63.Поняття конкретної життєвої ситуації.

Для кримінології найбільший інтерес представляє виробленепсихологічної та юридичної наукою поняття конкретної життєвої ситуаціїяк певного поєднання обставин життя людини, безпосередньощо впливають на його поведінку в даний момент. У кримінологічної сенсі --це подія або стан, що викликало рішучість вчинити суспільнонебезпечне діяння, що сприяє або перешкоджає йому.

Ситуація звичайно передує злочину, але може і супроводжувати йогоздійснення. Обставини життя людини, з яких складаєтьсяконкретна життєва ситуація є зовсім різними. Це може бутипорівняно тривалий стан (наприклад, важка обстановка в сім'ї)або короткочасна подія (наприклад, конфлікт з хуліганом на вулиці),різні вчинки інших людей або становище, що склалося в суспільстві.

Ситуація може охоплювати величезні території (наприклад, призлочини проти життя і безпеки людства) або обмежуватисяквартирою (наприклад, під час побутової сварки). Тривалість ситуації тежрізна: від декількох секунд (при дорожньо-транспортній пригоді) докількох років (конфлікти на грунті ревнощів або помсти).

У кожній життєвій ситуації необхідно розрізняти об'єктивнезміст, обумовлене що відбулися в дійсності подіями, ісуб'єктивне значення, яке надається їй суб'єктом у залежності від йогопоглядів, досвіду, нахилів, характеру та ін Об'єктивне зміст ісуб'єктивне значення ситуації можуть часом сильно розходитися.

Одне і теж об'єктивна подія, наприклад неможливість задоволеннябудь-якої потреби, може грати для одного і того ж особи в різнімоменти (або в один і той же час для різних осіб) різну роль. Різницяу поглядах зі співрозмовником суб'єкт може сприйняти як особисту образу,тимчасові матеріальні труднощі деякі люди розцінюють як життєвийкрах і пр. Важливо те обставина, що людина зазвичай надходить ввідповідно не з ситуацією в її об'єктивному сенсі, а зі своїмуявленням про неї. Суб'єктивне тлумачення ситуації тісно пов'язане змотиваційної сферою особистості і обумовленими нею цілями поведінки.

Ситуації можуть не тільки викликати тимчасові зміни в поведінці, а йстимулювати перебудову особистості. «До таких ситуацій ми відносимоемоційно насичені події, що зачіпають інтереси або совістьособистості. До них ми відносимо ситуації громадського вираження гніву,презирства, захоплення, небезпечні для життя ситуації, крах надій чи,навпаки, що породжують віру в прийдешнє щастя і пр. »[1]

Людина веде себе по-різному в повсякденній обстановці та екстремальних,незвичайних умовах. Тому, оцінюючи його дії, що призвели до злочинногорезультату, слід з'ясувати, чи він заздалегідь передбачав такий збігобставин чи воно стало для нього несподіванкою. Це необхідно,перш за все для правильного розуміння морального обличчя особистості,з'ясування її моральної і емоційної стійкості. Даючи оцінкунеправомірним вчинків, слід також враховувати, що поведінка людинивзагалі, а тим більше в складній ситуації залежить не стільки від особливостейнервової системи, скільки від моральних якостей, переконань, схильностей,індивідуального досвіду, тренованості в подоланні труднощів, впливсоціальних установок і громадської думки.

Зіткнувшись перед вчиненням злочину з вже знайомої йомуситуацією, людина отримує можливість не тільки фізично продублюватиминулі вчинки, але й відтворити їх цільове зміст. Минуліситуації відображаються, закріплюються в рисах особистості і вже через неї як бивходять в нову ситуацію, перетворюючи її на відому, «легко вирішувану».

Значення суб'єктивного фактора сильно зростає в нетиповихситуаціях. Це пов'язано насамперед з невизначеністю, неповнотоюпервинної інформації, що надходить до індивіда від навколишнього його незвичноюобстановки.

Ситуація не у всіх випадках надає людині варіант рішення,що лежить на поверхні. Експерименти показали, що при вирішенні складноїпроблеми у людини взагалі може не бути очевидного варіанта рішення. Утаких випадках він повинен формувати новий.

Звичайно не кожна ситуація вимагає такого реагування на неї, приякому перед обличчям стоїть завдання осмислити її і знайти рішення. Убільшості випадків рішення приймаються автоматично і настільки входять взвичку, що свідомий елемент, що асоціюється з ідеєю вибору, зникає. Тільки нова або рідко зустрічається ситуація найбільш очевидно змушуєдіяти волю людини і змушує його зіставляти різні можливіреакції, що викликаються даної життєвою ситуацією, вибираючи ту з них, якапредставляється в той момент найбільш придатною.

Таким чином, в одному випадку спонукання особистості до певногоповедінки включає в себе свідому оцінку ситуації і вибір на ційоснові варіанти поведінки, в іншому - спонукання функціонує безпопереднього уявного аналізу наслідків та оцінки поведінки. Уостанньому випадку пошук рішення відсутня і в якості мотиву вчинкувиступає стереотипне поведінку.

Важливою властивістю будь-якої ситуації є її конкретність, що виражаєтьсяв тому, що вона існує в певних просторово-часових рамках. Ситуації можуть охоплювати великі території і зберігатися протягомтривалого часу або, навпаки обмежуватися невеликими просторамиі триватиме кілька миттєвостей. Просторово-часові масштаби ситуаціїбагато в чому залежать від характеру діяльності конкретних осіб, від їхможливостей і спрямованості їх умислу.

Іншим властивістю ситуацій є їх систематичність і відомаповторюваність, що створює необхідні гносеологічні і логічніпідстави для передбачення їх появи в майбутньому.

Більша частина ситуацій в житті людини виникає під впливомрізних соціальних факторів, породжується конкретними громадськимизв'язками і відносинами. Тому ситуації загалом можна розглядати якодин із проявів соціального середовища, що відіграє вирішальну роль у формуванніособистості та її поведінки.

Життєві ситуації можуть складатися на тільки під впливомсоціальних чинників, але і в результаті дії сил природи, наприкладстихійного лиха чи хвороби. Деякі ситуації обумовлюютьсяпричинами, що не залежать не тільки від особистості та її мікросередовища, але навіть івід більш широких соціальних спільнот. Так, наприклад, ситуації, пов'язані зтруднощами війни і післявоєнного відновлення, а також з матеріальнимитруднощами, обумовленими економічними причинами.

Конкретна ситуація, в якій знаходиться дана особистість передвчиненням злочину, значною мірою визначається її соціальноїроллю, приналежністю до соціальної групи, способом життя і т.д. Це даєможливість у ймовірносно аспекті передбачити деякі події в життілюдини і припустити певний варіант його поведінки. Наприклад, одніситуації, пов'язані з професійною приналежністю, виникають уводія таксі, інші - у продавця магазину, третій - у лікаря і т.п. Їхповедінка в найбільш типових і важливих ситуаціях визначається як законамиабо службових інструкцій, так і неписаними нормами, виробленими вданої професії, і, звичайно, загальноприйнятими нормами поведінки. Ситуаціїпевного типу постійно складаються і в житті особи, якасистематично здійснює злочину, переховується від органів слідства,веде паразитичний спосіб життя.

