- •Підручник
- •Г лава і. Генезис вітчизняного адміністративно-процесуального права
- •§ 1.1. Основні концепції адміністративного процесу
- •§ 1.2. Адміністративно-процесуальне право
- •§ 1.3. Адміністративно-процєсуальнє право
- •Глава II. Ключові детермінанти
- •Галузі права
- •§ 2.1. Предмет адміністративно-процесуального права
- •§ 2.2. Метод регулювання в адміністративно-процесуальному праві
- •§ 2.3. Взаємодія адміністративно-процесуального ь права з іншими галузями права
- •§ 2.4. Принципи адміністративно-процесуального права
- •§ 2.5. Система адміністративно-процесуального ... Права
- •1: Конфліктні провадження:
- •§ 2.6. Джерела адміністративно-процесуального
- •Питання для самоконтролю
- •Глава III. Норми адміністративно-процесуального права
- •§ 3.1. Поняття адміністративно-процесуальної норми
- •§ 3.2. Структура .П::
- •§ 3.3. Види адміністративно-процесуальних * норм
- •Глава IV. Адміністративно-процесуальні
- •§ 4.1. Адміністративно-процесуальні правовідносини
- •7. Відповідно до суб'єктного складу (складу учасників),
- •Глава V. Суб'єкти адміністративно-процесуального права
- •§ 5.1. Загальна характеристика суб'єктів адміністративно-процесуального права
- •§ 5.2. Класифікація суб'єктів -п
- •Питання для самоконтролю
- •Глава VI. Адміністративний процес
- •1. Підготовка нормативного акта.
- •2. Прийняття нормативного акта.
- •3. Реєстрація нормативного акта.
- •4. Набрання чинності нормативним актом.
- •5. Оскарження або опротестування.
- •Глава VIII. Дозвільне провадження
- •Глава X. Атестаційне провадження
- •Питання для самоконтролю
- •Глава XII. Провадження V справах про адміністративні проступки
- •§ 12.1. Поняття провадження у справах про адміністративні проступки
- •§ 12.3. Учасники провадження у справах про адміністративні проступки
- •§ 12.4. Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні проступки
- •§12.5. Докази і доказування в провадженні ' у справах про адміністративні проступки
- •§ 12.6. Стадії провадження у справах про адміністративні проступки
- •§ 12.7. Строки у провадженні у справах ; про адміністративні проступки
- •Глава XIII. Адміністративна юстиція й адміністративно-позовне провадження
- •§13.1. Загальна характеристика адміністративної юстиції в Україні
- •Питання для самоконтролю
- •§ 13.3. Принципи адміністративного судочинства
- •§ 13.4. Учасники адміністративного судочинства
- •I. Розгляд адміністративної справи у суді першої інстанції.
- •II. Розгляд адміністративної справи в апеляційному та ка саційному порядку.
- •§ 13.6. Заходи процесуального примусу в адміністративно-позовних провадженнях
- •Питання для самоконтролю
- •Глава XIV. Провадження в адміністративних справах про дисциплінарні проступки
- •§ 14.1. Провадження в адміністративних справах
- •§14.3. Дисциплінарне провадження у справах * про порушення правил попереднього ув'язнення, умов і порядку відбуття кримінального покарання
- •Питання для самоконтролю
- •Глава XV. Контрольне провадження
- •Питання для самоконтролю
- •Глава XVI. Виконавче провадження
- •Глава II. Ключові детермінанти адміністративно-процесуальної галузі права
- •Глава IV. Адміністративно-процесуальні відносини
- •Глава V. Суб'єкти адміністративно-процесуального права
- •Глава VI. Адміністративний процес
- •Глава VII. Нормотворче провадження
- •Глава VIII. Дозвільне провадження
- •Глава IX. Реєстраційне провадження ',
- •Глава X. Атестаційне провадження
- •Глава XI. Провадження щодо розгляду звернень громадян
- •Глава XII. Провадження у справах про адміністративні проступки
- •Глава XIV. Провадження в адміністративних справах про дисциплінарні проступки
- •Глава XV. Контрольне провадження ' і*
- •Глава XVI. Виконавче провадження
§ 3.2. Структура .П::
адміністративно-процесуальної норми
Будучи первинним елементом адміністративно-процесуального права та системи права в цілому, адміністративно-процесуальна норма одночасно є складним системним утворенням, що має власну структуру.
