Конспект_микроекономика

74

зміщується з точки E0 спочатку в точку ES — новий стан короткострокової рівноваги. Галузь стає прибутковою, а це, згідно з парадоксом прибутку, веде до збільшення галузевої пропозиції у тривалішому періоді. Зростання пропозиції означає зростання попиту на фактори виробництва, а це, у свою чергу, може призвести в перспективі до різних змін цін на фактори виробництва, що також впливатиме на остаточне розташування кривої проопозиції — S1, S2 чи S3 (на Мал. 7.7.а, 7.7.6, 7.7.в). Розглянемо можливі варіанти детальніше.

1. Збільшення попиту на рідкісні ресурси призводить до зростання цін на ресурси, тобто до збільшення довгострокової вартості виробництва, згідно з умовою (6.8) у темі 6. Внаслідок цього крива LRAC зсувається вгору, minLRACтеж зростає, тобто нова довгострокова галузева рівновага досягається у точці E1 (Мал. 7.7.а): нова рівноважна ціна P1 спадає порівняно з короткостроковою ціною PS, але не до попереднього рівня P0.

Отже, маємо галузь із зростаючою вартістю {виробництва) — це галузь, при розширенні якої середня вартість виробництва зростає за рахунок підвищення цін використаних ресурсів (у відповідності з властивістю рідкісності ресурсів). Для такої галузі довгострокова крива ринкової пропозиції LS на Мал. 7.7.а (яка утворюється при з'єднанні лінією станів довгострокової рівноваги E0, E1) нахилена вгору.

2.Збільшення попиту на рідкісні ресурси не призводить до зміни цін на ресурси, тобто довгострокова вартість виробництва не змінюється; тоді нова довгострокова галузева рівновага досягається в точці E2 (Мал. 7.7.6): ціна P спадає порівняно із короткостроковою ціною PS і досягає рівня ціни попередньої довгострокової рівноваги P0.

Отже, маємо галузь із незмінною вартістю (виробництва) - галузь, при розширенні якої середня вартість виробництва не змінюється через сталість цін на фактори виробництва. Для такої галузі крива довгострокової ринкової пропозиції LS на Мал. 7.7.6 (яка утворюється із станів довгострокової рівноваги E0, E2) є горизонтальною лінією.

3.Збільшення попиту на рідкісні ресурси призводить до зменшення цін на ресурси, тобто до зменшення довгострокової вартості виробництва. Така ситуація трапляється не часто у порівнянні з попередніми випадками і може бути пов'язана з технологічними особливостями або виробництва деяких із проміжних продуктів, що використовуються як ресурс у виробництві кінцевої продукції, або виробництва самої кінцевої продукції. Внаслідок цього крива LRAC зсувається вниз, minLRAC теж спадає, тобто нова довгострокова галузева рівновага досягається в точці E3 (Мал. 7.7.в): нова рівноважна ціна P3 є нижчою порівняно і з короткостроковою ціною PS і з попередньою довгостроковою ціною P0.

Таким чином, виникає галузь із спадною вартістю (виробництва) — галузь, при розширенні якої середня вартість виробництва зменшується за рахунок зниження цін використаних ресурсів. Для такої галузі довгострокова крива ринкової пропозиції LS нахилена вниз (а не вгору). Галузі із спадною вартістю виробництва, як правило, породжують природні монополії.

Різний характер довгострокових кривих пропозиції, відповідно, веде до різних довгострокових наслідків державного реґулювання конкурентних ринків (зокрема

75

при введенні податків) у залежності від типу галузі.

РОЗДІЛ 8

НЕПОВНА КОНКУРЕНЦІЯ: МОНОПОЛІЯ

ОСНОВНІ ПИТАННЯ

8.1.Неповна конкуренція і монополія.

8.2.Попит на продукцію фірми-монополіста і її виручка.

8.3.Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага.

8.4.Монополія і повна конкуренція: порівняльний аналіз.

8.5.Монопольне ціноутворення; цінова дискримінація.

