История(книга)

МАТЕРІАЛИ ІЗ ЗАКРІПЛЕННЯ ТЕМИ 6

ПИТАННЯ З САМОКОНТРОЛЮ

1.Чому радянська Росія виступила з ультимативними вимогами до Центральної Ради?

2.У чому полягали основні напрямки внутрішньої політики П.Ско ропадського?

3.Якою була соціальна база Директорії УНР та які були її політичні

прорахунки?

4.Що завадило остаточному об’єднанню УГА та армії УНР в їхній

боротьбі проти більшовиків в другій половині 1919 р.?

5.Як оцінити роль Н.Махна в революційних подіях 1917 1920 рр.?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Коли утворилася Українська Центральна Рада? Хто очолив її?

А) 2	березня 1917	р.;	1)	С.Петлюра;
Б) 4	березня 1917	р.;	2)	В.Винниченко;
В) 17 березня 1917 р.;			3)	М.Грушевський;
Г) 10 червня 1917		р.	4)	П.Скоропадський.

2. Встановіть відповідність:
А) 10 червня 1917 р.	1)	Третій Універсал Центральної Ради.
		Проголошення УНР;
Б) 3 липня 1917 р.	2)	Четвертий Універсал ЦР.
		Проголошення незалежності України;
В) 7 листопада 1917р.	3)	Другий Універсал ЦР;
Г) 11 січня 1918 р.	4)	Проголошення радянської влади
		в Україні;
Д) 12 грудня 1917 р.	5)	Першій Універсал Центральної Ради.
		Проголошення автономії України.

3. «Збройна боротьба з гетьманатом, демократичні свободи, 8Bгодинний

робочий день, передача поміщицьких земель селянам» – програмні пункти

звернення до населення України:

А) Центральної Ради; Б) радянського уряду;

В) Директорії; Г) уряду гетьмана П.Скоропадського.

251

4.Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської

Народної Республіки було проголошено:

А) 1 листопада 1918 р.;

Б) 22 січня 1919 р.;

В) 25 червня 1919 р.

5.Згідно з Ризьким мирним договором, підписаним між радянською Росією та Польщею в березні 1921 р.:

А) Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся, Східна

Галичина входили до складу Української радянської республіки; інші

частини Правобережжя відійшли до Польщі;

Б) Східна Галичина залишалася за Польщею, крім цього, до складу

Польщі відходили Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне

Полісся, інші частини Правобережжя ввійшли до складу Української

радянської республіки;

В) Східна Галичина залишалася за Польщею, крім цього, до складу

Польщі відходили Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся, інші частини Правобережжя, Закарпаття та Буковина ввійшли до складу УСРР.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1.Використовуючи навчальний матеріал теми 6 та за допомогою текстових документів, визначіть, якими важливими положеннями відрізнявся зміст ІV Універсалу Центральної Ради від змісту І, ІІ, ІІІ

Універсалів.

2.З’ясуйте, які територіально адміністративні наслідки для україн ських земель мали революційні змагання 1917 1920 рр. За допомогою мапи 6 встановить відповідність кольорів та номерів.

252

Тема 7. УКРАЇНА У ПЕРЕДВОЄННІ РОКИ ТА В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

7.1.НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ТА

ЇЇЗДІЙСНЕННЯ В УКРАЇНІ

На початку 20 х рр. ХХ ст., після завершення української національ ної революції, перемоги більшовицької партії на чолі з В.І.Леніним у громадянській війні та розгрому іноземної інтервенції в Росії, надії на світову пролетарську революцію стали марними. Соціально економічне

та суспільно політичне становище в РСФРР, як і в УСРР, було важким. Економіка України зазнала збитків внаслідок світової війни та револю ційних дій у розмірі 12 млрд. золотих руб., промислове виробництво

знизилося до 1/10 довоєнного рівня. Криза транспортної інфраструктури призвела до того, що найважливіші промислові центри виявилися відріза ними від центральних районів. Сільське господарство зазнало значних втрат: скоротилася кількість робочої худоби та реманенту, а звідси і посівних площ до 16 млн. га (на 20 %). Становище селян в умовах

«воєнного комунізму» ставало дедалі безвихіднішим, голод 1921–1923 рр. його тільки погіршив. Від початку 1921 р. селянські повстання проти більшовицької влади охопили більшість регіонів України. Радянська

влада використовувала частини регулярної армії проти повсталих селян. Проте, це становило небезпеку для політичного режиму, адже армія

складалася переважно з селян. Тому більшовицькому керівництву слід було шукати виходу з цієї кризової ситуації.

