- •1. Ферменти: визначення; властивості ферментів як біологічних каталізаторів.
- •2. Класифікація та номенклатура ферментів, характеристика окремих класів
- •3. Будова та механізми дії ферментів. Активний та алостеричний (регуляторний) центр.
- •7. Механізми дії та кінетика ферментативних реакцій: залежність швидкості
- •10. Типи інгібування ферментів: зворотнє (конкурентне, неконкурентне) та
- •11. Регуляція ферментативних процесів. Шляхи та механізми регуляції:
- •14. Ензимодіагностика патологічних процесів та захворювань.
- •15. Ензимотерапія – застосування ферментів, їх активаторів та інгібіторів в
- •16. Принципи та методи виявлення ферментів у біооб’єктах. Одиниці виміру
- •Біохімія водо – та жиророзчинних вітамінів
- •2. Вітамін в2: структура, коферментна форма, біологічні властивості, механізм дії, джерела, добова потреба, можливі патології.
- •3. Метаболізм вуглеводів та його регуляція.
- •4. Вітамін в3: структура, кофермента форма, біологічні властивості, механізм
- •5. Вітамін в5: структура, коферментна форма, біологічні властивості, механізм дії, джерела, добова потреба, можливі патології.
- •6. Вітамін в6: структура, коферментна форма, біологічні властивості, механізм дії, джерела, добова потреба, можливі патології.
- •7. Вітамін в12: будова, біологічні властивості, механізм дії, джерела, добова
- •8. Вітамін с: будова, біологічні властивості, механізм дії, джерела, добова
- •9. Вітамін н: будова, біологічні властивості, механізм дії, джерела, добова потреба, можливі патології.
- •10. Вітамін р: будова, біологічні властивості, механізм дії, джерела, добова потреба, можливі патології.
- •13. Вітамін д: будова, біологічні властивості, механізм дії, джерела, добова потреба, можливі патології.
- •14. Вітамін к: будова, біологічні властивості, механізм дії, джерела, добова потреба, можливі патології.
- •Біохімія механізму дії гормонів
- •Основні закономірності обміну речовин. Цикл трикарбонових кислот.
- •1. Обмін речовин (метаболізм) – загальні закономірності протікання катоболічних та анаболічних процесів.
- •5. Субстратне фосфорилювання цтк.
- •Молекулярні основи біоенергетики.
- •1. Реакції біологічного окислення; типи реакцій (дегідрогеназні, оксидазні, оксигеназні) та їх біологічне значення. Тканинне дирхання.
- •2. Флавінзалежні дегідрогенази
- •3. Послідовність компонентів дихального ланцюга мітохондрій. Молекулярні
- •4. Окисне фосфорилювання: пункти спряження транспорту електронів та фосфорилювання, коефіцієнт окисного фосфорилювання.
- •Пункти спряження транспорту електронів та окисного фосфорилювання
- •Ділянки дихального ланцюга мітохондрій, де вивільнення хімічної енергії достатнє для синтезу молекули атф
- •7. Мікросомальне окислення: цитохром р-450; молекулярна організація ланцюга переносу електронів.
- •Обмін вуглеводів
- •3. Аеробне окислення глюкози. Етапи репетворення глюкози до co2 , h2o.
- •4. Окислювальне декарбоксилювання пірувату. Ферменти, коферменти та послідовність реакцій в мультиферментному комплексі.
- •5. Гліколітична оксидоредукція : субстратне фосфорилювання та човникові
- •6. Порівняльна характеристика біоенергетики аеробного та анаеробного окислення глюкози, ефект Пастера.
- •7. Фосфоролітичний шлях розщеплення глікогену в печінці та мязах.
- •8. Біосинтез глікогену: ферментативні реакції, фізіологічне значення.
- •9. Механізми реципрокної регуляції глікогенолізу та глікогенезу за рахунок
- •10. Роль адреналіну, глюкагону та інсуліну в гормональній регуляції обміну
- •11. Генетичні порушення метаболізму глікогену (глікогенози, аглікогенози).
- •12. Глюконеогенез: субстрати , ферменти та фізіологічне значення процесу.
- •13. Глюкозо-лактатний (цикл Корі) та глюкозо-аланіновий цикли.
- •Метаболізм амінокислот. Ензимопатії амінокислотного обміну
- •Амінотрансферазні реакції
- •Окислення біогенних амінів
- •5. Шляхи утворення та знешкодження аміаку в організмі.
