50. Особливості лізингового кредиту.

Лізинговий кредит – кредит, який надається бан­ком (лізингодавцем) лізингоодержувачу у вигляді переда­чі останньому майна, що належить лізингодавцю або при­дбане ним за заявкою лізингоодержувача на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізинг є формою майнового кредиту і має особливі ри­си, що суттєво відрізняють його від інших форм бізнесу: 1)наявність посередника між лізингоодержувачем і виробником, який бере на себе обов'язки власника майна; 2)вид майна, що надається у лізинг, визначається лі­зингоодержувачем за погодження з лізингодавцем і пе­реважно представлений основними фондами вир-чого призначення; 3)строк лізингу співвідноситься з періодом амортизації майна, наданого у лізинг; 4)періодичність виплат лізингових платежів установ­люється договором і узгоджується між лізингодавцем і лізингоодержувачем; 5)можливість викупу лізингоодержувачем майна, що надається у лізинг, за залишковою вартістю; 6)широке коло учасників (суб'єктів лізингу); 7)забезпеченість лізингової угоди майном – предметом лізингу.

Суб'єкти лізингу: 1)лізингодавець – юр-чна особа, яка передає право володіння і користування предметом лізингу лізинго­одержувачу (наприклад банк); 2)лізингоодержувач – фізична або юр-чна особа, яка отримує право володіння і користування предметом лізингу від лізингодавця; 3)продавець (постачальник, безпосередній виробник) майна – фізична або юр-чна особа, в якої лізингодавець купує майно, яке в подальшому буде передано як предмет лізингу лізингоодержувачу; 4)інші юр-чні або фізичні особи, які є сторонами ба­гатостороннього договору лізингу.

Предметом лізингу є необоротні активи (основні фон­ди), що є власністю лізингодавця або придбані ним у влас­ність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна. Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» не можуть бути предме­том лізингу земельні ділянки і інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси п-ств і їх відокремлені стр-рні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Залежно від умов лізингової операції щодо передаван­ня всіх ризиків і вигод, пов'язаних з правом власності на актив, виокремлюють: 1)фінансовий лізинг; 2)оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг – господарська операція фізич­ної або юр-чної особи, яка передбачає відповідно до до­говору фінансового лізингу (оренди) передання лізинго­одержувачу активів, придбаних або виготовлених лізингодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування і володіння предметом лізингу.

За фінансового лізингу право власності на предмет лі­зинг може з часом передаватися або не передаватися.

Для визначення банківської операції як фінансовий лі­зинг використовуються критерії: 1)право власності на актив (предмет лізингу) перехо­дить до лізингоодержувача наприкінці строку лізингу; 2)сума лізингових платежів протягом строку лізингу має дорівнювати первісній вартості предмета лізингу або перевищувати її; 3)лізингоодержувач має право на купівлю активу, отриманого на умовах лізингу, за ціною, яка значно нижча від справедливої вартості цього предмета на дату реалі­зації цього права; 4)на дату укладання договору лізингу є обґрунтована впевненість у тому, що право на придбання предмета лізингу буде реалізоване після закінчення обумовленого до­говором строку; 5)строк лізингу становить більшу частину строку ко­рисного використання активу навіть за умови, що право власності не передаватиметься; 6)активи, передані в лізинг, повинні мати спеціалізований характер, тобто лише лізингоодержувач може ко­ристуватися ними без суттєвих модифікацій.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом вста­новленого періоду сум, достатніх для повної амортизації капітальних вкладень лізингодавця і здатних забезпечи­ти йому певний прибуток. Фактично фінансовий лізинг – форма довгострокового кредиту на купівлю певних основних фондів.

Оперативний лізинг – господарська операція фі­зичної або юр-чної особи, яка не передбачає передавання всіх ризиків і вигод, пов'язаних з правом власності на предмет лізингу.

Оперативний лізинг поділяється на: 1)рейтинг – короткострокова оренда від одного дня до одного року без права наступного придбання орендарем майна; 2)хайринг – середньострокова оренда, яка передбачає здавання в найом майна, обладнання і машин на строк від 1 до 3 років.

Операції з рейтингу і хайрингу передбачають багатора­зову передачу машин і обладнання від одного орендаря до іншого. їх предметом є стандартне обладнання, яке від­повідає вимогам численних орендарів.

За оперативним лізингом (орендою) активи відобра­жаються на балансі лізингодавця, а за фінансовим – на балансі лізингоодержувача.

