8.Економічне співробітництво України з єс на сучасному етапі

Україна повільно, але робить поступові кроки інтеграції до ЄС. Першим з них стало законодавче врегулювання з боку України своїх відносин з ЄС шляхом укладення Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) від 14 червня 1994 року. В економічному аспекті УПС є важливим кроком щодо залучення України до правового поля єдиного європейського ринку та ГАТТ/СОТ. Положення УПС регулюють питання переміщення товарів, послуг, робочої сили та капіталів. УПС відкриває Україні легший доступ до ринку Європи завдяки режиму найбільшого сприяння і принципу недискримінації.

У 2007 році ЄС запровадив Європейський інструмент сусідства і партнерства (ЄІСП), який замінив програму TACIS та сформулював нові пріоритети діяльності ЄС.

Починаючи з 1 січня 2007 року Європейський інструмент сусідства і партнерства став основним джерелом фінансування для 17 країн-партнерів ЄС, включаючи Україну. Розроблений задля стратегічного продовження існуючих раніше програм, головною метою ЄІСП, як вже було зазначено вище, є створення території спільних цінностей, стабільності та добробуту, тіснішої співпраці та поглибленої економічної та регіональної інтеграції завдяки охопленню широкого спектру сфер співпраці.

Можна виділити такі інноваційні напрямки та механізми ЄІСП:

• Транскордонне співробітництво

• Механізм сприяння реформам управління

• Програми Twinning та TAIEX

• Бюджетна підтримка.

Транскордонне співробітництво

Транскордонна співпраця на зовнішніх кордонах ЄС є ключовим пріоритетом для Європейської політики сусідства. Запровадження Європейського інструменту сусідства та партнерства (ЄІСП) значно збільшило обсяг транскордонного співробітництва як кількісно, так і якісно.

У рамках програм транскордонного співробітництва фінансуються спільні програми, що виконуються сусідніми країнами. Головна мета таких програм полягає в підтримці сталого розвитку по обидва боки зовнішніх кордонів ЄС, у допомозі задля зменшення різниці у стандартах життя, у розв’язанні існуючих проблем та наданні додаткових можливостей, пов’язаних із розширенням ЄС і близькістю регіонів через їх наземні й морські кордони. Протягом 2007-2013 років Євросоюз надасть близько 1 мільярду євро на посилення транскордонного співробітництва.

Механізм сприяння реформам управління

Ще однією інновацією є запровадження Механізму сприяння реформам управління. Цей механізм надає додаткові ресурси тим партнерам, які продемонстрували найбільші досягнення у реалізації реформ щодо запровадження принципів належного врядування, визначених у Планах дій.

У 2007 році Україна отримала 22 млн. євро з Механізму сприяння реформам управління на додаток до 120 млн. передбачених в рамках ЄІСП на цей рік. А в 2008 році через цей механізм Україні було надано додаткові 16,6 млн. євро, в той час як сума фінансування в рамках ЄІСП склала 122 млн. євро.

Twinning

Twinning – це ініціатива Європейської Комісії, що була започаткована для допомоги країнам-кандидатам на вступ до ЄС набути необхідних навичок та досвіду щодо прийняття і впровадження законодавства ЄС, а також контролю за його дотриманням. Станом на другу половину 2008 року в Україні проекти Twinning реалізуються в таких сферах:

• Гармонізація стандартів Україні у цивільній авіації з нормами законодавства ЄС

• Посилення регуляторної та юридичної складової регулювання енергетичного сектору

• Впровадження конкурентного законодавства в Україні

• Зміцнення стандартизації, ринкового нагляду, метрології, законодавчої метрології, з оцінки відповідності та споживчої політики в Україні

• Підтримка співпраці України з Європейським Союзом у космічній галузі

• Допомога в запровадженні нової системи державного фінансового контролю

• Посилення діяльності Національного агентства з акредитації України.

TAIEX

TAIEX – це інструмент зовнішньої допомоги, що надається Європейською Комісією для обміну інформацією з метою розбудови інституціональної спроможності, необхідної для адаптації національного законодавства до європейських норм.

