- •Мовчан в. С Етика Навчальний посібник / к.: Знання, 2007.- 483 c.
- •Передмова
- •1.1. Про предмет етики
- •1.2. Основні поняття науки "етика"
- •1.3. Коло проблем дослідження етики
- •1.4. Основні завдання етики як науки
- •Тема 2. Етика в системі наук про людський дух
- •2.1. Три образи культури
- •2.2. Мораль як явище культури
- •2.3. Мораль і мистецтво
- •2.4. Мораль та релігія
- •2.5. Мораль і право
- •3.1. Моральне регулювання в добу ранніх цивілізацій
- •3.2. Моральні ідеї в культурі Давнього Єгипту
- •3.3. Етика Давнього Вавилону, Палестини, Ірану
- •3.4. Давньоіндійська етика
- •3.5. Давньокитайське етичне вчення
- •Тема 4. Давньогрецька та давньоримська етика
- •4.1. Становлення етичних ідей у Давній Греції
- •4.2. Етика Сократа
- •4.3. Етичні ідеї у філософії Платона
- •4.4. Етика Арістотеля
- •4.5. Етичні школи доби еллінізму
- •Тема 5. Етика доби середньовіччя та відродження
- •5.1. Етика раннього християнства
- •5.2. Візантійська етика
- •5.3. Етика Київської Русі
- •5.4. Етика Західноєвропейського середньовіччя
- •5.5. Етика гуманістів доби Відродження
- •Тема 6. Етика доби раціоналізму та просвітництва XVII-XVIII ст
- •6.1. Два напрямки в етиці Нового часу
- •6.2. Учення Гоббса про мораль
- •6.3. Етика Джона Локка
- •6.4. Етика Спінози
- •6.5. Етика західноєвропейського Просвітництва
- •6.6. Етична думка в Україні XVII—XVIII ст. Етика Сковороди
- •Тема 7. Етика класиків німецької філософії
- •7.1. Етика Канта
- •7.2. "Науковчення" Фіхте
- •7.3. Етика свободи Шеллінга
- •7.4. Етика Геґеля
- •7.5. Евдемоністична етика Фойєрбаха
- •Тема 8. Соціально-етичний радикалізм
- •8.1. Витоки соціально-етичного радикалізму
- •8.2. Утопічний соціалізм
- •8.3. Декабризм
- •8.4. Революційний демократизм (Росія, Україна)
- •8.5. Революційне народництво: ідея "морального боргу"
- •8.6. Етика марксизму
- •8.7. Ленінізм: соціально-етичні ідеї
- •Тема 9. Соціально-етичний лібералізм хіх-хх ст.
- •9.1. Багатство напрямків в етиці хіх-хх ст.
- •9.2. Утилітаризм
- •9.3. Позитивізм
- •9.4. Прагматизм
- •9.5. "Філософія життя"
- •9.6. Феноменологічна етика
- •9.7. Екзистенціалізм
- •9.8. Фройдизм. Неофройдизм
- •9.9. Метаетика
- •9.10. Етика "всеєдності"
- •10.1. Історія ідей походження моралі
- •10.2. Антропогенез і регулювання стосунків
- •10.3. Міфологічна свідомість і мораль
- •10.4. Моральні якості людини ранніх культур
- •Тема 11. Закономірності історичного розвитку моралі
- •11.1. Принципи аналізу історії моралі
- •11.2. Мораль доби рабовласництва
- •11.3. Феодальна мораль
- •11.4. Мораль доби вільної конкуренції
- •11.5. Поняття морального прогресу
- •Тема 12. Сутність, структура та функції моралі
- •12.1. Проблема сутності моралі
- •12.2. Мораль як діяльнісно-практичне відношення до світу
- •12.3. Диференціація понять "моральна свідомість", "моральна діяльність", "моральнісне відношення"
- •12.4. Соціальні функції та ціннісний зміст моралі
- •Тема 13. Принципи моральнісного відношення. Альтруїзм-егоїзм. Колективізм-індивідуалізм
- •13.1. Поняття "принцип" в етиці
- •13.2. Альтруїзм-егоїзм — вихідні принципи родового життя
