2. Класифікація фразеологізмів

Найбільшого поширення набула класифікація фразеологізмів, запропонована В.В.Виноградовим. В основу цієї класифікації покладено ступінь значеннєвої мотивації відповідних одиниць виділюваними у їх складі компонентами. Розділяють три типи фразеологізмів – фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення – семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає із значень окремих компонентів: розбити глек (посваритися), бити байдики, бити баглаї (ледарювати), собаку з'їсти; фразеологічні єдності – також семантично неподільні звороти, але цілісне значення їх здебільшого вмотивоване значенням компонентів: не бачити смаленого вовка (не знати труднощів, не зустрічатися з небезпекою), не нюхати пороху (не бути в боях), прикусити язика (замовкнути); фразеологічні сполучення – семантично подільні фразеологічні звороти, в яких є стрижневе слово. Залежно від зв'язків його з іншими словами міняється значення фразеологізму: уболівати душею, вболівати серцем; жити вовком (на відлюдді), дивитися вовком (вороже); дрімота бере (хочеться спати), жаль бере (стає дуже шкода), непосидячка бере (не сидиться), нетерплячка бере (не терпиться) та ін.

Структурно-граматична організація фразеологічних одиниць надзвичайно різноманітна. Проте слова в них пов’язані за правилами української граматики й усталені звороти мають структурні відповідники серед вільних сполучень слів.

3.Види фразеологізмів

На підставі генетичних, структурних, функціональних ознак з-поміж фразеологізмів можна виділити:

Прислів’я – влучний образний вислів, часто ритмічний за будовою, що має повчальний зміст; синтаксично закінчений: як дбаєш, так і маєш; до кого пристанеш, таким і сам станеш; яке коріння, таке й насіння; друзі пізнаються в біді.

Приказка – образний вислів, нерідко римований, близький до прислів’я, але без повчального змісту (може бути елементом байки або прислів’я): ні до ради, ні до завади; ні пава, ні ґава; кіт наплакав; велике цабе;збити з пантелику; ні слуху, ні духу, сорока на хвості принесла.

Прислів’я і приказки всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради, вчать, наставляють і виховують людей. Напр.: мир та лад – великий клад; правда кривду переважить; не місце красить людину, а людина місце; скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.

Крилаті вислови – поширені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встановлене. Нетлінний фонд загальнолюдської культури: олімпійський спокій; злий геній; лебедина пісня; випити чашу до дня; притча во язицех; блудний син; нести хрест. Крилаті вислови не мають усталеної форми, вони можуть складатися з одного слова (Мавка, Каїн) і з цілого речення: Карфаген мусить бути зруйнований (наполеглива вимога подолати перешкоду, знищити ворога – вислів державного діяча Стародавнього Риму Катона Старшого).

Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся, але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); всякому городу нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (Панас Мирний); коні не винні (М.Коцюбинський); досвітні вогні (Леся Українка).

Афоризм – узагальнена, закінчена і глибока думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існування: „Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив” (Леся Українка); „Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування” (Антуан де Сент-Екзюпері); „Очі дружби рідко помиляються” (Вольтер).

Парадокс – думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку нібито суперечить здоровому глуздові: „У генії те прекрасне, що він схожий на всіх, а на нього ніхто” (Оноре де Бальзак); „Істинна ціна людини вимірюється калібром її ворогів”. Найтихіші води – найглибші; Чим ніч темніша – тим яскравіші зорі (Нар. творчість).

Літературна цитата – цитата в художньому творі, що використовується для надання експресії, як засіб створення образності. «У народі говорять: “Осла знати по вухах, ведмедя – по кігтях, а неука – по мові”».