3. Підхід, заснований на впливі соціальних факторів.

Він базується на розумінні того, що вплив однолітків і родини відіграє важливу роль, сприяючи або перешкоджаючи наркотизації. З погляду даного підходу найважливішим фактором розвитку людини є соціальне середовище як джерело зворотного зв'язку, заохочень і покарань. У зв'язку із цим підкреслюється важливість соціально-орієнтованої інтервенції, що представляє собою спеціальні програми для батьків або програми, спрямовані на запобігання соціального тиску середовища однолітків, що вживають наркотики.

Найбільш популярними серед таких програм є тренінги стійкості до соціального тиску однолітків, у процесі яких діти й підлітки навчаються навичкам відмови від пропонованих наркотиків або інших психоактивних речовин; «щеплення» проти впливу засобів масової інформації (у відношенні легальних психоактивних речовин), програми, спрямовані проти впливу батьків, що вживають тютюн й алкоголь. Дані програми включають різні компоненти, однак не існує стрункої моделі соціального впливу, що пояснює шляхи, що приводять до вживання наркотику. Одним з важливих підходів у такого роду програмах є робота з лідерами - однолітками-підлітками, що бажають пройти певне навчання, для того, щоб надалі здійснювати профілактичну антинаркотичну активність у своїй школі або житловому районі. [14, с. 16]

3. Підхід, заснований на формуванні життєвих навичок.

У даному підході центральним є поняття про зміну поведінки, тому в ньому використовуються переважно методи новелінкової модифікації й терапії. Основу цього напрямку становлять дві теорії - теорія соціального научення Бандури й теорія проблемного поводження Джессора. У даному контексті проблемне поводження підлітка розглядається з погляду функціональних проблем і має на увазі допомогу в досягненні вікових й особистих цілей. Із цього погляду початкова фаза вживання наркотиків може бути спробою демонстрації дорослого поводження, формою відчуження від батьківської дисципліни, вираженням соціального протесту й викликом стосовно цінностей середовища, «інструментом» експерименту, прагненням одержати новий, раніше не пізнаний досвід, пошуком задоволення й розслаблення, «відкриттям дверей» у групу однолітків, може дати можливість стати учасником субкультурного життєвого стилю, сигналом про потребу в допомозі в ситуаціях конфлікту, напруги, тиску з боку соціального середовища, актом розпачу, відповіддю на невизначені порушення в психічному й соціальному розвитку.

Дослідники цього питання описують безліч таких суб'єктивних мотивів і чітко встановлюють один факт: уживання наркотиків стає основним фактором у поводженні молодих людей. Саме тому вони мають потребу в придбанні вмінь протистояти вживанню наркотиків, тому що некомпетентні в інших формах соціальної «розмови» із середовищем і розглядають психоактивні речовини як частину середовища. [14, с. 17]

На основі даної позиції розробляються програми життєвих навичок, які полягають у підвищенні в підлітків стійкості до різних соціальних впливів, у тому числі й до вживання наркотиків, підвищенням індивідуальної компетентності шляхом навчання особистішим і соціальним навичкам. Програми розвитку життєвих навичок мають три компоненти.

Перший компонент - інформаційний. Він полягає у викладі інформації про здоров'я, про шкоду вживання наркотиків, соціальну неприпустимість їхнього вживання. Другий компонент являє собою розвиток самокерованого поводження, сфальцьованого на обраному життєвому стилі, розробку планів самовдосконалення, розвиток самооцінки, соціальної чутливості й особистісного контролю, навчання стратегіям прийняття рішень, стійкості до впливів соціального середовища й тиску наркоманів однолітків. Третій компонент - навчання різним соціальним навичкам. Це навички комунікації, налагодження соціальних контактів, а так само відмови від пропозицій ужити психоактивну речовину й відстоювання своєї позиції, персональних границь і підтримки дружніх зв'язків.

У СІНА й Західній Європі розвивається велика кількість таких програм. Оцінка їхньої ефективності показала, що дана модель має шанси бути успішною, однак вона не може бути повністю скопійована в Росії у зв'язку із принциповими розходженнями в молодіжних поведінкових стилях. Прагнення юних співвітчизників переймати західний поведінковий імідж - річ неминуча, однак неодмінною складовою цього процесу повинен бути когнітивний розвиток - основа осмисленого формування власного поведінкового стилю.