- •Підручник
- •Г лава і. Генезис вітчизняного адміністративно-процесуального права
- •§ 1.1. Основні концепції адміністративного процесу
- •§ 1.2. Адміністративно-процесуальне право
- •§ 1.3. Адміністративно-процєсуальнє право
- •Глава II. Ключові детермінанти
- •Галузі права
- •§ 2.1. Предмет адміністративно-процесуального права
- •§ 2.2. Метод регулювання в адміністративно-процесуальному праві
- •§ 2.3. Взаємодія адміністративно-процесуального ь права з іншими галузями права
- •§ 2.4. Принципи адміністративно-процесуального права
- •§ 2.5. Система адміністративно-процесуального ... Права
- •1: Конфліктні провадження:
- •§ 2.6. Джерела адміністративно-процесуального
- •Питання для самоконтролю
- •Глава III. Норми адміністративно-процесуального права
- •§ 3.1. Поняття адміністративно-процесуальної норми
- •§ 3.2. Структура .П::
- •§ 3.3. Види адміністративно-процесуальних * норм
- •Глава IV. Адміністративно-процесуальні
- •§ 4.1. Адміністративно-процесуальні правовідносини
- •7. Відповідно до суб'єктного складу (складу учасників),
- •Глава V. Суб'єкти адміністративно-процесуального права
- •§ 5.1. Загальна характеристика суб'єктів адміністративно-процесуального права
- •§ 5.2. Класифікація суб'єктів -п
- •Питання для самоконтролю
- •Глава VI. Адміністративний процес
- •1. Підготовка нормативного акта.
- •2. Прийняття нормативного акта.
- •3. Реєстрація нормативного акта.
- •4. Набрання чинності нормативним актом.
- •5. Оскарження або опротестування.
- •Глава VIII. Дозвільне провадження
- •Глава X. Атестаційне провадження
- •Питання для самоконтролю
- •Глава XII. Провадження V справах про адміністративні проступки
- •§ 12.1. Поняття провадження у справах про адміністративні проступки
- •§ 12.3. Учасники провадження у справах про адміністративні проступки
- •§ 12.4. Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні проступки
- •§12.5. Докази і доказування в провадженні ' у справах про адміністративні проступки
- •§ 12.6. Стадії провадження у справах про адміністративні проступки
- •§ 12.7. Строки у провадженні у справах ; про адміністративні проступки
- •Глава XIII. Адміністративна юстиція й адміністративно-позовне провадження
- •§13.1. Загальна характеристика адміністративної юстиції в Україні
- •Питання для самоконтролю
- •§ 13.3. Принципи адміністративного судочинства
- •§ 13.4. Учасники адміністративного судочинства
- •I. Розгляд адміністративної справи у суді першої інстанції.
- •II. Розгляд адміністративної справи в апеляційному та ка саційному порядку.
- •§ 13.6. Заходи процесуального примусу в адміністративно-позовних провадженнях
- •Питання для самоконтролю
- •Глава XIV. Провадження в адміністративних справах про дисциплінарні проступки
- •§ 14.1. Провадження в адміністративних справах
- •§14.3. Дисциплінарне провадження у справах * про порушення правил попереднього ув'язнення, умов і порядку відбуття кримінального покарання
- •Питання для самоконтролю
- •Глава XV. Контрольне провадження
- •Питання для самоконтролю
- •Глава XVI. Виконавче провадження
- •Глава II. Ключові детермінанти адміністративно-процесуальної галузі права
- •Глава IV. Адміністративно-процесуальні відносини
- •Глава V. Суб'єкти адміністративно-процесуального права
- •Глава VI. Адміністративний процес
- •Глава VII. Нормотворче провадження
- •Глава VIII. Дозвільне провадження
- •Глава IX. Реєстраційне провадження ',
- •Глава X. Атестаційне провадження
- •Глава XI. Провадження щодо розгляду звернень громадян
- •Глава XII. Провадження у справах про адміністративні проступки
- •Глава XIV. Провадження в адміністративних справах про дисциплінарні проступки
- •Глава XV. Контрольне провадження ' і*
- •Глава XVI. Виконавче провадження
§ 2.2. Метод регулювання в адміністративно-процесуальному праві
Як зазначалось у попередньому параграфі, основним критерієм галузевого поділу вітчизняної системи права є предмет регулювання. Але цього критерію не завжди достатньо для повного та чіткого розмежування усіх існуючих галузей. З цією метою в юридичній теорії часто використовується додаткова підстава - метод правового регулювання. Метод правового регулювання - це система закріплених юридичними нормами прийомів правового регулювання (дозвіл, припис та заборона), яка має на меті встановлення бажаного для держави вольового стану суб 'єктів соіїіальних відносин у стосунках між: собою та щодо до результатів їх поведінки.