Впродовж вересня 2006 – грудня 2008 років представники органів державної влади України отримали методичну допомогу в рамках 86 заходів ТАІЕХ (як за кордоном, так і в Україні) в таких сферах як безпека та юстиція, внутрішній ринок, транспорт, навколишнє середовище та енергетика, сільське господарство та безпека харчових продуктів, державні фінанси, конкурентна політика та інші.

Бюджетна підтримка з боку ЄС

Протягом тривалого часу Європейський Союз надавав іншим країнам так звану «макроекономічну підтримку». Сьогодні такий механізм співпраці називають «загальною бюджетною підтримкою», оскільки підтримується не лише макроекономічна стабільність, але й надається допомога у впровадженні національної політики та стратегій з таких питань як економічне зростання та зниження рівня бідності. Макроекономічні питання все частіше розглядаються як критерії правомірності під час розгляду можливості надання загальної бюджетної підтримки або галузевої бюджетної підтримки.

Починаючи з 2007 року Європейський Союз запровадив в Україні програму бюджетної підтримки. Кошти бюджетної підтримки надаються безпосередньо в державний бюджет України на реалізацію реформ. Основними секторами, для розвитку яких надаватиметься вказана допомога, є управління державними фінансами, енергетика, а також процеси реадмісії, тобто повернення нелегальних мігрантів до країн їх походження.

1. Основи зовнішньоекономічної діяльності

1	Методологічні підходи до ЗЕД

ВЕС – комплексна система різноманітних форм міжнародної співпраці держав і їх суб'єктів, міжнародні торгові, господарські, фінансові і політичні відносини, що включають обмін товарами, економічне сприяння, виробничу кооперацію, науково-технічну співпрацю, надання послуг, сумісне підприємництво і інвестування.

ВЕД, на відміну від ВЕС, здійснюється на рівні господарюючого суб'єкта. Підприємство самостійно визначає вигляд і форму ВЕД, об'єм, вибирає зарубіжного партнера, і повністю несе відповідальність за результати цієї діяльності.

Чинники, що роблять вплив на розвиток ВЕС і ВЕД: нерівномірність економічного розвитку держав, відмінність в ресурсах, рівні науково-технічного розвитку, характер політичних стосунків між державами, особливості географічного положення, природи і кліматичних умов.

Результати розвитку ВЕС і ВЕД: поглиблення МРТ; економія суспільної праці; інтенсивний і раціональний обмін результатами праці; поглиблення зв'язків між державами; збільшення числа країн з ринковою економікою і країн, що досягли повної конвертованої валюти; успішне функціонування ТНК.

Класифікація суб'єктів ВЕД: за профілем (виробники-експортери без посередників, організації-посередники, сприяючі організації); по характеру зовнішньоторговельних стосунків (експортери, імпортери); по організаційно-правових нормах (комерційні, некомерційні).

ВЕД в Україні регулюють: Верховна Рада України, КМУ, НБУ, Міністерство економіки Гос.тамож.служба України, Антимонопольний комітет України.

Труднощі господарських організацій в міжнародній співпраці: зіткнення різних форм господарської активності; доводиться мати справу з великою кількістю різнотипних організацій, приймати чужі правила гри.

Шляхи рішення задачі: лібералізація процесу виходу на зовнішній ринок; демократизація посередницької діяльності у сфері міжнародної співпраці; створення спеціалізованих структур, які займалися б ВЕД на підприємствах

