Конспект_микроекономика

164

членам суспільства призначається щомісячна виплата у 70 грн. незалежно від рівня доходів, але всі доходи оподатковуються за певною ставкою, наприклад, 30%. Тоді ті, хто не мають ніяких доходів, отримають по 70 грн. Ті, чий доход дорівнює 210 грн., сплатять податок у розмірі 0.3-210=70 грн. і водночас отримають допомогу у 70 грн., тобто чистий податок дорівнюватиме нулеві (своєрідний рівень незбитковості, див. Мал. 16.5). Ті, чий доход складає менше 210 грн., отримають більше, ніж сплатять (для них податок буде від'ємним), ті, чий доход перевищує 210 грн., будуть сплачувати додатний податок, середня ставка якого із зростанням доходів наближатиметься до 30%; при доході у 1000 грн. чистий податок дорівнюватиме: 300-70=230 грн. (23%), а при доході 10 000 грн. -3000-70-2930 грн. (29.3%).

16.3.Суспільний добробут і справедливість

Урозд. 13 було визначено, що існує безліч варіантів оптимального за Парето (ефективного) розміщення ресурсів, і для кожного з них можна визначити свою криву можливих корисностей (Мал. 13.3), кожній точці якої відповідає один з ефективних варіантів розподілу добробуту між членами суспільства. Але реалізованим може бути лише один з цих варіантів, і кожне суспільство має визначити для себе критерій, який допоможе зробити конкретний вибір. Цей суспільний вибір залежить від того, яке розуміння справедливості у суспільстві. Йому повинна відповідати певна державна політика, яка дозволяє прямувати до найбажанішого серед можливих варіантів розподілу ресурсів і доходів.

Умежах економічної теорії добробуту такий підхід дає змогу реалізувати побудову функції суспільного добробуту (ФСД) — модель, що формалізує мету суспільства і в якій рівень суспільного добробуту є математичною функцією розміщення ресурсів. Концепція ФСД була запропонована у 30-х роках А. Берґсоном у вигляді функції:

W = F(U1, U2, … , UN),

(16.3)

де W — рівень суспільного добробуту, U1=u1(Х), U2=u2(Х), ... , UN=uN(Х) - функції корисності окремих індивідів, значення яких (U1, ..., UN) є рівнями корисності, що досягаються кожним з індивідів при певному варіанті розподілу набору благ Х між ними. Такий підхід передбачає, що в суспільстві можливо упорядкувати альтернативні варіанти розподілу благ згідно рівнів суспільного добробуту W, а для цього слід обрати конкретну форму функції (16.3). Тоді державна політика має бути спрямована на досягнення найвищого з можливих (тобто з урахуванням обмежених ресурсів) рівнів суспільного добробуту.

Графічно для випадку двох індивідів ФСД можна відтворити як сукупність кривих незмінного добробуту (або суспільних кривих байдужості) W0, W1, W2 — ліній рівня ФСД, кожна з яких поєднує множину точок, що відповідають сполученням індивідуальних рівнів корисності з однаковим рівнем суспільного добробуту (Мал. 16.6); ці криві за способом побудови аналогічні кривим байдужості для функцій індивідуальної корисності.

165

U1A U1

Мал. 16.6. Максимізація суспільного добробуту

Можливості суспільства щодо отримання суспільного добробуту та його розподілу між індивідами ілюструє межа можливих корисностей (вона може бути побудована з використанням контрактної кривої на Мал. 13.7).

Якщо сумістити криві незмінного добробуту W0, W1, W2 із межею можливих корисностей ІІРС (Мал. 16.6), то можна графічно знайти максимум ФСД - це буде точка дотику А межі можливих корисностей з однією із кривих незмінного добробуту W0. В точці А індивіди досягнуть рівнів корисності (U1A, U2A). Якщо нереґульована економіка досягне іншого стану В на межі можливих корисностей, то він не буде оптимальним при існуючому погляді на суспільний добробут, і держава муситиме вжити реґулятивних заходів для переведення економіки у стан А (хоча обидва стани, А і В, є оптимальними за Парето, а стан В навіть привабливіший для першого індивіда, ніж стан A).

Вибір конкретної форми ФСД залежить від прийнятого у суспільстві розуміння справедливості.

1) В основі утилітаризму лежить уявлення про суспільний добробут як суму функцій індивідуальної корисності членів суспільства. При такому підході можна

використати ФСД:
W(U1, U2, …, UN) = U1 + U2 + … + UN	(16.4)

-це класична утилітаристська (або Бентхама) функція добробуту.