- •Генетичні дефекти ферментів синтезу сечовини
- •12. Обмін циклічної амінокислоти триптофану та його спадкові ензимопатії.
7. Мікросомальне окислення: цитохром р-450; молекулярна організація ланцюга переносу електронів.
У мембранах ендоплазматичного ретикулуму печінки, в мітохондріях і мікросомах кори надниркових, статевих залоз та інших тканин локалізовані ферментні системи, які каталізують монооксигеназні реакції, коли один атом молекули кисню включається в субстрат, а другий – у молекулу води. Оскільки найчастіше субстрат у монооксигеназних реакціях гідроксилюється, цю групу ферментів називають також гідроксилазами. Донором воднів для утворення Н2О замість НАДФН може бути НАДН, ФМНН2, ФАДН2.
Головний компонент монооксигеназ – цитохром Р-450 – названий так тому, що комплекс його відновленої форми з монооксидом вуглецю (II) має максимум поглинання світла при 450 нм. Цитохром Р-450 містить протогем і подібний до цитохромів групи b. Буква “Р” в цитохромі Р-450 походить від американського міста Philadelphia, де він вперше був відкритий. Існує велика кількість ізоформ цитохрому Р-450. Оскільки в процесі один із атомів молекули кисню включається в молекулу води, а другий - в молекулу субстрату, що гідроксилюється, ферментні системи, які каталізують ці реакції, отримали також назву "мікросомальних оксигеназ мішаної функції'' Ферментні системи, що каталізують реакції мікросомального окислення гідрофобних речовин, являють собою електронотранспортні ланцюги, локалізовані в мембранах ендоплазматичного ретикулуму гепатоцитів та клітин деяких інших органів тварин та людини, що також беруть участь у реакціях детоксикації (кишечник, легені, шкіра, плацента тощо). Компонентами цих ферментних ланцюгів є ФАД-вмісний флавопротеїн, цитохром b5 та кінцева монооксигеназа - цитохром Р-450:
Подібний цитохром Р-450-залежний електронотранспортний ланцюг каталізує реакції окислювального гідроксилування стероїдів (синтезу та біотрансформації), що відбуваються в мітохондріях кори наднирників та статевих залоз.
Обмін вуглеводів
1. Аеробне та анаеробне окислення глюкози , загальна характеристика процесів.
І так понятно.
2. Анаеробне окислення глюкози. Послідовність реакцій та ферменти
гліколізу.
За умов анаеробного гліколізу (наприклад, в інтенсивно працюючих скелетних м`язах або в молочнокислих бактеріях) гліколі-тичний НАДН не віддає свої відновлювальні еквіваленти в дихальний ланцюг мітохондрій, а використовується для відновлення пірувату до L-лактату: Реакція каталізується ферментом лактатдегідрогеназою, яка існує у вигляді п яти різних ізоферментних форм (ЛДГ1—ЛДГ5), що відрізняються за своїми кінетичними властивостями (КМ, Vмах, ступенем алостеричного інгібірування піруватом). Таким чином, ферментативні реакції анаеробного гліколізу майже повністю спів¬падають із реакціями аеробного гліколізу, відрізняючись лише на етапі, що відбувається після утворення пірувату: при аеробному гліколізі піруват є субстратом перетворення на ацетилкоензим А та подальшого окислення, а при анаеробному гліколізі піруват відновлюється до лактату за рахунок НАДН, що утворився в реакціях гліколітичної оксидоредукції. Інакше кажучи, після утво¬рення пірувату подальше його перетворення може відбуватися за одним із двох альтер¬нативних шляхів, що залежать від стану окислювально-відновлювальних процесів у певній тканині: - в анаеробнихумовах (або в умовах гіпоксії) реокислення гліколітичного НАДН відбува¬ється за рахунок дії лактатдегідрогенази, яка відновлює піруват до лактату; течія лактат-дегідрогеназної реакції в даному напрямку генерує НАД+, що знову використовується для окислення гліцеральдегід-3-фосфату і подальшого накопичення лактату як про¬дукту анаеробного гліколізу. Така послідовністьреакцій найбільш характерна для інтенсивно працюючихскелетних м`язів; крім скелетних м`язів та еритроцитів, клітини деяких інших органів та тканин (головного мозку, шлунково-кишкового тракту, мозкового шару нирок, сітківки та шкіри) частково задовольняють свої енергетичні потреби за рахунок анаеробного гліколізу, утворюючи молочну кислоту.