8.1. Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення

Донедавна в Україні соціальне забезпечення здійснювалося лише за рахунок бюджетних коштів, що давало підстави розглядати його як суто державний вид діяльності, який полягає у призначенні окремих видів соціального забезпечення тільки державними органами та поширення його практично на всіх громадян без урахування їхньої трудової діяльності.

За таких умов соціальне забезпечення могло здійснюватися лише у мінімальних розмірах, не забезпечуючи достатнього рівня життя громадян нашої держави.

Об'єктивно численні соціальні ризики, що є підставою права на соціальне забезпечення, зумовлюють необхідність розширення джерел фінансування та управління видами соціального забезпечення. Конституція України у ст. 46, передбачаючи гарантії реалізації права громадян на соціальний захист, називає різноманітні джерела для їх фінансування, виділяючи передусім соціальне страхування, асигнування з бюджету таін.

На сьогодні існує декілька організаційно-правових форм здійснення права на соціальне забезпечення, які доповнюють одна одну та формують загальнодержавну систему

233

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

соціального захисту. Ці організаційно-правові форми вибудовуються з огляду на правовий статус окремих категорій громадян, що потребують соціального забезпечення, на^ явність чи відсутність у них страхового стажу, а також враховують специфіку окремих видів соціального забезпечення. Різноманітність організаційно-правових форм соціального забезпечення дозволяє охопити широке коло громадян, використовуючи при цьому для захисту їхніх інтересів різні джерела фінансування витрат цих заходів. Значення організаційно-правових форм соціального забезпечення полягає у тому, що вони дозволяють державі і суспільству найбільш раціонально розподіляти через систему соціального забезпечення сукупний валовий продукт, поклавши в основу такого розподілу принципи соціальної справедливості¹.

Таким чином, під організаційно-правовими формами соціального забезпечення розуміються способи його фінансування та здійснення. При їх характеристиці використовують такі ознаки:

1)  спосіб акумуляції грошових засобів, за рахунок яких здійснюється соціальне забезпечення;

2) коло суб'єктів, які отримують соціальне забезпечення з відповідного фінансового джерела;

3)  види забезпечення, що надаються в межах відповідної організаційно-правової форми;

4) система органів, які надають соціальне забезпечення².

Деякі вчені організаційно-правові форми соціального забезпечення визначають лише з огляду на джерела фінансу- ; вання окремих видів соціального забезпечення³. Такий підхід видається не зовсім правильним, оскільки поза увагою залишаються такі важливі ознаки, як коло осіб, що підлягають соціальному забезпеченню, його види та ін.

¹ Захаров М. Л„ Тучкова З. Г. Право социального обеспечения России: Учебник. —

М.,2001, — С. 42.

² Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР: Учебник. — М., Юрид. лит.,

1980. — С. 11.

³ Право социального обеспечения: Учебник / Под ред. К. Н. Гусова. — М., 2001. — '

С.22-43.

234

8.1. Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення

Світовій практиці відомі три основні організаційно-правові форми соціального забезпечення населення: соціальне страхування (з публічно-правовим статусом); соціальна допомога, яка надається державою і органами місцевого самоврядування, та приватна страхова ініціатива і соціальні послуги, які надаються підприємствами¹.

В Україні система організаційно-правових форм соціального забезпечення має дещо інший вигляд. Вона, зокрема, включає: соціальне страхування працівників, асигнування за рахунок бюджетів різних рівнів та інші форми соціального забезпечення. При цьому перші дві організаційно-правові форми у нашій державі вже існують або поки що перебувають на стадії реформування, третя ж — ще тільки зароджується.

Найпоширенішою в Україні організаційно-правовою формою соціального забезпечення є соціальне страхування, яке становить відповідну систему правових відносин щодо надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам (членам їхніх сімей) у разі настання страхових випадків у розмірах і порядку, визначених законами, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових платежів роботодавцями та особами, на користь яких здійснюється страхування.

Метою соціального страхування є перерозподіл соціальних витрат між роботодавцями, найманими працівниками чи іншими заінтересованими особами, які підлягають соціальному страхуванню, і державою для часткової або повної компенсації втраченого заробітку, а також компенсації потреб, які виникли при настанні страхового випадку.

Залежно від джерел утворення соціальних страхових фондів та з огляду на їх правове становище розрізняють два види соціального страхування: державне загальнообов'язкове соціальне страхування та недержавне соціальне страхування.

¹ Социальная политика: Учебник / Под общей ред. П. А. Волгина. — М., 2002. — С. 295.

