Змістовий модуль №6. Смертність і тривалість життя

План

1. Поняття смертності. Епідеміологічний перехід

2. Показники смертності населення

3. Таблиці дожиття та середньої очікуваної тривалості життя

Питання для самостійного вивчення:

4. Фактори, що впливають на рівень смертності

5. Стандартизація коефіцієнтів смертності

Література: Л-3, с.82 – 92, 96 – 98; Л-4, с. 30 – 32

1. Поняття смертності. Епідеміологічний перехід

Вивчення смертності необхідно як для цілей наукових демографічних досліджень, так і для чисто життєвої практики, перш за все для органів охорони здоров’я і соціальної політики. Показники смертності необхідні не тільки для аналізу минулих демографічних тенденцій, але і для розробки демографічних прогнозів. Останні, як відомо, використовуються у всіх сферах діяльності: для планування розвитку життєвих служб, системи освіти, охорони здоров’я, для реалізації програм соціального захисту, для виробництва товарів та послуг для різних верств населення.

Смертність – це масовий демографічний процес припинення життя частини населення.

Під смертністю розуміють процес вимирання поколінь і розглядають як масовий процес, який складається з одиничних смертей, що наступають урізному віці.

Людство у всі часи намагалося контролювати смертність, тому смертність – це перший з демографічних процесів, який був фундаментально вивчений і статистично описаний (Дж. Граунт, Лондон, 1662 р., «Природні і політичні спостереження, зроблені за бюлетенями смертності»; у цьому дослідженні були виявлені закономірності: співвідношення хлопчиків і дівчаток серед немовлят, частка чоловіків і жінок у населенні і т. ін.). Демографи визначили видову тривалість життя людини, яка дорівнює 95 ± 2 роки.

Причини смерті організму науковці поділили на дві великі групи – ендогенні та екзогенні (внутрішні і зовнішні).

Ендогенні причини пов’язані зі спадковістю, вродженими хворобами, старінням та іншими біологічними процесами, що відбуваються в організмі.

Екзогенні причини смерті включають усі зовнішні причини, пов’язані з якістю життя людини.

Смерть завжди є результатом дії цих двох причин.

Історичні зміни структури захворюваності і смертності за причинами описує так звана концепція демографічного переходу, висунута і розвинена у роботах закордонних демографів і епідеміологів. Сам термін «епідеміологічний перехід» запропоновано у 1971 році американським демографом і соціал-гігієністом А. Операном у статті «Епідеміологічний аспект теорії природного руху населення». Вихідна теза концепції полягає в тому, що актуальну смертність можна розділити на ендогенну та екзогенну складові, обумовлені відповідно внутрішніми і зовнішніми впливами на організм людини, які ведуть до захворювань і смерті, визначаючи як її загальний рівень, так і смертність за тими чи іншими конкретними причинами.

У останні часи стали виділяти не дві, а три складові: чисто ендогенну смертність, квазіендогенну смертність і чисто екзогенну смертність. При цьому під квазіендогенною смертністю розуміють смертність у результаті накопичених екзогенних впливів. Смертність від тої чи іншої конкретної причини є результатом загальної дії як ендогенних, так і екзогенних ( у тому числі і квазіендогенних) факторів. Саме цьому ділити причини смерті на ендогенні та екзогенні можна тільки з достатньо високою часткою умовності.

Наприклад, французький демограф Ж. Л. Е. Буржуа-Піша, перший, хто розділив причини смерті на ендо- та екзогенні, відносив до екзогенних такі причини смерті, як захворювання органів дихання, інфекційні захворювання і травми, а до ендогенних – усі інші причини смерті при переважанні серед них захворювань системи кровообігу і новоутворень.

Сутність концепції епідеміологічного переходу полягає у твердженні про радикальну зміну структури смертності за причинами, коли на зміну переваги екзогенних причин смерті прийшла першість ендогенних квазіендогенних. Саме цю радикальну зміну структури смертності за причинами і називають епідеміологічним переходом.