«Тріаду» прийомів, з яких складається загальний метод правового регулювання, становлять: дозвіл, заборона та припис.
- дозвіл - прийом правового регулювання, яким визначаються межі можливої поведінки суб'єктів юридичних відносин. У формалізованому вигляді зміст цього прийому може бути виражений таким чином: «можеш обрати запропонований законодавцем варіант-
ПОВЄДІНКИ, ЯКЩО баЖаЄШ». ■.-,-■,-, ; ,.Л : .■:■:,,„}О(- :-
26
- заборона («не вчиняй так») - спосіб впливу на поведінку суб'єктів правовідносин шляхом категоричної вимоги утриматися від здійснення певних дій або ж актів бездіяльності;
- припис («дій так, як це зазначено в законі - іншого не дано») - закріплення необхідної поведінки суб'єктів, встановлення єдиного або кількох варіантів, що є обов'язковими для виконання у разі настання обставин, передбачених нормою права.
Цільове призначення дозволу, заборони та припису полягає у специфічному впливі на поведінку суб'єктів правових відносин. Означений вплив полягає у зверненні з боку держави до волі суб'єктів і має на меті спрямування цієї волі у необхідному для неї (держави) руслі.
У методі будь-якої окремої галузі права завжди наявні усі зазначені прийоми. Жодна галузь не може складатися виключно з норм заборонного, уповноважувального або зобов'язального характеру. Саме тому диференціація галузей права відбувається за принципом домінування того чи іншого прийому в методі їх регламентації.
Переходячи від загальних положень до розгляду ролі предмета регулювання в галузевій детермінації адміністративно-процесуального права, слід відмітити таке. У даному випадку метод правового регулювання відіграє суто допоміжну роль.
Суворо кажучи, за ознакою метода можуть бути розмежовані лише адміністративне, кримінальне та цивільне право, а також наближені до них галузі.
Так, наприклад, цілком очевидно, що серед кримінально-пра-вових норм переважну більшість становлять норми заборонного характеру. Відповідно метод цієї галузі характеризується превалюванням такого прийому правової регламентації, як заборона. Від нього суттєво відрізняється метод цивільного права, у якому чільне місце посідає дозвіл. Держава надає суб'єктам цивільних правовідносин самим вирішувати питання про форму їх реалізації. Метод цієї галузі називається договірним, або диспозитивним. Основу ж адміністративно-правового метода регулювання становить припис, за що він і отримав назву імперативного.
Проте, якщо даний критерій досить добре спрацьовує на рівні трьох зазначених галузевих груп, то всередині них спостерігається зовсім інша картина. Оскільки специфіка методу конкретної галузі полягає у питомій вазі певного прийому, то практично неможливо розрізнити за цією ознакою ті галузі, у регулюванні яких превалює
27
однаковий прийом. Те саме стосується порівняння галузей, де усі прийоми займають приблизно однакове місце в методі правової регламентації.
Приміром, порівнюючи галузі трудового та земельного права не важко помітити, що у використовуваних ними методах чільне становище займає такий прийом, як припис. Відтак, перед дослідником постають два шляхи: або визнати, що названі галузі використовують адміністративно-правовий метод регламентації - тобто метод, котрий належить зовсім іншій галузі права; або спробувати обґрунтувати відмінність пропорційного співвідношення прийомів у методах трудового та земельного права, що об'єктивно неможливо.
Загальний аналіз нормативного масиву адміністративно-процесуальної галузі зображує таку картину. Переважна більшість галузевих норм втілює такі прийоми правової регламентації, як припис та дозвіл. Ця обставина є цілком очевидною. Адже, в адміністративно-процесуальному праві уповноважувальних та зобов'язуваль-них норм значно більше від тих, які несуть у собі заборону.
Що ж стосується співвідношення самих припису й дозволу, то практично неможливо з точністю встановити, котрий з цих прийомів насправді переважає в методі адміністративно-процесуального права. Дана галузь охоплює своїм регуляторним впливом настільки широке коло суспільних відносин, що неможливо бодай приблизно вирахувати, яка частина її норм носить уповноважуваль-ний, а яка - зобов'язувальний характер.