235

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

має чітко виражений публічно-правовий характер. Воно є обов'язковим для всіх суб'єктів, які визначені законом. Держава встановлює порядок і розмір сплати страхових внесків, а також вказує підстави здійснення та розміри страхових виплат. Вона ж бере участь у формуванні страхових фондів, управлінні ними на паритетних засадах разом з іншими сторонами соціального партнерства.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування містить також елементи добровільності. Зокрема, передбачено перелік суб'єктів, які можуть добровільно взяти участь у системі соціального страхування. У деяких видах загальнообов'язкового державного соціального страхування право на виплати мають особи, які не є застрахованими. Це стосується, наприклад, страхування на випадок безробіття. Різноманітність видів соціального страхування зумовлена також різним правовим статусом фондів, які є страховиками у кожному з цих видів страхування. Так, якщо Пенсійний фонд є самоврядною організацією, яка діє на підставі статуту і утворює свої органи управління, то функції виконавчої дирекції фонду страхування на випадок безробіття покладаються на органи державної служби зайнятості.

Що ж до недержавного соціального страхування, то йому більш притаманний приватноправовий характер. Зокрема, визначення порядку і розмірів сплати страхових внесків визначається у договорі між застрахованою особою і страховиком. Цим же договором встановлюються підстави одержання та розміри страхових виплат. Держава здійснює лише контрольні функції, виступаючи при цьому гарантом такої діяльності. Цей вид соціального страхування в Україні тільки починає запроваджуватися. При цьому реально можна лише говорити про недержавне пенсійне страхування, яке дістало своє законодавче регулювання¹.

¹ Див. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ІУ // Праця і зарплата. — 2003,— № 33.

236

8.1. Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення

Недержавне соціальне страхування іноді зараховують до видів цивільно-правових договорів. Однак порівняно з цивільним страхуванням цей вид соціального страхування має свої особливості. Так, загальні підстави здійснення страхових виплат визначаються спеціальним законодавством, яке регулює зазначений вид соціального страхування, а не договором. Законодавчо регулюється також порядок встановлення страхових випадків, які не можуть відрізнятися від аналогічних підстав, визначених для загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Недержавне соціальне страхування іноді називають добровільним соціальним страхуванням¹, але це не зовсім відповідає дійсності. Та обставина, що у певній своїй частині воно справді є добровільним, оскільки брати участь у ньому можна на підставі договору, не заперечує того, що деякі види недержавного соціального страхування є обов'язковими для певних категорій працівників. Це, зокрема, стосується страхування за рахунок професійних і ряду корпоративних пенсійних фондів. Воно повинно здійснюватися на підставі відповідних законів, прийняття яких передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»². Тому цьому виду страхування найповніше відповідає назва — недержавне соціальне страхування. А поєднання державного і недержавного способів формування страхових фондів дозволяє створити гнучку і ефективну систему соціального забезпечення громадян з достатньо високим рівнем соціальних виплат.

Недержавні фонди соціального страхування, за кошти яких здійснюється недержавне соціальне страхування, є особливою організаційно-правовою формою некомерційної організації соціального забезпечення, єдиним видом діяльності якої є соціальне забезпечення учасників фонду на підставі договорів про недержавне соціальне страхування.

¹ Иосифиди Д. Т. Право социального обеспечения Российской Федерации: Учебник

для вузов / Под ред. А. И. Бобьілева. — М., 2003. — С. 35.

² Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №49-51. — Ст. 376.

237

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

Існує в Україні і добровільне соціальне страхування, яке здійснюється за правилами цивільно-правового договору. Правовою базою для цього виду страхування є закони України «Про страхування» від 7 березня 1996 р.¹ та «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р.² Серед видів добровільного страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком³, передбачено страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування здоров'я на випадок хвороби, страхування медичних витрат. Тобто за деякими з цих видів добровільне страхування можна віднести також до соціальної сфери. Більше того, йому властиві й інші особливості аналогічного плану.

По-перше, при добровільному соціальному страхуванні страховий випадок визначається законом. У договорі лише застерігаються особливості або умови страхового випадку.

По-друге, у договорі соціального страхування можна передбачити лише ті види виплат, які визначені спеціальним законодавством про добровільне соціальне страхування.

Тим самим добровільне соціальне страхування має риси як цивільно-правового, так і соціально-забезпечувального характеру, а тому не можна беззаперечно відносити його лише до сфери цивільного правового регулювання.

