50. В.Петті та п.Буагільбер – засновники класичної політичної економії.

Концепція класичної школи формувалася поступово зусиллями низки вчених-натуралістів, філософів, державних діячів і підприємців з різних країн. Протягом більш ніж ста років, із другої поло вини XVII ст. до кінця XVIII ст. поступово відпрацьовувалися методологія і проблематика класичної школи.

Вільям Петті (1623-1687) - основоположник класичної політичної економії в Англії, який виклав свої економічні погляди у творах, опублікованих у 60-80-і рр. .. XVII ст ..

У роботах У. Петті, предметом вивчення економічної науки (політичної економії) є аналіз проблем сфери виробництва. Це зокрема очевидно з переконаності даного вченого в тому, що створення і примноження багатства відбувається нібито виключно в сфері матеріального виробництва, причому без будь-якої участі в цьому процесі торгівлі та торгового капіталу.

Його погляди мали перехідний характер від меркантилізму до класичної політекономії. Він пояснював такі економічні явища, як ціна товару, заробітна плата, ціна землі та інші. Петті розмежовував "природну ціну" товару (вартість, що визначається працею) і ринкову ціну. Їм були вперше сформульовані зачатки теорії трудової вартості. Прямим джерелом вартості він вважав тільки один вид праці - видобуток золота і срібла (тобто грошового матеріалу).

З теорією вартості у Петті безпосередньо пов'язано його вчення про заробітну плату та ренти. Він міркував так: товаром є не робоча сила, а праця, а зарплата - ціна праці, потрібно тільки визначити її величину.

Рента, на думку Петті, - це вартість врожаю (він залежить від якості ділянки) без урахування витрат виробництва, тобто створений працею надлишок вартості над заробітною платою. Прибуток Петті окремо не розглядає. Цікаво вчення Петті про ціну землі: продаж землі є продаж права на отримання ренти і повинна обчислюватися з сума річних рент (без позикового відсотка).

П'єр Буагільбер (1646-1714) - родоначальник класичної політичної економії у Франції. Як і засновник подібної школи економічної думки в Англії У. Петті, він не був професійним вченим - економістом.

П. Буагільбер, як У. Петті, протиставивши меркантилістами власне бачення суті багатства, прийшов до так званої концепції суспільного багатства, останнє, на його погляд, проявляє себе не в фізичній масі грошей, і у всьому різноманітті корисних благ і речей.

Таким чином, за Буагільбер, не примноження грошей, а, навпаки, зростання виробництва "їжі і одягу" являє собою головну задачу економічної науки. Як і У. Петті, предметом вивчення політичної економії Буагільбер вважає аналіз проблем сфери виробництва, визнаючи цю сферу найбільш значущою та пріоритетною в порівнянні зі сферою поводження.

51.Економічне вчення фізіократів.

Теоретико-методологічні особливості становлення та розвитку класичної! політичної економії у Франції знайшли відображення у працях групи французьких учених другої половини XVIII ст., які утворили першу наукову школу економічної думки — школу фізіократів (буквально — природовладдя, від гр. physis — природа, kratoa — влада). У назві школи відобразилась її центральна ідея — вивчення основ природного порядку в економіці.

Услід за П. Буагільбером фізіократи виступили з різкою критикою принципів меркантилізму та політики кольберизму, спрямованої на розвиток мануфактурного виробництва при повному ігноруванні інтересів сільськогосподарських виробників, які потерпали від збереження феодальних відносин на селі та протекціонізму.

Засновником та лідером нової школи був Франсуа Кене (1694—1774), який заклав підвалини учення фізіократів, сформулював його теоретичні засади та економічну програму. Ідеї Ф. Кене підтримували та розвивали: Віктор Рікеті Мірабо (1715—1789), П´єр Самюель Дюпон де Немур (1739—1817), Поль П´єр Мерсье де Ла Рів´ср (1720—1793), Венсан де Гурне (1712—1759), Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781) та інші.

Термін "фізіократи" з´явився не відразу. Французькі дослідники називали себе економістами і були першими, хто впровадив у широкий вжиток назву нової професії. Поняття "фізіократія" ввів Дюпон де Немур, щоб виразити суть створеної ним теорії. Пізніше саме воно стало назвою нової школи.

