Конспект_микроекономика

44

Y можна побудувати відповідну бюджетну лінію (M0N0, M1N1, M2N2, M3N3)і знайти точки оптимуму споживача (E1, E2, E3, E4). З'єднавши ці точки оптимуму, отримаємо криву "доход—споживання", яка показує співвідношення між доходом споживача і кількістю товару, що купується, при незмінності інших умов, які впливають на попит (мал. 5.3).

Слід мати на увазі, що конкретний вигляд кривої "доход—споживання" залежить від типу товарів (благ). На мал. 5.3 зображена крива "доход—споживання" для нормальних товарів, яка є монотонне зростаючою ( мал. 5.3).

Мал. 5.3. Крива "доход—споживання" для нормальних товарів.

Адже із збільшенням доходу при постійних цінах попит на обидва товари X та Y збільшується, тому що споживач може перейти на віддаленіші від початку координат криві байдужості. При зменшенні доходу попит зменшується, споживач змушений вдовольняти-ся меншим рівнем корисності.

Товари, споживання яких зменшується при збільшенні доходу, є товарами нижчої якості (тема 3).

Мaл. 5.4. Крива "доход—споживання" для випадку, коли Х — товар нижчої якості.

Крива "доход—споживання" для товару нижчої якості X показана на мал. 5.4. Як видно з малюнка, при збільшенні доходу обсяг попиту спочатку зростає з Q0 до Q2 а потім, з певного "критичного" рівня доходу I = I2 (що відповідає бюджетній

45

лінії М2N2), починає зменшуватися з Q2 до Q3. У цьому випадку крива "доход— споживання", починаючи з точки E2 повертається назад.

Оскільки тип товару залежить від того, хто його споживає (купує), один і той же товар може бути для одного споживача товаром нижчої якості, а для іншого — нормальним. Через те що питання визначення типу товару пов'язане з рівнем доходу, споживач може розглядати при певному рівні свого доходу якийсь товар як нормальний товар, а при збільшенні доходу вище цього рівня — як товар нижчої якості.

5.4. Зміни ціни і попит

При побудові кривої індивідуального попиту (пункт 5.1) ми розглянули, як вплине зміна ціни одного товару при незмінній ціні інших товарів і постійному доході споживача на обсяг його попиту на товар. Зниження ціни товару при незмінності інших цін і доходу споживача знижує відносну ціну товару, останній стає дешевшим порівняно з іншими товарами, і тому споживач замінює у своєму споживанні цим товаром інші товари, які відносно подорожчали.

З іншого боку, зниження ціни означає збільшення реального доходу, наслідки якого неоднозначні. При зниженні ціни блага X отримуємо нову бюджетну лінію МN2 замість старої лінії МN1 (мал. 5.5). Первісний стан рівноваги споживача при початковій ціні блага X — точка E1, відповідний обсяг попиту X1, а новий стан рівноваги при нижчій ціні блага Х — точка E2 якій відповідає обсяг X2.

Загальний ефект (ET) від зміни ціни блага X полягає в зміні обсягу попиту на благо X за умови, що споживач при кожній ціні робить оптимальний вибір,

ET = X2 – X1

(5.1)

Мал. 5.5. Загальний ефект від зміни ціни блага X.

5.5. Ефекти доходу і заміщення

Загальний ефект від зміни ціни може бути розділений на два окремих ефекти: ефект доходу і ефект заміщення.

Ефект заміщення (ES) — зміна обсягу попиту, спричинена зміною відносної ціни товару при незмінному реальному доході.

Ефект доходу (EI) — зміна обсягу попиту, спричинена зміною реального доходу при незмінності відносних цін.

Розглянемо детальніше, як визначаються ES та EI .

Зниження ціни РX дозволяє підвищити рівень задоволення споживача, тому

46

що збільшується його реальний доход. Обсяг попиту на товар X збільшується з X1 до X2. Для того щоб визначити, який доход споживача забезпечив би йому попередній рівень корисності U1 при новому співвідношенні цін, слід провести лінію допоміжного бюджетного обмеження M0N0 ( мал. 5.6). Вона паралельна лінії нового бюджетного обмеження MN2 (яка відображає нове співвідношення цін) і одночасно є дотичною до кривої байдужості U1 (тобто забезпечує попередній рівень корисності). Отримаємо допоміжний стан рівноваги E0 і відповідний обсяг попиту

X0.

При переході із точки E0 у точку E2 реальний доход споживача не змінюється. Ефект заміщення визначається як різниця:

ES = X0 – X1, (5.2)

він завжди призводить до збільшення попиту на товар, який став дешевшим,

тобто

ES > 0.

