26. Становлення та розвиток у Харкові церковно-релігійної преси.

Церковно-релігійна преса почала розвиватися водночас із науковою. Церква була надійним оплотом самодержавства. При Харк. колегіумі (пізніше – Х.Дух.Семін.) виходить місячний часопис «Духовный вестник» (1862—1867) (ред.– проф. богослов'я ХУ Добротворський) і жур¬нал «Духовний дневник» (1864-1866) (ред. ректор семінарії протоієр. Веніамін). Обидва видан¬ня мали додатки, де містили урядові постанови й розпорядження єпар¬хіального керівництва. Розраховані на семінаристів, свяще¬ників, тобто на інтелігенцію у широ¬кому розумінні. Для об*єдн. духівництва і пастви створено газету «Харьк. епарх. ведомости» (1867—1883). Щотижнево. Містила офіційну хроніку з життя Харк. єпархії, церковні проповіді, житія святих. Новий єпископ Амвросій припинив «Харк.Єпарх.вєд.» і сприяв заснуванню часопису «Благовест» («загальнодоступне ду¬ховно-моральне видання»)(1883—1887) та філос.-богосл. журналу «Вера и Разум» (1884-1917).

цер-ковно-релігійна преса, яка почала розвиватися практично водночас з науко-вою. Церква володіла автономією всередині держави, була надійним оплотом самодержавства. Православ’я розглядалося як один з трьох головних ідеологіч-них постулатів,Принагідно необхідно згадати, що Харків був центром не лише світської, але й церковної освіти,Харківську єпархію очолював у цей час (1859–1868) єпископ Макарій (Булгаков), який вже на момент призначення мав славу видатного вченого й проповідника, був автором праць «Вступ до православного богослов’я», «Істо-рія російського розколу, відомого під іменем старообрядства», «Історія христи-янства в Росії до князя Володимира». Найбільш відома його праця – «Історія російської церкви» у 12 томах. За його клопотан-ням у Харкові відкрито два релігійні часописи і єпархіальну газету, у яких Ма-карій був талановитим і дійовим співробітником.

Першим з них став «Духовный вестник» (1862 – 1867), що кваліфікував себе як «журнал, що видається при Харківській Духовній Семінарії». Це був мі-сячний часопис, який виходив до травня 1867 р.; усього вийшло 64 числа, що склали 16 томів. Для редагування його був запрошений професор богослов’я (з 1857) Харківського університету протоієрей Василь Іванович Добротворський.У 1864 р. вже за редакцією ректора семінарії протоієрея Веніаміна (Пла-тонова) почав виходити щотижнево, а через рік – двічі на місяць журнал «Ду-ховный дневник» (1864 – 1866).Обидва видання мали додатки, де містили урядові постанови й розпорядження єпархіального керів-ництва. Були вони розраховані на семінаристів, священиків, у широкому сенсі – на інтелігенцію. Проте відчувалася потреба офіційного видання, яке б стало загальнови-знаним інформаційним центром, навколо якого могло б об’єднатися духівницт-во й паства. Таким виданням стала газета «Харьковские епархиальные ведомос-ти» (1867 – 1883). Видавалася вона щотижнево. Містила офіційну хроніку з життя Харківської єпархії.«Відомості» залишалися єдиним релігійним виданням, аж поки на архіє-рейську кафедру в Харкові не був призначений єпископ Амвросій.Він розумів нові потреби церкви в акти-вному захисті релігійного вчення перед наступом атеїзму й соціалізму, у 1883 р. припинив видання «Харьковских епархиальных відомостей» і сприяв заснуван-ню в Харкові часопису «Благовест» (1883 – 1887) та філософсько-богословського журналу «Вера и Разум» (1884 – 1917).Церковно-релігійна журналістика в Росії в другій половині ХІХ ст. корис-тувалася популярністю в певної частини населення, вона складала противагу революційно-демократичним часописам.в Росії вже існувало 12 духовних журналів, а в 1891 р. їх стало вже 18. Вони видавалися інституційно, тобто від імені церкви. Їх організаторами й ви-давцями були освітні центри (духовні академії й семінарії), найбільші монасти-рі (наприклад, Почаївська лавра), адміністративно-управлінські структури (Си-нод, консисторії) і лише в останню чергу – приватні особи.До числа таких, що видавалися саме приватними особами належав жур-нал «Благовест», що кваліфікував себе як «загальнодоступне духовно-моральне видання».Видавцем і редактором часопису висту-пив Г. І. Кульжинський. Він видавав свій журнал у Харкові до кінця 1887 р., а з січня 1888 р. переніс його в Петербургвидавав його в Ніжині, а потім знову в північній столиці Росії.