- •13.3. Колективізм-індивідуалізм — принципи соціального буття
- •13.4. Принцип єдності мети і засобів: методологія моральної діяльності
- •13.5. Моральний ідеал — мета діяльності
- •Тема 14. Принцип діалектичного зв´язку свободи і необхідності у феномені моральності
- •14.1. Поняття свободи в моралі
- •14.2. Об´єктивні підстави свободи
- •14.3. Фаталізм. Волюнтаризм
- •14.4. Суб´єкт свободи
- •14.5. Свобода самоутвердження особи
- •14.6. Свобода і безсмертя
- •15.1. Поняття "категорії етики"
- •15.2. Категорії етики як система
- •15.3. Добро-зло — вихідні етичні категорії
- •15.4. Основні категорії моральної свідомості
- •15.5. Поняття "сором"
- •15.6. Категорія честі
- •15.7. Категорія "гідність"
- •15.8. Категорія "обов´язок"
- •15.9. Категорія "справедливість"
- •15.10. Категорії моральної самосвідомості. Категорія совісті
- •15.11. Категорії "сенс життя" і "щастя"
- •16.1. Екологічна етика як наука
- •16.2. Діяльність людини в природі та її наслідки
- •16.3. Унікальність планетарного життя
- •16.4. Еволюційна етика
- •16.5. Етологія
- •16.6. Біоетика
- •16.7. Екологічне виховання
- •Тема 17. Професійна етика
- •17.1. Моральні аспекти професійності
- •17.2. Етика вченого
- •17.3. Лікарська етика
- •17.4. Юридична етика
- •17.5. Педагогічна етика
- •17.6. Етика бізнесу
- •Тема 18. Моральне спілкування як творчість
- •18.1. Методологічні засади культури спілкування
- •18.2. Любов як феномен невідчуженого спілкування
- •18.3. Моральні засади дружби
- •18.4. Основні принципи морального спілкування
- •18.5. Спілкування — джерело виховання і самовиховання
- •Післямова
11.5. Поняття морального прогресу
Сучасна етична теорія, що виходить з ідеї поступального руху суспільства, шукає відповіді на питання: чи має місце моральний прогрес. Постановка цього питання та спроба його розв´язання посідають одне з чільних місць у філософії, починаючи з доби Просвітництва. Просвітницький підхід до людини як природної істоти надавав питанню особливої гостроти, оскільки загалом усував або відсував на другий план питання про божественне її творення та іманентну їй моральність. Просвітителі вважають, що розум людина отримала від природи і вже відтак — взаємодіє з нею на розумних засадах. У людині закладена потреба пізнання світу завдяки органам відчуттів, якими наділила її природа. Пізнання необхідне для того, щоб слідувати законам природи, не порушувати природний порядок. У природі, як писав Гольбах, "немає ні розуму, ні мети", але вона породжує розумну людину. Завдяки її розумності людина має бути щасливою. Шлях до щастя — в розумному слідуванні розумним законам. Отже, людина має пізнати саму себе (розумність своєї природи) та розумність законів природного світу, щоб слідувати їм. "Хай лише вони (люди. — В.М.) пізнають себе, хай вони здобудуть ясні ідеї про моральність — і вони стануть щасливими і доброчесними", — писав Гельвецій [5, с 7]. Ідея природності людини покладала в собі не лише її природну розумність, але нерівність усіх людей стосовно їх природних прав. Кожна людина має право на щастя, на задоволення своїх людських потреб шляхом зміни навколишнього середовища — і удосконалення свого розуму.