При переході із точки E0 у точку E2 попит на товар X збільшується внаслідок зростання реального доходу споживача при незмінному співвідношенні цін. Отже, ефект доходу визначається як різниця:

EI = X2 – X1,	(5.3)
Загальний ефект визначається як:
ET = ES + EI.	(5.4)

Мал. 5.6. Ефект доходу та ефект заміщення для нормального товару.

Оскільки у даному випадку мова йде про нормальний товар, ефект доходу теж додатний, і обидва ефекти діють у одному напрямку, тобто

ES > 0, EI >О, тому ET > 0.

Для товару нижчої якості при збільшенні доходу обсяг споживання зменшується. Ефект доходу для таких товарів від'ємний ( мал. 5.7). Для товарів нижчої якості ефект доходу рідко перевищує ефект заміщення, тому в цьому випадку загальний ефект залишається додатним, тобто

ES >0, EI < О, але ES , EI , тому ET >0.

47

Мал. 5.7. Ефект доходу та ефект заміщення для товару нижчої якості. Для деяких товарів загальний ефект зниження ціни теоретично може

призводити до зменшення обсягу попиту. Від'ємний ефект доходу у цьому разі переважає за абсолютною величиною ефект заміщення ( мал. 5.8), тобто

ES >0, EI < О, але ES < EI , тому ET < 0.

Oстання ситуація означає, що при зниженні ціни обсяг попиту на благо зменшується, що порушує закон попиту. Товар, для якого закон попиту не виконується, називається товаром Гіфена. Товари Гіфена мають криву попиту, спрямовану вгору.

Мал. 5.8. Ефект доходу та ефект заміщення для товару Гіфена.

5.6. Зміна цін і добробут споживача. Надлишок споживача

Важлива ціль мікроекономічного аналізу - здійснити оцінку впливу цін на добробут споживача в тих випадках, коли деякі споживачі готові заплатити за товар вищу ціну, ніж ціна рівноваги.

Споживачі при купівлі даного товару отримують певну чисту вигоду, яку називають надлишком споживача (виграшем споживача).

Так, величина надлишку при купівлі однієї одиниці товару відповідає різниці між ціною P1 яку споживач був би готовий за неї заплатити, згідно кривої попиту D, і ринковою ціною товару PE (мал. 5.9).

48

Мaл. 5.9. Надлишок споживання при купівлі однієї одиниці товару.

Загальна вигода споживача від придбання першої одиниці товару дорівнює площі прямокутника P1A1Q10, а його витрати — площі прямокутника 0,PEKQ1. Різниця двох площ, тобто площа PE,P1A1K є надлишком (чистою вигодою) споживача від купівлі одиниці товару.

За другу одиницю товару споживач був би готовий заплатити ціну P2 а сплачує знову PE тобто отримує чисту вигоду (Р2 – РE). На третій одиниці товару він має зиск (Р3 – РE). Чисельно чиста вигода споживача при купівлі трьох одиниць товару дорівнює сумарній площі заштрихованих прямокутників на мал. 5.9.

Якщо узагальнити ці висновки на випадок ринку окремого товару, надлишок всіх споживачів даного товару на ринку, що перебуває в стані рівноваги Е, відповідає площі трикутника PEAE. Він розташований між кривими ринкового попиту D і лінією PEE, що відповідає рівню ринкової ціни РE ( мал. 5.10).

Мал. 5.10. Надлишок споживачів даного товару.

Hадлишок споживачів є своєрідним мірилом добробуту споживачів, який утворюється на ринку окремого блага. В подальших розділах ми розглянемо, як відхилення від стану рівноваги на ринку впливає на надлишок споживачів, отже, і на їхній добробут.

49

ТЕМА №МЕ-6 ТЕОРІЯ ФІРМИ: ВИРОБНИЦТВО

ТА ВАРТІСТЬ

ОСНОВНІ ПИТАННЯ

6.1.Фірма як економічний аґент.

6.2.Процес виробництва. Ресурси і випуск.

6.3.Виробнича функція.

6.4.Заміщення факторів виробництва. Ефект масштабу.

6.5.Економічна вартість і бухгалтерська вартість.

6.6.Виробництво і вартість; мінімізація вартості.

6.7.Вартість у короткостроковому періоді.

6.8.Вартість у довгостроковому періоді.

6.1. Фірма як економічний аґент

Фірма (firm), або підприємство — економічний аґент, що є споживачем факторів виробництва на ринках факторів, виробником продукції та її продавцем на ринках товарів і послуг; головна мета діяльності фірми — макси-мізація прибутку як різниці між виручкою та вартістю виробництва.