Ситуації залежать і від спрямованості поглядів, інтересів і здібностейособистості, від її ідеалів. Тому, наприклад, особи з антигромадськоїорієнтацією нерідко прагнуть потрапити у такі ситуації, в яких вони можутьрозраховувати на задоволення своїх потреб, або самі створюють ціситуації. Значною мірою ситуація визначається інтелектомлюдини, що визначає його соціальну позицію, рівень і обсяг домагань.

2. Види конкретних життєвих ситуацій.

Ситуація необов'язково впливає на данеповедінка людини, зокрема на вчинення злочину: він моженадходити навіть всупереч складної життєвої ситуації. Тому требарозрізняти ситуації мотиваційно байдужі і мотивують. Ситуаціяназивається мотиваційно байдужою, якщо стан і зміна елементів,її складових, не впливає на діяльність суб'єкта. Ситуація ємотивуючої, якщо що-то в її стан впливає на діяльністьданої особи.

Життєва ситуація - як привід до скоєння злочину.

Мотивуюча ситуація пов'язана із злочином через привід до йогоскоєння. Чи на обличчя перед вчиненням злочину протягомтривалого часу можуть впливати багато об'єктивні і суб'єктивні чинники,проте приводом до скоєння злочину стають лише ті з них, яківідіграють роль «спускового гачка» в загальному механізм поведінки. У цій роліситуація виступає головним чином при ситуативних, ненавмиснимзлочинах, наприклад, коли сварка вже відбувається і мотив (ревнощі,помста) є, але не вистачає малої деталі, яка розпалила б полум'явзаємної ненависті, перетворила її на трагедію.

Привід може бути вигаданий або спровокований самим злочинцем, щочасто зустрічається з боку хуліганів і гвалтівників. Привід можливий і вкорисливі злочини, коли річ «погано лежить» і тим «провокує»суб'єкта, що вже має намір що-небудь вкрасти. Близька до ролі приводуситуація в необережних злочинах, коли вона дезорієнтує іпідштовхує суб'єкта до необдуманих дій. Такі складні аварійніситуації на автотранспорті, зокрема неправильне поводження пішоходівабо зустрічних водіїв.

Ситуація як джерело мотивації злочину.

Також ситуація може бути джерелом мотивації злочину. Цезустрічається головним чином тоді, коли перед суб'єктом виникає важкапроблема.

Проблемна ситуація - це така ситуація, в рамках якої існуєперешкоду на шляху до поставленої суб'єктом цілі. Дозвіл проблемноїситуації полягає в знаходженні способу подолання перешкоди та досягненнянаміченої мети. Кожна проблемна ситуація може бути вирішена лишепевними засобами. Проблемна ситуація - це сукупністьобставин, що вимагають виходу, негайного ухвалення рішення. Ситуації такого роду звичайно передують умисним злочинам, яків цьому випадку є результатом подолання містяться перешкод. Велика роль проблемної ситуації і у вчиненні необережних злочинів.

Стосовно до необережних злочинів це, зокрема,сукупність екстремальних, незвичайних умов виконання дії. Такіумови часто пов'язані з різким підвищенням швидкості виконання дії тазменшенням часу для його обдумування. Ситуації, породжені такимиумовами, передують тим злочинам, які відбуваються раптово,без попередньої підготовки, коли у суб'єкта не вистачає часу дляобдумування всіх своїх дій. Це особливо характерно, наприклад, длязлочинів, пов'язаних з перевищенням меж необхідної оборони.

Проблемні ситуації, пов'язані з екстремальними умовами, крімзміни лімітів часу можуть бути викликані і цілою низкою особистіснихумов діяльності, які призводять до емоційної напруженості. Вониможуть включати і умови людської комунікації, і міжособистіснівідносини, що виникають в результаті розподілу функцій між різнимилюдьми, що виконують спільну діяльність.

Для правильного розуміння механізму здійснення конкретних злочинів,необхідно розглянути і таку важливу різновид проблемної ситуації,як конфліктна ситуація. З конфлікту з оточуючими починаються дуже багатонасильницькі злочини. Сварка в сім'ї, що призводить до образ інасильства над особистістю, вбивство на грунті ревнощів або помсти, опірпредставникові влади і т.п. - Все це приклади різних конфліктів, абодій ними породжених. Багато хто з них складаються задовго дозлочину, а в ньому лише проявляють себе в найбільш різкій формі.

Під конфліктною ситуацією розуміється така ситуація, в якійвідбувається зіткнення протилежних інтересів, поглядів, прагнень;виникають серйозні розбіжності сторін, що ведуть до боротьби між ними. Уситуаціях, пов'язаних з порушенням моральних норм, виявляється різкерозбіжність ціннісних орієнтацій, і визначальну роль починають гратиморальні позиції сторін.

Конфліктні ситуації можуть бути двох видів: із суворим суперництвом,коли інтереси учасників діаметрально протилежні і виграш однієїсторони означає програш іншої, і з нестрогим суперництвом, колисхрещуються інтереси, не настільки діаметрально протилежні один одному.

Конфліктні ситуації не завжди тягнуть за собою протиправне абоаморальну поведінку, навіть якщо вони виникають на рішення моральнихпроблем. Деякі конфлікти можуть виступати стимулятором соціальнокорисної активності людини і сприяти її виховання.

Життєва ситуація як можливість задоволення мотиву поведінки ідосягнення тих чи інших цілей.

Життєва ситуація може означати створення можливостей длязадоволення визначених потреб особистості. Уявімо собілюдини, що випробовує нормальні матеріальні потреби. Як він можеїх задовольнити? Це залежить від особливостей його особи (статус,здібностей і т.п.) і від конкретної життєвої ситуації, в якій вінзнаходиться. Ця ситуація може бути сприятливою для нього абонесприятливою. Вона відкриває для людини законні можливості отриманнякоштів або блокує їх. Можливо ситуація підказує йому і незаконнийшлях.

Законні можливості можуть бути недоступні людині у зв'язку зоб'єктивними причинами, наприклад економічним становищем в країні і вданій галузі народного господарства (закриття підприємств, безробіття), задміністративними перепонами, особливостями політичної обстановки та ін Але можуть бути перешкоди суб'єктивного характеру: нестача освіти усуб'єкта, його безініціативність, складне сімейний стан та ін Законнихможливостей може взагалі не бути, наприклад, тому, що суб'єкт ставитьперед собою цілі, забороняються законом.

У такій ситуації в нього цілком може виникнути думка про використаннянезаконних можливостей досягнення поставленої мети.

Треба зауважити, що такі можливості теж можуть бути доступними,обмеженими або зовсім недоступними. Далеко не кожен може законно статиуспішним бізнесменом, але і незаконний шлях до збагачення, особливовеликому, доступний не кожному. За радянських часів такі шляхи були взначній мірі перекриті забороною приватної власності, монополієюзовнішньої торгівлі, утрудненим виїздом за кордон і т.п.

Тимчасове використання незаконних можливостей свідчитьздебільшого про ситуативну злочині, який може й не повторитися. Систематичне ж використання вигідних ситуацій здатне перетворитися наспосіб життя, що й відбувається зі злочинцями-професіоналами, а такождіячами організованої злочинності.

Соціальний баланс між ситуаціями, що надають людям законні інезаконні можливості досягнення своїх цілей, залежить від загальноїполітичної, соціально-економічної, моральної обстановки в країні. Укризовий час поле законних можливостей звичайно звужується, в той час якнезаконних зростає.

