63. Право на свободу пересування поняття зміст обмеження. Право на свободу об єднання та мирні зібрання

1. Фізична особа має право на свободу пересування. 2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. 3. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. 4. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. 5. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом. 6. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.

1. Гарантоване цією статтею право на свободу пересування означає можливість фізичної особи вільно пересуватись по території України (після 14 років), вільно виїхати за її межі і безперешкодно повернутись до України (після 16 років), а також вільно визначати місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування. 2. Правом на вільне пересування по території України наділена фізична особа, яка досягла 14 років. Фізична особа, яка не досягла 14 років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. При цьому існуючий донедавна інститут прописки громадян, який був визнаний таким, що не відповідає Конституції, на сьогодні фактично скасовано, запровадженно нову форму — реєстрацію фізичних осіб Право на вільне пересування по території України може бути обмежене шляхом встановлення законом окремим особливих правил доступу на окремі території, якщо цього потребують Інтереси державної безпеки (наприклад, заклади пенітенціарної системи), охорони громадського порядку (наприклад, оголошення воєнного чи надзвичайного стану), життя та здоров'я людей (наприклад, епідемії, епізоотії). 3. Правом на вільний самостійний виїзд за межі України має фізична особа, яка досягла 16 років. Фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Правом на безперешкодне повернення до України наділені фізичні особи, які є громадянином України. Безперешкодне повернення означає, що ні за яких підстав громадянин України не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну (ст. 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України"). При цьому фізичні особи, які реалізують це право, повинні мати при собі відповідні документи (паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка), порядок оформлення яких регламентується чинним законодавством. Право на вільний самостійний виїзд за межі України може бути обмежений у разі виникнення в будь-якій іноземній державі надзвичайної ситуації, що унеможливлює створення в ній умов для безпеки громадян України. У цьому випадку Кабінет Міністрів України приймає рішення про особливий порядок виїзду громадян України до цієї держави. Рішення та інформація про це доводяться до відома громадян, які мають намір виїхати до даної держави. Однак це рішення не є забороною для виїзду, а здійснюється з метою попередити про неможливість з боку України забезпечити громадянину необхідну безпеку у зв'язку з виникненням надзвичайної ситуації (ст. 10 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України"). Окрім цього, право на вільний виїзд за межі України може бути також обмежене у випадку, коли виїзд з України здійснює фізична особа, яка обізнана з відомостями, що становлять державну таємницю. 4. Гарантією здійснення права на вільне пересування є також заборона видворення з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом.

Право на свободу об'єднань і на мирні зібрання

Право на свободу об'єднань і на мирні зібранняозна­чає, що фізичні особи мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Законом, стату­тами об'єднань громадян можуть встановлюватися вимоги до особи, згідно з якими вона може бути засновником цього об'єднання або його членом. Належність чи неналежність особи до об'єднання не є підставою обмеження її прав, на­дання їй пільг чи переваг.

Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Органи дер­жавної влади можуть заборонити або припинити проведен­ня зібрань, якщо вони порушують громадський порядок» Створюють загрозу життю та здоров'ю їх учасників та інших осіб, відповідно до закону.

64 - За загальним правилом захист особистих немайнових прав

фізичних осіб здійснюється загальними способами захисту цивільних прав, встановлених у Гл. 3 ЦК України.

• З цього правила є винятки :

1. окремі способи захисту цивільних прав не можуть застосовуватися (наприклад, примусове виконання обов’язку в натурі);

2. можуть застосовуватися інші способи захисту, не передбачені у Гл. 3 ЦК.

Відповідно до ч.2 ст. 275 ЦК України захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншими способами відповідно до :

- змісту цього права;

- способу його порушення;

- наслідків, що їх спричинило це порушення.

- Як не встановлено вичерпного переліку особистих немайнових

прав фізичної особи, так і не встановлено вичерпного переліку способів їх захисту.

- До інших способів захисту, зокрема, належать :

1) поновлення порушенного особистого немайнового права;

2) спростування недостовірної інформації;

3) заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права;

4) тощо.

- Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо недостовірна інформація поширена в засобі масової інформації, то її поширювачем вважається відповідний орган масової інформації (редакція, агенство, інший орган, що здійснив випуск інформації), а також автор інформації.

- У ст. 277 ЦК України встановлено презумпцію „недостовірності інформації”. Відповідно до ч. 3 вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною.

- (ч.6 ст. 277 ЦК) Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її порушила.

- Спростування інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

- Фізична особа, особисте немайнове право якої порушено

поширенням недостовірної інформації, крім спростування такої інформації, має право на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди.

• Разом з тим, відповідно до ст. 17 Закону України „Про державну

підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23.09.1997 р. у разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити компенсацію моральної шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації.

Умислом є таке ставлення до поширення інформації, коли журналіст чи службова особа засобу масової інформації усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки.

Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

65 - Стаття 307. Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок

1. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за П згодою. Згода особи на знімання П на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. 2. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, в якій це стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою. 3. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

1. Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомки, який передбачено даною статтею, є суттєвою гарантією реалізації багатьох особистих немайнових прав: права на індивідуальність (ст. 300 ЦК), права на особисте життя (ст. ЗОЇ ЦК), права на повагу до гідності та честі (ст. 297 ЦК), права на недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК) тощо. Під поняттям "фото-, кіно-, теле- чи відеозйомка" слід розуміти процес фіксації фактів на відповідний фото-, кіно-, теле- чи відеоносій. Оскільки процес відповідної зйомки може суттєво порушувати певні особисті немайнові права фізичної особи, то законодавець визначає, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода фізичної особи може виражатись як у письмовій, так і в усній формі залежно від обставин, за яких провадиться відповідна зйомка. В окремих випадках згода особи на зйомку презумується, тобто фізична особа вважається такою, що погодилась на зйомку, аж поки вона не висловить своє заперечення щодо цього. До таких випадків презумпції згоди на знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку належать зйомки, які проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. У випадку, коли фізична особа заперечила щодо її фіксації на відповідну плівку, то зйомка повинна бути припинена, а моменти з її участю вилучені. І при цьому зовсім не важливо, чи ця зйомка проводилась відкрито, чи методом "прихованої камери". Але окрім випадків заборони зйомки, законодавець також надає фізичній особі можливість захисту і у випадку, коли вона попередньо погодилась на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку. У цьому випадку, фізична особа має право вимагати припинення її публічного показу в тій частині, в якій це стосується її особистого життя. Це означає, що наприклад, коли відзнятий цикл передач про відому людину, в одній з яких она поширила інформацію, що стосується її особистого життя, а потім передумала щодо оприлюднення цієї інформації, то вона вправі вимагати від відповідної телерадіокомпанії вилучення даної частини інтерв'ю з даного циклу. Аналогічно, коли фотомитець здійснив цілу серію знімків і створив виставку, то будь-яка особа, яка вважає, що та чи інша фотографія з її зображенням якимось чином порушує її право на особисте життя, то вона вправі вимагати вилучення цієї фотографії з виставки. Зрозуміло, що процес демонтажу відзнятого матеріалу чи виставки є доволі тривалим та трудомістким процесом, і тому особи, які проводили відповідні зйомки за попереднім погодженням з фізичною особою мають повне право вимагати від останньої відшкодування всіх витрат, що пов'язані з демонтажем виставки чи запису. До переліку даних витрат слід відносити як реальні збитки, так і упущений дохід, а також моральну шкоду. 2. Право на проведення фото-, кіно-, теле- чи відеозйомок виключно за згодою особи в окремих випадках, що прямо передбачені в законі, може бути обмежене. Так, наприклад, оперативні підрозділи для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності передбачених ст. 6 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" підстав мають право здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно-і відеозйомки (п. 11 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність").

