутрішнє підпорядкування надлюдському началу", — пише Соловйов. Тобто, відповідно до трьох "природних" засад моралі, філософ вирізняє три типи добра: добро щодо природного світу, добро у стосунках між людьми і добро у формі схиляння перед Богом, шанування Бога. Разом вони утворюють триєдність ідеї Добра.
Витоки моральності Соловйов бачить у природі людини, але не розглядає її як дещо стале. Мораль складається в історичному поступі людства і характеризується зростанням свідомого, розумно виваженого вибору вчинків. Суб´єкт моралі, хоча він — автономна особистість, у моральному виборі, зорієнтований на всезагальні цінності. Дійсністю моральності є досконалість. Вол. Соловйов виділяє три види досконалості, характеризуючи їх у такий спосіб: "1) безумовно суще...— у Богові; 2) потенційне— у душі; 3) дійсне, що перебуває установленні,— у всесвітньо-історичному процесі" [7, с 62].
Наріжною у філософській системі Соловйова є ідея "всеєдності": єдності віри, думки і досвіду. Ця єдність покликана відповісти на питання: у чому кінцева мета людини? Для чого існує людство? Людство у концепції Соловйова — "єдиний організм", "суб´єкт історичного розвитку". Остаточний фазис історичного розвитку розгортається у його концепції "цілісного життя", що відповідає потребам почуттів, розуму та волі.
Морально визначена почуттєвість конкретизується у любові, що надає сенсу ідеї всеєдності. У праці "Смисл любові" Соловйов характеризує людську здатність любити як здатність конкретно і чуттєво пізнавати в іншій людині "образ Божий". Він бачить любов "началом видимого відновлення образу Божого в матеріальному світі, початком втілення істинної ідеальної людяності" [8, с 516].
Ідея любові, що розглядається як основа єднання людства в "сизигійне" (сполучне) ціле, бачиться творчим процесом космічного масштабу. Реальність утвердження всеєдності, у свою чергу, оперта на ідею "діяльнісного добра". "Внутрішніми властивостями добра визначається життєве завдання людини, його моральнісний смисл полягає у служінні Добру чистому, всебічному і всесильному" [7, с 97].
У моральнісній філософії Вол. Соловйова знайшла найяскравіше відображення характерна для Східної культурної парадигми ідея гуманізму, що утверджує чуттєве начало в людині як основу "природної" моральності та альтруїзму. Очевидно, що вона не альтернативна Західному гуманізму, орієнтованому на цінності раціоналізму та суб´єктивізму. В єдності чуттєвого та логічного начала людської суб´єктивності містяться перспективи самозбереження і саморозвитку людства.
Література
Зенъковский В. В. История русской философии: В 2 т., 4 ч. — Ленинград: Его, 1990. — Т. 2. — Ч. 2. — 269 с.
Камю А. Бунтующий человек. — М.: Политиздат, 1990. — 415 с.
Къеркегор С. Болезнь к смерти // Этическая мысль. — М., Политиздат, 1990. — С. 361—470.
МурДж. Принципы этики. — М.: Прогресс, 1984. — 328 с.
Ницше Ф. Сочинения: В 2 т. — М.: Мысль, 1990. — Т. 1. — 829 с.
Сартр Ж.-П. Экзистенциализм — это гуманизм // Сумерки богов. — М.: Политиздат, 1990. — С. 319—344.
Соловьев Вл. Оправдание добра. Сочинения: В 2 т. — М.: Мысль, 1990. — Т. 1. — С. 3—585.
Соловьев Вл. Смысл любви. Сочинения: В 2 т. — М.: Мысль, 1990. — Т. 2. - С. 493—547.
Фрейд 3. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов. — М.: Политиздат, 1990. — С. 94—142.
Фрейд 3. Остроумие и его отношение к бессознательному. Страх. Тотем и табу: Сборник. — Минск: ООО Попурри, 1998. — 496 с.
Фромм Э. Бегство от свободы. Человек для себя. — Минск: ООО Попурри, 1998. — 672 с.
Фромм Э. Искусство любить. — М.: Педагогика, 1990. — 160 с.
Шелер М. Формализм в этике и материальная этика ценностей // Шелер М. Избранные произведения.— М.: Гно-зис,1994. — С. 259—337.
Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность. — М.: Республика, 1992. — 448 с.
Юнг К. Об архетипах коллективного бессознательного // Бопр. философии. — 1988. — № 1. — С. 133—150.
Юнг К. Психология и литература // Юнг К., Нойман Э. Психология и искусство. — К.: Ваклер, 1996. — С. 30—55.
Розділ III. ТЕОРІЯ ЕТИКИ. ОНТОЛОГІЯ МОРАЛІ |
211 |
Тема 10. ГЕНЕЗА МОРАЛІ |
|