- •1. Авторитаризм: визначення, суттєві риси.
- •2.Базові типи політичної культури за г. Алмондом та с. Верба: патріархальний, підданства, активістський.
- •3.Взаємовідносини держави і громадянського суспільства за різних політичних режимів.
- •4.Виборча система сучасної України.
- •6. Генеза та еволюція поняття "геополітика": науковий напрям та елемент політичної практики.
- •7. Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на світову політику.
- •8. Головні функції політичних систем.
- •10.Громадянське суспільство: сутність та структурні елементи.
- •12. Джерела легітимності влади.
- •13.Засоби боротьби з тероризмом
- •14.Зміст системного підходу до вивчення політики.
- •15.Історичні форми демократії
- •16.Класовий і загальносоціальний підходи до визначення сутності держави.
- •17Критерії загального виборчого права : історія і сутність. Голосування: пряме і непряме. Цензи
- •18. Легальність та легітимність політичної влади
- •19. Методи вирішення політичних конфліктів
- •21. Об'єднання громадян: різновиди, методи впливу на владу.
- •22. Ознаки та основні функції держави.
- •23. Основні елементи політичної культури.
- •24.Основні концепції походження держави: телеологічна, патріархальна, договірна, класова, психологічна, органічна, іригаційна, теорія завоювання.
- •25. Основні риси модернізованих політичних систем.
- •26. Основні теоретичні моделі політичних систем (д. Істон, г. Алмонд, к. Дойч).
- •27.Основні теорії виникнення тоталітаризму.
- •28. Основні теорії влади (реляціонистські, системні, біхевіористські).
- •33 Політична етика: визначення та зміст.
- •34 Ідеологія: суть, специфіка та роль у політиці.
- •35 Політична поведінка: суть, типи, форми прояву.
- •36. Зміст політичної психології, її функції.
- •37.Політичний процес: зміст поняття, суб'єкти політичного процесу.
- •39.Поняття "об'єднання громадян", "громадс організація" та "громадс об’єднання" – їх визнач у науці та зак-встві.
- •42. Поняття політичного конфлікту. Причини виникнення політичних конфліктів
- •43.Поняття та ознаки партії.
- •44.Поняття та типи політичної участі.
- •45.Предмет політології.
- •46.Принципи правової держави.
- •47.Причини виникнення держави.
- •48.Причини та умови виникнення тероризму.
- •50.Ресурси політично влади; різновиди та типологія
- •51.Реформа, революція, переворот, трансформація
- •52. Рівні політичної культури
- •53. Різноманітні форми авторитаризму.
- •55. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика.
- •56. Способи рекрутування в еліту: антрепренерська система і система гільдій
- •57.Стилі лідерства. Визначення та типологія.
- •58. Структура політичних партій.
- •59.Структура політичної влади
- •60. Структурні компоненти політичної системи.
- •61.Суб’єкти політичної влади:соціальні,інституціональні та функціональні.
- •62.Субєкти і об’єкти політики.
- •63.Суспільно-політичні рухи:визначення,особливості існування та діяльності.
- •64.Сутність виборчої системи,типологія виборів.
- •65. Сутність демократії: цінності, інститути, процедури.
- •70. Сучасний правий радикалізм. Прояви, витоки, перспективи розвитку.
- •73 Теорії еліт (г.Моска, в.Парето, р.Михельс).Теорії лідерства.
- •74. Теорії лідерства: теорія рис, визначальної ролі послідовників, ситуаційна, синтетична.
- •75. Тероризм як чинник сучасної політики.
- •76.Типи виборчих систем у світовій практиці: мажоритарна система відносної чи абсолютної більшості, пропорційна і змішана системи. Достоїнства і недоліки кожної виборчої системи.
- •77. Типи партійних систем , їх характеристика.
- •78.Типи політичної культури: фрагментарна й інтегрована, тоталітарна, авторитарна і демократична культура.
- •79. Типологія легітимності політичної влади.
- •80. Типологія партій. Перспективи розвитку партій різних типів.