На Х з’їзді РКП (б) у березні 1921 р. було проголошено перехід до

нової економічної політики (надалі – неп), яку було запроваджено на

зміну політиці «воєнного комунізму». Передбачався комплекс заходів, серед яких – заміна продрозкладки продподатком, використання товар но грошових відносин, кооперування виробників, запровадження гос$ прозрахунку тощо. Капіталістичні елементи тимчасово допускалися в

економіку. У промові на Всеросійській продовольчій нараді 16 червня 1921 р. В.І.Ленін допустив можливість торгівлі не тільки в місцевому господарському обороті, а й у масштабах усієї країни. Керівники дер жави вважали, що все це посилить особисту зацікавленість у результатах праці. Появу непу зумовила необхідність налагодити еквівалентний обмін продукцією між містом і селом, створити сприятливі умови для відбу дови господарства. Спочатку неп розглядався більшовицькими лідерами

як тактичний хід, тимчасовий відступ, лише згодом – як один з мож ливих шляхів до соціалізму. В історичній літературі сьогодні погляди Леніна щодо цього поділяють на «ранньонепівські» та «пізньонепівські».

253

Протягом 1921 1922 рр. формувалася непівська модель організації суспільства, яка базувалася на концепції шляху до соціалізму через державний капіталізм в умовах пролетарської держави. Її складовими частинами були в політичній сфері – жорсткий однопартійний режим,

в економіці – адміністративно ринкова система господарювання. Прин

циповими факторами економічного розвитку країни ставали: державна монополія в зовнішній торгівлі, державна власність на велику та значну

частину середньої промисловості, торгівлю, транспорт; госпрозрахунок у промисловості, діючий в обмеженому вигляді лише на рівні трестів,

що перебували у власності держави; гальмування розвитку крупного індивідуального господарства на селі.

Відповідно до рішень Х з’їзду, РНК УСРР видав декрет про норми та розмір податку. Загальна сума податку становила 126 млн. пуд. зерна

замість 180 млн. пуд. згідно з продрозкладкою. Влада офіційно відмов лялася від практики реквізицій під час хлібозаготівель. За короткий час

сільськогосподарська кооперація в Україні зосередила в своїх руках знач

ну частину товарної продукції: до 37 % планової заготівлі зерна і майже 50 % технічних культур. До кінця відбудовчого періоду в Україні всіма видами кооперації була охоплена більша частина сільського населення.

Неп зумовила суттєві зміни і в промисловості. У 1921 р. в оренду було

здано 5200 дрібних підприємств, тобто майже половину наявного фонду. Процес роздержавлення та запровадження госпрозрахунку вимагав гнуч

кішого управління: головними ланками управління державною промис ловістю замість надцентралізованих главків ставали трести. Перші тре сти в Україні були організовані восени 1921 р. – «Тютюнтрест», «Мас лотрест», «Цукротрест», «Південьсталь». Загалом в республіці було ство рено 21 республіканський і 54 губернські трести, які мали широку господарську самостійність.

Нова модель господарювання надала позитивного імпульсу економіці

України: вироблено електроенергії на 138 % більше ніж у 1913 р.,

кам’яного вугілля – на 119,3 %, сталі – на 117 % (на 1928 1929 рр.).

Відмінно було проведено грошову реформу, головним результатом якої

став твердий, забезпечений золотом «червонець». Поступово виходило

з кризи сільське господарство республіки, яке за обсягом валової про дукції вже у 1927 1928 рр. дещо перевищило рівень виробництва 1913 р. Водночас сільське господарство помітно відставало від промисловості.

У 1927 1928 рр. у порівнянні з попереднім роком обсяг промислової продукції виріс на 19,5 %, а сільського господарства лише на 6 %.

Незважаючи на реальні позитивні зрушення, неп наприкінці 1920 х років було згорнуто. Неп був перехідною моделлю, тому не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток. До того ж були наявними кризові явища (товарний голод, інфляція, фінансова криза тощо). Припинення

254

непу прийшлося саме на кінець 20 х рр. ХХ ст., бо його резерви було вичерпано, країна опинилася на порозі гострої кризи, в основі якої – нестача капіталів для реконструкції промисловості. Перед СРСР гостро постала альтернатива: або низькі темпи розвитку господарства на базі

непу й прогресуюче відставання від провідних країн, або ж шлях, яким

і пішли більшовики, – відмова від ринку, повернення до адміністратив них методів, концентрація наявних ресурсів і форсований ривок важкої

індустрії.

В умовах партійної диктатури міг виникнути тільки штучний ринок.

Запозичені від капіталістичного господарювання зовнішні форми орга нізації виробництва могли бути тільки імітацією ринкових відносин.

