Тема 2. Вибір контрагентів на зовнішньому ринку.

2.1. Класифікація контрагентів на зовнішньому ринку.

Кожна зовнішньоторговельна операція починається з вибору іноземного партнера – контрагента.

Партнерів, що діють на світовому ринку, залежно від цілей та характеру діяльності можна поділити на чотири категорії: фірми, спілки підприємців, державні органи, міжнародні економічні організації (зокрема, системи ООН).

Величезна частина міжнародних комерційних операцій здійснюється фірмами (підприємствами).

Фірма – це відокремлена в процесі спільного розподілу праці одиниця господарської діяльності сучасного капіталістичного господарства, зареєстрована у відповідній правовій формі.

Фірми класифікуються за наступними критеріями:

1. Класифікація за видами господарської діяльності і характером операцій, що здійснюються.

• Промислові компанії – це одна з самих багато численних груп. Мають в основі діяльності виробництво товарів. В результаті великої концентрації і інтернаціоналізації виробництво знаходиться в руках фірм – гігантів, що панують у виробництві, комерційному експорті, торгівлі ліцензіями, і патентами, наданні технічних послуг. Ведуча роль належить промислово розвинутим країнам в галузях автомобілебудування, авіа космічної, машинобудування, електротехнічної, електронної і приборобудівній. В промисловості багатьох розвинутих країн, а також в країнах, що розвиваються, велике місце належить нафтогазовим, горноздобуттєвим, хімічним, лісозаготовчим фірмам, а також фірмам, що діють в галузях переробки. В багатьох країнах з високо розвинутою ринковою економікою вагоме місце займають сільськогосподарські і агропромислові компанії, які здійснюють переробку і збут основних видів селянських господарств, а також фірми легкої і харчової промисловості.

• Торговельні фірми займаються операціями купівлі – продажу і можуть входити в систему збуту крупних промислових компаній, або існують незалежно юридично. Це різноманітні оптові та роздрібні торговельні, торгово – посередницькі, експортні, імпортні, експортно – і імпортні фірми, а також купівельно – збутові і збутові дочірні компанії промислових та інших неторгових фірм.

• Транспортні фірми здійснюють міжнародні перевезення вантажів і пасажирів. Це автотранспортні, авіаційні, залізничні, трубопровідні, суднохідні, транспортно – експедиторські, товарно – складські. Це також телекомунікаційні фірми (телефонні та інші спеціалізовані фірми у галузі зв’язку).

• Будівельні, інженерно – будівельні і інженерно – консультаційні фірми і компанії. Це підрядні фірми з проектування і спорудження житлових, адміністративних будівель, промислових підприємств, залізничних та шосейних доріг та ін.

• Банківські, страхові, фінансово – інвестиційні компанії, а також фірми, що здійснюють операції з цінними паперами і нерухомістю.

• Лізингові, хайрінгові і рентингові фірми спеціалізуються на здачу в оренду машин, різних видів устаткування, товарів тривалого використання.

• Науково – дослідницькі і інноваційні (венчурні чи ризикові) фірми. А також фірми, що здійснюють інформаційні, консультаційні послуги.

• Фірми, що діють у готельному бізнесі, комунальному господарстві, а також з організації дозвілля, харчування, відпочинку, спорту, туризму.

2. Класифікація за характером власності.

Відрізняють фірми державні, державно – власні, власні, кооперативні.

• Державні підприємства часто виступають контрагентами на міжнародному ринку. Їх правова форма – акціонерне товариство чи товариство з обмеженою відповідальністю. Це можуть бути як чисто державні, так і змішані державно – власні підприємства. В чисто державних весь акціонерний капітал належить державі. В державно – власних компаніях держава в особі якогось міністерства чи держательної компанії може володіти значною частиною пакету акцій (більше 50 %) і тоді воно здійснює контроль за діяльністю підприємства.

• Власні фірми можуть існувати або як незалежні компанії, або в складі монополістичних об’єднань, що здійснюють контроль за значною частиною виробництва даної галузі.

Існують типи монополістичних об’єднань, які відрізняються залежно від мети об’єднання , ступеню самостійності структурних одиниць:

а) картель – учасники, зберігаючи виробничу і комерційну самостійність, домовляються про ціни, розподіл ринку, обмін патентами, ліцензіями. Наприклад, Міжнародний електротехнічний картель ( члени – 55 компаній з 11 – ти країн). Картельні згоди мають закритий характер;

б) сіндікат – учасники самостійні у виробництві; але не самостійні у реалізації продукції; мета – обмеження конкуренції ( часто – в металургії, хімічної промисловості );

в) концерн – об’єднання самостійних підприємств, пов’язаних системою участі, патентно – ліцензійних угод, фінансування, виробничого співробітництва. Вони залишаються юридичними особами, однак контролюються головною компанією. Відрізняються «вертикальні» концерни – об’єднання підприємств різних галузей взаємопов’язаним виробничим процесом; в «горизонтальних» концернах об’єднуються підприємства галузей, не пов’язаних чи мало пов’язаних між собою;

