Пояснення до самостійної роботи з теми

«Фізіологія бактерій.

Перший етап бактеріологіного методу діагностики.

Біологічний метод діагностики»

Культура бактерій (визначення)	Бактерії, що виросли на поживномусередовищі
Чиста культура (визначення)	Скупчення бактерій одного виду, що виросли на щільному чи рідкому поживномусередовищі
За способом отримання чисті культури поділяють на	Одноклітинну культуру, що отримана з однієї вихідної мікробної клітини шляхом прямої її ізоляції за допомогою мікроманіпулятора. Таку одноклітинну культуру називають клоном. Цей метод використовується в науково-дослідницькій роботі. Культуру, що отримана з ізольованої колонії шляхом її пересіванняу пробірку з щільним чи рідкимпоживнимсередовищем. Цей метод є загальноприйнятим. Таку культуру можна вважати одноклітинною, хоча в окремих випадках колонія може утворюватися в результаті розмноження не однієї, а декількох бактеріальних клітин – штам
Чисті культури бактерій необхідні для	Вивчення властивостей даного виду мікробів. Визначення видової належності даних мікробів, тобто для їх ідентифікації. Виготовлення бактеріальних препаратів: діагностичних, лікувальних та профілактичних. Використання у мікробіологічних експериментах
Вид (визначення)	Це група особин, що мають загальне походження, однакову будову та функції
Штам (визначення)	Культура бактерій, виділена з конкретного джерела (організму людини, тварини, об׳єктазовнішнього середовища)
Клон (визначення)	Потомство однієї бактеріальної клітини
Основні процеси , що складають фізіологію мікроорганізмів	Живлення, дихання, розмноження, мінливість
Механізми живлення бактерій	Пасивна дифузія – перенесення поживних речовин у клітину за рахунок різниці концентрації по обидва боки цитоплазматичної мембрани. Спостерігається в основному при потраплянні в бактеріальну клітину води. Полегшена дифузія – проходження більшості розчинних речовин через цитоплазматичну мембрану відбувається за рахунок їх захоплення на зовнішній і перенесення на внутрішню поверхню мембрани молекулами-переносниками, які називаються пермеазами. Вони характеризуються різним ступенем специфічності до речовин. Активний транспорт - проходження проти градієнта концентрації, тобто „проти течії”, відбувається зі значними витратами енергії АТФ, що виділяється у процесі метаболізму. Транслокація радикалів – перенесення хімічно змінених молекул, які у цілому вигляді не здатні пройти через цитоплазматичну мембрану. Екзоферменти фрагментують їх до одиничних радикалів, кожен із яких окремо пермеази переносять через цитоплазматичну мембрану всередину клітини, де відбувається ресинтез цієї сполуки
Групи бактерій за типом дихання	Облігатні аероби. Облігатні анаероби. Факультативно-анаеробні мікроорганізми. Мікроаерофіли
Облігатні аероби	Мікроорганізми, для оптимального росту яких необхідно 21% кисню в атмосфері. До них належать збудники туберкульозу, чуми, холерний вібріон. Акцептором електронів (водню) у них є кисень
Облігатні анаероби	Бактерії, які ростуть за відсутності вільного молекулярного кисню за рахунок процесів бродіння. Такими є збудники правця, ботулізму, газової анаеробної інфекції, бактероїди, фузобактерії та ін.
Факультативні анаероби (факультативні аероби)	Бактерії, що залежно від умов середовища (наявності або відсутності кисню) здатні переключати свої метаболічні процеси з використанням молекулярного кисню на бродіння та навпаки Групу факультативних анаеробів формують численні представники групи кишкових бактерій (ешерихії, шигели, сальмонели та ін.)
Мікроаерофіли	Особлива група бактерій, для яких концентрація кисню в атмосфері при культивуванні може бути зменшена до 2%. Вищі його концентрації здатні затримувати ріст. Представниками цієї групи є молочнокислі бактерії, збудники виразки шлунка, спірохети, актиноміцети
Капнофільні мікроорганізми	Мікроорганізми, що культивуються в атмосфері, яка містить 5 – 10 % вуглекислого газу, наприклад, бруцели, менінгококи
Групи бактерій за способом утилізації вуглецю та азоту	Аутотрофи, гетеротрофи
Класифікація гетеротрофів	Сапрофіти та паразити
Класифікація паразитів	Облігатні та факультативні
Облігатні паразити (визначення)	Мікроорганізми, що повністю не здатні жити без живого організму (віруси, рикетсії, хламідії)
Методи мікробіологічної діагностики	Мікроскопічний. Бактеріологічний. Біологічний. Серологічний. Алергічні проби. Молекулярно-генетичні
Цілі культивування бактерій у медичній практиці	Культивування бактерій, а саме бактеріологічний метод дослідження,проводять з метою діагностики інфекційних захворювань, виявлення мікроорганізмів у навколишньому середовищі, визначення виду й варіанта мікроорганізмів, а також для добування продуктів їх життєдіяльності – токсинів, ферментів, антибіотиків тощо