Структура адміністративно-процесуальної норми - це її внутрішня будова, логічно обумовлена система взаємодіючих та
ВЗаЄМОЗалеЖНИХ елементів. „.«у;:;:» .,..-..•
82
Традиційно у структурі юридичних норм виділяють три складові елементи: гіпотезу, диспозицію й санкцію.
Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), за наявності або відсутності яких адміністративно-процесуальна норма вступає в дію.
Існує кілька різновидів гіпотез адміністративно-процесуальних норм. Відповідно до ступеня визначеності виражених у ній обставин, гіпотеза може бути абсолютно визначеною та відносно визначеною.
Відносно визначена гіпотеза надає суб'єктам правозастосуван-ня можливість самим вирішувати питання про наявність чи відсутність умов вступу адміністративно-процесуальної норми в дію. Зазвичай такі гіпотези формулюються за допомогою семантичних конструкцій: «за необхідності», «у разі потреби», «у випадку, коли є підстава вважати», «з урахуванням обставин», «з власної ініціативи» тощо.
Так, відповідно до ст. 262 КУпАП, адміністративне затримання провадиться органами внутрішніх справ у випадках, коли є підстави вважати, що особа займається проституцією. Згідно з ч. 4 ст. 142 КАСУ, у виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі.
Абсолютно визначена гіпотеза суворо окреслює сферу застосування адміністративно-процесуальної норми. Остання вступає у дію в єдино можливому випадку, прямо зазначеному в гіпотезі. Відповідне питання вже не покладається на розсуд суб'єкта право-застосовної діяльності - воно однозначно вирішене законодавцем.
Наприклад, у ч. 6 ст. 8 Дисциплінарного статуту ОВС зазначено: особа рядового або начальницького складу вважається такою, що не має дисциплінарного стягнення, якщо її заохочено шляхом дострокового зняття дисциплінарного стягнення, нагороджено державною нагородою чи відзнакою Президента України або минув рік з дня накладення дисциплінарного стягнення. Стаття 7 Закону України «Про звернення громадян» проголошує: якщо питання, порушені в зверненні, не належать до повноважень суб'єкта, воно пересилається ним за належністю відповідному органу чи
ПОСаДОВІЙ ОСОбІ І Т. Д. М-:Ш'Й;ШЩ*іцН-
83
За кількістю відображених умов дії адміністративно-процесуальної норми гіпотези поділяють на прості та складні.
У простій гіпотезі зазначено тільки одну умову реалізації норми адміністративно-процесуального права. Прикладом може слугувати положення Закону про виконавче провадження: «Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого минув» (див.: ч. 1 ст. 23 зазначеного Закону).
Стадні гіпотези містять одразу кілька обставин, які передбачають задіяння адміністративно-процесуальної норми. Серед них виділяють альтернативні та комплексні гіпотези.
В альтернативній гіпотезі кожна окрема обставина з кількох наявних є достатньою для вступу норми у дію. Таку гіпотезу має норма, закріплена у ст. 8 Закону про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: «Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ: а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом; б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання».
Комплексна гіпотеза передбачає кілька умов, одночасне настання яких призводить до виникнення відповідних адміністративно-процесуальних правовідносин. Кожна з цих умов, взята окремо, є недостатньою для активізації адміністративно-процесуальної норми.
Так, наприклад, згідно зі ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», не розглядаються повторні звернення одним і тим самим органом від одного і того самого громадянина з одного і того самого питання, якщо перше вирішено по суті. Отже, гіпотеза цієї норми містить аж п'ять обов'язкових обставин: 1) повторність звернень; 2) факт вирішення першого звернення по суті; 3) в обох зверненнях фігурують одні й ті самі питання; 4) адресат обох звернень є незмінним; 5) обидва звернення належать одному авторові.
Диспозиція адміністративно-процесуальної норми - це правило поведінки, за яким учасники адміністративно-процесуальних правовідносин діють у разі настання умов, передбачених гіпотезою.
