2. Точність слововживання як ознака мови науки

До мови наукової літератури ставлять особливо суворі вимоги в дотриманні норм, що сприяє посиленню логізації викладу. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, науковий твір насичений абстрактною лексикою. Загальновживані слова використовують тут, як правило, лише в одному з їхніх значень. Особливу увагу слід приділяти вживанню синонімів.

Українська мова багата на синоніми. Синонімічне багатство є одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову. Уміле використання близьких за значенням слів дає змогу розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Проте не всі мовці як належить використовують цю лексичну особливість української мови.

Добираючи слово із синонімічного ряду для досягнення точності висловлювання, слід враховувати:

• семантичні відмінності та характер сполучуваності;

• стильову належність (нейтральне чи стилістично марковане);

• емоційно-експресивне забарвлення (піднесене – знижене, інтимне – офіційне, урочисте – жартівливе);

• активність уживання в словниковому складі.

Напр., слова із синонімічного ряду вада, хиба, дефект, недолік, ґандж не завжди можуть бути взаємозамінними. Слово дефект широко використовується для позначення різних фізичних вад людського організму: дефект вимови, приховані генетичні дефекти. Слово дефект здебільшого позначає такі вади, хиби, які можна побачити або фізично відчути на конкретному предметі. Усталеними є вислови дефект розуму, дефект психіки. Так само відзначаються усталеністю вислови фізичні вади, психічні вади.

Слово недолік може вживатися як синонім до слова дефект: недолік мови – дефект мови. Але семантика слова недолік – ширша. Воно позначає недогляди, помилки у якій-небудь справі, роботі, діяльності окремої людини або організації. Щодо людини, та її характеру, перевагу треба надавати синонімам вада, ґандж.

Отже, слово дефект позначає переважно відчутні, видимі недоліки конкретних предметів. Коли йдеться про конкретний предмет, то для характеристики його зіпсованості, пошкодження вживається слово дефект, а недолік указує на негативну ознаку, якість чого-небудь: дефект агрегату, але недоліки виховання.

Основна сфера функціонування книжного слова дефект – спеціальна література, наукова термінологія.

Українська фразеологія

1. Фразеологія як розділ науки про мову

Фразеологія (гр. phrases – зворот, вислів і logos – поняття, вчення) – розділ науки про мову, що вивчає усталені мовні звороти. Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологією називають також сукупність усталених зворотів певної мови. Фразеологія кожної мови – це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії й сподівання. Так, в усталених зворотах пропав, як швед під Полтавою; висипався хміль із міха та й наробив ляхам лиха звучить відгомін боротьби з чужинцями. У сталих словах казав пан кожух дам, та слово його тепле; богу слава, а попові дай сала – ненависть і зневага до гнобителів, а історія виникнення усталених словосполучень перемивати кісточки, сім п’ятниць на тиждень, ні пуха ні пера та інші піднімає завісу над звичаями, віруваннями, обрядами наших предків. Тому-то фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів.

Фразеологізмом називається особлива одиниця мови, що складається з двох або більшої кількості роздільно оформлених компонентів і характеризується відтворюваністю, цілісністю значення, стійкістю лексичного складу та граматичної будови. Напр.: взяти бика за роги (рішуче діяти), пекти раків (червоніти), собаку з'їсти (набути досвіду) тощо.

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні зі словами, словосполученнями і реченнями, а з іншого – відрізняються від них.

Як і слова, фразеологізми:

1) не створюються у мовленні подібно до вільних словосполучень, а відтворюються з постійним складом компонентів, як правило, позиційно закріплених у певній послідовності;

2) відзначаються стійкістю складу і сталістю структури;

3) часто позначають одне поняття і вступають у синонімічні зв’язки з словами;

4) виконують ту ж функцію, що й слова.

Наприклад: накивати п’ятами – втекти; пасти задніх – відставати.

На відміну від слів, фразеологізми:

1) складаються із самостійних одиниць мови – слів, які найчастіше функціонують окремо та мають відповідні форми;

2) відрізняються більшою точністю значення, яке частіше, ніж у словах, супроводжується образною характеристикою.

Наприклад: пройти вогонь і воду; чужими руками жар загрібати.

Одна з найважливіших значеннєвих ознак фразеологізмів – специфічні вторинні номінації, сформовані внаслідок переосмислення первинних значень компонентів, що належать до їх складу.

Обов’язкова умова функціонування будь-якого фразеологізму – кілька- компонентний склад, розчленована структура.