Конспект_микроекономика

124

альтернативних варіантів використання грошей. Визначена таким чином величина r

називається ставкою дисконтування.

Відповідно, можна оцінити поточну цінність (РV) суми грошей М1, яка

очікується через один рік:
РV = М1 / (1 + r).	(12.10)
Взагалі поточна цінність суми грошей МN, яка очікується через N років,
визначається як:
РV = МN / (1 + r)N.	(12.11)

Одним із показників вигідності інвестиційного проекту для фірми є чиста поточна цінність проекту. Якщо для інвестиційного проекту відомі його тривалість (N років), витрати, Сk та надходження (виручка), Rk в кожному k-му році (k=1,2,...N, тоді чистою поточною цінністю (NPV) інвестиційного проекту є величина:

NPV (R

C )

R1

C1

...

RN CN

.

0

0

1 r

(1 r)N

(12.12)

Іншими словами, NРV — це різниця між поточною цінністю надходжень фірми

(РVR) і поточними витратами фірми (РVC):

PV

R

R

R1

...

RN

.

(1 r)N

0

1 r

PV

C

C1

...

CN

.

(1 r)N

C

0

1 r

Якщо NPV>0, то це є свідченням вигідності проекту для реалізації його фірмою, і проект слід приймати. При NPV<0 відповідний проект слід відхилити.

Величина ставки дисконтування, при якій NPV дорівнює нулеві, є внутрішньою нормою віддачі, або прибутковості (ІRR) проекту.

Для обчислення ІRR треба розв'язати рівняння (12) відносно r при NРV=0. Так, якщо N=1 (однорічний проект), тоді

IRR = -(R1 – C1) / (R0 – C0) – 1.

Отже, при капіталовкладеннях C0=C1=10 та надходженнях R0=0, R1=25, матимемо: ІRR=15 /10-1=0.5, або 50%. Якщо ринкова процентна ставка не вища за 50%, такий інвестиційний проект можна приймати, в іншому разі його слід відхилити.

Якщо визначити індивідуальний інвестиційний попит кожного з позичальників, то крива ринкового інвестиційного попиту SK утвориться як горизонтальна сума індивідуальних кривих; для побудови кривої ринкового попиту слід для кожного рівня норми віддачі визначити відповідні індивідуальні обсяги інвестицій і скласти їх, щоб отримати ринковий обсяг інвестиційного попиту за цієї ставки.

12.4. Конкурентний ринок позичкових коштів

Аналіз утворення кривих інвестиційного попиту і пропозиції позичкових коштів дає можливість розглянути функціонування ринку капіталу на прикладі позичкових грошей.

Цей ринок буде конкурентним, якщо на ньому присутня велика кількість вкладників грошей, позичальників та фінансових посередників. Фінансові посередники — це учасники ринку (банки, інвестиційні та страхові компанії, пенсійні фонди), які зв'язують одного з одним первинного вкладника і кінцевого

125

позичальника.

Рівноважна ринкова ставка процента встановлюється тоді, коли ринкові обсяги попиту і пропозиції позичкових грошей збігаються і відсутня тенденція до зміни ставки та обсягу інвестицій за інших рівних умов. За рівноважною ставкою домогосподарства погоджуються позичити саме стільки грошей, скільки цього бажають і можуть фірми-позичальники.

Основними чинниками, що визначають стан рівноваги, тобто ринкову процентну ставку і обсяг інвестицій, є з боку попиту — доходи і схильність до заощаджень домогосподарств, а з боку пропозиції — прибутковість інвестицій, що здійснюють фірми. Зміна кожного з цих чинників веде до зсуву кривої попиту чи пропозиції у певному напрямку і до встановлення нового стану рівноваги.

Суттєвими чинниками, які впливають на поведінку всіх учасників ринку, а тому й на стан ринкової рівноваги, є інфляційні очікування і ризик, що пов'язаний із невизначеністю майбутніх надходжень. Високий ризик (як, наприклад, політична та економічна нестабільність у країнах з перехідною економікою) веде до встановлення вищих процентних ставок.