Безконтрольність вчинків людей і операцій юрідіческих осіб, корупціяв державному апараті, слабкість правоохоронних органів створюютьвідповідні умови для дій злочинних елементів, а це в свою чергуведе до зростання злочинності і скорочення законних шляхів досягненнясуспільно прийнятних цілей.

Конкретна життєва ситуація може сприяти або перешкоджатидосягненню злочинного результату.

Ситуація сприяє цьому, коли, наприклад, у наявності безконтрольністьмайна, безгосподарність, відсутня охорона і немає сигналізації. Ситуація перешкоджає злочину, якщо вчинення його фізичнонеможливо або загрожує для злочинця швидким викриттям. Однак цейпитання окремо розглядається іншим розділом кримінології.

3. Роль конкретної життєвої ситуації в механізмі злочинної поведінки.

Ситуація - це впливає на поведінку людини в даний моментсукупність обставин, як сприяють, так і перешкоджаютьзлочину, або нейтральних. Роль ситуації в механізмі злочину взначною мірою залежить від того, яка група факторів визначає «обличчя»даній ситуації, превалює в ній. У зв'язку з цим ситуації можнакласифікувати на два основні види - криміногенні і некріміногенние.

криміногенної ситуації - це ті, які в силу фактичного зміступозитивно впливають на формування злочинного задуму, мети злочину,є сприятливими для досягнення злочинного результату. Такіситуації часто є мотивуючими і містять в собі «провокують»моменти. За джерела формування криміногенні ситуації можна розділитина три групи:

V, пов'язані з особою суб'єкта і його діяльністю;

V складаються незалежно від суб'єкта і, пов'язані з предметом злочинного посягання;

V Змішані, тобто що виникли в результаті, як дій особи, так і інших обставин.

Ситуації першої групи нерідко складаються внаслідок цілеспрямованихвчинків суб'єкта, спеціально спрямованих на створення умов, найбільшсприятливих для здійснення його злочинних намірів. Вони можуть бутистворені і такими діями особи, які спочатку були спрямовані навчинення іншого злочину або на досягнення зовсім іншої мети, атакож антигромадською, аморальним, але не злочинною поведінкою.

Ситуації другої групи часто виникають через упущень і недоліків удіяльності державних органів, господарських та громадськихорганізацій, окремих посадових осіб. Вони можуть породжуватися такожаморальними, протиправними і необережними діями потерпілих ісвідків, виникати під впливом забобонів, відсталих поглядів,традицій і уявленнях, що існують серед деяких мікрогруп абоспільнот. Існування таких ситуацій може бути пов'язане з нещаснимвипадком або з дією стихійних сил природи.

Найбільш поширені ситуації третьої групи. У кожній конкретнійситуації може переважати та чи інша група таких обставин.

криміногенної ситуації не можуть існувати в чистому вигляді, тобтоскладатися тільки з криміногенних факторів. У кожній з них у тому чи іншомувигляді, в різних формах і частках діють і антікріміногенние фактори.

До некріміногенним ситуацій відносяться такі, які або несприяють вчиненню злочину, або істотно перешкоджаютьйому, або взагалі виключають можливість здійснення даного злочину. Дляоб'єкта, задумів злочин, така ситуація в ряді випадків єпроблемною, оскільки в її рамках існують перешкоди для досягненняцілей. Перешкоди можуть виражатися в діях інших осіб, у тому числі іпосадових, або існувати у вигляді фізичних перешкод, а також у форміорганізаційних перешкод, наприклад, спеціальних правил, що охороняютьоб'єкт злочинного посягання. Перешкоджати досягненню мети моженезнання суб'єктом шляхів подолання перешкоди, невміння вибрати спосібдосягнення мети, а також відсутність достатньо повної інформації про фактиабо явищах, пов'язаних з об'єктом злочинного посягання.

До числа некріміногенних відносяться і ситуації, які є нейтральними,тобто не перешкоджають, але й не що сприяють вчиненнюзлочину.

кримінологічний аналіз значення життєвої ситуації в механізміскоєння злочину має включати в себе дослідження не тількипсихологічних, але і етичних аспектів взаємодії особистості іситуації. Ситуація перед вчиненням злочину - це звичайно ситуаціяморального вибору, нерозривно пов'язана зі світоглядної, моральноївизначеністю рішення людини. Моральний вибір відбувається завдякиіндивідуальним рішенням. У ситуації вибору об'єктивні обставини іособисте рішення взаімнообусловлени як елементи єдиної системи об'єктивних ісуб'єктивних факторів.

Всі впливу навколишнього оточення активно переробляютьсяособистістю у відповідності з накопиченим індивідуальним досвідом, культурнимитрадиціями, особистими схильностями, цілями, які перед собою ставитьлюдина і т.д.

Значення ситуації в механізмі злочинної поведінки також залежить відтого, чи є злочин тривалим поведінкою або окремимповедінковим актом. Останній зазвичай більш обмежений у часі і можебути не характерний для даної особистості. Тривалий поведінку, в тому числізлочинне, більше виражає внутрішній світ людини, її ціннісніорієнтації і потреби, ніж окремий вчинок. Конфліктні,екстремальні ситуації найчастіше бувають криміногенними саме в розвиткуокремих актів поведінки (вчинків).