Форми лізингу: 1)зворотний - договір лізингу, який перед­бачає придбання лізингодавцем майна у виробника (поста­чальника) і передачу цього майна йому у лізинг; 2)пайовий - здійснення лізингу шляхом залучення до угоди кількох кредиторів – лізингодавців, які беруть участь у лізинговій операції, інвестуючи свої кош­ти; 3)міжнародний - лізинг, що здійснюється суб'єктами господарювання, які перебувають під юрис­дикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони; 4)сублізинг – вид піднайму майна, відповідно до якого лізингоодержувач за договором лізингу передає тре­тім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на певний строк активи, отримані раніше від лізингодавця за договором лізингу; 5)оренда землі – лізингова операція, яка передбачає надання орендодавцем землі у користування іншій юри­дичній або фізичній особі на визначений строк, за цільо­вим призначенням і за орендну плату; 6)оренда жилих приміщень – лізингова операція, яка передбачає надання жилого будинку або квартири її влас­ником у користування іншій фізичній чи юр-чній особі на визначений строк або безстроково, для цільового вико­ристання і за орендну плату.

Останні три види лізингу банками не здійснюються.

За лізинговою операцією лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, які можуть включати: 1)суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лі­зингу; 2)платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; 3)компенсацію відсотків за кредитом; 4)інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'я­зані з виконанням договору лізингу.

Залежно від способу виплати лізингові платежі можна поділити на: 1)рівномірні платежі; 2)платежі, що зростають; 3)платежі, що зменшуються.

В Україні більш поширеним варіантом сплати лізинго­вих платежів є рівномірна виплата з першим внеском, який за розміром часто збігається зі ставкою лізингового відсотка.

З метою моніторингу лізингових операцій банк розроб­ляє графік лізингових платежів, відповідно до якого лізингоодержувач має здійснювати погашення заборгова­ності за лізингом.

Переваги лізингу для банку-лізингодавецю: 1)розширення спектра банківських операцій і відповідно збільшення суми доходів від банківської ді­яльності; 2)зниження ризику втрат від неплатоспромож­ності клієнта; 3)отримання більших доходів порівняно з довгостроковим кредитуванням, у зв'язку з тим, що роз­мір орендної плати за надання майна на умовах лізингу може бути вищим, ніж відсоткова ставка за довгостроковими кредитами, які видаються на той самий строк.

Переваги лізингу для лізингоодержувача: 1)зберігається ліквідність балансу – лізинг забезпечує повну вартість угоди і сприяє значному прискоренню окупності капіталовкла­день; 2)поступова оплата предмета лізингу; 3)сплата лізинго­вих платежів може здійснюватися за рахунок прибутків, одержаних від експлуатації майна, отриманого на умовах лізингу; 4)лізинг дає змогу зменшити податковий тягар, бо лізингові платежі входять до складу валових ви­трат п-ства.

До перспективних сфер лізингових операцій в Україні належать с/г, будівництво, переробна галузь, харчова промисловість і інші види ек-чної діяльності, які потребують запровадження нових техноло­гій. Механізм лізингу відкриває перед банками більші можливості щодо вирішення цілої низки проблем, зокре­ма пов'язаних із несвоєчасним поверненням кредитів і на­копиченням у кредитних портфелях банків проблемних довгострокових кредитів.

Причини, що стримують розвиток лізин­гу в Україні: 1)відсутність державної програми розвитку лізингу; 2)недостатня кваліфікація кадрів на ринку лізингових послуг; 3)нерозвинутість механізму реєстрації і вилучення предметів лізингу; 4)відсутність сформованого вторинного ринку облад­нання; 5)недорозвинутість механізмів страхування лізинго­вих операцій і захисту лізингодавця на державному рівні; 6)відсутність статистичних форм обліку лізингових операцій.

Нині вітчизняні банки мають змогу працювати на рин­ку лізингових операцій як самостійно, так і через посе­редників, якими виступають лізингові компанії. Є два варіанти посередництва: 1)банк може створити лі­зингову компанію як власне дочірнє п-ство, у ста­тутному фонді якого йому належить контрольна частка або стати одним із засновників лізингової компанії у фор­мі акціонерного товариства, створеного спільно з іншим банком (банками), виробником обладнання і лізингоодержувачем; 2)створення лізингової ком­панії за участю іноземного інвестора (міжнародного фі­нансового інституту).