Стаття 308. Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах

1. Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті — за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 ЦК. Згода, яку дала фізична особа, зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана особами, визначеними частиною четвертою статті 303 цьог.о Кодексу. Витрати особи, яка здійснювала публічний показ, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору, відшкодовуються цими особами. 2. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Фізична особа, яка позувала авторові фотографії, іншого художнього твору за плату, а після її смерті — її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору за умови відшкодування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків. 3. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб. 1. Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та інших художніх; творах, як і способи захисту фізичної особи, що передбачені ст. 307 ЦК, також спрямована на повний, всебічний та своєчасний захист різноманітних особистих немайнових прав фізичної особи. Однак відмінність між цими видами охорони інтересів полягає, насамперед, у тому, що в осіб, які здійснюють фіксацію зображення фізичної особи, різний рівень творчого підходу до цього процесу. Якщо у випадках, які передбачені у ст. 307 ЦК, ми маємо справу з механічним відтворенням зображення фізичної особи, то у випадку, що передбачений коментованою статтею, рівень фіксації має вже творчий підхід. Так, наприклад, і в першому і в другому випадку фіксація зображення фізичної особи може здійснюватися на фотоплівку. Але в останньому випадку ми маємо справу не з механічним фотовідтворенням об'єктивної реальності, а з певним творчим підходом до цього процесу (художнє фотографування, ретуш, комп'ютерна обробка фотографій тощо). Тобто ми маємо справу з художнім твором, що суттєво впливає на рівень трудомісткоскі цієї роботи. 2. Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях, інших художніх творах, наприклад, картинах, скульптурах, воскових фігурах, чеканках, різьбленнях, вишивках, іконах тощо, здійснюється шляхом заборони публічного показу, відтворення та розповсюдження без волі на те цієї особи. При цьому охорона Інтересів особи за даною статтею презюмує не стільки згоду на зображення фізичної особи на цих художніх творах, скільки дозвіл на публічне поширення цього твору. У випадку смерті фізичної особи згоду на такий публічний показ, відтворення та розповсюдження художнього твору можуть дати діти, вдова (вдівець), а якщо їх немає, — батьки, брати та сестри померлого. Згода зазначених осіб має вирішальне значення також і у випадку, коли померла особа за життя дала свою згоду на публічний показ, відтворення чи розповсюдження цього художнього твору. Так вказані особи мають право, відшкодувавши витрати особи, яка здійснювала публічний показ, відтворення чи розповсюдження художнього твору, відкликати попередню згоду померлого. 3. По-іншому законодавець вирішує питання, коли фізична особа позувала авторові за плату, наприклад, натурщик. У цьому випадку художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без згоди зображеної фізичної особи. Однак і в цьому випадку фізична особа, яка позувала авторові фотографії, іншого художнього твору за плату, а після її смерті — її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження художнього твору за умови відшкодування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків. 4. Обмеженням цього права є передбачена в п. З коментованої статті можливість розповсюдження фотографія без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів (наприклад, служба розшуку загублених дітей) або інтересів інших осіб (наприклад, оголошення про розшук небезпечного рецидивіста).

66 – лучше, чем в лекции, не нашел

67 - Право власності — це основне речове право фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Інститут права власності є важливим інститутом цивільного права. Крім Конституції України, норми інституту права власності містить ЦК України, Закон України «Про власність», а також деякі інші законодавчі акти. Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Прийнято розрізняти право власності в об’єктивному та суб’єктивному значенні. Право власності в об’єктивному значенні — це сукупність правових норм, що регулюють відносини власності і є юридичною підставою для реалізації права власності у суб’єктивному значенні. Право власності у суб’єктивному значенні — це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися річчю за власним розсудом.

Отже, зміст права власності у суб’єктивному значенні складається з трьох правомочностей власника, а саме: — право володіння (можливість фактично тримати річ та фізично впливати на річ) — право користування (можливість отримувати споживчі властивості речі); — право розпорядження (можливість визначати фактичну та юридичну долю речі). На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Характерні ознаки права власності як суб’єктивного права:

• Його зміст охоплює три правомочності;

• Суб’єктом права власності може бути будь-який суб’єкт права;

• Об’єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально-визначена річ. Родові речі можуть бути об'єктом права власності за умови їхньої індивідуалізації;

• Своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму інтересі.

68 - Стаття 318. Суб'єкти права власності