- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
- •Національний університет “львівська політехніка”
- •Барановська с. П., Цогла о.О.
- •Конспект лекцій
- •З дисципліни „Підприємництво та менеджмент” для студентів неекономічних спеціальностей
- •Частина 1 підприємництво
- •Тема 1. Сутність та види підприємництва
- •1.2. Сутність і функції підприємництва.
- •1.3.Умови і принципи підприємницької діяльності.
- •1.4. Підприємства та їх види. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.
- •1.5. Господарські товариства. Об’єднання підприємств.
- •Тема 2. Технологія започаткування підприємницької діяльності та її ресурсне забезпечення
- •Засновницькі документи та їх підготування.
- •2.2.Статутний фонд та порядок його формування.
- •2.3.Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.
- •2.4.Порядок відкриття поточного рахунку в банку.
- •2.5.Ліцензування підприємницької діяльності.
- •Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування.
- •2.7.Кредитування підприємств.
- •Тема 3.Облік і аналіз у підприємницькій діяльності.
- •3.1. Принципи відображення інформації про підприємницьку діяльність.
- •3.2. Сутність і поняття оперативного, статистичного і бухгалтерського обліку.
- •3.3 Механізм бухгалтерського обліку.
- •3.4.Баланс підприємства як джерело інформації.
- •3.5. Оцінка фінансового стану суб’єктів підприємництва.
- •3.6. Поняття витрат виробничо-господарської діяльності. Класифікація витрат.
- •Тема 4. Оподаткування підприємницької діяльності. Державне управління підприємництвом.
- •4.1. Система оподаткування підприємницької діяльності в Україні
- •4.2. Сутність податків та їх класифікація.
- •4.3. Відрахування до позабюджетних спеціальних фондів.
- •4.4. Спрощені системи оподаткування
- •4.5. Необхідність, сутність, форми та методи державного управління підприємницькою діяльністю.
- •Частина 2. Менеджмент
- •Тема 5. Сутність менеджменту та його функції
- •5.1.Сутність і значення менеджменту. Організації як суб’єкти управління.
- •5.2.Рівні управління.
- •Характеристика рівнів управління
- •5.3. Закони, закономірності та принципи менеджменту.
- •5.4. Сутність, особливості та класифікація функцій менеджменту.
- •5. 5. Загальні, конкретні та об’єднувальні функції менеджменту та їх взаємозв’язок.
- •Тема 6. Загальні функції менеджменту
- •6.1. Планування та організування як загальні функції менеджменту.
- •6.2. Види організаційних структур управління.
- •6.3. Мотивування як загальна функція менеджменту.
- •6.4. Контролювання та регулювання як загальні функції менеджменту.
- •Тема 7. Методи менедженту. Управлінські рішення.
- •7.1.Сутність та особливості формування методів менелжменту. Характеристика методів менеджменту.
- •7.2.Сутність, класифікація та процес вироблення управлінських рішень
- •Тема 8. Комунікації у менеджменті. Керівництво та лідерство в організації.
- •8.1.Сутність комунікацій. Комунікаційний процес.
- •8.2. Сутність, основні засади керівництва та лідерства. Підходи до керівництва. Стилі керівництва.
- •Порівняльна характеристика стилів керівництва
- •8.3. Конфлікти як об’єкт керівництва.
- •Підприємництво та менеджмент конспект лекцій
Частина 2. Менеджмент
Тема 5. Сутність менеджменту та його функції
5.1.Сутність і значення менеджменту. Організації як суб’єкти управління.
Однією із складових успіху економічно розвинутих країн світу (США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Канада, Швеція та ін.) є використання менеджменту, тобто науково-обгрунтованої та якісно побудованої системи управління організацією. Менеджмент виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо.
Об’єкт вивчення менеджменту – процес управління виробничо господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об’єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту, виокремлення його етапів дають змогу послідовно ознайомитись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв’язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.
Отже, суб’єктом вивчення менеджменту є працівники керуючої та керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.
Важко дати єдине абсолютно чітке та повне визначення поняття «менеджмент». Функції, сфери, рівні менеджменту та ситуації у яких вони реалізуються значно різняться між собою.
Для визначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття: “управління”; “менеджмент”; “адміністрування”; “керування” тощо.
“Управління” – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад: технічні системи; господарські системи; суспільні системи; державні системи тощо.
“Менеджмент” – це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).
“Адміністрування” – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.
“Керування” – поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.