64.Як і будь-яка система, особа має структурну будову, що складається з окремих елементів і називається структурою особи. Вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії й деякі інші дотримуються думки, що структура особи має такі елементи: - соціальний статус, тобто сукупність ознак, що визначають місце людини в системі суспільних відносин (стать, сімейний стан, рівень освіти, належність до певної соціальної групи та ін.); - соціальні функції, які виражаються через показники реальних проявів особи в основних сферах діяльності (професійно-трудовій, соціально-культурологічній, соціально-побутовій); - морально-психологічні установки, що відбивають ставлення людини до її проявів в основних видах діяльності (ставлення до загальногромадських обов’язків, державних органів, правопорядку, праці, культурних та інших цінностей). Перші два елементи (соціальний статус і соціальні функції) характеризують зовнішній (інтеріндивідуальний) рівень особи, а третій становить сукупність елементів її соціальної спрямованості, які визначають ставлення людини до основних видів її соціальної діяльності. Кримінологічний аналіз особи злочинця ґрунтується на цих основних положеннях з урахуванням певних особливостей. Насамперед відмінність особи злочинця від особи незлочинця полягає власне у факті вчинення злочину. Злочин як специфічний різновид діяльності людини дає підстави для міркування, які саме особистісні якості людини виявляються в ньому. Ці відмінності можна зафіксувати в особі злочинця на зовнішньому та внутрішньому рівнях. На внутрішньому рівні відмінністю є негативна (антисуспільна) соціальна спрямованість, а на зовнішньому — специфічний вид діяльності — злочинна діяльність. Отже, основна відмітна риса особи злочинця полягає в її негативній соціальній спрямованості, носіями якої є властивості особи, що називаються суспільною небезпечністю особи злочинця. З огляду на викладене пропонуємо таке визначення особи злочинця: це сукупність соціально-психологічних властивостей особи, що за певних ситуативних обставин (або поза ними) призводять до вчинення злочину. Але в реальному житті люди з такими властивостями не завжди вчиняють злочини. Вичерпної відповіді на питання чому так відбувається кримінологія не може дати. Більшість кримінологів вважають, що в особі злочинця ці властивості набирають критичної маси, яка створює нову якість — здатність вчинити злочин. Цю якість названо криміногенністю особи. Подібну до наведеної раніше структури особи злочинця пропонують вчені-кримінологи НАВС України, в якій частково використано структуру особи, яку запропонував К. Платонов [17]: - спонукальна сфера особи (потреби, інтереси, мотиви, установки, світогляд, правосвідомість, схильності й звички); - соціальні ролі й соціальні статуси особи; - ступінь суспільної небезпечності особи (інтенсивність і тривалість злочинної діяльності); - морально-психологічний аспект особи (морально-політичні, світоглядні й моральні риси та властивості: погляди, переконання, цілі; психологічні, емоційні, вольові та інтелектуальні особливості; наявність психічних аномалій); - психофізіологічний аспект особи (стать, вік, стан здоров’я, особливості фізичної конституції). Від попередньо розглянутої пропонована структура відрізняється виокремленням таких підструктур, як спонукальна сфера, ступінь суспільної небезпечності та психофізіологічний аспект особи. Поняття особи злочинця кримінологи НАВС України визначають як сукупність соціальних властивостей, ознак, зв’язків і відносин, що характеризують особу, яка порушує кримінальний закон, і в поєднанні з іншими (неособистісними) умовами й обставинами призводять особу до антисуспільної поведінки. Іншої точки зору на вирішення цієї проблеми дотримується А. Зелінський. Найбільш слушною він вважає динамічну функціональну структуру особи, яку запропонував К. Платонов. Ця структура складається з чотирьох підструктур (груп властивостей, що різняться зумовленістю соціальних або біологічних факторів): - соціально зумовлені якості особи (спрямованість, моральні властивості, інтереси, схильності, мотиви, потреби); - підструктура підготовленості або досвіду (знання, навички, вміння, звички); - особливості окремих психічних процесів (сила й особливості здійснення інтелектуальних, вольових та емоційних процесів); - біологічно зумовлені властивості особи (темперамент, органічні патологічні зміни і властивості, здібності, обдарованість). Схематично ця структура відображується у вигляді чотирьох рівнів: найвищим є соціально зумовлений рівень спрямованості особи, від якого залежить вибір лінії поведінки, а під ним у зазначеному порядку інші рівні, що зумовлюються соціальними й біологічними факторами. У нормі поведінка особи внутрішньо регулюється структурою особи загалом — усіма чотирма рівнями. Як стверджує А. Зелінський, оскільки не будь-який злочин є діяльністю — цілеспрямованою вольовою поведінкою, а види злочинної діяльності різняться мотивацією і способом вчинення, неможливо виокремити таку якість особи, яка була б притаманна всім правопорушникам поза фактом порушення ними закону. Піддаючи критиці поширене в багатьох підручниках визначення “особа злочинця — це особа людини, що вчинила злочин”, вчений обґрунтовує свою точку зору тим, що в такому разі наявна логічна помилка (тавтологія): злочинець і є особою, що вчинила злочин. А. Зелінський підкреслює також, що твердження “сутністю особи злочинця є її суспільна небезпечність” парадоксальне: до вчинення злочину була наявна суспільна небезпечність особи, яка збиралася вчинити злочин, але не було ще особи злочинця, а після вчинення злочину є особа злочинця, але вже немає реальної небезпеки. Не всі особи, що порушили закон, суспільно небезпечні. Про особу злочинця, на думку вченого, може йтися тільки стосовно людини, винної у злочинній діяльності, тобто такої, що вчинила систему передбачених кримінальним законом умисних цілеспрямованих дій, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. В інших випадках А. Зелінський пропонує розглядати осіб, що вчинили злочини. Вчений визнає умовність такого поділу, але пояснює його необхідність відсутністю відповідної термінології, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від професійних. Універсальні злочинці, які завжди готові до вчинення будь-якого злочину, є винятком, а не правилом. Внаслідок відмінностей між типами злочинної діяльності можна розрізняти осіб певних типів залежно від характеру злочинної діяльності й морально-психологічних особливостей правопорушників. Виходячи з наведених положень А. Зелінський пропонує таке визначення особи злочинця: це сукупність соціально-демографічних, психологічних і моральних характеристик, які тією чи іншою мірою типово притаманні людям, що винні у злочинній діяльності певного типу.

65.Морально-психологічні ознаки особи злочинця: загальна характеристика.Морально-психологічні ознаки представлені переконаннями, установками, ціннісними орієнтаціями особи, особливостями її інтелектуальної, емоційної, вольової сфер.Злочинці, вступаючи у кон­флікт із законом, припускаються правового свавілля. Ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов'язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтвер­джують істотну специфіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявляють (приховану або явну) неповагу до закону; вони впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам, розраховуючи (іно­ді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.Життя людей у суспільстві регламентується не тільки правами, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утри­мують їх від негідних вчинків, служать стримуючим фактором на шля­ху можливого вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців. їх моральна свідомість значно спотворена. її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички і переконання. Аморальні вчинки серед них більш поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не дорожать власною честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, іг­норують громадську думку про свою негідну поведінку. Для багатьох з них характерним є роздвоєння особистості — на словах вони говорять одне, а насправді поводяться аморально. У системі їх ціннісних орієн­тацій перше місце посідають егоїстичні і корисливі спрямування, ви­года, кар'єризм, власне благополуччя, самолюбство і свавілля.На індивідуальному рівні можна говорити про певний вплив пси­хічних аномалій, таких як: психопатія, психопатичний стан, хронічний алкоголізм, наркоманія та ін., на поведінку людини. Причому злочин­ній поведінці сприяють не самі психічні аномалії, а ті психологічні особливості, які формуються під їх впливом.

66.Дискусія про співвідношення природнього та соціального в особі злочинця.Питання про співвідношення соціального й біологічного в особі злочинця дискутується протягом усього розвитку науки кримінології. Вирішення цього питання полягає у визначенні, що саме впливає на злочинну поведінку особи — якості, що були набуті особою протягом життя або які вона успадкувала.Це питання для кримінології має принципове значення, оскільки від його вирішення залежать рекомендації щодо обрання шляхів і засобів впливу на злочинність.Злочинець, як і будь-яка інша людина, є істотою, у котрій поєднуються певним чином і біологічне, і соціальне начало. Для кримінології надзвичайно важливою є проблема визначення ролі кожного з цих начал соціального і біологічного начала людини у народженні злочинності. Це має значення для розробки засобів протидії злочинності.Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного у механізмі породження злочинності: 1) соціологічний; 2) біологічний; 3) соціально-біологічний.Соціологічний підхід полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина. Отже, злочинець це витвір середовища, в якому він живе.Такого підходу, зокрема, довгий час притримувалась радянська кримінологічна наука. Таким чином перебільшувалась роль соціальних факторів і заперечувалась роль біологічних факторів у механізмі породження злочинності.Біологічний підхід полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами.Цей підхід започаткував італійський судовий психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологічного напряму у кримінології (ломброзіанства). Він намагався обґрунтувати положення про існування особливого типу людини, схильної до вчинення злочинів в силу природжених біологічних властивостей.Соціально-біологічний підхід полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини.Досвід і розвиток кримінологічної науки засвідчили, що як соціологічний, так біологічний підходи є безперспективними. Плідним може бути соціальне – біологічний підхід за умови пізнання ролей і меж діїсоціального і біологічного чинників в структурі людини, у тому числі і злочинця.