Серед чинників, які у своїй сукупності призвели до згорнення непу, слід відзначити ще той факт, що «відроджений» приватний сектор хотів мати

допуск до політичних і юридичних важелів, щоб захистити власні еко номічні інтереси. Проте, більшовики владою ділитися не збиралися.

Крім того, серйозні протиріччя в період непу виникли у соціальній

сфері: прогресуюче розшарування суспільства, безробіття тощо.

Нові терміни і поняття

Госпрозрахунок – метод господарювання, що поєднує централізоване керів ництво з певною господарською самостійністю підприємств, самоокупність і рентабельність, матеріальну зацікавленість і матеріальну відповідальність підприємств за результати своєї праці.

Трест – форма монопольного об’єднання, в рамках якого учасники повністю втрачають самостійність: виробничу, комерційну, юридичну. Керівництво тресту зосереджується в руках головної компанії або правління. Найчастіше трести зустрічаються в однорідних галузях промислового виробництва.

Кооперація – добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певними видами господарської діяльності.

Інфляція – збільшення маси паперових грошей, що викликає їх знецінення, підвищення цін, зниження валютного курсу, падіння реальної заробітної плати.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: Навчальний посібник / За загальною редак цією проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго восток, Лтд», 2006. – С. 44 46.

2.Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав». 2003. –

С.379 384.

3.Новітня історія України (1900 2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін.. – К.: Вища шк., 2000. – С. 245 248, 253 256.

4.Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до ХХІ століття: навчальний посібник. Вид. третє – Харків: ООО «Одіссей», 2002. – С. 381 386.

5.Бут О.М. «Економічна контрреволюція» в Україні в 20 – 30 ті рр. ХХ ст.: від нових джерел до нового осягнення / О.М.Бут, П.В.Добров; Під загальною ред.О.М. Бута. – 2– ге вид. випр. і допов. – Донецьк: УкрНТЕК, 2002. – 315 с.

255

7.2.ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В СРСР

Уході громадянської війни більшовицьке керівництво відтворило на

уламках колишньої Російської імперії конгломерат формально незалеж

них держав. За межами царської Росії залишилися п’ять її складових

частин – Фінляндія, Польща, Естонія, Латвія і Литва. Вказані держави

здобули реальну, хоч історично нетривку (за винятком Фінляндії), не

залежність.

Суспільно політичний устрій радянських республік конституційно

декларував функціональний і територіальний поділ влади, та фактично

україні панувала диктатура державної партії – РКП(б). Державні права

пригноблених народів були тимчасово визнані більшовиками, щоб відвер

нути або послабити національно визвольний рух. Насправді державне

утворення, яке в 1919 1922 рр. не мало офіційної назви, залишалося майже таким же унітарним і централізованим, як і дореволюційна імперія. Партія більшовиків тримала під своїм контролем усе суспільне життя, економіку, силові відомства і засоби пропаганди. Кожна респуб

ліканська партійна організація становила невід’ємну частину єдиного

партійного організму з чітко окресленою ієрархічною структурою. У

РКП(б) одним з головних принципів існування був принцип демокра

тичного централізму, відповідно до якого нижчі партійні ланки повинні

були безумовно підкорятися рішенням вищих партійних органів.

Угрудні 1920 р. між Росією й Україною було підписано договір про воєнний і господарський союз. Згідно з ним передбачалося об’єднання семи наркоматів обох держав та входження їх до складу уряду Російської

Федерації. Хоча на V Всеукраїнському з’їзді Рад (лютий березень 1921 р.) проти цього договору виступили представники опозиційних партій, з’їзд договір ратифікував. Подібні угоди були укладені радянсь кою Росією й з іншими республіками, а сформована система відносин отримала назву «договірна федерація».

Певний час українському радянському урядові вдавалося зберігати автономні права, наприклад, при укладанні міжнародних договорів, здійсненні зовнішньої торгівлі тощо. Однак, український уряд не міг

розпоряджатися власним бюджетом і здійснювати грошову емісію, тому втратив можливість самостійно вирішувати фінансові питання. Центр контролював національні республіки двома централізованими силами:

Червоною Армією і РКП(б). Складовою останньої була КП(б) України. Аналогічна ситуація виявилася в інших республіках. Задля вдосконален

ня федеральних відносин при ЦК РКП(б) було створено спеціальну комісію, яку очолив нарком у справах національностей РСФРР і нещо

256

давно призначений Генеральним секретарем ЦК РКП(б) Й.В.Сталін. Від України до її складу увійшли Х.Г. Раковський і Г.І.Петровський.