2

Міжнародний маркетинг у господарсько-підприємницькій діяльності Міжнародний маркетинг (ММ) – це система організації виробництва і реалізації товарів, яка сприяє оптимізації виробничої діяльності і якнайповнішому задоволенню потреб різнонаціональних споживачів, забезпечуючи при цьому оптимальні показники підприємницької діяльності і встановлюючи зв'язок між попитом і пропозицією в міжнародному масштабі. Міжнародний маркетинг — комплекс заходів за межами країни в області дослідження торгово-збутової діяльності підприємства і вивчення всіх чинників, що роблять вплив на процес виробництва і просування товарів і послуг від виробника до споживача. 6 основних рішень, які треба буде прийняти фірмі, яка планує займатися Мм. 1. Вивчення середовища Мм. Передбачає вивчення економічного середовища; політико-правовий; культурною. 2. Рішення про доцільність виходу на міжнародний ринок. Аналізуються: наявність попиту на продукцію підприємства, чинників виробництва для виготовлення товару, можливість здійснення збутової діяльності за кордоном, наявність фінансової доцільності, сприятливих нормативно-правових умов. 3. Рішення про те, на які ринки виходити. Країни-кандидати класифікують по наступних категоріях: розмір ринку, динаміка зростання, витрати ведення роботи, конкурентна перевага, ступінь риски. 4. Рішення про методи виходу на ринок. Експорт (прямій, непрямий); СПД (ліцензування, підрядне виробництво, управління за контрактом, підприємства сумісного володіння); пряме інвестування. 5. Вирішення про структуру комплексу маркетингу. При проведенні практичних маркетингових заходів при виході на зовнішній ринок фірма може використовувати 3 підходи: недиференційований, диференційований, цільовий маркетинг. 6. Рішення про структуру служби маркетингу. Служби ММ будуються в основному по трьом системам: по продуктивній структурі; за географічним принципом; матричний продуктивно-географічний принцип. Методи виходу на зовнішній ринок Експорт — вихід на зарубіжний ринок шляхом відправки продукції і продажу її за допомогою посередників міжнародного ринку (непрямий експорт) або за допомогою власного підрозділу, філії і торгових представників або агентів компанії (прямий експорт) Спільна підприємницька діяльність — шляхом об'єднання з іноземними компаніями з метою виробництва або збуту товарів або послуг. Ліцензування — компанія вступає в угоду з ліцензіатом на зарубіжному ринку, надаючи йому право на використання технології виробництва, торгової марки, а або чого-небудь іншого за відповідну винагороду або ліцензійну плату. Підрядне виробництво — спільне підприємство, в якому компанія укладають контракт на випуск продукції з підприємствами на зарубіжному ринку Управління за контрактом — спільне підприємство, в якому місцева компанія надає зарубіжною ноу-хау по менеджменту, зарубіжна компанія, в св чергу, надає капітал. таким чином, місцева компанія експортує не продукцію, а послуги менеджменту. Сумісне володіння — совместн підприємство, в якому компанія об'єднується з інвесторами на зарубіжному ринку з метою створення місцевого підприємства. компанія є співвласником цього підприємства і бере участь в управлінні ним. Пряме інвестування — шляхом створення складальних або виробничих підприємств за кордоном. Регулювання ЗЕД. Товари і послуги на зовнішньому ринку. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму. До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн. Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України (осн. «Про зовнішньоекономічну діяльнісь»), актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого — недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод. Органи державного управління, що здійснюють свої функції на макрорівні, поділяються на: загальнодержавні структури, які регулюють діяльність усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та територіального розміщення(Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк, Державний митний комітет, Антимонопольний комітет.) У компетенцію Верховної Ради України входить ухвалення та зміна законів, затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики та структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, укладання міжнародних угод, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності тощо. Кабінет Міністрів України визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики країни, координує діяльність міністерств та комітетів з регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ухвалює нормативні акти з питань такої діяльності, укладає міжнародні угоди та ін. Національний банк регулює курс національної валюти, проводить розрахунки за отриманими державними кредитами та боргами, здійснює використання золотовалютного резерву країни. Міністерство економіки забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координує зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів підприємництва та контролює додержання ними умов міжнародних угод, уживає заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Державний митний комітет здійснює митний контроль в країні, а Антимонопольний комітет контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства. До територіальних органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі органи можуть виконувати свої зовнішньоекономічні функції лише через створені ними зовнішньоекономічні організації, які мають статус юридичної особи, і лише щодо суб'єктів підприємництва, розміщених на їхній території. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів. Адміністративні методи застосовуваться за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін. Економічні —діють через ринковий механізм. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту). Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон “Про єдиний митний тариф”. До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм. Політика вільної - експортно-імпортні відносини регулює ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди. Прикладом такого багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та положення про торгівлю між членами угоди. У рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем зовнішньоторговельної політики та міжнародної торгівлі. Іншим напрямом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Це потребує пильної уваги до пошуку додаткових фінансових джерел, що з них найзначнішим є іноземне інвестування.