67.Соціалізація та її роль у формуванні особи злочинця.Відомо, що соціалізація людини здійснюється через засвоєння нею певних законів, моральних вимог, системи цінностей. Перекоси в економічній, соціальній, політичній сферах впливають на людей, нерідко деформуючи їх уявлення про добро і зло, стираючи межу між дозволеним і порушенням закону. В основу певної системи цінностей, з якою зіштовхнулась сучасна людина, покладені гроші, особиста вигода, ідея збагачення за будь-яку ціну. Хабарництво, розкрадання, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки, шахрайство з фінансовими ресурсами, корупція стали нормою життя. В цих несприятливих соціально-економічних і психологічних умовах виникає безліч криміногенних ситуацій, в яких — з своєї чи чужої волі — опиняються працюючі на різних посадах жінки. Орієнтація на егоїстично-споживацькі цінності, скрутне матеріальне становище, тривога за майбутнє сім'ї, мінливі перипетії бізнесу, мотиви престижу, бажання розбагатіти, позбавитися обов'язків породжує і сприяє зростанню корисливої, корисливо-насильницької і насильницької злочинності.

69.Кримінологічна характеристика необережних злочинів

Необережні злочини є невіддільною складовою загальної злочинності, самостійним видом у її структурі, а також закономірним явищем у суспільстві.    Необережна злочинність багатогранна. Необережні злочини вчиняють у багатьох сферах суспільного життя. Шкода від таких злочинів (кількість травмованих і матеріальні збитки) дуже велика й перевищує шкоду від умисних злочинів. Водночас небезпека особи злочинців, які вчиняють необережні злочини, значно менша, аніж злочинців, які вчиняють умисні злочини.    Необережні злочини пов’язані з порушенням певних правил поведінки, більшість з яких зафіксовані й регламентовані у відповідних законах та підзаконних нормативних актах, а також правил поведінки в побуті.    Необережна злочинність, на жаль, є вічною і з розвитком науково-технічного процесу має тенденцію як до кількісного збільшення, так і до збільшення її проявів та шкоди від її наслідків. Достатньо пригадати катастрофу на Чорнобильській АЕС, що спричинилася через необережні злочинні дії.    Основні види необережних злочинів пов’язані з такими порушеннями правил безпеки:    - при використанні техніки у промисловості, будівництві, сільському господарстві (ст. 267, 271-275 КК України);    - при охороні природи і використанні її ресурсів (ст. 236, 237, 239-245, 247, 250, 251 КК України);    - при експлуатації транспортних засобів (ст. 276, 286-288, 291 КК України);    - при охороні або збереженні майна (ст. 196, 197, 270 КК України);    - у службовій діяльності (ст. 367 КК України);    - при використанні професійних обов’язків (крім названих випадків) і норм поведінки в побуті, а також правил, що захищають життя і здоров’я особи (ст. 119, 128, 131, 140, 264 КК України).    Найнебезпечнішими за наслідками є необережні злочини при взаємодії людини з технікою.    Необережний злочин — це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене в результаті злочинної самовпевненості або недбалості.    Необережна злочинність — це сукупність необережних злочинів, що вчинені в державі або регіоні за певний період часу (найчастіше за рік).    У загальній структурі злочинності необережна становить 10-15 %. Структура необережних злочинів така: порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту (до 80 %), порушення правил охорони майна, службова недбалість (близько 10 %), порушення правил охорони праці й техніки безпеки (5 %), необережні злочини проти особи (4 %). Окремі необережні злочини мають високу латентність.    Обсяг необережної злочинності залежить від позиції законодавця до того, що треба криміналізувати, а що ні. Нині перелік необережних злочинів має тенденцію до збільшення через появу нових технологій, речовин, процесів у науці й техніці, що здатні не тільки бути корисними, а й призводити до побічного ефекту та великої шкоди.    Нагадаємо, що в необережних злочинах діяння може бути вчинене з необережності, але частіше його вчиняють умисно. Ставлення ж особи до наслідків діяння завжди необережне, і ці наслідки винний легковажно розраховує відвернути або не передбачає їх настання, хоча повинен був і міг передбачити.    В окремих випадках з превентивною метою законодавець встановив відповідальність лише за факт порушення певних правил і норм поводження з автомобілями, механізмами, речовинами (ч. 1 ст. 267, ч. 1 ст. 272, ч. 1 ст. 274 КК України), якщо лише факт порушення вже створює загрозу таких тяжких наслідків. Проте вивчення судової практики показує, що такі справи трапляються дуже рідко, хоча такі порушення в житті непоодинокі. Тому в більшості випадків законодавець обмежується встановленням адміністративної відповідальності тільки при порушенні правил без тяжких наслідків (наприклад, ст. 121-124, 128 КАП України).    Розглянемо особливості необережної злочинності порівняно із злочинністю умисною.    1. Ці види злочинності відрізняються за формою вини, а отже, за психологічним механізмом вчинення злочину. Відмінність полягає у ставленні суб’єкта до вчинення діяння і його наслідків (до останніх ставлення тільки необережне).    2. Різняться ці види злочинності за соціально-психологічними причинами їх вчинення і характеристикою особи злочинця. Якщо суб’єкт умисних злочинів прямо або опосередковано протиставляє власну волю інтересам суспільства, то соціально-психологічною причиною необережних злочинів є неуважність, безвідповідальне ставлення до існуючих в суспільстві правил поведінки. Тому загалом суб’єкт необережних злочинів має значно менший ступінь моральної шкідливості, аніж суб’єкт умисних злочинів.    3. Сфера діяльності, де вчиняються ці злочини. Необережні злочини вчиняють на виробництві, у транспорті, у сфері управління, побуту тощо. Там же можуть бути вчинені й умисні злочини, але перші порушують правила, норми, приписи, звичаї, що зумовлюють нормальний перебіг виробничих і побутових процесів.    4. Ці злочини різняться за характером наслідків. На відміну від умисних злочинів, при вчиненні яких наслідки свідомо завдаються суб’єктом і, отже, спостерігається певна пропорційність між “злою волею” злочинця й тяжкістю завданої ним шкоди, при необережності такої пропорційності немає. При вчиненні необережного злочину характер завданої шкоди визначається не так ступенем моральної ушкодженості особи, як сферою діяльності суб’єкта, характером знарядь і засобів, які він використовує, ситуацією, в якій вчиняється діяння, а також іншими обставинами, які можуть бути випадковими для суб’єкта. Тому в необережній злочинності часто спостерігається розрив, певна суперечність між особою злочинця (його соціально-моральною характеристикою) і тяжкістю наслідків, що настали [36].    Як зауважувалось раніше, у народному господарстві й побуті збільшується кількість і підвищується потужність джерел підвищеної небезпеки, інтенсифікується вплив на природне середовище. Водночас підвищується психологічна напруженість у суспільстві, збільшується кількість нервових і психічних захворювань, стресів, тривожності серед людей. Це спричинює підвищення рівня необережних злочинів, а їх наслідки за тяжкістю, як зазначалося, перевершують наслідки умисної злочинності. Так, загиблих внаслідок автотранспортних злочинів, злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці, злочинів у вигляді порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки та інших необережних злочинів значно більше, ніж внаслідок умисних вбивств.    Дедалі гостріше відчувається “внесок” необережної злочинності в соціальну напруженість суспільства. Крім чорнобильської трагедії, наслідки якої неможливо виміряти, зазначимо катастрофи на шахтах, що постійно відбуваються, забруднення довкілля: землі, атмосферного повітря, морів, знищення лісових масивів тощо.    Необережні злочини відіграють роль умов у вчиненні багатьох умисних злочинів, насамперед злочинів проти власності.    Серед необережних злочинців переважають чоловіки (хоча серед порушень правил безпеки дорожнього руху збільшується чисельність жінок-водіїв) ближче до середнього віку.    До морально-психологічних якостей необережних злочинців належать: приглушення почуття відповідальності, егоїзм, нехтування вимогами закону і правилами, коли це вигідно і зручно, професійних знань, вмінь, навичок. Отже, для необережних злочинців характерна легковажно-безвідповідальна або егоїстично-споживча поведінка.    Слабкий контроль і терпимість з боку суспільства до порушень, низька самодисципліна (коли неодноразово вчинені порушення не затавровуються) — усе це вбирає в себе майбутній необережний злочинець.    Необережних злочинців поділяють на ситуативних, нестійких і злісних.