Отже, аби усвідомити сутність категорії “менеджемнт”, перш за все слід з’ясувати, що таке організація, які цілі її діяльності і чому будь-якою організацією потрібно управляти.
За визначенням Ч.Бернарда: “Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей”.
Всі організації мають загальні для них характеристики.
1) всі організації використовують чотири основних види ресурсів: людські ресурси; фінансові ресурси; фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо); інформаційні ресурси.
будь-яка організація є відкритою системою, тобто – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, які становлять цілісне утворення, що має властивості, відмінні від властивостей складових елементів, та взаємодіють не лише між собою, а й і з зовнішнім середовищем. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, що виробляється організацією також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.
розподіл праці в організації. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні розподілити роботу поміж собою.
Розподіл загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним розподілом праці. Результатом горизонтального розподілення праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо).
Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Внаслідок цього об’єктивно виникає необхідність у так званому вертикальному розподілі праці, тобто в діяльності з координації роботи підрозділів та окремих виконавців у середині підрозділів.
Діяльність з координації роботи інших людей в широкому розумінні і становить сутність управління організацією.
Таким чином, необхідність управління об’єктивно виникає внаслідок горизонтального та вертикального розподілу праці в організації. Оскільки розподілення праці є загальною характеристикою діяльності будь-якої організації, то всі організації потребують управління.
Організації складаються з формальних та неформальних груп. Формальні групи створюються за бажанням керівника внаслідок вертикального або горизонтального поділів праці з метою виконання певних завдань та досягнення поставлених цілей.
Неформальні групи створюються спонтанно на засадах спеціальної взаємодії.
Глобальною метою діяльності будь-якої організації - є досягнення успіху. Що ж таке успіх?
Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають:
а) виживання, тобто можливість існування якомога довше;
б) результативність та ефективність.
Для того щоб бути успішною впродовж тривалого часу, вижити та досягти своїх цілей, організація має бути як ефективною, так і результативною.
Результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі; а ефективність є наслідком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі. Перше і друге є однаково важливим.
Якщо мета організації обрана правильно, це означає, що діяльність організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (створюються речі, на які є попит). Результативність у такому розуміння - це щось невідчутне (на дотик), непомітне. Ефективність, навпаки, можна вимірювати, передати кількісно. Відносна ефективність організації має назву продуктивності і вимірюється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організації та вартісної оцінки усіх входів в організацію.
Діяльність організації залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішні чинники організації: цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси.
Зовнішні чинники поділяють на чинники прямої та непрямої дії. Чинники прямої дії: споживачі постачальники, конкуренти, державні органи влади, законодавчі акти, профспілки, партії, громадські організації тощо.
Чинники непрямої дії: міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні обставини, соціально-культурні обставини, рівень техніки та технології, міжнародні економічні відносини, стан економіки тощо.
За способом та метою утворення організації поділяють на: формальні (групи працівників, діяльність яких свідомо планується, організовується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети: підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, кафедри тощо); неформальні( виникають і функціонують спонтанно, входять до складу формальної організації і фактично створюються на засадах урахування спільних інтересів – спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо).
Отже, менеджмент – це цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.
“Менеджмент” – це надзвичайно широке та багатомірне поняття. Для того, аби краще усвідомити його сутність, на нього слід подивитись з різних боків.
Етимологічно менеджмент походить від латинського слова “manus” – рука. Початково це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття “менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.
Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття "менеджмент" не однозначно, а саме: менеджмент - це спосіб, манера спілкування з людьми; менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації; менеджмент - це влада та мистецтво керування; менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.
У широкому розумінні менеджмент - це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей.
В діяльності всіх менеджерів, незалежно від функції, яку вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, у якій вони працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяльності всіх менеджерів і становить фундамент науки менеджменту, складає її основи.
Відомо, що за всіх інших рівних умов, кінцевий результат діяльності різних керівників не однаковий. І спроби пояснити це науковими методами результатів не дають і дати не можуть. В управлінській діяльності завжди присутнє дещо таке, яке не піддається кількісному аналізу і яке прийнято називати мистецтвом управління. Проте, це не означає, що управління здійснюється спонтанно, стихійно, що менеджер покладається тільки на вдачу, інуіцію, власний досвід. Мистецтво управління саме і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до: особливостей власного характеру; особливостей підлеглих; особливостей відповідної сфери бізнесу.
Таким чином, наука та мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одне одного. Мистецтво менеджменту завжди спирається на наукові знання, які покладено в його основу.