8.1. Неповна конкуренція і монополія

Порушення хоч однієї з умов повної конкуренції, що перелічені в розділі 7.1, веде до виникнення неповної (недосконалої) конкуренції— це сукупність типів ринкових структур, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності окремих учасників неконкурентних ринків тією або іншою мірою впливати на ринкові ціни, тоді як учасники повністю конкурентного ринку є ціноодержувачами.

Монополія — це такий тип ринкової структури, де:

1)весь галузевий випуск постачає одна фірма, частка кожного споживача (яких на ринку дуже багато) в загальному обсязі ринкової продукції незначна;

2)продукція однорідна і не має близьких замінників;

3)входження на ринок нових фірм блоковано;

4)споживачі не взаємодіють між собою;

5)існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців. Стисліше визначення монополії концентрує увагу лише на суттєвих її рисах:

монополія, — це тип ринкової структури, коли лише одна фірма пропонує весь ринковий обсяг блага, для якого не існує близьких замінників.

Відповідно, фірма в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст - монопольним ринком.

Практично монополією звуться також ринки із порушеннями деяких із вищезазначених умов. Наприклад, монополіст може виробляти лише 80% галузевого обсягу, а 20% постачатимуть дрібні виробники; також може бути послаблена умова щодо відсутності замінників.

Ринок, де суворо виконуються всі зазначені умови (1) — (5), зветься чистою монополією. Чиста монополія — це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.

Якщо побудувати своєрідну шкалу можливостей різних ринкових структур щодо конкуренції серед постачальників та впливу на ринкові ціни, то всі реально існуючі типи структур розташуються на ній всередині, на проміжку між чистою монополією і повною конкуренцією.

Конкурентний механізм не спрацьовує на монопольному ринку через наявність вхідних бар'єрів, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки

76

чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такими чинниками може бути абсолютна перевага у вартості продукції, економія на масштабі, необхідність великого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати або взагалі нетранспортабельність окремих товарів і послуг (це створює умови для існування місцевих монополій, чия сфера діяльності обмежується окремим регіоном), монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу.

Бар'єри може створювати також державна влада у вигляді патентів, ліцензій, авторських прав, привілеїв на здійснення певної діяльності лише однією фірмою; інколи сама державна влада є монополістом (наприклад, у сфері державного управління). Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами,

звуться закритими монополіями.

Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабі, зветься природною

монополією.

Р, С

Мал. 8.1. Природна монополія

Зосередження виробництва всього ринкового обсягу блага в одній фірмі у випадку природної монополії економічно ефективніше, ніж на кількох підприємствах. Для природної монополії типовим є те, що мінімально ефективний обсяг виробництва QE, (точка Е на Мал. 8.1) є більшим, ніж обсяг попиту при ціні PE = minLRAC. У такій ситуації природна монополія може беззбиткове для себе виробляти лише обсяг QA за ціною PA = LRACA. При спробі демонополізації галузі, скажімо, створенні двох фірм з обсягом випуску в кожній QB = 1/2 QA, середня вартість виробництва і беззбиткова ціна сягнуть рівня PB = LRACB> LRACA тобто суспільство буде витрачати більше рідкісних ресурсів на виробництво того самого обсягу QA, а ціна зросте. Тому природні монополії звичайно підтримуються державною владою, яка бере на себе регулювання їхньої діяльності.

Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем - тобто встановлює ціну на ринку.

77

В цьому розділі ми розглядатимемо чисту монополію. У подальших розділах будуть розглянуті ринкові структури з різною ринковою владою з боку пропозиції (монополістична конкуренція, олігополія), з боку попиту (монопсонія, олігопсонія, монопсонічна конкуренція) або з двох боків одночасно (двостороння монополія).

8.2. Попит на продукцію фірми-монополіста і її виручка

Фірма-монополіст одноосібне задовольняє попит споживачів на ринку певної продукції, тому у випадку монополії виробник зустрічається безпосередньо з кривою ринкового попиту D, що відрізняє монополіста від конкурентної фірми.