Методи виділення чистих культур, що ґрунтуються на біологічному принципі	Біологічний принцип роз׳єднання бактерій передбачає цілеспрямований пошук методів, які враховують численні особливості мікробних клітин: тип дихання (аероби та анаероби); здатність мікроорганізмів проникати через неушкоджені шкірні покриви; здатність до спороутворення та термостійкість (спорові форми); стійкість мікроорганізмів до дії кислот та лугів (мікобактерії); рухливість бактерій (протей); чутливість лабораторних тварин до збудників інфекційних захворювань (пневмококи); чутливість бактерій до дії антибіотиків, хімічних речовин та інших протимікробних засобів (менінгококи, бордетели)
Умови культивування бактерій	Оптимальне поживнесередовище. Оптимальна температура. Аеробні або анаеробні умови Термін культивування. Оптимальна вологість. Відсутність світла
Типи поживнихсередовищ	Прості (основні). Елективні. Селективні. Диференціально-діагностичні. Спеціальні. Середовища накопичення. Консервувальні
Прості поживнісередовища	Такі середовища ще називають універсальними. До них відносять м'ясопептонний агар, м'ясопептонний бульон, пептонну воду. На таких середовищах росте більшість мікроорганізмів
Спеціальні поживнісередовища	Використовують для культивування певних видів мікроорганізмів, які на інших середовищах ростуть погано або зовсім не ростуть. Приклади: ЖСА, лужна пептонна вода
Елективні поживнісередовища	Застосовують для виділення танакопичення певних бактерій. Наприклад,середовище Рапопорт – елективне для сальмонел
Селективні поживнісередовища	Склад таких середовищ сприяє росту одних бактерій і пригніченню інших. Приклади: агар Плоскірєва, Левіна, ВСА
Середовища накопичення	Рідкі поживні середовища, що використовуються для накопичення бактеріальної маси
Диференціально-діагностичніпоживнісередовища	Використовують для того, щоб відрізнити один вид бактерій від іншого. Наприклад: середовища Хісса, цитратний агар Симонса, агар Ендо
Індикаторні поживнісередовища	Використовують для виявлення культур бактерій, ріст яких спричинює добре видиму зміну середовища. Наприклад, середовище Вільсона-Блера
Консервувальні середовища	Основне призначення цих середовищ – первинний посів й транспортування патологічного матеріалу.
Чиста культура (визначення)	Популяція мікроорганізмів, що складається з одного виду
Значення бактеріологічного методу дослідження	Бактеріологічний (культуральний) метод дослідження полягає в тому, що патологічний матеріал висівають на поживні середовища, виділяють чисту культуру збудника та ідентифікують його. Бактеріологічне дослідження проводять для діагностики інфекційних хвороб, виявлення мікроорганізмів у навколишньому середовищі, визначення виду мікробів
Принципи виділення чистих культур	Механічне розбавлення дослідного матеріалу при посіві. Використання біологічних властивостей бактерій
Етапи бактеріологічного методу діагностики	Виділення чистої культури. Ідентифікація чистої культури
Біологічний метод діагностики	Полягає в інфікуванні тварин для виділення чистої культури мікроорганізмів – збудників захворювання зподальшимвивченням їх вірулентності. Біопробу використовують також для виявлення або визначення властивостей деяких мікробних токсинів
Біологічний, або експериментальний, метод використовують у тих випадках, коли потрібно	1. Виділити з патологічного матеріалу збудників, які не ростуть на поживних середовищах. 2. Вивчити деякі властивості виділених мікроорганізмів (некротичну, токсигенну). 3. Виділити чисту культуру збудника з патологічного матеріалу, забрудненого сторонньою мікрофлорою, яка пригнічує збудника на поживних середовищах
Шляхи інфікування тварин при біологічному методі діагностики	Нашкірно, внутрішньошкірно, підшкірно, внутрішньом’язово, внутрішньовенно, перорально, інтраназально, внутрішньотрахеально, інтрацеребрально та внутрішньочеревенно
Основні етапи біологічного методу діагностики інфекційних хвороб	Вибір експериментальних тварин. Вибір експериментальних тварин визначається метою роботи, при цьому слід пам’ятати про можливу активацію ендогенної мікрофлори в результаті додаткового штучного інфікування, що може викликатитруднощі при виділенні чистої культури збудника та встановлення його етіологічної ролі. Цього недоліку не мають гнотобіонти ( тварини без аутомікрофлори) і вільні від патогенної флори тварини – чисті лінії тварин. Підготовка експериментальних тварин (відбір тварин, маркування, фіксація). Інфікування лабораторних тварин (спосіб введення матеріалу залежить від тропності збудника до певних тканин організму, а об’єм інокулюма – від методуйого введення та виду тварин. 4. Розтин тварин та подальше вивчення внутрішніх органів у мазках-відбитках шляхом посіву на поживнісередовище тощо. 5. Визначення вірулентності
Методи визначення вірулентності бактерій та активності бактеріальних токсинів на експериментальних тваринах	1. Дермонекротична проба. 2. Кератокон׳юнктивальна проба. 3. Проба на визначення вірулентності та токсичності