- •81 Типологія політичних конфліктів
- •82. Типологія політичних систем.
- •83.Форми демократії : їхні сильні та слабкі сторони.
- •84. Форма державного устрою
- •85.Форми тоталітарного режиму
- •86. Функції політичних партій
- •87.Функції політичного лідера
- •89. Функції політичної еліти
27.Основні теорії виникнення тоталітаризму.
В 20-х роках XX ст. для характеристики встановленою в Італії політичного і державного режиму лідер фашистського руху Беніто Муссоліні вперше вжив поняття тоталітаризму.
Ще Платон у стародавні часи писав, що при досконалій державі не тільки безумовне підпорядкування індивіда державі, але і його власності на землю, будівлі тощо. Тотальність державного регулювання розповсюджувалася і на розпорядок дня і ночі, обов'язкове сповідування єдиної релігії. Платон підкреслював необхідність для держави очищати себе від неугодних осіб смертною карою або вигнанням
Тоталітаризм – характерна для диктаторських режимів ХХ століття система управління яка прагнула до цілковитого підпорядкування суспільства державі за допомогою:
1) монополії на інформацію та пропаганду;
2) офіційної державної ідеології, обов’язкової для громадян;
3) терору таємних служб;
4) масових монопартій.
Творці теорії (Г.Арендт, З.Бжезінський, К.Фрідріх) підкреслювали структурну подібність фашистських і комуністичних держав.
Фашизм – це:
1) диктатура й культ вождя (дуче) і підпорядкування йому політичної еліти;
2) ліквідація опозиції, парламенту, інститутів самоврядування і всіх нефашистських партій;
3) втручання у всі області суспільного життя при збереженні вільно-ринкового господарства і приватної власності.
Нацизм (націонал-соціалізм, гітлеризм) – політичний рух (з 1919 р.), ідеологія, державний режим у Німеччині (т. зв. ІІІ Рейх). Нацизм як світоглядний напрям та ідеологія був поєднанням елітарних та расистських (переважно антисемітських) концепцій, що намагалися обґрунтувати права Німеччини на завоювання інших народів, особливо слов’янських і на панування над світом.
Як суспільний рух, керований А.Гітлером, встановив 1933 р. в Німеччині тоталітарний режим, що спирався на:
- монополію націонал-соціалістичних робітничої партії Німеччини;
- заперечення християнства;
- терор супроти противників, який поєднував з масовою демагогічною пропагандо
Виникнення тоталітаризму пов’язане передовсім з труднощами модернізації, переходу суспільства до індустріальної стадії розвитку, зі спробами правлячої еліти подолати ці труднощі за допомогою надзвичайних заходів: одержавлення, надбюрократизації, політизації та мілітаризації всього суспільства.
Тоталітаризм необхідно розглядати як соціальну систему, як суспільно-політичний і соціально-економічний лад, ідеологію, модель “нової людини”. Деякі з учених вважали, що тоталітаризм – результат розвитку усієї історії людства, починаючи з появи деспотичних режимів. Однак реальні умови для формування тоталітарних режимів, на думку більшості, з’явились лише на початку ХХ ст. з переростанням домонополістичного капіталізму в імперіалізм, з розвитком виробничих сил і НТР, виникненням та розвитком загальної кризи капіталізму
28. Основні теорії влади (реляціонистські, системні, біхевіористські).
Реляціоністські теорії (від англ. relation - відносини) розуміють владу як взаємодію індивідів, в яких один індивід змінює поведінку іншого.
Цей підхід виражений кількома варіантами:
теорія опору розглядає владу як відносини, в якому суб'єкт придумує опір об'єкту. Відповідно розробляється класифікація різноманітних ступенів і форм опору, а також основ влади. Вводиться поняття "сила влади", що розуміється як максимальна потенційна здатність агента вплинути на іншого;
теорія обміну трактує владу як ситуацію обміну ресурсами. Ресурси розподіляються нерівномірно: одні індивіди їх полишені і потребуються в них. У цьому випадку надлишки ресурсів, якими володіють інші, можуть трансформуватися у владу. Надлишками поступаються тим, у кого їх немає, в обмін на бажану поведінку. Це підкреслює асиметричний характер відносин влади: той, хто володіє надлишком ресурсів, займає більш високе соціальне становище;
теорія розділу сфер впливу (Д.Ронг) ставить під сумнів питання щодо асиметричності відносин влади. Влада - це взаємодія, де учасники періодично міняються ролями. Наприклад, профспілка контролює найом робочої сили, той, хто наймає, диктує час і місце роботи. Таким чином, у певних ситуаціях підлеглі мають владу над керівником.