Сукупна виручка ТR монополіста визначається за такою ж формулою ТR=Р Q, як і для конкурентної форми, але ціна в цьому випадку не є незмінною, а залежить від обсягу попиту, P=p (QD), згідно заданої функції попиту (чи оберненої функції попиту). Для випадку лінійної оберненої функції попиту, P=a-b QD виручка визначається за формулою:

TR = R(Q) = P Q = (a - b Q) Q - b Q2.	(8.1)
Тоді середня виручка, АR, складає:
AR = TR/Q = a-b Q = P,	(8.2)
тобто збігається з ринковою ціною. Гранична виручка МR визначається як похідна
від функції загальної виручки (8.1):
МR = dR(Q)/dQ = a -2 b Q ,	(8.3)

тобто теж є лінійною функцією. Проте її нахил до горизонтальної осі дорівнює (- 2 Q), крива МR на Мал. 8.2.а перетинає відрізок ОС на осі обсягів у точці, де Q=QA, а МR=0. Обсяг QA відповідає точці А — середині відрізка ВС, а їй, у свою чергу, на осі цін відповідає ціна P=PA — середина відрізка OВ.

QA	C Q	Мал. 8.2. (а) Попит на
	продукцію монополіста. (б) Зв'язок між елас-

78

тичністю попиту ED і сукупною виручкою ТR

Монополіст, як видно з Мал. 8.2.а, може приймати рішення щодо цін. Наприклад, встановити ціну на рівні РA. Але тоді обсяг реалізації буде визначатись тільки кривою попиту і складатиме QA, — більше покупці за такою ціною не готові придбати. Монополіст може приймати рішення і щодо обсягів випуску; тоді встановлений обсяг з урахуванням кривої попиту однозначно визначатиме ринкову ціну.

Якщо підрахувати цінову еластичність попиту в різних точках лінії попиту D, згідно з відповідною формулою (див. тему 3), то виявиться, що:

уточці А попит має одиничну еластичність, ED = -1;

уточці В попит буде абсолютно еластичним;

уточці С - абсолютно нееластичним, ЕD = 0;

при обсягах випуску 0<Q<QA - еластичним, ED<-1;

при обсягах випуску QA<Q<2 QA - нееластичним, -1<ЕD<0.Звідси, можна встановити залежність між граничною виручкою МR (Мал. 8.2.а), сукупною виручкою ТR (Мал. 8.2.6) та еластичністю попиту:

Зазначимо, що сукупна виручка ТИ буде найбільшою при такому обсязі QA (точка А на Мал. 8.2.6), для якого МR=0, а еластичність попиту одинична.

еластичність і знак MR	ціна збільшується	ціна зменьшується
попит еластичний, MR>0	ТR спадає	ТR зростає
еластичність попиту одинична,	ТR не змінюється	ТR не змінюється
MR=0
попит нееластичний, MR<0	ТR зростає	ТR спадає

Аналітичний зв'язок між ціновою еластичністю попиту, ціною попиту і граничною виручкою можна встановити, якщо продиференціювати функцію сукупної виручки ТR=R(Q) як добуток двох функцій — Q і р(Q). Тоді матимемо:

MR P Q dP

dQ . (8.4)

Скористаємось визначенням цінової еластичності попиту:

E

dP

P

,

dP

P

E

.

D

D

dQ Q

тоді dQ Q

Звідси, після підстановки останнього співвідношення, dP/dQ, у формулу (8.4), отримаємо:

	P		1
MR P Q
		P 1 .
	Q ED				(8.5)
			ED

Такий зв'язок дає змогу монополістові визначати наслідки підвищення чи зниження ціни продукції і, відповідно, зміни обсягів випуску щодо обсягів виручки: якщо попит еластичний, то ціну для збільшення виручки можна знизити (тобто випуск збільшити), а якщо нееластичний, то ціну треба збільшити (тобто випуск скорочувати). З урахуванням того, що сукупна вартість виробництва при збільшенні випуску зростає, можна стверджувати, що при обсягах випуску більших за QA прибуток фірми буде меншим, ніж при обсязі QA. Тому монополістові невигідно

79

виробляти продукцію в обсягах, які відповідають нееластичному попиту.