12.5. Ринки землі та природних ресурсів Земля як фактор виробництва — це не тільки та частина земної поверхні, яка не

зайнята водою, але й природні ресурси — ліси, корисні копалини, ресурси морів, родючість ґрунтів, які можуть бути використані у процесі виробництва, тобто це всі рідкісні природні ресурси.

Природні ресурси розподіляються на такі, що не відтворюються (вони можуть бути використані лише один раз — вугілля, нафта, природний газ), і що відтворюються (тобто можуть використовуватись у виробничих процесах неодноразово - моря, земельні угіддя).

Запас природних ресурсів визначається самою природою. Обсяг потоку — послуг природних ресурсів — визначається людським вибором. Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента R — орендна плата за користування землею протягом певного періоду (року). Ціна землі як запасу визначається поточною цінністю майбутньої ренти. Якщо відомі процентна ставка r і щорічна рента R, то поточна цінність PV ренти за N років, складатиме

PV	R		R	...	R	.
			(1 r)2		(1 r)N
	1 r					(12.13)

Через те що земля може давати ренту необмежене довго, ціна її PL визначатиметься поточною цінністю ренти за формулою (12.13), коли N прямує до нескінченності; ця величина може бути підрахована як сума членів спадної

геометричної прогресії і дорівнюватиме:
РL = R / r.	(12.14)

В цілому обсяг землі є обмежений — і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та сільськогосподарських підприємств. Щодо якості землі, то вона може бути з часом покращена або погіршена, залежно від того, як ведеться господарювання.

Через обмеженість земельних ресурсів пропозиція землі вважається абсолютно нееластичною, тобто крива пропозиції S землі є вертикальною лінією (Мал. 12.4).

126

Сукупна пропозиція землі не може бути змінена внаслідок індивідуальних рішень. Окремі домогосподарства, зрозуміло, можуть змінювати обсяг землі, що перебуває у їхній власності, але це не впливає на її сукупний обсяг.

Мал. 12.4. Ринок земельних ресурсів

Земля може використовуватись більш або менш інтенсивно. Наприклад, одну й ту саму площу може займати одноповерховий будинок і хмарочос; сільськогосподарська ділянка може оброблятися з використанням і без використання добрив, зрошування, сільськогосподарської техніки. Але інтенсивність не впливає на пропозицію землі. Вона залежить від того, як сполучається земля з іншим фактором виробництва — капіталом.

Попит на землю є вирішальним чинником земельної ренти, він визначається цінністю землі для фірм-користувачів. Можна вирізнити сільськогосподарський попит і несільськогосподарський (попит на землю для житлового будівництва, для промислового використання тощо).

На цінність землі сільськогосподарського призначення впливає якість ґрунтів, клімат, віддаленість від центрів споживання (хоча вага останнього чинника послаблюється внаслідок удосконалення засобів зберігання продукції та її транспортування). Сільськогосподарський попит є вторинним по відношенню до попиту на продовольство, котрий вважається низькоеластичним; отже, чинники, які визначають попит на продовольство і стан рівноваги на ринку продовольства, прямо впливають на сільськогосподарський попит.

На цінність земель несільськогосподарського призначення головним чином впливає її розміщення — цінність землі порівняно вища у містах, ніж у сільській місцевості, і надзвичайно висока в центрі великих міст; меншою мірою на цінність землі впливає її якість, придатність для житлового будівництва чи промислового використання.

Криві попиту на землю є спадними, тому що при збільшенні обсягів використання земельних ресурсів доводиться залучати все менш прибуткові ділянки землі; знову ми зустрічаємось із дією закону спадної граничної продуктивності факторів виробництва.

Крива сукупного ринкового попиту на землю утворюється як горизонтальна сума

127

кривих сільськогосподарського та несільськогосподарського попиту.

Розглянемо, як функціонує ринок земельних ресурсів, тобто як встановлюється орендна плата за землю.

