- •Предмет історії економічних вчень – процес виникнення, розвитку системи економічних поглядів.
- •Економічна нерівність та політика соціального захисту населення.
- •Соціальна політика уряду.
- •Світова економіка. Міжнародний поділ праці.
- •Теорії міжнародної торгівлі. Теорія а. Сміта та д. Рікардо
- •Зовнішня торгівля, її чинники та показники.
- •Теорія Гекшера –Оліна.
- •Концепція Майкла Портера.
- •Зовнішньоекономічна політика, її інструменти.
- •Причини та наслідки впровадження ввізного та вивізного мита.
- •Економічні наслідки запровадження квоти.
- •Економічне зростання, поняття та значення, чинники економічного зростання.
- •Неокласична модель економічного зростання Солоу.
- •Загальна характеристика економічної думки Стародавнього Сходу. Закони Хаммурапі, трактати "Артхашастра" та "Гуань Цзи".
- •Економічна думка Стародавньої Греції (Ксенофонт, Платон, Арістотель).
- •Економічна думка Стародавнього Риму (Катон Старший, Варрон, Колумелла). Аграрні реформи Тіберія та Гая Гракхів.
- •Економічна думка Середньовіччя (ф.Аквінський, н.Орем).
- •Історія економічної думки України часів середньовіччя.
- •Меркантилізм: його основні положення, етапи розвитку та представники.
- •Теорія грошового балансу раннього меркантилізму. В.Стаффорд, г.Скаруффі.
- •Теорія торгового балансу пізнього меркантилізму. Т.Мен, а. Де Монкретьєн.
- •Класична школа політичної економії: умови формування та загальна характеристика.
- •50. В.Петті та п.Буагільбер – засновники класичної політичної економії.
- •51.Економічне вчення фізіократів.
- •52. Економічна система а.Сміта.
- •53. Економічне вчення д.Рікардо
- •54. Економічні теорії ж.Б.Сея.
- •55. Економічні ідеї Дж.Мілля.
- •56. Критичний напрям політичної економії. Економічні погляди
- •58.Економічна концепція т.Мальтуса.
- •59. Теоретичні джерела західноєвропейського утопічного соціалізму
- •60. Утопічний соціалізм Сен-Сімона, Фур'є, Оуена.
- •61. Зародження марксистської економічної теорії в 40-50-х рр. Хіх ст.
- •62.Теоретичні проблеми "Капіталу" к.Маркса.
- •63.Розвиток в.І.Леніним марксистського економічного вчення. Марксизм і сучасність.
- •64.Маржиналізм як переосмислення цінностей класичної політекономії.
- •65. Австрійська школа граничної корисності.
- •66. Становлення неокласичної традиції в економічний теорії. Кембріджська школа.
- •67. Американська школа неокласики.
- •68.Шведська (стокгольмська) школа неокласики.
- •69. Математична школа в політичній економії.
- •70. Теоретична система та економічна програма Дж.М.Кейнса.
- •71. Неокейнсіанські теорії економічного зростання
- •72. Посткейнсіанство.
- •73. Еволюція неокласичних ідей у хх ст.
- •74. Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання.
- •75.Неолібералізм: основні положення та школи.
- •76.Виникнення монетаризму. М.Фрідмен.
- •78. Неокласичний синтез. П.Самуельсон.
- •79.Ранній інституціоналізм.
- •80. Неоінституціоналізм.
- •81. Теорії трансформації капіталу.
- •82. Теорії "індустріального суспільства".
- •83. Концепції футурології.
75.Неолібералізм: основні положення та школи.
Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб’єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв’язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.
Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них відомішими є лондонська (Ф. Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард), паризька (М. Алле).
Аналіз теорій, що були сформульовані неолібералами, треба починати з визначення відмітних засадничих ознак цих теорій.
Такою ознакою, є передовсім те, що неоліберали заперечують втручання держави в економічні механізми саморегулювання. Вони вважають, що роль держави полягає у створенні умов для вільної дії цих механізмів, в їхній охороні, а також в участі в перерозподілі суспільних доходів. Але найважливішою з ознак неолібералізму є те, що прихильники цієї течії, виходячи за межі неокласицизму, уважають за можливе свідомо, спираючись на цивілізаційні особливості розвитку суспільств, створювати умови, які забезпечать моделювання бажаного економічного і соціального ладу, тобто вони вбачають завдання економічної науки в моделюванні раціональної економічної та соціальної політики держави.
Слід іще раз акцентувати увагу на тому, що саме неоліберали фактично використовують подвійну методологію: для формулювання основ економічного ладу користуються неокласичним методом, але, водночас, уважаючи, що суспільне середовище суттєво впливає на взаємовідносини між економічною і соціальною сферою, застосовують історичний метод для визначення конкретних форм цих взаємовідносин. Згадаємо, що відповідно до цього методу моделювання суспільств відбувається на підставі знань про особливості їхнього історичного розвитку. Саме тому існує кілька неоліберальних моделей, які конструювалися з урахуванням таких національних особливостей і прийнятні лише для певних країн.
Усі ці моделі мають свою теоретичну базу, репрезентовану певними економічними школами неолібералізму, на чолі яких стояли автори відомих доктрин. З їхніми засадничими положеннями можна ознайомитись, прочитавши першоджерела та додаткову літературу, рекомендовану для проведення семінарських занять.
У підручнику розглянуто теорії лондонської, чиказької, фрейбурзької і паризької шкіл неолібералізму.
Аналіз моделей рекомендується здійснювати за такою схемою: спочатку визначити теоретичну основу моделі (методологію дослідження, її вияви та наслідки застосування); визначити принципи та складові функціонування економіки (на якій формі власності її побудовано, як забезпечується її конкурентність); з’ясувати роль держави за цією теорією (об’єкти, форми, напрямки та межі втручання); простежити способи й наслідки практичного втілення теоретичної моделі.