г) консорціум – тимчасовий господарський союз незалежних фірм чи установ, мета якого – отримати крупне замовлення на будівництво виробничих об’єктів, поставку та монтаж обладнання. Відповідальність перед замовниками солідарна;

д) трест - об’єднання різноманітних підприємств в єдиний виробничий комплекс; при цьому самостійність підприємств не залишається, а керівництво здійснюється головною компанією;

е) пул – об’єднання підприємств, прибутки від діяльності яких розподіляються головним фондом між учасниками у встановленій пропорції;

з) фінансова група – об’єднання юридично і господарсько самостійних підприємств різних галузей, в голові якого знаходиться один чи декілька банків, що розпоряджуються всіма фінансами і координують всі сфери діяльності. Однак фірми самостійно укладають міжнародні комерційні доходи. На відміну від інших об’єднань фінансова група відрізняється меншим ступенем організаційного оформлення.

Крім монополій, що панують у господарстві розвинутих країн, в кожній з них на ринку діють тисячі незалежних власних фірм у розвинутих галузях. Часто вони перетворюються у підприємства, що працюють на крупні компанії ( виготовлення деталей, вузлів, напівфабрикатів та ін.), які, в свою чергу, надають підтримку коштами, постачанням сировини, устаткування, продажем ліцензій. Таким чином, малі та середні незалежні фірми координують свою економічну політику з напрямком політики монополій.

Іноді поза монополістичних об’єднань залишаються відносно великі підприємства, що зберігають свободу дій на ринку і конкурують з монополіями. Такі фірми відомі під назвою «аутсайдерів».

• Кооперативні фірми (спілки) – це паєві об’єднання споживачів, ферм кров чи малих виробників з метою здійснення господарської діяльності, що переслідує комерційні цілі. Існують національні кооперативи, регіональні кооперативні торговельні – купівельні і асоціації кооперативів різних країн. Найбільш великі здійснюють широкомасштабні експортно – імпортні операції, мають своє виробництво і виступають покупцями сировини на світовому ринку.

3) Класифікація фірм за належністю капіталу і контролю.

Ця класифікація відрізняє наступні види підприємств (фірм):

• Національні – капітал належить підприємцям своєї країни; національна належність визначається також місце розташуванням та реєстрацією основного товариства.

• Іноземні – капітал належить іноземним підприємцям. Фірма створюється у формі філіалів, дочірніх чи асоційованих компаній іноземних головних підприємств і реєструється в країні розташування. Організація і діяльність таких фірм визначається законодавством кожної країни.

Створення іноземних фірм здійснюється або шляхом реєстрації нового акціонерного товариства, або купівлі контрольного пакету акцій місцевих фірм, що веде до зміни національного контролю.

Щодо існування іноземних фірм на території певних держав, необхідно визначити наступні поняття:

а) філія не має юридичної самостійності, не має вести справи від свого ім’я; діє за інструкцією материнської компанії і не має свободи дій на зовнішньому ринку;

б) дочірня компанія володіє юридичною самостійністю, працює на ринку від свого ім’я, та за свій рахунок, підписує контракти з покупцями та несе відповідальність за їхнє виконання; материнська компанія не відповідальна за виконання обов’язків. Але стратегічний напрямок, тобто мета діяльності головної компанії на даному ринку, має бути досягнута.

• Змішані за капіталом – це фірми, капітал яких належить підприємцям двох чи декількох країн. Здійснюється зливання активів, що об’єднуються , та випуск нових акцій, обмін акціями, створення спільних підприємств, придбання іноземною компанією частку пакету акцій, що не дають права на контроль. Це може бути асоційована компанія юридично та господарчо самостійна, яка проводить свою політику на ринку. Можна визначити, що йдеться про залучення портфельних інвестицій у дану країну.

4) Класифікація за правовим станом.

Знання правового стану фірми надає відповіді на наступні запитання:

а) хто та в якому розмірі несе відповідальність за обов’язками фірми;

б) хто платить по борговим обов’язкам у випадку її банкрутства;

в) хто має право укладати контракти від ім’я фірми ( якщо її представник перевищив свої повноваження, то фірма має право відмовитися від виконання своїх обов’язків щодо даної угоди );

г) хто володіє рішенням питань, що пов’язані з підписанням контракту.

Правова форма визначає відповідальність та повноваження учасників, форми звітності, порядок оподаткування отриманого прибутку, структуру органів управління, порядок ліквідації фірми та інші аспекти, що пов’язані з діловими відносинами партнерів.