Попередження необережних злочинів

Попередження необережних злочинів потребує великих витрат з боку держави, організацій усіх форм власності й окремих громадян. Постійні витрати потрібні для поліпшення умов праці, удосконалення технологічних і технічних процесів, оновлення обладнання, охорони навколишнього середовища, підвищення кваліфікації кадрів, підготовки нових кадрів тощо.    Необхідно рішуче боротися з порушеннями на виробництві, що мають дисциплінарний і адміністративний характер, у сфері необережної поведінки, з пияцтвом на роботі й у побуті, з недоліками в підборі кадрів, “дрібними” порушеннями технологічної дисципліни тощо.    До спеціальних профілактичних заходів щодо необережних злочинів можна зарахувати впровадження ефективних засобів техніки безпеки й охорони довкілля; удосконалення законодавства в цій галузі; підвищення ефективності роботи органів, що займаються попередженням необережних злочинів — екологічної міліції і прокуратури, служби безпеки мореплавства, на повітряному транспорті, дорожнього руху, відділів техніки безпеки на виробництві, екологічної служби тощо; виявлення фактів необережних злочинів, кваліфіковане розслідування і розгляд кримінальних справ цієї категорії; систематична робота з підвищення кваліфікації і додержання правил безпеки, особливо щодо осіб, які працюють з машинами і механізмами: підвищення вимог до керівників усіх рангів, оскільки необережні злочини можуть бути вчинені практично в будь-якій сфері; формування правильного світогляду громадськості на необережні злочини, непримиренність до них як до таких, що можуть завдати невиправної шкоди суспільству.

70.Міжнародні норми в області боротьби зі злочинністю такримінального правосуддя, розроблені в рамках ООН Нові дієві джерела міжнародного права, в тому числі і що знаходяться ще на стадії розробки, відповідність внутрішнього законодавства держави прийнятим міжнародним зобов'язанням формують основу для співпраці держав, міжнародних організацій, світової спільноти в цілому в боротьбі зі злочинністю. Зростання злочинності та її інтернаціоналізація зробили боротьбу з неї однієї з головних соціальних проблем і зумовили необхідність міжнародного співробітництва в справі її рішення. У розробці засобів, які регулюють взаємодію міжнародного і внутрішнього права в цій сфері важлива роль належить Конгресу ООН з попередження злочинів і поводження з правопорушниками. Прийняті Конгресом документи підтверджуються Генеральною Асамблеєю ООН, що надає їм додатковий авторитет. Конвенція ООН проти транснаціональної злочинності від 15 листопада 2000р. з двома доповнюючими її Протоколами: Протоколом проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю і Протоколом про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми - є однією з основних у галузі боротьби зі злочинністю, розробленої в рамках ООН. Конвенція від 15 листопада 2000р. містить основні напрями протидії транснаціональній організованій злочинності. Також Конвенція пропонує широкий юридичний інструментарій для рецепції її положень у національні законодавства держав-учасників, в першу чергу, у сферах боротьби з «відмиванням» грошових коштів та протидії корупції. На жаль єдиного чіткого визначення корупції міжнародним правом не вироблено. Однак, занепокоєння ряду держав серйозністю породжуваних корупцією проблем і загроз для стабільності і безпеки суспільства знайшла своє відображення в Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003р. У даній Конвенції перераховані основні напрями протидії корупції, такі як: 1) моніторинг правових інструментів й адміністративних заходів з метою визначення їхньої адекватності запобігання корупції та боротьби з нею; 2) створення системи приймання на роботу, відповідає таким критеріям: прозорість, ротація кадрів, виплата належної винагороди і т.д. В іншій області діяльності ООН - області боротьби з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів міжнародні договори визнають необхідність використання наркотичних засобів і психотропних речовин в медичних та інших законних цілях і неприпустимість зловживання такими засобами і речовинами. Втілення в життя цих принципів зумовлює необхідність обчислення потреб держав в наркотичних засобах і встановлення контролю за їх виготовленням та розподілом, а також співпраці в боротьбі з незаконними діями щодо наркотиків. Держави - учасники конвенцій представляють Міжнародному комітету з контролю за наркотикамистатистичні відомості про виробництво, використанні та споживанні наркотичних засобів, використання їх для виробництва інших засобів і препаратів, ввезенні (вивезенні) і складські запаси на 31 грудня кожного року. На період з 1991р. по 2000р. було проголошено Десятиліття ООН з боротьби проти зловживання наркотиками. Всесвітня програма дії передбачала заходи щодо боротьби зі зловживанням наркотиків та їх незаконним обігом на національному, регіональному та міжнародному рівнях. 13 квітня 2005р. Генеральна Асамблея ООН прийняла розроблену за ініціативою Російської Федерації Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму. Тим самим число вже діючих 12 антитерористичних конвенцій поповнилося ще однією важливою Конвенцією. За своїм змістом Конвенція спрямована на те, щоб забезпечити правову базу ефективної протидії акту ядерного тероризму, включаючи їх припинення та ліквідацію, а також забезпечити антитерористичну захист як мирного, так і військового атома. Конвенція після набрання чинності має доповнити чинні міжнародні конвенції по боротьбі з тероризмом і створити тим самим потужну перешкоду акта міжнародного тероризму. Згідно з раніше прийнятим конвенцій, держава - учасник вживає всі необхідні заходи для встановлення своєї юрисдикції у випадках, коли злочин вчинено на території цієї держави, коли передбачуваний злочинець є її громадянином і коли обвинувачений у злочині перебуває на її території і вона не видає її. Конвенції не виключають застосування будь-якої кримінальної юрисдикції, здійснюваної згідно з національним правом. Держави - учасники конвенцій зобов'язуються співпрацювати в запобіганні злочинів і надають допомогу і сприяння в розслідуванні злочинів і покарання злочинців, оскільки кримінально-процесуальні дії влади держави обмежені його територією, тоді як для нормального відправлення правосуддя у кримінальних справах необхідно іноді проведення процесуальних дій на території іншого держави. Оскільки принцип державного суверенітету виключає прямі дії влади (у тому числі і судових) однієї держави на території іншої, то прохання про допомогу залишається єдиною можливістю виконати необхідні процесуальні дії. Співробітництво держав з надання правової допомоги у кримінальних справах розвивається на рівні двосторонніх зв'язків і регіональних угод, окремі питання такого співробітництва включаються і в багатосторонні міжнародні договори. Передбачено такі види правової допомоги, як вручення та пересилання документів, надання інформації про чинне право та судовій практиці, допит обвинувачених, підсудних, свідків, проведення експертиз і судового огляду та інш. Видача (екстрадиція) - це передача особи державою, на території якої така особа знаходиться, іншій державі для притягнення його до кримінальної відповідальності або для приведення вироку у виконання. Інститут екстрадиції є одним із дієвих способів боротьби ООН з міжнародною злочинністю. Передача засуджених осіб - передбачає передачу для відбування покарання засуджених за вироком, що вступив в законну силу, в держави, громадянами яких вони є. Передача здійснюється з ініціативи держави, судом якої винесено вирок, за згодою держави, громадянство якої має засуджений. У рамках ООН прийнято документи, які встановлюють певні стандарти відправлення правосуддя. До таких документів належать, зокрема Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими. Правила грунтуються на принципі недискримінації з багатьох підстав і враховують релігійні переконання та моральні засади в'язнів. Міжнародне співтовариство приділяє особливу увагу забороні катувань. Держави-учасниці Конвенції проти катувань (1984р.) зобов'язуються у своєму кримінальному законодавстві всі акти катувань розглядати як злочини і встановити покарання з урахуванням їх тяжкого характеру. У 1979 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку. Відповідно до цієї конвенції повинні поважати і захищати людську гідність, підтримувати права людини по відношенню до всіх осіб. Повага закону, використання усіх можливостей для запобігання його порушення є обов'язком посадових осіб з підтримання правопорядку. Статут ООН і сотні міжнародних договорів, укладених за останні десятиліття, утворюють міцну основу міжнародного співробітництва. Саме в рамках ООН розробляються найдієвіші норми в області боротьби зі злочинністю та карного правосуддя.