На Мал. 12.4 зображені криві попиту на земельні ділянки у приміській зоні: D — сільськогосподарський попит, D' — несільськогосподарський попит (будівництво). Якщо б кожен із цих двох напрямків попиту існував окремо, то для сільськогосподарського використання на ділянку площею QE була б встановлена орендна плата PE. Для будівництва встановилась би орендна плата у розмірі PA. Коли на одну й ту саму ділянку існує попит на землю для її використання у різних напрямках, то власники землі, які максимізують свої вигоди, будуть здавати землю в оренду тому орендареві, попит якого вищий і, відповідно, готовність платити більша, а отже, і орендна плата як рівноважна ціна буде вищою. Для прикладу, на Мал. 12.4 земля буде використана для будівництва з орендною платою PA.

У попередньому розділі було введено поняття економічної ренти для випадку еластичної пропозиції фактора. Коли пропозиція фактора є абсолютно нееластичною (як у випадку землі), то економічна рента власника фактора збігається з його рентним доходом, тобто дорівнює добуткові площі земельної ділянки, яка здається в оренду, на орендну ставку.

Геометричне економічна рента в цьому випадку визначається площею прямокутника, що обмежений вертикальною лінією пропозиції та горизонтальною лінією — рівнем орендної плати. Якщо орендна плата встановлюється на рівні PA, як у попередньому прикладі, то економічна рента на Мал. 12.4 чисельно дорівнюватиме площі прямокутника OPAAQE.

128

РОЗДІЛ 13

ЗАГАЛЬНА РІВНОВАГА І ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСНОВНІ ПИТАННЯ

13.1.Часткова і загальна рівновага.

13.2.Концепція ефективності та рівновага в економіці обміну.

13.3.Ефективність у виробництві.

13.4.Ефективність розміщення ресурсів.

13.5.Економічна теорія добробуту.

13.1. Часткова і загальна рівновага

Досі ми розглядали проблеми ціноутворення і досліджували умови існування рівноваги на окремих ринках готової продукції та факторів виробництва, а також рівноваги для окремих учасників — домогосподарств і фірм. Рівновага, яка аналізується на кожному окремому ринку за припущення незмінності всіх зовнішніх стосовно цього ринку умов, називається частковою рівновагою.

На відміну, від випадку часткової рівноваги, аналіз загальної рівноваги передбачає вивчення цін та обсягів виробництва і споживання благ на всіх ринках у взаємозв'язку із врахуванням зворотних зв'язків між окремими ринками.

Наприклад, розглянувши вплив значного подорожчання нафти на ринок бензину, який перебував у стані рівноваги, виявимо, що наслідком буде скорочення пропозиції бензину (крива пропозиції зсувається вгору внаслідок подорожчання ресурсів); нова рівновага на ринку бензину досягається при вищій ціні і менших обсягах. Це може вплинути на ринок транспортних послуг — крива пропозиції транспортних послуг зсунеться вгору, скоротиться пропозиція внаслідок подорожчання ресурсів; нова рівновага на цьому ринку досягається при меншому обсязі перевезень і вищих цінах. Це, в свою чергу, вплине на ринки благ-замінників; наприклад, може зрости попит на послуги міського електротранспорту, крива попиту зсунеться вгору, отже, і на цьому ринку дещо зростуть ціни та скоротяться обсяги. З іншого боку, внаслідок скорочення рівноважних обсягів на ринках транспортних перевезень скоротиться попит на виробничі фактори — послуги праці водіїв, бензин. На ринку праці крива попиту на працю зсунеться ліворуч вниз, ставки заробітної плати можуть скоротитися, зайнятість зменшиться. Подібні наслідки подорожчання нафти можна простежувати й далі, на інших суміжних ринках.

Стан загальної рівноваги є такою сукупністю обсягів усіх факторів виробництва, товарів, послуг та цін на них, за яких усі ринки факторів і кінцевої продукції перебувають у стані часткової рівноваги. Можна вважати, що стан

129

загальної рівноваги є композицією всіх станів часткової рівноваги на взаємопов'язаних ринках факторів і продукції.