З цього приводу в літературних джерелах висуваються абсолютно протилежні думки. Порівняймо лише слова російського прав-ника С. М. Махіної: «Незважаючи на достатньо значущу роль імперативних приписів, у адміністративно-процесуальному праві превалює дозвіл»] та цитату з офіційного сайту Одеської національної юридичної академії: «Адміністративно-проііесуальне право використовує імперативний метод регулювання суспільних відносин. Найбільш вираженим елементом цього методу є припис...» . Але слід мати на увазі, що будь-яке твердження такого роду - це
1 Махина С. Н. Управленческий и административньпі процесові: пробле ми теории и перспективні правового регулирования: Дис. ... канд. юрид. на ук.- Воронеж, 1998.- С. 179.
2 Ьир:/М\¥\у.п1а.осі.иа/осіЄ85а/ги5/сісрагі;3/ітіе1:ос1_1 .Ьіт. ;ТЧШЩТОЦ
28
не більше, ніж гіпотеза, яка сьогодні не має емпіричного підтвердження.
За відсутності повної визначеності у цьому питанні, єдиним прийнятним варіантом є погодитись з тим, що прийоми припису і дозволу займають приблизно однакове положення в методі адміністративно-процесуального права. По-перше, таке їх співвідношення достатньо точно відображає об'єктивний стан речей. А по-друге, саме відносний паритет названих прийомів та їх обопільне домінування над прийомом заборони і є тією специфічною рисою, котра дає змогу чітко відрізнити метод адміністративно-процесуального права від багатьох інших галузевих методів - кримінального, адміністративного, цивільного, трудового, митного права тощо.
Отже, адміністративно-процесуальній галузі властивий імперативно-диспозитивний метод правового регулювання. Головна його особливість - превалювання припису й дозволу над прийомом заборони - допомагає виокремити адміністративно-процесуальне право з ряду інших галузевих утворень. Та все-таки (і це необхідно визнати) це правило діє не завжди.
Імперативно-диспозитивний метод регламентації, справді, є досить вдалим критерієм для розмежування адміністративно-процесуального права з багатьма галузями, але галузями матеріальними. Що ж стосується процесуальної частини вітчизняної системи права, то тут справа стоїть дещо інакше.
Дві інші фундаментальні галузі процесуального права (кримінально-процесуальне і цивільно-процесуальне право) використовують у своїх методах приблизно ту саму комбінацію прийомів правової регламентації. Адже ядро кримінально-процесуальної та цивільно-процесуальної галузей також складають уповноважува-льні та зобов'язувальні норми. Відтак, диференціація процесуальних галузей за ознакою метода їх регулювання навряд чи можлива.
У даному випадку, очевидно, постає така проблема, як відсутність додаткового критерію диференціації процесуальних галузей.
З цього приводу зауважимо, що будь-яка процесуальна галузь «обслуговує» певну систему матеріальних норм. У цьому полягає її сервісна функція та похідна роль щодо матеріального права. Так, основним завданням кримінально-процесуальної галузі є реалізація кримінально-правових відносин; цивільно-процесуальне право
29
«опікується» цивільно-правовими відношеннями; адміністратив-но-процесуальне право визначає порядок реалізації норм одразу кількох матеріальних галузей права - адміністративного, земельного, митного, трудового та інших.
Як уже зазначалось, кожна з перелічених матеріальних галузей (галузевих груп) має власний метод правового регулювання. Це відповідно: заборонний, диспозитивний та імперативний методи. З нашої точки зору, названі методи допомагають не лише розрізнити три великі групи матеріальних галузей права (кримінально-, цивільно- та адміністративно-правову), а й розмежувати процесуальні галузі, які ці групи обслуговують.
Таким чином, допоміжним критерієм диференціації процесуальних галузей є метод відповідної матеріальної галузі (галузей) права. Звідси випливає таке положення: однією з додаткових детермінант галузі адміністративно-процесуального права є імперативний метод регулювання, властивий матеріальним галузям, які нею обслуговуються.
Питання для самоконтролю
Розкрийте поняття метода правового регулювання та його прийомів. У чому полягає специфіка методів окремих галузей права?
Якими особливостями характеризується метод адміністративно-проце суального права? Наведіть його визначення з урахуванням поняття загально го метода правового регулювання.
Яку роль у детермінації галузі адміністративно-процесуального права відіграє імперативний метод обслуговуваних нею матеріальних галузей?