Відповідно норм громадянського і торгового права окремих країн правові форми кожної з країн мають свої особливості. Однак можна відокремити основні види правових форм, що відповідають поняттю «об’єднання підприємців»

• Повне товариство – це об’єднання двох чи більше осіб для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, учасники якого ( компаньйони ) особисто приймають участь у справах товариства, при цьому кожний несе повну відповідальність за зобов’язаннями товариства не тільки своїм внеском, а й всім своїм майном. Збитки та прибутки розподіляються між учасниками пропорційно частці кожного з них в загальному майні товариства. Воно не зобов’язано публічної звітності про результати господарської та фінансової діяльності. Справи товариства ведуть всі його члени і всі мають право представництва при укладанні угод. Ця правова форма не має широкого розповсюдження і використовується тільки для малих та середніх підприємств.

• Командитне товариство – це об’єднання двох чи декількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, в якому одні з учасників (повні товариши ) несуть відповідальність по справам підприємства своїм внеском та всім своїм майном, а інші (командисти) відповідають тільки своїм внеском. Представниками такого товариства, що можуть укладати угоди від свого ім’я є тільки повні товариші. Воно не зобов’язано публічної звітності.

• Товариство з обмеженою відповідальністю – це форма об’єднання капіталів. Учасники товариства відповідні по зобов’язанням товариства тільки своїм внеском і не відповідні своїм майном. Капітал товариства складається з часток участі – паїв, які дають право володарям на участь в загальних зборах пайщиків . на отримання дивідендів і частки майна фірми при її ліквідації. Управління справами товариства і укладання угод від ім’я товариства здійснюють один чи декілька розпоряджувачів , які можуть бути членами товариства, а можуть і не бути ними. Товариство з обмеженою відповідальністю не зобов’язано публічної звітності, а також - публікувати свій статут, дані про баланс, зміни розміру капіталу та складу директорів.

• Акціонерне товариство – це об’єднання капіталів, що створено шляхом випуску акцій, які є документом на пред’явника, котируються на ринку цінних паперів, вільно переходять від однієї особи до іншої. Відповідальність акціонерів по зобов’язанням товариства обмежується тільки сумою, що сплачена за акції. По зобов’язанням товариства своїм майном відповідає тільки само товариство. Керівництво всією поточною діяльністю акціонерного товариства та виступ від його ім’я при укладанні угод доручається одному чи декільком директорам, що входять в правління фірми. Акціонерне товариство зобов’язано публікувати річні звіти про свою діяльність по закінченню кожного фінансового року. Статут акціонерного товариства визначає максимальну суму, на яку можуть бути випущені акції.

Перелічені правові форми мають найбільше розповсюдження у країнах Європи, але, наприклад, у Великій Британії існує специфіка: тут відрізняють два види об’єднань : товариства (об’єднання осіб) і компанії (об’єднання капіталів).

В США також відрізняють два види об’єднань: товариства і корпорації ( об’єднання капіталів).

Крім об’єднань підприємств контрагентами на зовнішньому ринку можуть бути індивідуальні підприємці – фізичні особи, що здійснюють різноманітні господарські операції в різних сферах діяльності ( виробничій, торговій, транспортній, банківській, біржовій та ін.).

Індивідуальні підприємці укладають комерційні угоди від свого ім’я і несуть повну відповідальність по зобов’язанням всім своїм майном. Службовці, що працюють за майном, не є індивідуальними підприємцями.

Відповідно до законодавства підприємці реєструються в торговому реєстрі, отримують дозвіл (патент) на проведення підприємницької діяльності.

Індивідуальній підприємець не належить публічній звітності і не є юридичною особою. Індивідуальні підприємець не займають домінуючих позицій, які належать об’єднанням підприємців.

Наступна категорія контрагентів на зовнішньому ринку – це спілки підприємців. Вони відрізняються від фірм тим, що метою їхньої діяльності не є отримання прибутку, а представлення інтересів груп підприємців в урядових органах і підтримка власних підприємців в поширенні експорту. Офіційна мета спілок – розробка та узгодження визначених загально галузевих сфер діяльності: консультації, підготовка кадрів, ведення галузевої статистики та ін. , тобто формально не переслідують цілі впливати на ринки та ціни, однак, на справді виконують функції картелів. Відрізняють спілки галузеві та по роду діяльності:

Державні органи (міністерства та відомства) і установи відносяться до третьої категорії контрагентів на світовому ринку. Вони відрізняються від державних фірм тим, що не переслідують комерційні цілі. У комерційних операціях приймають участь виключно ті державні органи, що мають спеціальне погодження уряду ( як правило діють в країнах що розвиваються).

Міжнародні організації – це четверта категорія контрагентів на світовому ринку. Це крупні покупці товарів та послуг. До них належать організації системи ООН ( ЮНІДО, ЮНІСЕФ, ПРООН, ЮНЕСКО, ЮНКТАД та ін. ). Деякі зі спеціалізованих спеціалізацій виконують проекти на основі субпідрядів, тобто комерційних контрактів, що укладаються зі спеціалізованими інженерінговими фірмами на весь комплекс послуг, що надаються при будівництві «під ключ».