2)Згідно з роулзівським підходом (Дж. Роулз — американський філософ із Гарварду), суспільний добробут вимірюється рівнем добробуту (корисності) найменш забезпеченого члена суспільства. У цьому випадку ФСД матиме вигляд:

W(U1, U2, …, UN) = min(U1 + U2 + … + UN )

(16.5)

—це роулзівська (або мінімаксна) функція добробуту.

3)За еґалітарним підходом, найсправедливішим буде розподіл, коли всі блага поділені порівну між усіма індивідами.

4)Ліберальний (ринковий) підхід не передбачає перерозподілу благ і доходів та вважає найсправедливішим той розподіл, якого досягнуто на конкурентному ринку, коли добробут кожного досягається з урахуванням індивідуальних стартових можливостей і здібностей. Згідно з цим підходом, найкращими для суспільства є фактично досягнуті оптимальні за Парето варіанти, тоді як три попередні підходи

166

вимагали державного втручання для досягнення найкращого, найсправедливішого стану суспільства.

16.4. Справедливість, ефективність і аналіз політичних рішень

Як зазначалося вище, досягнення більшої міри справедливості в суспільстві потребує перерозподілу доходів, у першу чергу через податкову систему. Розглянемо вплив податків на ефективність економіки.

1. Спочатку розглянемо окремий конкурентний ринок, на якому впроваджується акцизний податок за ставкою t (Мал. 16.7). Впровадження податку призводить до зсуву кривої пропозиції вгору на величину і, збільшує ціну продукції з РE до Рt і скорочує обсяг продажів з QE до Qt. Стан ринкової рівноваги зміщується з точки Е у точку Еt. Відбувається перерозподіл надлишків виробників РS і споживачів СS. СS скорочується на величину площ прямокутника PEPtEtB і трикутника BEtE; РS скорочується на величину площ прямокутника PEBAR і трикутника ВАЕ. Частина цих скорочень перерозподіляється на користь держави у вигляді податкових надходжень, які дорівнюють добутку t Qt, або, графічно, площі прямокутника PtEtAR, і які є джерелом перерозподілу доходів, тобто не зменшують сукупний надлишок ТS. Але ТS скорочується на величину площі трикутника AEtE що становить плату суспільства за прагнення підвищити справедливість розподілу доходів. (До речі, з використанням концепції надлишків можна проілюструвати, які втрати ефективності, або втрати добробуту для суспільства, виникають при введенні верхньої межі цін з метою соціального захисту споживачів, чи при введенні мінімальних ставок заробітної плати).

Тепер подивимось на цю проблему з погляду загальної рівноваги. Якщо до впровадження податку економіка перебувала у стані загальної рівноваги, то виконувалась умова ефективності розміщення ресурсів (13.13):

МRТ = PE / PX = MRS,

(16.6)

де РX - рівноважна ціна на якомусь іншому ринку. Після впровадження податку ціна PE зросте до Pt. Покупці змінять структуру споживання таким чином, щоб виконувалась умова:

МRS = Pt / PX,

(16.7)

а виробники змінять структуру виробництва з урахуванням того, що після сплати податку вони отримують від продажу кожної одиниці товару виручку R=Pt-t<PE, тобто змінять структуру виробництва так, аби виконувалась умова:

MRT	R		Pt	.
	PX		PX		(16.8)

При порівнянні (16.7) і (16.8) бачимо, що після впровадження податку виникне ситуація МRТ<МRS, тобто порушиться умова оптимальності за Парето, що означає втрати в ефективності.

Таким чином, прагнення підвищити справедливість вимагає від суспільства поступитися якоюсь часткою ефективності.

167

Qt QE обсяг, Q

Мал. 16.7. Наслідки введення акцизного податку на конкурентному ринку

Компроміс між справедливістю та ефективністю — це вибір, який треба робити владі і суспільству: намагання підвищити справедливість у розподілі доходів шляхом їхнього перерозподілу з використанням податків та інших реґуляторів призводить до зменшення загальної ефективності економіки, тобто до втрат сукупного добробуту всіх економічних агентів.

Цей компромісний вибір ілюструє Мал. 16.8. Точка С на ньому відповідає максимально ефективному варіанту, який можна досягти без будь-якого перерозподілу (але навряд чи будь-який уряд піде на вибір С, адже це призведе до створення кризової ситуації в суспільстві, яка щороку буде загострюватись, а у тривалішому періоді загрожує втратою ефективності). Варіантові А відповідає активніша соціальна політика, ніж варіантові В; одночасно вибір варіанта А призводить до нижчої ефективності (меншого сукупного добробуту) порівняно із варіантом В.

