4.Розум є плід свідомості; розум — плід самосвідомості,свідомістю володіють і тварини, але самосвідомістю володіє тільки людина...

5. У теорії можна ще жити однією свідомістю, але вища пратична діяльність вимагає всієї людини, і, отже, вимагає керівниці ва розуму. Це зауваження... з особливою силою відноситься до діяльності виховної.

6.Вихователь не вчений, не фахівець у науці, не людина розувих поглядів, а практик, і тому його намірами і його діями повин­ні керувати не однобічні захоплення свідомості... а всебічне розуміння розуму... Цим спокійним розумом насамперед повинна володіти та зріла людина, що

Життя людини, усяка думка її і усякий учинок визначені вже до подробиці раніше її народження на світ... При такому погляді усяка відповідальність людини перед своєю совістю, перед суспільством і перед законом буде брехливим вимислом; але чи не подіє таке переконання шкідливо на саму діяльність людини?<...>

10. ...Отже... у душі людини виявляються два великих переконання, що прямо суперечать одне іншому: переконання в загальній причинності явищ і переконання у свободі особистої волі людини. Одне з цих переконань служить підставою науці, інше — практичній діяльності людини і людства. <...>

12. Так... Ці великі протиріччя, внесені духом у процес мислення, могутньо рухали вперед і науку, і практичне життя людини.

Глава ХLVIII

Протиріччя дуалізму і монізму

1. Не тільки психологічний аналіз... але і саме безпосереднє почуття, властиве кожному з нас, говорить нам ясно про існування двох світів у людині: душевного і матеріального. Але людина, починаючи мислити, завзято відкидає свідчення власного почуття і, переступаючи границі досвіду, прагне вивести матеріальний світ із душевного, впадаючи у крайність ідеалізму, чи душевний світ з матеріального, впадаючи в крайність матеріалізму. <.„>

4....Ми переконані, що... Наука... Визнає факт непоєднання духовних і матеріальних явищ...

5....Життя, з яким має справу виховання, не укладається ні в яку однобічну теорію... Вихователь повинен дивитися на життя скоріше з тієї висоти, з якої дивилися на нього найбільші її знавці: Гомер, Тацит, Данте, Сервантес, Шексшр, Гете, ніж крізь яку-небудь теорію, самолюбиво мріячу, що їй удалося вивести з одного принципу всі явища життя, незважаючи на їх удаване протиріччя<...>

12....Виховання як практична діяльність може ґрунтуватися тільки на психічному факті дуалізму. Монізм, як і віра в причинність, — основа науки; дуалізм, як і віра в особисту волю людини, — основа всякої практичної діяльності, а отже, і виховання...

От на якій підставі ми затверджуємо, що вихователь як практичний діяч може бути фахівцем у науці, але повинен стояти вище своєї спеціальності, приступаючи до практики. У науці він може захоплюватися розумом, у вихованні повинен керуватися розумом.

захоплюватися тими захопленнями,що властиві і життю, і науці, і вносити з них у школу лише те, що складає дійсне придбання людства, залишаючи за порогом її всі тимчасові захоплення, то вже з цього видно, якої зрілості жадає від людини справа виховання... Зрілість розуму може бути почерпнута тільки з вивчення людської природи в її вічних основах, у її сучасному сі ані й у її історичному розвитку, що і складає головну основу педагогіки, чи мистецтва виховання у великому змісті цього слова.