71.Кримінологічна характеристика злочинів, які скоюють жінки

Хоча жіноча злочинність в жодному суспільстві не має домінуючого характеру, її дослідження є важливою кримінологічною проблемою. І насамперед тому, що рівень і структура цього виду злочинності значною мірою є показниками морального здоров’я суспільства, індикаторами його духовності, ставлення до основних людських цінностей.    Злочинність жінок тісно пов’язана із загальною злочинністю, особливо неповнолітніх. Разом з тим вона має певні особливості, які визначаються соціально-психологічним і біологічним статусом жінки.    Від злочинності чоловіків, яка домінує практично в усіх показниках загальної злочинності, жіноча злочинність відрізняється кількісними показниками, особливостями структури і характеру злочинів, роллю жінок у злочинах, вчинених разом з чоловіками, способами і знаряддями вчинення злочинів.    Починаючи з 90-х років показник жіночої злочинності (як і багатьох інших видів злочинності) різко підвищився з піком у 1996 р. і поступово знизився в наступні роки.    Частка жіночої злочинності серед злочинності загальної поступово збільшувалась, але потім повернулась до показників 90-х років (1990 р. — 14,5 %, 1996 р. — 17,5 %, 2001 р. — 13,5 %). У США частка жіночої злочинності становить близько 17 %, у Німеччині й Нідерландах — близько 25 %.    Жіноча злочинність відрізняється від чоловічої й за якісними показниками. Можна назвати дві сфери суспільного життя, де жіноче злочинне “прикладання зусиль" є виразнішим. По-перше, це сфера побуту, де жінок здебільшого штовхають до злочину негативні обставини сімейно-шлюбних, родинних і сусідських відносин. У цій сфері жінки здебільшого вчиняють насильницькі злочини: вбивства, у тому числі й власної новонародженої дитини, заподіяння тілесних ушкоджень, хуліганство тощо.    По-друге, це сфера, де жінка працює, виконує професійні функції, пов’язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей. Здебільшого це галузі торгівлі, громадського харчування, сільського господарства, легкої та харчової промисловості. Тут жінки найчастіше скоюють такі корисливі злочини, як викрадення майна шляхом крадіжок, привласнення, розтрати, або зловживання службовим становищем, обман покупців і замовників.    Поширення останнім часом впливу жінок у господарській діяльності призвело до збільшення кількості службових злочинів, насамперед зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість, одержання хабара.    Згідно зі статистичними даними, кількість злочинів, які вчиняють жінки у названих сферах, приблизно однакова. Жінки скоюють також чимало крадіжок особистого майна. Характерним злочином серед жінок є шахрайство. Щодо корисливо-насильницьких злочинів (вбивства з корисливих мотивів, грабежі, розбійні напади), то вони не характерні для жінок, особливо в суто жіночому “виконанні”, але останнім часом їх кількість збільшується, причому спостерігаються випадки вчинення таких злочинів з особливою жорстокістю.    Останнім часом у зв’язку із значним поширенням жіночої проституції на тлі загального зниження моральності збільшилась також кількість жінок, які притягуються до відповідальності за зараження іншої особи ВІЛ-інфекцією, венеричними хворобами, а також вбивство власної новонародженої дитини.    Переважна більшість жінок-злочинців мешкають у містах. У сільській місцевості жінки найчастіше вчиняють крадіжки й наносять тілесні ушкодження. Жінки, які входять у змішану злочинну групу, здебільшого займають у ній другорядне становище. Вони виконують ролі, пов’язані з переховуванням злочинців, знарядь і засобів вчинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, відіграють роль навідниць, відвертальниць уваги потерпілих тощо. Однак кількість жінок у змішаних групах має тенденцію до збільшення, причому злочинна роль жінок подекуди стає вагомішою, а в окремих випадках вирішальною (скажімо, жінка-керівник злочинної групи або організатор зґвалтування, розбійного нападу).    Показник жіночого рецидиву не менш вагомий, ніж чоловічого. Ресоціалізація жінок-рецидивісток важча, ніж чоловіків. Чоловіки вдвічі частіше кидають засуджених до позбавлення волі жінок, ніж навпаки. Причому таке явище спостерігається навіть тоді, коли чоловіки користувалися злочинною здобиччю жінок.    Багато жінок-повій одночасно є злодійками, продавцями наркотиків, заманювачками чоловіків у місця, де їх грабують спільники. Зауважимо, що суди, вирішуючи долю жінок-зло-дійок, загалом ставляться до них м’якше, ніж до чоловіків, і тому у більшості справ про нетяжкі злочини жінок звільняють від кримінальної відповідальності й покарання. Особливо це стосується вагітних жінок і таких, хто має малолітніх дітей.    Отже, до особливостей жіночої злочинності належать:    - відносно невелика її питома вага в загальній злочинності;    - вужча “ділянка роботи" порівняно з чоловічою злочинністю;    - менша суспільна небезпека; проте ця тенденція змінюється, оскільки збільшується кількість тяжких злочинів, які вчиняють жінки, і підвищується їх кримінальна роль у змішаній злочинності;    - як і злочинність загалом, злочинність серед жінок “молодшає”, тобто збільшується відсоток злочинів, скоєних неповнолітніми або молоддю жіночої статі.