Системні теорії влади розглядають владу як безособову властивість будь-якої соціальної системи.
У межах цієї концепції виділяють кілька напрямів:
влада як атрибут макросоціальної системи. Так, для Т.Парсонса влада - це узагальнений посередник у політичній системі. Він порівнював її з грішми, які виступають узагальненим посередником економічного процесу. Влада розуміється як реальна здатність системи акумулювати свої інтереси, досягати поставленої мети;
мезопідхід (М.Кроз'є) розглядає владу на рівні підсистем (сім'я, організація). Вказується на безпосередній зв'язок влади з організаційною структурою;
мікропідхід трактує владу як взаємодію індивідів, що діють у рамках специфічного соціального середовища. Влада визначається як здатність індивіда впливати на інших. Сама здатність впливати випливає зі статусу виконуючих суб'єктом ролей;
комунікативний підхід (Х.Арендт, К.Дойч, Ю.Хабермас) розуміє владу як засіб багатостороннього інституціонального спілкування. Дійсний прояв влади полягає в здатності прийти до певної згоди і забезпечити інтеграцію суспільства;
поструктуралістський підхід, виражений теоріями М.Фуко і П.Бурд'є. М.Фуко відмовився від традиційного розгляду сутності влади через проблему насильства і співвідношення її суб'єкта і об'єкта. Влада безсуб'єктна, і її не можна присвоїти. Вона виступає не як відносини між суб'єктами, а як дія у відповідь на дію. Ця дія трансформує поведінку інших. Співвідношення сил буде постійно видозмінюватися. Бурд'є, взявши з фізики поняття "поле" і з економіки - "капітал", конструює поняття "символічної влади", яка є сукупністю капіталів (економічний, культурний капітал, репутація, престиж), які розподіляються між суб'єктами влади відповідно до їх позицій в "політичному полі". Самі позиції і капітали суб'єктів можуть змінюватися.
Біхевіоралістські концепції влади, як і реляціоністські теорії, розглядають владу як відносини між людьми, при яких одні володарюють, а інші підпорядковуються. Сутність влади корениться в природі людини: її біологічних чи психологічних особливостях.
Виділяється кілька варіантів трактувань:
силова модель (Г.Лафсуелл) засновується на тому, що першопричиною влади є психологічний імпульс - бажання влади. Із зіткнень і взаємодій індивідуальних воль до влади будується вся політична матерія. Сама ж влада проявляється у прийнятті рішень і в контролі над ресурсами;
ринкова модель (Дж.Кетлін) виходить з аналогії між політикою і економікою. У політиці діють закони ринкової торгівлі: облік попиту і пропозиції, конкуренція, потяг до вигоди;
ігрова модель (Ф.Знанецький) вважає, що на політичному ринку суб'єкти розрізняються не тільки різними запасами влади, але й здібностями, гнучкістю стратегії, азартом. Боротьба за владу може мотивуватися "ігровим" характером, що приносить задоволення учасникам. Політика - це поле гри, театр, де успіх залежить від спритності, акторства і здатності суб'єкта до перевтілення.
Різноманітність наукових підходів підтверджує багатозначність проявів влади. У наведених вище підходах влада трактується або як характеристика індивідуума (персональна влада), або як ресурс чи товар. Найбільш популярною є характеристика влади як взаємодія (відносини), структурними компонентами якої будуть суб'єкт і об'єкт. Суб'єкт - активна сторона, яка виступає причиною зміни дій іншого об'єкту.
29
30
31
32