Глава L

Що ж таке свідомість? (Висновки і термінологія)

1. Ми бачили свідомість у різних актах її діяльності: в увазі, у спогаді, у процесі уяви і, нарешті, у розумовому процесі. Чи можемо ми тепер скільки-небудь правильно сказати, що ж таке свідомість?... Будучи самі свідомістю і знаючи про свідомість тільки в самих собі, ми не можемо вийти зі свідомості, щоб глянути на неї як на об'єкт, точно так само, що як дивиться око не може бачити самих себе інакше, як у дзеркалі чи в іншому предметі, що відображає. Але чи немає такого дзеркала і для нашої свідомості? Чи не можемо ми довідатися про свідомість якщо не прямо, то хоч у її відображенні? Таким відображенням для свідомості і її діяльність, і у ній ми намагалися познайомитися зі свідомістю. Але хто ж ствердить, що це дзеркало відображає вірно? Власна свідомість кожного: от чому ми скрізь і визнавали безапеляційним суддею власну свідомість читача<...>

5. Свідомість... є одна з душевних здібностей. Чи може ця душевна здатність з'являтися поза нервовим організмом — цього ми не знаємо, але у всіх душевних процесах, що були нами аналізовані, ми бачили, що свідомість пробуджується в душі тільки при впливі на неї нервового організму чи при впливі душі на нервовий організм.

6. ...Ми не можемо усвідомлювати нічого, що йде з зовнішньої для нас природи, крім нашої нервової системи. Тільки те, що здатне збудити в ній своєрідні рухи, може бути усвідомлене нами<...>

26. Довільний розумовий процес властивий тільки людині: тільки людина, часто з помітним насильством для свого нервового організму, шукає розходження, подібності, зв'язок і причини там, де їх і не видно: перебирає з цією метою свої довільно чи мимоволі складені уявлення і поняття, зв'язує ті, котрі зв'язуються, розриває ті, котрі повинні бути розірвані, шукає нові. Джерело цієї волі в розумовому

бере на себе виховання незрілих поколінь... яких вона готує не для спеціальної науки, а для життя. У практичному житті російське прислів'я «розум без розуму — лихо» має велике значення, а особливо в справі виховання...

7. ...Знаючи людську природу, розуміючи добре, що задоволення матеріальних потреб не є ще задоволення всіх потреб людини, що людина живе не для того, щоб їсти і вдягатися, але для того вдягається і їсть, щоб жити, вихователь не залишить нерозвиненими вищі душевні і духовні потреби людини... Школі не перекинути життя, але життя легко перекидає діяльність школи, що стає поперек її шляху. Школа, що противиться життю, сама вину­вата, якщо не внесе в нього тих благодійних стримуючих впливів, що може і зобов'язана внести, тих розумних елементів, під покровом яких повинні застрахуватися від їдкої і гостроти життя і її невпинних тимчасових захоплень як ніжне, беззахисне дитинство, так і незміцніла ще палка юність.

8. ...Вихователь повинний бути посередником між школою, з одного боку, і життям і наукою, з іншого; він повинний вносити в школу тільки дійсні і корисні знання, добуті наукою, залишаючи поза школою всі захоплення, неминучі при процесі добування знань...

9. Багато хто боїться природознавства як провідника матеріа­лістичних переконань, але це тільки слабкодушна недовіра до істини... Істина не може бути шкідлива: це одне із самих святих пере­конань людини, і вихователь, у якому завагалося це переконання, повинний залишити справу виховання — він його недостостойний... Нехай вихователь піклується тільки про і є, щоб не давати дітям нічого, крім істини, звичайно, вибираючи між істинами ті, котрі відповідають даному віку вихованця, і нехай буде спокій­ний щодо її моральних і практичних результатів; нехай вихова­тель, дотримуючись тільки закону своєчасності, сміливо вводить вихованця в дійсні факти життя, душі і природи, скрізь указуючи межу людського знання, ніде не прикриваючи незнання помилко­вими мостами, і може бути упевнений, що ні знання душі, ні знан­ня природи... не зіпсують моральності вихованця, не зроблять його ні матеріалістом, ні ідеалістом, не роздмухать без міри його са­молюбства, не похитнуть у ньому благоговіння до творця всесвіту... Школа повинна внести в життя основні знання, добуті природничими науками, зробити їх настільки ж звичайними, як знання граматики, арифметики чи історії, і тоді основні закони явищ природи вляжуться в розумі людини разом із всіма іншими законами<...>