Суттєвими припущеннями теорії при розгляді фірми є:

—раціональність її поведінки — фірма максимізує власну вигоду (прибуток) і здатна шукати й знаходити шляхи досягнення цієї мети;

—суверенітет у прийнятті рішень щодо своєї діяльності.

Економічна теорія практично не розглядає проблему вибору технології виробництва, проблему організації управління фірмою, що є завданням конкретних економічних наук.

Припущення про єдину мету діяльності фірми є певним спрощенням, фірма може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою довгострокової діяльності повинна бути саме максимізація прибутку, інакше фірма не зможе втриматись у своєму бізнесі в ході конкурентної боротьби і не зможе боротися за досягнення інших цілей.

Основними типами фірм щодо правових аспектів є індивідуальна підприємницька фірма, партнерство (колективне підприємство) та корпорація.

Індивідуальна підприємницька фірма має одного власника, який одночасно є й менеджером. Партнерство має кількох співвласників, які водночас можуть працювати на своїй фірмі. Нарешті, корпорація має багатьох власників — акціонерів, які для управління фірмою наймають менеджерів.

В Україні правові аспекти діяльності підприємств регулюються Законами України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про власність" та ін., в яких визначаються поняття підприємства, підприємництва, організаційноправові форми підприємств тощо.

У подальшому розгляді ми зосередимось на аналізі поведінки індивідуальної підприємницької фірми. Звичайно, наведене вище визначення фірми не є вичерпним. Але з урахуванням припущень та окресленої мети діяльності цього достатньо для розгляду питань ціноутворення і активності фірм на ринках з різною структурою. Зокрема, в межах даної теорії можна розв'язати такі економічні

50

проблеми:

•яку саме продукцію і в якому обсязі слід виробляти фірмі;

•які фактори виробництва і в якому обсязі слід використовувати;

•які з потрібних факторів виробництва купувати на ринках і які власні ресурси використовувати у виробництві продукції.

6.2.Процес виробництва. Ресурси і випуск

Вмікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально — як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва.

Випуск — це товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені фірмою (галуззю) за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Ресурси, або фактори виробництва — блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ — готової продукції; основні види факторів — капітал, праця, земля (природні ресурси), підприємницький хист. Власниками факторів є домогосподарства, які продають їх фірмам на ринках відповідних факторів.

Технологія — знання про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага; кількісно характеризується сукупністю норм затрат ресурсів на випуск одиниці готової продукції.

З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначаються короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період — період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції; його тривалість залежить від технологій виробництва.

Довгостроковий період — період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (на відміну від короткострокового періоду).

Для спрощення у подальшому аналізі буде розглядатись використання лише двох узагальнених видів ресурсів — капіталу, що може варіюватись лише в довгостроковому періоді, і праці, обсяги використання якої можуть змінюватись і в короткостроковому періоді. Будемо також вважати, що кожна фірма випускає лише один вид продукції в обсязі Q.

Процес трансформації ресурсів у готову продукцію характеризується показниками сукупного, середнього та граничного продуктів.

Якщо зафіксувати обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного (наприклад, праці, обсяг використання якої будемо позначати літерою L),

тоді сукупний продукт змінного фактора виробництва (праці — TPL)

визначається як обсяг продукції, що виробляє фірма при певному обсязі L використання цього фактора і незмінних обсягах використання всіх інших факторів. Аналогічний показник для капіталу позначається як TPK.

Середній продукт змінного фактора виробництва (праці — APL, капіталу

—APK) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до обсягу фактора, що забезпечив випуск цього продукту:

	51
APL = TPL/L; APK = TPK/K	(6.1)

Ці показники мають також назву продуктивність праці, продуктивність капіталу.

Мал. 6.1. (а) Сукупний продукт праці (ТРL) та стадії виробництва. (б) Середній (АРL) та граничний (МРL) продукти праці.

Граничний продукт змінного фактора виробництва (праці — MPL,

капіталу — MPK) — додатковий випуск продукції, який забезпечується використанням додаткової одиниці ресурсу:

МРL = TР/ L; MPK = TР/ К. (6.2)

Тут L = L2 – L1, K = K2 – K1 - додаткові обсяги ресурсів, TP = TP2 – TP1, додатковий випуск, що забезпечується за рахунок L (при фіксованому К) або K (при фіксованому L).

Показники MPK і MPL мають також назву гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу.