Сталінський план побудови нової держави, який стисло називають

планом «автономізації», передбачав входження радянських республік у

Російську Федерацію на правах автономії. Комісія ЦК РКП(б) підтри мала сталінські пропозиції. Вважаючи, що кожна республіка повинна мати незалежний статус, Голова Раднаркому УСРР Х.Раковський вис тупив проти сталінського плану. Арбітром в цій справі судилося стати

В.Леніну, який на той час хворів. Дізнавшись про результати роботи

комісії, він гостро розкритикував принцип «автономізації» республік та

запропонував ідею їх добровільного об’єднання, включаючи РСФРР, у

новій федерації. Ленін погодився, щоб слово «Росія» зникло з назви

єдиної держави. На початку грудня 1922 р. VІІ Всеукраїнський з’їзд Рад

підтримав ленінські умови створення нової держави.

30 грудня 1922 р. відбувся І Всесоюзний з’їзд Рад. На ньому було

затверджено Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Ро

сійська Федерація, Україна, Білорусь і Закавказька Федерація (Азер

байджан, Вірменія, Грузія) увійшли до складу нової союзної держави.

Створювався об’єднаний Центральний Виконавчий комітет (ЦВК) на

чолі з головами ЦВК чотирьох союзних республік. Від України до нього увійшов Г.Петровський. З утворенням СРСР Україна остаточно втратила

суверенітет.

Незважаючи на те, що де юре СРСР було сформовано на федератив

них засадах, Сталін та його прибічники почали втілювати в життя ідею автономізації. В липні 1923 р. було прийнято рішення, що всі економічні та фінансові питання уряди союзних республік повинні погоджувати з Раднаркомом СРСР.

26 січня 1924 р. відкрився ІІ з’їзд Рад СРСР. На ньому 31 січня цього

року було затверджено першу союзну конституцію. По радянській лінії можна було говорити про поділ владних повноважень, але по партій ній – влада була монолітною. Конституція СРСР проголошувала дер

жавні права національних республік, їх рівність з Російською Федера цією. Кожна республіка мала право виходу зі складу СРСР. Крім того,

стверджувалося, що території республік не можуть бути зміненими без

їхньої згоди.

Однак, Конституція Радянського Союзу посилювала централізаторські тенденції. Права союзних республік, у тому числі України, обмежували ся. За своєю сутністю СРСР перетворювався в унітарну державу. Хоча

УСРР формально вважалася національно територіальним утворенням з власними кордонами, своїм адміністративним (обмежена компетенція)

17. 3798

257

апаратом, все ж її статус був кроком назад у порівнянні з українською

державністю 1917 1920 років.

Новий текст Конституції УСРР, пристосований до її статусу союзної республіки, було затверджено в травні 1925 р. на ІХ Всеукраїнському

з’їзді Рад. Затверджена у 1929 р. нова Конституція УСРР визнавала перевагу союзних органів над республіканськими, утворення у складі УСРР Молдавської АСРР. Закріплювалися нерівні, багатоступеневі, з

відкритим голосуванням вибори, позбавлення частини виборців вибор чих прав за класовою ознакою.

Отже, входження УСРР до складу Радянського Союзу призвело до втрати республікою залишків суверенітету, перетворення її на частину унітарної держави. Утворення СРСР, незважаючи на певні декларативні

положення Конституції, реалізовувалося у річищі сталінської «автоно мізації».

Нові терміни і поняття

Автономія – самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавними законами (чи конституцією).

Суверенітет – верховенство народу, нації, держави у внутрішній і зовнішній політиці, що забезпечує незалежність розвитку суспільства.

Декларація – офіційне проголошення державою (політичною партією, міжна родними організаціями) головних принципів їхньої діяльності, програмних по зицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.

Федерація – форма державного устрою, союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких, разом із загальнофедеральними, має власні законодавчі, виконавчі і, як правило, судові органи. Водночас, компетен ція центральних органів достатня, щоб забезпечити державну єдність.

Унітарна держава – форма державного устрою, за якою адміністративно територіальні одиниці, що її складають, не мають державного суверенітету, політичної самостійності й керівництво належить централізованим органам.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: Навчальний посібник / За загальною ре дакцією проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго восток, Лтд», 2006. – С. 44.

2.Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав». 2003. –

С.384 388.

3.Новітня історія України (1900 2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін.. – К.: Вища шк., 2000. – С. 250 253.

4.Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до ХХІ століття: навчальний посібник. Вид. третє – Харків: ООО «Одіссей», 2002. – С. 386 388.

5.Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні (20 30 ті роки). – К.: Либідь, 1991. – 431 с.