Джерелом багатства нації вони вважали не зовнішню торгівлю, а сільське господарство. Спростовуючи погляди меркантилістів на роль держави у забезпеченні активного торговельного балансу, Ф. Кене та його однодумці виступили з ідеєю еквівалентного обміну та обґрунтували концепцію економічного лібералізму, концентрованим вираженням якої став знаменитий принцип "laissez faire".

Теорія "природного порядку", пов´язана з визнанням об´єктивного та закономірного характеру розвитку ринкової економіки. Фізіократи вважали, що економічні закони мають природний характер, божественне походження і є зрозумілими для усіх. Основу природного порядку вони вбачали в економічній свободі та недоторканності приватної власності. У зв´язку з цим французькі дослідники стверджували, що будь-яке втручання у природний хід речей порушує "природний порядок", завдаючи шкоди суспільному відтворенню.

Вважається, що принцип економічного лібералізму, пов´язаний з ідеєю повної економічної свободи "laissez faire, laissez passer" ("лесе фер, лесе пасе", буквально: "хай все іде як іде"), першим сформулював представник школи фізіократів Венсан де Гурне, який у 1758 р. виступив з закликом до свободи підприємницької діяльності, невтручання держави в економічне життя та забезпечення недоторканності приватної власності. Гурне — автор кількох доповідних записок уряду Франції. Він ніколи не публікувався. Про його ідеї та роль у розвитку вчення фізіократів стало відомо після смерті французького дослідника, коли його друг А. Тюрго опублікував статтю "Похвальне слово Венсануде Гурне"(1759).

Концепція "чистого продукту". Під чистим продуктом фізіократи розуміли отриманий у землеробстві надлишок продукції, що перевищує витрати виробництва. Цей надлишок вважався унікальним даром природи, створеним землею завдяки природній родючій силі. На думку французьких дослідників, отримати цей дар можна лише у сільському господарстві. Відтак лише землеробська праця, пов´язана з реальним, фізичним приростом матерії, проголошувалась продуктивною, а джерелом суспільного багатства і процвітання нації вважалось сільське господарство. Всі інші галузі, на думку фізіократів, були корисними, але не продуктивними, оскільки в них відбувався не приріст чистого продукту, а лише зміна його форми або просторове переміщення. Єдиною формою чистого продукту проголошувалась рента.

Класовий поділ суспільства. Відповідно до концепції "чистого продукту" фізіократи вперше в історії економічної думки поділили суспільство на і класи, взявши за основу економічний критерій: участь великих соціальних 1 груп у створенні та розподілі суспільного багатства. Відтак вони виокремили 1 продуктивний (землероби) та непродуктивний (ремісники, торговці) класи І та клас землевласників. Очевидною істиною для французьких дослідників Щ було те, що продуктивною є лише праця, прикладена до землі. Тому І діяльність усіх не зайнятих землеробською працею вони трактували як "безплідну", таку, що не створює нового багатства і відіграє у суспільстві допоміжну, обслуговуючу роль.

Засновником нової наукової школи був відомий французький економіст XVIII ст. Франсуа Кене (1694—1774). Його економічні погляди знайшли відображення у славнозвісній "Економічній таблиці", яка вийшла друком у І 1758 p., а також у працях "Загальні принципи економічної політики держави" (1760), "Про торгівлю" (1760), "Аналіз економічної таблиці" (1766), "Діалог про ремісничу працю" (1766), "Зауваження стосовно грошового процента" (1766) та ін.

У своїх творах вчений:

Проголосив ідею "природного порядку" як "першого прояву фізичної

необхідності, яку неможливо ігнорувати"1. На думку вченого, "природний І порядок" визначає розвиток суспільства за об´єктивними законами, подібними до тих, які діють у природі. Ф. Кене зазначав, що ці закони мають божественне походження, "найбільш вигідні для людського роду і з точністю визначають природне право усіх людей, є вічними, незмінними і безумовно найкращими законами, які тільки можуть існувати".