Важливою організаційно-правовою формою соціального забезпечення в Україні є його асигнування з бюджетів різних рівнів. Ця форма передбачає матеріальне забезпечення громадян державними пенсіями, допомогами, а також утримання і забезпечення осіб похилого віку і непрацездатних осіб за рахунок коштів Державного і місцевого бюджетів. З цих же джерел фінансуються соціальні послуги, які надаються державними або уповноваженими державою органа-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 18. — Ст. 78.

^г Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 47-48. — Ст. 372.

³ Необхідно зазначити, що відповідно до Закону України «Про страхування» під страховиком розуміють фінансові установи, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. У системі загальнообов'язкового державного соціального страхування страховиком є страховий фонд.                   . .

238

8.1. Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення

ми, а також пільги. Характерною ознакою цієї організаційно-правової форми є те, що соціальне забезпечення тут регулюється спеціальним законодавством.

Соціальне забезпечення за рахунок асигнувань з бюджету може фінансуватися такими шляхами:

1)   пряме асигнування з Державного або місцевих бюджетів;

2)   фінансування з відомчих бюджетів (Міноборони, внутрішніх справ, охорони здоров'я);

3)  відшкодування страховим фондам з Державного бюджету коштів на надання деяких видів соціального забезпечення;

4) субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам.

Конкретне джерело фінансування окремих видів соціального забезпечення визначається законом, яким регулюється відповідний вид соціального забезпечення.

Соціальне забезпечення за рахунок асигнувань з бюджетів має метою надання додаткового соціального захисту понад те, що надається, за рахунок соціального страхування. Воно також покликане забезпечити тих осіб, які не мають права на соціальне забезпечення, за рахунок коштів соціального страхування, оскільки в силу своєї діяльності не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню або ж не працювали і не мають відповідного страхового стажу для призначення соціального забезпечення за рахунок коштів соціального страхування.

В умовах ринкових відносин держава не може здійснювати соціальне забезпечення усіх категорій населення, а тому роль цієї організаційно-правової форми обмежена фінансовими можливостями держави. Проте її існування є прямим наслідком проголошення Конституцією України соціальною державою, для якої соціальне забезпечення осіб, котрі не одержують виплат за рахунок соціальних страхових фондів, є прямим обов'язком.

У деяких випадках в Україні застосовується змішане фінансування видів соціального забезпечення, що поєднує

239

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

обидві організаційно-правові форми соціального забезпечення: загальнообов'язкове державне соціальне страхування та асигнування з бюджету. На сьогоднішній день відсутній єдиний законодавчо визначений спосіб акумуляції коштів для фінансування окремих видів соціального забезпечення, що надаються певним категоріям громадян.

Коло осіб, на яких поширюється змішаний спосіб фінансування соціального забезпечення, досить широке. Це і державні службовці, й інші особи, які отримують пенсію на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу* від 16 грудня 1993 р.¹, а також посадові особи місцевого самоврядування, народні депутати, судді, прокурорсько-слідчі працівники, а також особи, постраждалі внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Як і всі інші громадяни, вони є застрахованими в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування і за рахунок вказаних коштів отримують соціальне забезпечення. Та з огляду на особливість виконуваної ними роботи, держава запровадила додаткові заходи їхнього соціального забезпечення, але вже за рахунок бюджетних коштів. Тобто пенсійне забезпечення цих категорій громадян здійснюється як за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування в частині, що становить розмір страхової пенсії, так і за кошти Державного бюджету України — у решті суми пенсії, що передбачено відповідним законом. Тим самим пенсії цих осіб є дещо більшими порівняно з тими, що призначаються застрахованим громадянам.

У деяких випадках підвищення пенсій може фінансуватися не тільки за рахунок Державного бюджету, але й за рахунок інших джерел. Прикладом може бути пенсійне забезпечення наукових і науково-педагогічних працівників, що здійснюється згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Тут різниця між сумою страхової пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і сумою пенсії,

¹Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — Ст. 490.

240

______________8.2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування...

передбаченої Законом «Про наукову і науково-технічну діяльність» для працівників небюджетних установ фінансується за рахунок коштів цих установ.

Майбутнє змішаної форми фінансування соціальних виплат залежатиме від розвитку соціальної політики нашої держави. Така форма фінансування, очевидно, повинна бути змінена.

У сучасних умовах набувають розвитку також локальні форми соціального забезпечення за рахунок коштів самих роботодавців. Умови такого соціального забезпечення визначаються у колективних або трудових договорах.