Аналіз загальної рівноваги пов'язують із французьким економістом Л.Вальрасом, який досліджував ці проблеми, починаючи з 70-х рр. минулого сторіччя. Існують різні сучасні інтерпретації моделі загальної рівноваги Вальраса, які так чи інакше приводять до системи алгебраїчних рівнянь, де невідомими величинами є обсяги та ціни.

В аналізі загальної рівноваги основними вважаються три проблеми:

1)чи існує стан загальної рівноваги взагалі (математично — чи існує додатний розв'язок системи рівнянь, які описують модель загальної рівноваги);

2)чи буде стан рівноваги, якщо він існує, єдиним (інакше можливе існування кількох станів для однієї економічної системи, які відповідають умовам загальної рівноваги, тобто кількох систем рівноважних цін одночасно);

3)чи буде система стійкою, тобто чи може економічна система без зовнішнього втручання знову повернутись до стану рівноваги, коли внаслідок якихось збурень умови рівноваги будуть порушені.

Однією з основних передумов аналізу загальної рівноваги є припущення щодо виконання умов повної конкуренції на всіх ринках одночасно (див. теми 7, 11).

Поняття загальної рівноваги пов'язане з ефективністю розміщення ресурсів в економіці.

Ефективність розміщення (алокативна ефективність) означає, що жоден ресурс не розтрачується. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли хтось може покращити своє становище без погіршення становища будь-кого іншого, - це означає, що при початковому розміщенні ресурсів вони розтрачувались і тому ефективність розміщення їх не досягалась.

Для досягнення ефективного розміщення ресурсів необхідне виконання трьох умов:

1)ефективності у виробництві;

2)ефективності у споживанні;

3)ефективності в обміні.

У термінах розглянутих у попередніх розділах теорій попиту і пропозиції, поведінки споживачів та фірм вказані умови означають таке.

Ефективність у виробництві досягається, коли фірма не може зменшити вартість виробництва певного фіксованого обсягу випуску зміною обсягів використання факторів виробництва.

Виробнича ефективність, у свою чергу, потребує досягнення двох умов:

а) технологічної ефективності, яка означає, що фірма досягає максимально можливого випуску продукції при затратах наявних ресурсів;

б) економічної ефективності, яка означає, що фірма використовує таку комбінацію факторів виробництва, що мінімізується вартість виробництва даного обсягу випуску.

Окрема фірма досягає виробничої ефективності, якщо її виробничому рішенню відповідає точка на кривій граничної вартості МС (тобто на кривій пропозиції). Галузь досягає виробничої ефективності, якщо обсяг її випуску відповідає якійсь точці кривої галузевої пропозиції. В економіці в цілому досягається виробнича

130

ефективність, якщо всі фірми мінімізують вартість виробництва; тоді стан економіки (сукупність обсягів випуску благ) відповідає якійсь точці на кривій виробничих можливостей економіки.

Ефективність у споживанні досягається, коли споживачі не можуть покращити своє становище - досягти вищого рівня корисності при заданому бюджеті та цінах - шляхом перерозподілу своїх бюджетних витрат. Для кожного окремого домогосподарства ефективності у споживанні відповідають точки кривої його індивідуального попиту. Якщо всі споживачі досягають ефективності у споживанні, то це відповідатиме якійсь точці кривої ринкового попиту (кривої граничних вигод).

Ефективність в обміні досягається, коли всі ринкові операції на кожному з ринків здійснюються за цінами, що дорівнюють одночасно і граничній вартості виробництва певної одиниці блага, МС, і граничній вигоді від споживання цієї ж одиниці блага, МВ, тобто:

Р = МС = МВ. (13.1)

Отже, ефективність розміщення означає повну системну ефективність, яка враховує ефективність у виробництві (досягається при мінімізації вартості виробництва), ефективність у споживанні (досягається при максимізації задоволення потреб споживачів з урахуванням їхніх смаків та уподобань) і певний баланс між інтересами виробників та споживачів на ринках.