Залежно від ступеня конкретизації закріплюваного правила по ведінки, диспозиції норм адміністративно-процесуального права класифікують як: прямі, альтернативні та бланкетні. . . ;;
84
Пряма (визначена) диспозиція містить вказівку на єдино можливий у даному випадку варіант поведінки. Вона є найпростішою у розумінні та застосуванні, оскільки абсолютно точно і ясно визначає необхідну поведінку суб'єктів правовідносин, не припускаючи жодних її альтернатив. Так, у ч. 2 ст. 11 КАС України однозначно зазначено: суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Згідно з ч. 6 ст. 12 цього самого Кодексу, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу і т. д.
Альтернативна (відносно визначена) диспозиція закріплює кілька варіантів можливої поведінки. При виникненні обставин, передбачених гіпотезою, учасник адміністративно-процесуальних правовідносин отримує можливість вибору одного, кількох або, навіть, усіх цих варіантів одразу. Водночас його поведінка не повинна виходити за рамки, окреслені адміністративно-процесуальною нормою.
Приміром, у передбачених ст. 260 КУпАП випадках до особи можуть бути застосовані примусові заходи, спрямовані на забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення: адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей та документів. Застосовуючи цю норму, уповноважений суб'єкт особисто вирішує, який саме захід або заходи адміністративного примусу мають бути вжиті до порушника, і чи потрібно до них вдаватися взагалі.
Бланкетна (відсилочна або відкрита) диспозиція містить най-загальнішу характеристику правила поведінки, жодним чином його не конкретизуючи. Роз'яснення щодо необхідного порядку дій слід шукати в інших нормах або нормативних актах, до яких вона відсилає.
Іноді бланкетна диспозиція адміністративно-процесуальної норми переадресовує суб'єкта правозастосування до інших положень цього ж таки нормативного акта. Так, ч. 6 ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що заявлений сторонами виконавчого провадження відвід експерту або спеціалісту вирішується в порядку, встановленому ст. 17 даного Закону.
Але значно частіше бланкетна диспозиція адміністративно-процесуальних норм пов'язана з іншими нормативними актами.
85
При цьому, здебільшого вона не містить посилання на конкретні норми. Зазвичай нормотворець обмежується вказівкою на:
а) назву відповідного нормативного акта (Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил та внесення подання прокурором на постанову визначається КУпАП (ч. 8 ст. 393 МКУ));
б) тип нормативних актів, де слід шукати кореспондуючу юри дичну норму (Постанова про адміністративний арешт викону ється органом внутрішніх справ у порядку, встановленому зако нами України (ст. 300 КУпАП));
в) суб'єкта видання нормативного акта (Форма та порядок по відомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність його матеріально-технічної бази вимогам зако нодавства встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч. 8 ст. 1 Закону України «Про дозвільне провадження»));
г) сферу дії відповідного нормативного акта (Рішення щодо зве рнень громадян та відповіді на них оформлюються відповідно до вимог законодавства про мови (ст. 6 Закону України «Про звер нення громадян»));
ґ) законодавство України взагалі (Кожен має право знайомитися в установленому законодавством порядку із судовими рішеннями у будь-якій розглянутій у відкритому судовому засіданні справі, які набрали законної сили (ч. 2 ст. 12 КАС України)).
У всіх зазначених випадках завдання щодо відшукання необхідної норми покладається безпосередньо на суб'єкта правозасто-совної діяльності.
Санкція адміністративно-процесуальної норми вказує на несприятливі наслідки, що виникають у разі порушення її диспозиції.
Варто відзначити, що лише незначна кількість адміністративно-процесуальних норм характеризується наявністю «власної» санкції. У цьому немає об'єктивної потреби, адже їх реалізація гарантована загальноприйнятими заходами примусу, як: відміна акта правозастосування, дисциплінарна відповідальність посадової особи тощо. А у тих випадках, коли невиконання або порушення певного правила адміністративного процесу становить очевидну суспільну небезпеку, реалізація відповідної адміністративно-процесуальної норми забезпечується санкціями кримінально-правових та адміністративно-деліктних норм.