Попередження жіночої злочинності й проституції

Без сумніву профілактика правопорушень з боку жінок буде ефективною лише тоді, коли жіноча доля, жіночі проблеми стануть головними в державі й суспільстві. Нагально потрібно розробити і втілити в життя дійові програми допомоги сім’ї, материнству й дитинству. Держава це розуміє, але скрутний економічний стан, соціальна напруженість не дають фактичної змоги реалізувати такі програми, хоча певні кроки щодо цього робляться. В основу таких програм повинні закладатися загальносоціальні заходи.    Кабінет Міністрів України постановою № 479 від 6 травня 2001 р. затвердив Національний план дій щодо поліпшення становища жінок і сприяння провадженню тендерної рівності в суспільстві на 2001-2005 роки.    Ця постанова зазначає, що в галузях економіки зайнято понад 6,5 млн. жінок. Водночас серед безробітних частка жінок становить 60 %, серед звільнених — 62,6 %, а при прийнятті на роботу — 45 %. Рівень середньої заробітної плати жінок становить 73 % середньої заробітної плати чоловіків. Значних масштабів набрали проблеми насильства в сім'ї, торгівля й вивезення жінок за кордон з метою сексуальної експлуатації.    У згаданому Плані передбачений комплекс пріоритетних і першочергових заходів на 2001-2005 роки. Щодо поліпшення становища жінок, зокрема, передбачається реалізувати на всеукраїнському та регіональному рівнях такі програми: “Велика родина", “Моя власна справа", “Сільська жінка", “Жінки малих міст”.    Реалізація запланованих заходів сприятиме розв’язанню комплексу соціально-економічних проблем щодо становища жінок.    Як засвідчують соціологічні дослідження, більшість працюючих жінок, не заперечуючи проти емансипації як такої, погодилися б залишити роботу і присвятити себе сім’ї, якби мали для цього матеріальну можливість. Жінкам, які мають дітей, але бажають працювати, має бути надана можливість працювати скорочений робочий день без зниження заробітної платні. Матерям-одиначкам і багатодітним сім’ям необхідно подавати матеріальну допомогу у значно більших розмірах.    Потребує розробки концепція виховання дітей і особливо дівчат. В її основу повинна бути покладена моральність і порядність. Без оголошення рішучої боротьби з аморалізмом, пропагандою вседозволяючої сексуальності й насильства, які значною мірою панують нині в духовній сфері суспільства, не може бути й мови про нормальне виховання підростаючого покоління. У зазначеній концепції потрібний чіткий і розумний розподіл форм, методів і кінцевої мети виховання хлопчиків і дівчат. Властиві їм від природи особливості фізичної і психічної структури мають не нівелюватись, а повністю використовуватися для досягнення мети виховання. Можливо, доцільно повернутися до ідеї роздільного навчання у школі дітей різної статі.    Розвіювання образу повії як привабливого для жінки — важливе завдання засобів масової інформації, усіх, хто займається вихованням. Нині ж спостерігається відсторонений погляд на цю проблему, а подекуди відбувається приховане милування “найстародавнішою професією”. На поширення проституції націлені пропозиції, які закликають до її легалізації, завдяки якій держава буцімто отримуватиме надзвичайні доходи у вигляді податків. Суспільство повинно боротися з такими проявами. Треба позитивно оцінити встановлення в новому Кримінальному Кодексі України кримінальної відповідальності за систематичне зайняття проституцією.    Зауважимо, що Кабінет Міністрів України своєю постановою від 25 вересня 1999 р. № 1768 затвердив Програму запобігання торгівлі жінками і дітьми.    Необхідно рішуче змінити ставлення до боротьби із секс-бізнесом, який наживається на проституції. Нове кримінальне законодавство за прикладом багатьох країн світу створило систему норм, які передбачають відповідальність усіх, хто прямо чи опосередковано паразитує на проституції (ст. 301-303 КК України). Потрібно створити повноцінну службу у структурі карного розшуку міліції і перші кроки в цьому напрямі вже зроблені.    Гуманними є положення нового Кримінального Кодексу України про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей. У разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку (ч. 1 ст. 79 КК України).    Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку (ч. 1 ст. 83 КК України).    Безсумнівно, потребують теоретичної й практичної розробки методи групової та індивідуальної профілактичної роботи з жінками різного віку як тих, від кого можна очікувати вчинення злочину, так і тих, кого вже було засуджено і звільнено від відбування покарання.    Важливого значення набуває виховна робота із засудженими жінками до позбавлення і обмеження волі з метою зниження рецидиву. Потрібно впровадити комплексну систему психолого-педагогічного впливу на засуджених із застосуванням аутогенних тренувань, індивідуальних програм самовиховання, занять у споріднених групах, семінарів, бесід, вікторин, лекцій з правових та інших питань. Завдання цих заходів мають полягати в самопізнанні засуджених, їх умінні володіти власними емоціями, прагненні до вдосконалення, формуванні почуття впевненості у собі, створенні позитивних установок. Усе це сприятиме ресоціалізаціїї особи засудженої жінки, потягу до переосмислення власної особистості й шляху свого подальшого життя. А в основу всієї роботи мають бути покладені повага, чуйність і доброта.

72.Запобігання корисливим злочинам

До загальносоціальних заходів запобігання корисливим злочинам належать:    - правова пропаганда діяльності правоохоронних органів, засобів і способів самозахисту населення;    - розробка заходів для підвищення рівня матеріальної бази сирітських і соціально-реабілітаційних установ;    - забезпечення житлових і побутових умов багатодітних та малозабезпечених родин;    - створення спеціальних служб для дітей, що залишилися без засобів існування;    - розробка й реалізація заходів для забезпечення соціальної зайнятості підлітків і молоді, безробітних та безпритульних, біженців і переселенців, раніше засуджених та інших осіб, позбавлених постійних доходів і джерел до існування;    - створення центрів реабілітації осіб, які займаються бродяжництвом та жебракують;    - здійснення заходів щодо розвитку мережі установ соціальної допомоги особам, які опинилися без певного місця проживання та занять тощо.    Заходи спеціальної спрямованості:    -  створення економічних і правових умов, які виключають криміналізацію суспільства й усіх сфер господарської та фінансової діяльності, можливості проникнення кримінальних структур до виробничих і фінансових установ, різних інститутів влади;    - експертиза прийнятих рішень з фінансових і господарських питань із позицій економічної безпеки;    - проведення комплексних оперативно-розшукових заходів щодо запобігання всім видам розкрадань художніх, історичних та інших культурних цінностей і перевірка дотримання правил обліку, збереження, використання, вивозу за кордон та повернення культурних цінностей;    - протидія організованій злочинності через проведення операцій з виявлення та припинення злодійських сходок, діяльності злодіїв у законі, лідерів й активних учасників злочинних формувань;    - створення інформаційного банку даних фізичних і юридичних осіб, які проходять за оперативними матеріалами та кримінальними справами про факти розкрадання коштів з використанням підроблених платіжних документів;    - розробка заходів, які перешкоджають кримінальній діяльності організованих злочинних груп і корумпованих посадових осіб на підприємствах з видобутку й переробки нафти, газу, кольорових та рідкоземельних металів;    - розробка системи заходів щодо організації боротьби з незаконним використанням об'єктів інтелектуальної власності;    - розробка заходів виявлення фальшивих грошей, фінансових документів і цінних паперів, недопущення їх виготовлення й обігу;    - створення організаційної системи із захисту банків та інших фінансових і кредитних установ від проникнення злочинних капіталів або іншого впливу організованої злочинності;    - розширення кримінального професійного середовища (вдосконалення правової бази боротьби з професійною злочинністю, забезпечення невідворотності покарання, запобігання поширенню кримінальної ідеології та культури).