Нижче розглянемо концепцію ефективності з урахуванням прямих і зворотних зв'язків між ринками, тобто з позиції загальної рівноваги. Цей підхід базується на понятті ефективності, яке було запропоноване італійським економістом Вільфредо Парето наприкінці минулого сторіччя.

Через те що поняття загальної рівноваги охоплює умови рівноваги у виробництві і споживанні, можна спочатку проаналізувати ці дві групи умов окремо.

13.2. Концепція ефективності та рівновага в економіці обміну Економіка обміну — це економіка без виробництва. Уявімо, що в економічній

системі є лише споживачі з відомими початковими запасами споживчих благ, які максимізують корисність від споживання благ і обмежені власними доходами. З метою покращення свого становища вони можуть обмінюватись благами. В такій економіці приймаються рішення про вибір найкращого варіанту розподілу благ між споживачами.

Центральним поняттям економіки обміну є поняття ефективності у розподілі благ. Кажуть, що на ринку досягнуто ефективного (оптимального за Парето)

розподілу благ, якщо неможливо через перерозподіл покращити чиєсь становище без погіршення становища хоча б одного з інших учасників.

Якщо ж такий перерозподіл можливий, тоді, в разі здійснення відповідного обміну благами, відбувається покращення за Парето.

Розглянемо графічну інтерпретацію моделі загальної рівноваги для економіки обміну - модель Еджворта. Для цього достатньо обмежитись випадком двох індивідів (В і С), які мають початкові запаси двох благ, Х та Y, відповідно в обсягах (ХB,YB) і (ХC,YC). Сукупні запаси цих благ, Х0 та Y0, фіксовані:

ХB + ХC = Х0, YB + YC = Y0. (13.2)

Графічно всі можливі варіанти розподілу двох благ між двома споживачами можна показати на діаграмі (ящику) Еджворта для споживання (Мал. 13.1), на якій

131

суміщаються дві системи координат — одна для учасника В (початок системи координат у нижньому лівому кутку — точка ОB), інша система для С (початок системи координат у правому верхньому кутку — точка OC). Довжина і висота ящика визначаються сукупними запасами благ, згідно з умовою (13.2). Будь-яка точка на діаграмі буде мати чотири координати і відбиватиме варіант розподілу двох благ між двома учасниками; наприклад, точці А відповідає розподіл благ (XBA,YBA), (XCA,YCA), що відповідає умові (13.2).

кожного з учасників можна побудувати його криві байдужості, які відповідають певним рівням корисності: для В – UB1, UB2, UB3, UB4, для C – UC4, UC3, UC2, UC1 (Мал. 13.2); тут величини UB і UC перераховані у послідовності зростання рівнів корисності. Початковий розподіл благ у точці A дає змогу учасникам досягти рівнів корисності UB1 та UC2. Якщо порівняти стан А зі станом М1 (який досягається внаслідок певного обміну благами), то учасник В не погіршує свого становища, а учасник С — поліпшує, бо досягає вищого рівня корисності UС1 в точці М1, ніж UС2 в точці А. Якщо ж порівняти варіант А з розподілом M2, тоді, відповідно, учасник В внаслідок обміну підвищує корисність з рівня UB1 до рівня UB2, а учасник С — не погіршує свого становища.

Для При обміні, що веде до розподілу Му обидва учасники покращують своє становище. Отже, всі варіанти перерозподілу, які відповідають точкам заштрихованого сектора AM1FM2 (окрім точки F), означають покращення за Парето.

132

Мал. 13.2. Діаграма Еджворта: ефективність в обміні

Так, наприклад, якщо у стані А норма заміщення блага Y благом X (МRS) для споживача В дорівнює 1/4, а для споживача С складає 1, то це означає, що для В з огляду на корисність еквівалентними є одна одиниця блага Y та 4 одиниці блага X, а для C одиниці благ Y і Х однаково корисні. Якщо споживач C віддасть споживачеві B одиницю блага Y, то для еквівалентного обміну йому достатньо отримати в обмін одну одиницю блага X, а споживач В без зменшення власних вигод може відмовитись від чотирьох одиниць блага Х за одну додаткову одиницю блага Y. Тобто внаслідок взаємовигідного обміну, що не погіршує становище кожного з учасників операції, вивільняються три одиниці блага X, які можуть бути використані для покращення за Парето.