8.3. Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага

Проблема максимізації прибутку фірми-монополіста розв'язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

При аналітичному розв'язку задачі для короткострокового періоду відмінності виникають за рахунок різних функцій попиту у випадку конкурентної фірми і монополіста: звідси випливають розбіжності у вигляді функцій виручки — завжди лінійної для конкурентної фірми і нелінійної для монополіста.

Правило граничного випуску
МR = МС,	(8.6)

яке ми визначили для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою максимального прибутку для всіх типів ринкових структур. Функції сукупної і граничної вартості теж не мають принципових відмінностей для ціноотримувача і ціноутворювача. Розбіжність результатів при максимізації прибутку виникає за рахунок показника граничної виручки МR. Для конкурентної фірми МR=Р, а для монополіста МR<Р (при Q>0).

Отже, для монополіста після знаходження оптимального обсягу QM (в результаті розв'язку рівняння (6) відносно Q) треба визначити оптимальну ціну PM. Для цього слід скористатись оберненою функцією попиту P=p(QD). Звідси матимемо:

РM = P(QM),	(8.7)
тобто визначаються ціна і обсяг (РM, QM), які максимізують прибуток монополіста
ПM.	Мал. 8.3.а. Точка А відповідає умові
Графічний розв'язок задачі ілюструє

МR=МС, її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг QM. Далі знаходимо точку EM на лінії попиту D, яка відповідає обсягу QM. Тоді горизонтальна координата точки ЕM на осі цін визначає монопольну ціну РM. Сукупна виручка ТR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника ОРMЕMQM (добутку PM QM). Сукупна вартість ТС визначається після встановлення АСM - середньої вартості виробництва обсягу QM. На величину АСM вказує точка В перетину вертикалі EMQM із кривою АС; таким чином, ТС чисельно дорівнює площі прямокутника OАСMBQM (добутку АСM QM). Тоді монопольний економічний прибуток ПM дорівнює різниці площ двох прямокутників - OPMEMQM i OАСMBQM, тобто площі АСMPMEMB.

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АСM>РM. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки. Цей випадок ілюструє Мал. 8.3.6.

При існуванні монополії умова беззбитковості і умова закриття в короткостроковому періоді виглядають так само, як і для конкурентної фірми: РM=minАС (у випадку беззбитковості), РM<minАVС (у випадку закриття).

80

Мал. 8.3. Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічних збитків (б) монополістом.

Точка ЕM на Мал. 8.3.а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста,

тому що при досягненні ціни РM та обсягу QM на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

Що стосується кривої пропозиції для фірми-монополіста, то виявляється, що вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналася з кривою МС у тій самій точці А, що й криві МR та МС на Мал. 8.3.а. Тоді обсяг QM залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності Р=р(QS). Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

При аналізі поведінки монополіста в довгостроковому періоді виходимо із особливостей монополії — наявності лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

В довгостроковому періоді фірма обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які максимізують її прибуток. Звісно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

81

Так, на Мал. 8.4 для довгострокової кривої попиту В наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких пов'язується із своїми кривими, відповідно АС0, МС0 та АС1, МС1. Для одного варіанта прибуток буде максимізуватись у стані ЕM (Р0,Q0) для іншого — у стані ЕM (Р1,Q1). Фірма обирає той варіант розвитку, який передбачає для неї більший прибуток, тобто ЕM. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста.Зазначимо, що для цього стану ЕM матимемо в точці В

МR = МС1 = LRMC,

(8.8)

звідси, обсяг QM=Q1, а ціна PM=P1. Рівень середньої вартості, СM, виробництва обсягу QM визначається точкою С, де AС1 = LRMC.

У випадку монополії для стану довгострокової рівноваги закономірним є те, що

PM > LRMC = minLRAC.