Однак процес удосконалення моральної природи людини бачився просвітителями як складний і суперечливий. З усією гостротою цю проблему поставив Ж. -Ж. Руссо в трактаті "Чи сприяло відродження наук і мистецтв покращенню нравів?" (1741). Заперечна відповідь, що її дає Руссо, викликана усвідомленням глибокої суперечності соціального поступу, зокрема відходом людства від моральної чистоти, характерної для людей раннього періоду їх історії — "природного стану". Детальніше ідею суперечності людського поступу філософ осмислює у праці "Про причини нерівності" (1754). Усю сучасну йому цивілізацію Руссо характеризує як побудовану на нерівності, атому як чужу моральності. Нерівність, на думку Руссо, має три рівні: фізична, політична, майнова. Перша — природна. Друга — політична — пов´язана зі становим поділом суспільства. Знатні захищають свої права засобами політики, "зачиняючи перед бідними всі двері". Майнова нерівність пов´язана з політичною. Багаті потопають у розкошах, тоді як бідні позбавлені найнеобхіднішого.
Руссо вважає, що причини соціального зла зумовлені чуттєвими пристрастями людини. Вони поневолюють людей і є джерелом зла. Цивілізація стає злом, оскільки виходить за межі розумного регулювання природних людських потреб. Пристрасті, спотворені особисті інтереси людей стають причиною негараздів у житті людства. Руссо радить людині не шукати джерело зла десь поза собою. Воно — в самій людині. З прагнення жити краще вона прирікає себе на моральну вбогість. Вона відокремлюється від інших людей, вибираючи самотнє існування. Брехня і лицемірство складають вагомий чинник міжособистісних стосунків. Зрештою, людство прирікає себе на загальне культурне зубожіння. Фальш наявна в науці, мистецтві, стосунках між людьми. Політичний аспект проблеми дещо раніше був розглянутий у праці Гельвеція "Про розум".
Філософ вказує, що відчуження влади від людських потреб та від інтересів засвідчує руйнування природної розумності людських потреб на усіх рівнях суспільного життя. Руссо також вважає, що політичні інституції, хоча вони виникли з необхідності регулювати людські пристрасті, мають негативний вплив на мораль. Руссо пропонує навіть дослідити, чи не народилось усе безладдя разом із самими законами. Адже, якби закони були здатні боротися з безладом, то "найменше, чого від них слід було б вимагати, це те, щоб вони покінчили із тим злом, якого без них загалом би не існувало" [9, с 100].
На думку французьких просвітителів, джерелом існування соціального зла є "невігластво" людей, що зберігається та укріплюється панівними групами, оскільки у такий спосіб вигідно тримати їх у покорі. Однак ця ситуація не видається фатальною, оскільки домінуючою є віра в кінцеву силу розуму, хоча поки що він не в змозі осягнути всі явища життя, щоб розумно управляти власною природою. В перспективі він здатний пізнати світ і спрямувати людські пристрасті в розумне русло. Гуманістичні ідеї Просвітництва мали особливе значення для культури тим, що утверджували моральність людської природи: в перспективі вона неминуче набуде значення провідної засади в організації людського життя.
Моральність людської природи в її діалектичному розвитку розглядається як провідна ідея праці Геґеля "Філософія права". Об´єктивний дух, згідно з Геґелем, у своєму розвитку проходить три ступені: абстрактне право, мораль, моральність. У свою чергу, моральнісна субстанція існує у декількох формах: у вигляді безпосереднього, або природного духу (сім´я); у вигляді певної формальної всезагальності (громадянське суспільство); у вигляді усвідомлюючої себе субстанції (державний лад) [4, с 341]. Суперечність, що виникає в стосунках між людьми, є виявом суперечностей висхідного розвитку і відображає складність процесу індивідуалізації в суб´єкті ідеї субстанційного добра. Інституалізовані форми моральності (сім´я, громадянське суспільство, держава) містять у собі духовний простір для індивідуалізації волі суб´єкта і є дійсними завдяки волі, що прагне самоздійснення. Геґель говорить, що і право, і мораль є абстракції, "істину яких представляє лише моральність" [3, с 59]. Моральний поступ людства пов´язаний із суб´єктом, що є носієм і виразником субстанційного життя. Він є моральнісною особистістю, що уособлює доброчесність. У діяльності доброчесність здійснює цілі всезагального і здатна навіть пожертвувати собою заради них.