2. Принцип ефективності Парето виявляється недостатньо придатним для аналізу ситуацій, що виникають при розширенні виробничих можливостей суспільства. У

такому випадку можна скористатись принципом компенсації Н. Калдора—Дж. Р.

Хікса, згідно з яким перехід від одного стану економіки до іншого буде означати покращання стану суспільства, якщо індивіди, чий добробут підвищується, можуть компенсувати (без погіршення свого початкового рівня добробуту) втрати інших індивідів, що виникають при переході економіки до нового стану. Множина варіантів, кращих за Калдором—Хіксом, ширша, ніж за Парето, адже, згідно з принципом Парето, відкидаються варіанти, коли добробут однієї особи підвищується, наприклад, удвічі, а добробут іншої скорочується на один відсоток, тоді як за рахунок компенсації (перерозподілу) за принципом Калдора—Хікса обидва вони можуть виграти у порівнянні з первісним варіантом розподілу.

168

ефективність

Мал. 16.8. Вибір між ефективністю та справедливістю

3. Описані вище підходи до підвищення ефективності економіки, зменшення нерівності в суспільстві вимагають прийняття певних політичних рішень. Одним з ефективних інструментів аналізу політичних рішень є аналіз витрат і вигод — метод обчислення поточної цінності потоків майбутніх суспільних витрат і суспільних вигод, як прямих, так і непрямих, що виникають внаслідок прийняття певного рішення.

У темі 12 була розглянута методика обчислення поточної цінності інвестиційного проекту, який може здійснювати окрема приватна фірма, критерії чистої поточної цінності і внутрішньої норми віддачі ефективності проекту. Коли йдеться про проекти суспільного значення, то для оцінки витрат і вигод слід брати показники суспільних витрат і суспільних вигод, а не приватних витрат і вигод; відмінності між суспільними і приватними результатами можуть виникати при наявності зовнішніх ефектів (див. тему 14).

Аналіз приватних витрат і вигод містить визначення щорічних результатів (затрати ресурсів і випуск), які пов'язані з реалізацією проекту з урахуванням ринкових цін для підрахунку щорічних прибутків та дисконтування всіх майбутніх прибутків до поточного моменту. При аналізі суспільних проектів слід брати до уваги ширші наслідки проектів, які можуть бути ринковими і неринковими. Зокрема, слід враховувати всі екологічні наслідки. Велику роль відіграє аналіз соціальних наслідків — таких, як зменшення нерівності у доходах, зростання тривалості життя та ін.

При економічному аналізі суспільних проектів, як правило, не беруться до уваги податки, субсидії, інші трансферти, тому що вони не змінюють добробуту суспільства в цілому, а торкаються лише перерозподілу доходів (але при аналізі проектів на зразок податкової реформи саме податки є предметом аналізу, що важливо при розгляді соціальних наслідків).

Якщо внаслідок реалізації проекту стають доступнішими певні блага (наприклад, при дереґулюванні певного сектора економіки відбувається зниження цін), то це веде до збільшення надлишків споживачів, що слід вважати збільшенням вигод від проекту.

169

Проблемою аналізу є ціни, за якими необхідно визначати витрати і вигоди. Ринкові ціни через ситуації неспроможності ринку або через те, що є неринкові результати проекту, які не мають цін, — не можуть бути основою аналізу. В такому разі використовуються тіньові ціни ресурсів, які дорівнюють граничній суспільній вартості ресурсів за умов відсутності неспроможностей ринку. В умовах загальної рівноваги тіньові ціни дорівнюють ринковим. В аналізі суспільних проектів можна вважати, що тіньова ціна ресурсу дорівнює величині, на яку зростає суспільний добробут при збільшенні використання такого ресурсу на одиницю.

Ще однією проблемою аналізу є норма дисконту, яка використовується для оцінки суспільних проектів (адже проект, вигідний при нормі 5%, може бути збитковим при нормі 10%); ця норма може відрізнятись від тієї, що її використовують приватні фірми.

16.5. Неспроможність державної влади і неспроможність ринків Неспроможність державної влади означає її нездатність забезпечити оптимальне за Парето розміщення ресурсів (яке виникає внаслідок неспроможностей ринку) і невідповідність політики розподілу доходів тим уявленням щодо справедливості, які прийняті в суспільстві. Основними причинами

цієї неспроможності є:

1)Асиметрична інформація — уряд ніколи не має вчасно всієї інформації, яка необхідна для прийняття найкращих політичних рішень; всю інформацію неможливо отримати навіть технічно, до того ж існують суспільні групи особливих інтересів, які не зацікавлені у постачанні повної і достовірної інформації.