(8.9)

Мал. 8.5. Конкурентна (ЕС) і монополістична (ЕM) рівновага.

82

Це означає, що в довгостроковому періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування бар'єрів для входження в галузь конкурентів (конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається). На Мал. 8.4 цей прибуток чисельно дорівнюватиме площі прямокутника CMPMEMC. Тому монополіст при максимізації прибутку не змушений працювати на рівні мінімальної довгострокової середньої вартості, яка досягається в точці F при обсязі випуску QF. Його обсяг випуску QM буде меншим за обсяг QF, що у випадку повної конкуренції відповідає ефективному масштабу виробництва фірми.

8.4. Монополія і повна конкуренція: порівняльний аналіз

Для порівняльного аналізу повної конкуренції і чистої монополії розглянемо спочатку конкурентну галузь (Мал. 8.5). Крива ринкового попиту D є одночасно лінією граничних вигод споживачів МВ, крива ринкової пропозиції S є одночасно галузевою лінією граничної вартості МС. Стан рівноваги для конкурентної галузі досягається в точці ЕM(РC,QC). Крива попиту DC на продукцію окремої конкурентної фірми і крива її граничної виручки МRC будуть мати вигляд горизонтальної лінії, що проходить на рівні ціни конкурентної рівноваги РC.

Припустімо, що ця галузь монополізується, в ній залишиться лише одна фірма з тією ж кривою граничної вартості МС. Крива ринкового попиту D збігається з кривою попиту на продукцію монополіста. Граничній виручці монополіста відповідатиме лінія МRM, а стан рівноваги монополії досягатиметься в точці ЕM (РM,QM). Тобто ринкова ціна порівняно з конкурентним ринком зростає, а ринковий обсяг скорочується.

Якщо порівняти надлишки всіх учасників ринку в обох випадках, то побачимо, що у випадку конкурентного ринку надлишок споживачів чисельно дорівнює площі трикутника ВЕCРC. При монополізації ринку споживачі втрачають чисту вигоду, яка чисельно дорівнює площі прямокутника PCPMEMF і площі трикутника EMECF, виробники отримують виграш, який вимірюється площею прямокутника PCPMEMF (це монопольний прибуток), а програють величину FECA. Таким чином, частина чистої вигоди переходить від споживачів до монополіста у вигляді монопольного прибутку, а частина незворотно втрачається. Ця величина втрат чистої вигоди від монополізації ринку, що дорівнює площі трикутника EMECA (яка складається з витрат споживачів FEMEC і витрат виробників EMECA), зветься також соціальною

вартістю монополії.

Отже, існування монополій веде до скорочення виробництва порівняно з ефективним рівнем, підвищення ринкових цін, перерозподілу добробуту на користь монополістів і скороченню загального добробуту в суспільстві.

8.5. Монопольне ціноутворення; цінова дискримінація

Ціноутворення за формулами (8.6) і (8.7) визначає точні умови мак-симізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" - тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. З урахуванням формул (8.5) і (8.6) матимемо:

		1
	MC MR P 1		,
		ED

1 1/ED

MC

83

звідси

P		,

(8.10)

тобто ціна дійсно встановлюється вищою за рівень МС (нагадаємо, що ЕD<0 ;формула (10) не використовується у випадку ЕD = -1).

Застосування цього принципу ілюструє Мал. 8.6.а і 8,6.б. Перший з них відповідає більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка С=(РM – PC) буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується для товару нееластичного попиту D2, і більш помірною для товару еластичного попиту D1.

Мал. 8.6. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) ринок товару еластичного попиту; (б) ринок товару нееластичного попиту

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію — принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами. Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:

1)існує формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів;

2)благо не можна перепродавати (інакше ті, хто має можливість купувати його за нижчою ціною, перепродавали б його іншим покупцям, а монополіст втрачав би всю вигоду).

Розрізняються три види цінової дискримінації.

Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація існує, тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.