Сучасна етична теорія не заперечує ідеї морального прогресу, зосереджуючи увагу на пошуку його критерію. Г. Гумницький так характеризує сутність та критерій моральнісного прогресу: "Специфічна функція (сутність) моралі полягає у тому, щоб забезпечити необхідність узгодження інтересів особи та суспільства (групи, класу) шляхом ставлення особи до загального блага як до вищої мети, і до особистого блага як до кінцевої мети, в їх взаємному підпорядкуванні при домінуванні першого відношення" [6, с 67]. Мораль у цьому критерії береться як дещо стале, як регулятивний чинник стосунків, а не як результат людської діяльності.
У значенні регулятивного чинника розглядає мораль О. Ти-таренко. Як провідний, він виділяє такий показник морального прогресу: "зростання можливостей моралі позитивно впливати на процес соціального звільнення класів, груп та духовне удосконалення особи" [11, с 19]. Називаються також такі чинники прогресу, як його поетапність; розширення сфер застосування моралі в суспільному житті; зростання її "пізнавально-правильного змісту" та інші. Критерій морального прогресу, на думку автора, вкладається в таку систему ознак: "Розвиток моралі можна оцінити як моральнісний прогрес лише остільки, оскільки кожна наступна сходинка вища за попередню. Перехід На більш високу сходинку означає гуманізацію взаємодії протилежностей добра і зла, зайнятість людей більш людськими моральними проблемами" [10, с 272]. Критерій морального прогресу, як свідчить цитата, носить описовий характер, виражений у поняттях "більший", "вищий" тощо. Очевидно, що він не може задовольнити, оскільки дає певну сукупність ознак впливу моралі на людину, але не розкриває мораль як сутнісну ознаку людини.
У навчальному посібнику "Марксистская этика" за редакцією О. Титаренка не залишено поза увагою питання морального прогресу та його критерію. Наголошується, що "критерій Морального прогресу розкриває такі специфічні перспективи Людини в історії, як перспективи її нормативно-ціннісного удосконалення, дозволяє науково обґрунтувати бажаний гуманістичний ідеал суспільства та особи" [8, с 91]. Функція моралі служити засобом удосконалення людини може бути реалізована лише за умови, що суб´єкт несе в собі вселюдське у формах індивідуально-неповторного. Суб´єкт є моральною особистістю не тоді, коли дотримується прийнятої формистосунків, а тоді, коли є творцем моральнісного відношення. Тому поняття "нормативно-ціннісне удосконалення людини" не може бути критерієм морального прогресу. Воно відображає лише один із аспектів цінності моралі: її регулятивну функцію. Очевидно, що поняттям "моральний прогрес" мають осягатися не лише наявні в суспільстві форми морального регулювання стосунків. Критерій, у першу чергу, має містити у собі процес творення моральнісності в усіх сферах людського життя, тобто відображати всепроникний характер моралі. Адже все, що робить людина, осягається моральним критерієм з огляду на мету та засоби діяльності. Мораль є не лише одним із чинників суспільного прогресу. Моральність — це засіб, завдяки якому людство розширює межі свободи в діяльності творення специфічно людського середовища духовності життя.
Сказане свідчить, що моральність — це спосіб організації людської життєдіяльності, засіб її нормального здійснення, тобто у формахлюдяності. А звідси — і мета: утвердити людяність як сутнісну якість людської життєвості. Критерієм морального прогресу є зростання рівнів свободи на рівні суспільної організації стосунків та свободи в суб´єкті, дійсністю якої є свобідний вияв всезагального у формах індивідуально-неповторного утвердження добра.
Література
Алексеев В., Першиц А. История первобытного общества. — М.: Высшая школа, 1990. — 351 с.
Бубер М. Два образа веры. — М.: Республика, 1995. —-464 с.
Гегель. Философия права // Сочинения. — Т. VII. — М. — Л.: Соцэкгиз, 1934. — 380 с.