Початок цього історичного здвигу, тривалість якого перевищує одне сторіччя, спеціалісти відносять до середини ХІХ в., хоча його перші ознаки з’явилися ще у XVIII віці. Саме до цього періоду відноситься поява нових санітарно-гігієнічних умов, нової ролі медицини, які витікали з розвитку промисловості, науково-технічного і культурного прогресу і т. ін.

Зміни у особистій гігієні, оздоровлення людського середовища, успіхи у діагностиці, лікуванні і профілактиці різного роду інфекційних захворювань дозволили різко скоротити смертність від епідемічних та інших інфекційних захворювань, які у недалекому минулому уносили мільйони життів. Одночасно це призвело до зростання частки тих, хто помирає від захворювань системи кровообігу і новоутворень. Таким чином суттєво змінилася структура смертності, тобто відбувся епідеміологічний перехід.

Виокремлюють чотири стадії епідеміологічного переходу, у залежності від ролі причин ендогенної та екзогенної природи:

– «захворювання і голод»;

– «пандемія інфекційних захворювань»;

– «дегенеративні і професійні захворювання»;

– «відкладені дегенеративні захворювання».

На першому етапі були здійснені такі заходи, як введення у практику масових щеплень від інфекційних захворювань, широке застосування дезінфекції, санітарно-гігієнічний контроль за водою, їжею і т. ін. все це створило достатньо надійний заслон на шляху епідемій і скоротило смертність від інфекційних захворювань. У результаті різко скоротилася смертність, особливо дитяча, відбувається обмеження або навіть ліквідація смертності від епідемій або навіть пандемій ( чума, холера, віспа і т.ін.), а також голоду, помітно збільшилась тривалість життя. Початок епідеміологічного переходу поклали відкриття Луї Пастера (1822 – 1895 рр.), який створив вакцини від сибірської виразки, сказу і розробив методи практичної вакцинації, а також асептики і антисептики. У розвинутих країнах перший етап прийшовся на кінець ХІХ початок ХХ сторіч, у більшості країн, що розвиваються – на середину ХХ віка.

На другому етапі епідеміологічного переходу знижується захворюваність і смертність за деякими причинами екзогенного характеру, перш за все від таких інфекційних хвороб як туберкульоз, шлунково-кишкові інфекції, дитячі інфекції і т. ін. Разом з цим, у результаті погіршення екологічної обстановки, зростання фізичних і психологічних навантажень, збільшується захворюваність і смертність від квазіендогенних причин, таких як хвороби системи кровообігу, новоутворення, які при цьому «молодіють», пересуваючись у значно молодший вік. Одночасно зростає смертність від нещасних випадків, перш за все на виробництві.

Третій етап епідеміологічного переходу характеризується подоланням наведених вище негативних наслідків процесу індустріалізації. Починається боротьба за охорону навколишнього середовища, за загальне оздоровлення середовища існування людей, умов їх праці і побуту. Одним з основних критеріїв розробки нової техніки становиться її безпека, відсутність або мінімалізація шкідливого впливу на здоров’я і життя людини. Усе більша кількість людей починає дотримуватись здорового способу життя, позбуватися від шкідливих звичок, займатися спортом, правильно харчуватися і т. ін. Подальші успіхи профілактики і медицини зменшують не тільки захворюваність, але і смертність від багатьох причин. Як наслідок середня очікувана тривалість життя зростає, у тому числі збільшується і такий важливіший параметр соціального розвитку, як середній очікуваний вік смерті від більшості захворювань.

Четвертий етап епідеміологічного переходу почалася, як вважають, зовсім нещодавно, причому в основному у країнах з низькою смертністю і високою тривалістю життя. На цій стадії відбувається подальше зниження смертності як наслідок, з одного боку, покрашення профілактики багатьох хвороб квазіендогенною і ендогенної природи, а з іншого – прогресу у лікуванні вроджених хвороб, зв’язаних з генетичними порушеннями і дефектами внутрішньоутробного розвитку. Як результат, зменшується смертність дитяча і немовлят, а також смертність у похилому і старому віці.

На перших трьох стадіях більш суттєво покращуються характеристики здоров’я і смертності дітей і молодих жінок, на четвертій – похилих і старих, особливо жінок. На четвертій стадії прискорено зростає розповсюдженість хронічних хвороб, підвищується залежність здоров’я від профілактики.