Як було визначено у розд. 4, кожен окремий споживач досягає ефективної (оптимальної) структури споживання, якщо ця структура, згідно з його уподобаннями, відповідає структурі цін, тобто:

MUX	MRS	XY		PX	.
MUY				PY		(13.3)

Але ринкові ціни РX, РY для кожного варіанта розподілу благ однакові для всіх споживачів. Отже, якщо кожен споживач досягає ефективності у споживанні, то для граничних норм заміщення, MRSB та MRSC, споживачів В і С повинне виконуватись співвідношення:

MRSB	MRSC		PX
XY	XY		PY	(13.4)

Це і є умовою ефективності (оптимальності за Парето) в обміні, тому що при виконанні співвідношення (13.4) покращення за Парето за наявних доходів споживачів та фіксованих цін уже неможливе. На Мал. 13.2 показано точку M4, яка відповідає умові (13.3): в цій точці нахил PX/PY бюджетної лінії, що збігається для обох споживачів, дорівнює нахилу кривих байдужості споживачів В (рівень корисності UB4) та С (рівень корисності UC4).

Умові ефективності (13.4) відповідають також точки M1, M2, M3, M5 на Мал. 13.2. Якщо з'єднати ці точки плавною лінією, отримаємо контрактну криву для обміну

— множину ефективних варіантів розподілу благ у діаграмі Еджворта, які є оптимальними за Парето.

133

Кожній точці на контрактній кривій відповідають певні рівні корисності для двох споживачів. Отже, можна побудувати систему координат (Мал. 13.3), де на осях відкладаються рівні корисності споживачів В та С, а кожній точці в цій системі координат відповідатиме один з варіантів розподілу благ на Мал. 13.3. Тобто для кожної точки Мал. 13.2 (варіант розподілу благ) є аналогічна точка на Мал. 13.3 (певні рівні корисності учасників). Тоді контрактну криву можна трансформувати у лінію на новому малюнку — криву можливих корисностей.

Крива (межа) можливих корисностей (UРС) — лінія, яка показує максимально можливі рівні задоволення потреб споживачів при даній сукупній кількості благ у випадку, коли розподіл цих благ відповідає умовам балансу (13.2) та ефективності в обміні (13.4). Всі точки кривої можливих корисностей є оптимальними за Парето. Ця крива є межею, яка відокремлює досяжні рівні задоволення потреб (точки самої кривої і внутрішні точки типу точки A) від недосяжних рівнів (точка L). Для внутрішніх точок, на відміну від точок межі, умови ефективності в обміні не виконуються.

Мал. 13.3. Крива можливих корисностей для двох споживачів, В та С

Якщо внаслідок певного розподілу благ економіка опинилася в стані, що відповідає точці на межі можливих корисностей, то добровільний обмін благами між раціональними учасниками неможливий, бо це означає неминуче погіршення становища одного з них. Зазначимо, що оптимальними за Парето є й абсолютно нерівні варіанти розподілу благ — такі, як позначені на Мал. 13.2 і 13.3 точкою ОB (всіма благами володіє індивід С) та точкою OC (всі блага зосереджені у індивіда В).

Якщо ж економіка перебуває у стані, що відповідає точці нижче межі можливих корисностей, то споживачі можуть домовитись про прийняття взаємовигідних рішень, які дозволять наблизитись до цієї межі, тобто підвищити свій добробут (за умов, що кожний максимізує корисність, а ринки є повністю конкурентними).

13.3. Ефективність у виробництві

Умови ефективності у виробництві розглянемо для економіки, де відомі фіксовані обсяги ресурсів, що використовуються у виробництві благ. У такій системі треба прийняти рішення про розподіл ресурсів між різними галузями, кожна з яких випускає одне благо, і визначити оптимальні обсяги виробництва благ.

Ефективність (оптимальність за Парето) у виробництві досягається при