Взаємозв'язок між показниками TP, AP і МР ілюструє мал. 6.1, де зображено, як будуть змінюватись криві ТРL, АРL, МРL при збільшенні обсягу використання праці (у певних одиницях виміру, наприклад, L— годин за місяць, Q — одиниць продукції за місяць). Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням L до певної межі Q3, у точці C досягає найбільшого значення Q3 при L = L3 а потім зростання припиняється; це є проявом закону спадної віддачі факторів виробництва, згідно з яким при збільшенні обсягу використання певного фактора і незмінних обсягах інших факторів, починаючи з певного моменту (на мал.6.1.б при L = L1), гранична продуктивність МР цього фактора спадає. Середній продукт зростає, доки L<L2 сягає найбільшого значення у точці E при L = L2, потім спадає. Граничний продукт зростає, доки L<L1, найбільше його значення досягається в точці

52

BM при L = L3, потім МР спадає: МРL = 0 при L = L3, МРL < 0 при L > L3.

У залежності від значень МР, АР і ТР, при змінах обсягів праці можна визначити чотири стадії виробництва: стадія І — зростають МР, АР, ТР; стадія II — зростають АР, ТР, спадає МР; стадія III — зростає ТР, спадають МР, АР (спадає продуктивність праці, хоча випуск ще збільшується); стадія IV — спадають всі показники.

Закономірним є те, що криві АР та МР на мал. 6.1.6 перетинаються в точці Е, де продуктивність праці є максимальною (при L = L2), тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Робимо висновок: якщо гранична продуктивність вища за середню, то продуктивність праці зростає при збільшенні L; якщо гранична продуктивність менша за середню, то продуктивність праці спадає при збільшенні L. Зазначена властивість випливає із загальної властивості співвідношення між середніми та граничними величинами і застосовується для аналізу ефективності використання ресурсів.

6.3. Виробнича функція

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів (факторів виробництва — працею L та капіталом К) і максимально можливим випуском продукції (Q) записується за допомогою виробничої функції:

Q =F(L, K). (6.3)

Виробнича функція (ВФ) показує, який максимальний обсяг випуску Q, може бути одержаний при кожному конкретному наборі (L,K) витрачених ресурсів і незмінній технології. Зміна технології веде до зміни самої функціональної залежності.

В залежності від кількості факторів, ВФ визначається як однофакторна, двофакторна, багатофакторна.

Функціональна залежність може бути подана у табличній, графічній та аналітичній формах. Так, крива TPL на мал. 6.1.а є прикладом однофакторної виробничої функції Q=f (L) у графічній формі.

Для неперервної і диференційованої двофакторної виробничої функції (6.3) формула (6.2), що визначає граничний продукт фактора, може бути записана з використанням часткових похідних функції двох змінних:

MP	F(L,K)	;	MP	F(L,K)	;
L	L		K	K		(6.2)
Звичайно виробнича функція відповідає						закону спадної віддачі факторів

виробництва.

Двофакторна виробнича функція у табличній формі подається у вигляді так званої виробничої сітки, її приклад у таблиці 6.1. Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів.

Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 6.1 всі різні комбінації ресурсів, що забезпечують один і той же обсяг випуску, і нанести точки з відповідними координатами (L,К) на координатну площину (мал. 6.2). Так, випуску Q0 = 1 відповідають точки А0(2,4), В0(3,3), D0(5,2) на мал. 6.2. Якщо з'єднати ці точки плавною кривою, отримаємо лінію незмінного випуску — ізокванту.

53

	Виробнича сітка.			Таблиця 6.1.
Рабочий час (L),		Витрати капіталу (К), одиниць
людино-днів			за місяць
за місяць	1		2	3	4
1	1		2	3	4
2	2		4	5	10
3	3		5	10	15
4	4		6	13	20
5	5		10	15	22
6	6		12	17	23
7	7		13	19	24
8	8		14	20	25

Ізокванта — крива, що показує всі можливі комбінації ресурсів (L,K) які дозволяють отримати певний фіксований обсяг виробництва (Q0).

К, капітал

0	1	2	3	4	5	L, праця
Мал. 6.2. Карта ізоквант.

Аналогічно можна розглянути •02=15 різні варіанти досягнення обсягів випуску Q1 = 5, Q2 = 15 та побудувати відповідні їм ізокванти. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант.

Ізокванти мають певні властивості: дві ізокванти, що відповідають різним обсягам випуску, не можуть перетинатись; чим далі розташована ізокванта від початку координат, тим більший випуск Q відповідає цій лінії; ізокванти опуклі в бік початку координат.

Для побудови ВФ в аналітичній формі слід з використанням відповідних економетричних процедур обрати конкретний вид функціональної залежності (наприклад, степеневу функцію) та оцінити параметри обраної функції.

Типовим прикладом ВФ в аналітичній формі запису може бути виробнича

функція Коба—Дугласа:
Q = а Lb Kc; а, b, с > 0; b, с < 1.	(6.4)