Наприклад, ст. 185-3 КУпАП встановлює адміністративну від-
86
повідальність учасників процесу за неповагу до суду, виражену в злісному ухиленні від явки до суду, непідкоренні розпорядженню головуючого, порушенні порядку під час судового засідання та інших подібних діях. Статгя 385 Кримінального кодексу України (далі - КК) передбачає кримінальну відповідальність свідка за відмову від давання показань, а експерта чи перекладача - за відмову від виконання покладених на них обов'язків тощо.
Окрему санкцію норма адміністративно-процесуального права має лише тоді, коли нормотворець вважає за необхідне підкреслити особливу важливість закріпленого в ній правила поведінки для всебічного, неупередженого, об'єктивного, оперативного розгляду адміністративної справи.
Так, санкції норм, закріплених у розділі VI КАС України, передбачають можливість застосування до порушників правил адміністративного судочинства таких примусових заходів: попередження і видалення із залу судового засідання (за порушення порядку під час судового засідання та невиконання розпоряджень головуючого), тимчасове вилучення доказів для дослідження судом (за неподання без поважних причин витребуваних судом письмових або речових доказів), привід (у разі неявки за викликом суду осіб, явка яких є обов'язковою).
Інший перелік заходів процесуального примусу (адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів) містить санкція ст. 260 КУпАП. Умовами, за яких вона вступає в дію, є: неможливість в інший спосіб припинити адміністративне правопорушення; потреба у встановленні особи порушника; неможливість скласти протокол про адміністративне правопорушення на місці, у випадках коли складання протоколу є обов'язковим, та інші.
Отже, якщо настає нагальна необхідність у забезпеченні певних процесуальних дій за допомогою заходів процесуального примусу, то останні формулюються у санкціях окремих адміністративно-процесуальних норм. При цьому санкція виконує функцію забезпечення нормального перебігу адміністративного процесу і не має на меті притягнення порушника процесуальних правил до відповідальності. Адже реальна процесуальна відповідальність неодмінно була б пов'язана з додатковими несприятливими наслідками або покаранням винної особи.
Тому не можна вважати примусове стягнення штрафу (ст. 308
87
КУпАП) покаранням за його несплату у належний строк, а привід до органів внутрішніх справ або суду (ст. 268 КУпАП) - карою за неявку. Це просто інший порядок реалізації певного процесуального завдання. Заходом процесуальної відповідальності міг би бути, наприклад, спеціально встановлений штраф за ухилення від процесуальних обов'язків. Але подібних заходів чинне адміністративно-процесуальне законодавство не передбачає.
За ступенем визначеності заходів процесуального примусу санкції адміністративно-процесуальних норм поділяють на абсолютно визначені, відносно визначені та альтернативні.
Абсолютно визначена санкція чітко та однозначно фіксує захід негативного впливу на недобросовісного учасника адміністративно-процесуальних правовідносин (до учасників адміністративного процесу та інших осіб за порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого застосовується попередження (ст. 270 КАС України)).
Відносно визначена санкція, закріплюючи конкретний захід процесуального примусу, одночасно встановлює межі його застосування. До таких можна віднести санкцію норми, передбаченої ч. 1 ст. 374 МКУ: (... допускається адміністративне затримання громадянина, який вчинив порушення митних правил, на строк до трьох годин).
Альтернативна санкція містить перелік заходів реагування за порушення правил адміністративного процесу. Конкретний захід (заходи) обирає суб'єкт правозастосовної діяльності. Прикладом може слугувати вже згадувана ст. 260 КУпАП, котра передбачає можливість застосування до особи адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей, вилучення речей і документів.
Санкції деяких адміністративно-процесуальних норм можуть поєднувати ознаки відносної визначеності та альтернативності (у разі ухилення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства, постановою судді невідбутнії строк виправних робіт може бути замінено штрафом від З до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на п'ятнадцять діб (ст. 325 КУпАП)).
Питання для самоконтролю :і
-> 1. Яку роль відіграє гіпотеза у структурі адміністративно-процесуальної норми? Які класифікації гіпотез адміністративно-процесуальних норм вам відомі?
2. Охарактеризуйте диспозицію адміністративно-процесуальної норми та
її види.
3. У чому полягає специфіка санкцій адміністративно-процесуальних норм?