2)Недосконалість політичних процесів, зокрема при ухваленні політичних рішень. Це раціональне ігнорування виборів з боку виборців (коли вони ухиляються від участі у виборах, бо низько оцінюють вигоди для себе від такої участі), що веде до неадекватного відображення настроїв суспільства у парламенті. Пошук політичної ренти політиками, які поводять себе раціонально, отже, шукають власну вигоду при прийнятті політичних рішень, а це може не збігатися з інтересами суспільства. Можливості маніпулювання голосами внаслідок недосконалості регламенту прийняття рішень. Лобіювання політичних рішень з боку груп особливих інтересів; логролінґ — взаємна підтримка політиками один одного при ухваленні рішень, що відповідають груповим, а не суспільним інтересам, і т. ін.

3)Обмеженість можливостей суспільства щодо контролю над владними структурами; завжди існує загроза у надмірному зростанні державного апарату, всього суспільного сектора, отже, зростання видатків на його утримання і втрат в ефективності.

4)Нездатність державних структур повністю передбачити наслідки прийнятих політичних рішень, особливо віддалені (хоч аналіз рішень за методом витрат-вигод може зменшити кількість помилкових рішень).

Отже, коли ми розглядаємо державне втручання у роботу саморегульованого ринку як панацею від вад ринкового механізму, ми зустрічаємося з проблемою вад державної влади. І кожне суспільство робить для себе компромісний вибір між двома групами неспроможностей - між неспроможностями ринку і державної влади

-то в бік більшого державного втручання та активної соціальної політики, то в бік ліберальнішої моделі суспільного розвитку.

170

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1997. - Розд. 16.

171

2. Семюелсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1998. - Розд. 18, 19, 21.

3. .Долан Э. Дж., Линдсей Д..Е. Рынок: Микроэкономическая модель. - СПб: СП "Автокомп", 1992. - Гл. 19. (Пер. с англ.)

4.Макконнелл К . Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т. - М.: Республика, 1992. - Т. 2. - Гл. 33, 37. (Пер. с англ.)

5.Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. - М.: Дело, 1999. - Гл. 4,10,20-22. (Пер. с англ.)

6.Хайман Д. Н. Современная микроэкономика: анализ и применение: В 2 т. - М.: Финансы и статистика, 1992.-Т. 1.- Гл. 16. (Пер. с англ.)

7.Дербін Е., Кілієвич О. Економічна теорія і державний сектор.- К.: Вид-во УАДУ, 2007.- 107 с.

8.Розпутенко І. В. Податкова політика і економічні реформи: Навч. посібник. -

К.: Вид-во УАДУ, 2006.-120 с.

9.Квартальні передбачення: Вересень 2007 / Дослідження економіки України. - К.: Міжнар. центр перспективних досліджень, 2007.

10.Основи экономической теории: Уч.-метод, пособие / Под ред. Р. Нуреева. -

М.: Дело, 1999. – 409 с.

11.Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора. - К.: Основи, 1998. - 854 с. (Пер. з англ.)

12.Якобсон Л.Й. Экономика общественного сектора/Основы теории государственных финансов: уч. для вузов. - М.: Аспект Пресс, 1996. - 319 с.

13.Интрилигатор М. Математические методы оптимизации и экономическая теория. - М.: Прогресс, 1995. - 606 с. - Гл. 10. (Пер. с англ.)

14.Маленво Э. Лекции по микроэкономическому анализу.- М.: Наука, 1995.- 392с.- Гл. VIII, ІХ.(Пер.с фр.).

15.Lірsey, Rісhаrd G., Наrrbиrу, Соlіп. Fігst ргіnсірlеs оf есоnоmісs, Sесоnd еd.- London: Weidenfeld аnd Nicolson, 1992. - 532 р. - Сhар. 21. Gоvегnmеnt аnd

Місгоесоnоmіс Роlісу.

16.Раrkіп, Місhаеl. Есоnоmісs / 3 гd еd. - Аddison-Wesley Рublishing Соmpany, 1990. - 1006 р. - Сhaр. 18, 19.

17.Vаrіап Наl R. Іntеrmediate Місгоесоnomics: А Моdеrn Арргоасh/ 3 гd ed. - Nеw-Yоrk, Lоndon: W. W.: Norton & Соmpany, 1993. - Сhар. 30, 32.

18.Wоrld Development Reports 1997. Тhе State іn а Сhanging Wогld. Рublished for the World Ваnk. - Охford University Рress,1997.