4. Подання клопотань

Суть. Сторона має право заявляти клопотання. Кожне клопотання суддя повинен вирішити, про що постановляє ухвалу.

Ухвала повинна бути мотивованою. Недостатня мотивація може бути підставою для оскарження ухвали або рішення су­ду. Аналіз ухвал суду дозволяє прогнозувати його рішення.

Застосування. Відповідно до ст. 232 ЦПК України, питан­ня, зв'язані з рухом справи в суді першої інстанції, різні кло­потання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду вирішу­ються мотивованими ухвалами.

Суд постановляє ухвали в нарадчій кімнаті, а по окремих нескладних питаннях - порадившись на місці.

Ухвали суду, постановлені в нарадчій кімнаті, підписують­ся всім складом суду, а при одноособовому розгляді справи - суддею і приєднуються до справи. Ухвали суду постановлені на місці, заносяться до протоколу судового засідання.

Судді часто ігнорують клопотання або відхиляючи їх не постановляють ухвали. Систематична відмова у задоволенні клопотань чи їх ігнорування може бути підставою для висновку про необ'єктивність судді, що подальшому може стати приво­дом для його відводу.

Відхилення клопотання не позбавляє сторону заявляти йо­го повторно. Повторне клопотання вирішується судом за за­гальними правилами, тобто ухвалою.

Важливе значення має така вимога до ухвали як мотивованість. Мотиви ухвали дозволяють фіксувати позицію суду з тих чи інших питань, з приводу яких заявлено клопотання, і яка не відображається у рішенні суду. Аналізуючи позицію судді щодо заявлених клопотань, можна з високою ймовірніс­тю прогнозувати його рішення, а отже корегувати тактичні плани.

5. Використання письмової форми звернень до суду

Суть. Будь-які звернення до суду (заяви, клопотання, запе­речення) потрібно подавати у письмовій формі.

Застосування. Письмова форма спілкування із судом має безліч переваг перед усною:

1) документи зберігаються у справі;

2) зміст написаного легше зрозуміти;

3) документи фіксують не лише інформацію, але й час її подання до суду;

4) документи можуть бути прочитані іншими особами.

Єдиний недолік письмової форми - її стабільність. Напи­сане важко змінити. З цього випливає, що письмову форму потрібно надавати думкам, які непотрібно буде корегувати в майбутньому.

Процесуальне законодавство лише в окремих випадках ви­магає письмової форми клопотань та заяв. Усні клопотання та результати їх розгляду можуть не залишити слід у справі. Ін­формація про це заноситься лише до протоколу судового засі­дання. Але він ведеться тільки в засіданні. Значна ж частина клопотань заявляються сторонами до судового розгляду.

Треба враховувати, що письмові пояснення важко змінити. Тому їх доцільно давати щодо безспірно встановлених обста­вин, які визначають правову позицію у справі. Якщо є припу­щення, що може виникнути потреба певні пояснення скорегу­вати, їх доцільно давати усно. У подальшому можна буде зіслатися на те що пояснення зрозуміли неправильно. Ст. 147 ЦПК України передбачено, що по особливо склад­них справах суддя може запропонувати відповідачеві подати письмові пояснення в справі. Це право, а не обов'язок відпові­дача.

Текст документів, адресованих суду, повинен бути точний, лаконічний, аргументований, викладений в офіційному стилі. Потрібно уникати складних речень, рідковживаних та емоцій­но забарвлених слів, ліричних відступів, посилань на пору­шення норм моралі, патетики на захист державних чи громадських інтересів. Доцільно використовувати звороти, що містя­ться в нормативно-правових актах та посилатися на законо­давство.