258

7.3.ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

ВРАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (1925 B1941)

На середину 20 х рр. ХХ ст. промисловий розвиток СРСР досяг

довоєнного рівня (1913 р.). Цьому сприяло запровадження нової еконо мічної політики. Однак, за роки непу здолати створену ще в період «воєнного комунізму» централізовану систему управління не вдалося. У

порівнянні з провідними капіталістичними державами світу Радянський Союз значно менше виробляв електроенергії, сталі, чавуну, а також добував вугілля і нафти. Й.Сталіним було висунуто гасло про необхідність у стислий термін наздогнати і перегнати капіталістичні країни. Зробити це можна було тільки за рахунок форсованої індустріалізації. При цьому

своєрідним донором мало виступити селянство. Нагадаємо, що ленінсь кий план побудови соціалізму в СРСР складався з трьох головних пунктів: індустріалізації, колективізації і культурної революції.

Курс на індустріалізацію було проголошено на ХІV з’їзді ВКП(б) у грудні 1925 року. План індустріалізації був продовженням плану ГОЕЛРО (російською мовою – государственная электрификация Рос сии). Україні в цих планах відводилося одне з перших місць. Проте, вже

на перших етапах республіка, так само як інші суб’єкти СРСР, наштов хнулася на низку труднощів: відсутність розвинутої інфраструктури, не вистачало кваліфікованих кадрів, застарілість та дефіцит обладнання

тощо. До того ж керівництво країни вважало, що існує зовнішня загроза,

тому важливою поставала проблема зміцнення обороноздатності.

Однак, головною проблемою індустріалізації були не вищевказані, а

нестача коштів. З приводу пошуку джерел для розвитку важкої промис ловості в більшовицькій партії відбувалися жваві дискусії. Частина пар тійних лідерів (Г.Зінов’єв, Л.Каменєв, Л.Троцький та ін.) дотримувалася

точки зору про те, що із села в місто треба інтенсивніше перекачувати

кошти, підвищивши податки і ціни на промислові товари. На ХV з’їзді партії відповідні ідеї були засуджені. Крім того, тут були затверджені директиви першого п’ятирічного плану (1928/29 – 1932/33 господарські

роки). Відповідно до загальносоюзного плану в республіках створюва

лися власні п’ятирічні плани. У документах Держплану України вказу валося на науковість прогнозування об’єктивних можливостей розвитку промисловості та на пошук умов оптимального їх використання. Прак

тика показала інше: тільки політичні прагнення держави бралися до

уваги.

У листопаді 1929 р. в газеті «Правда» друкується стаття Й.Сталіна «Рік

великого перелому», в якій безпосередньо проголошується необхідність стрімкого форсування індустріалізації. Більшовицький лідер вказує, що

259

«перша в світі соціалістична держава» поступається в економічному

розвитку провідним країнам Заходу. Згадаймо, що дещо раніше під час

хлібозаготівельної кризи 1927 – 1928 рр. селяни зменшили поставки хліба державі, у деяких промислових центрах були введені продовольчі

картки. Загострилась проблема постачання армії, країна залишилась без валютних надходжень. У 1928 р. було заборонено ввезення іноземної валюти в СРСР, ліквідовано приватний валютний ринок. Світова еко

номічна криза кінця 20 х – першої третини 30 х рр. поставила перед країною нові завдання.

Радянське керівництво вважає головними джерелами фінансування індустріалізації такі: перекачування коштів із легкої та харчової промис ловостей у важку; збільшуються податки для населення; внутрішні по

зики; випуск паперових грошей, не забезпечених золотом; розширення продажу горілки; збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра і хліба; режим економії на виробництві; експлуатація селянства та робітників,

інших верств населення, мільйонів в’язнів ГУЛАГу.

За роки першої п’ятирічки в Україні побудували 400 підприємств з 1500 в СРСР, у другій – 1000 з 4500, а в третій – 600 з 3000. На ХVІ з’їзді ВКП(б) у червні 1930 р. Сталін підкреслював, що промисловість СРСР

спирається, в основному, на вугільно металургійну базу України. За цей період створено нові галузі промисловості – електрометалургію, кольо рову металургію, маргаринову, молочну, маслообробну, хлібопекарську

тощо.

Майже всю важку промисловість України було підпорядковано цен

тральним органам у Москві. Командна економіка, яка формувалася,

характеризувалася найвищим ступенем централізації управління. Трести як госпрозрахункові об’єднання перетворювалися на органи технічного управління, а підприємства не стали самостійними виробничими орга

нізаціями. Враховуючи вищевказане, зазначимо, що процес індустріалі

зації в Україні відбувався в річищі загальносоюзних тенденцій.

Разом з цим можна виокремити і особливості індустріалізації в ресB

публіці: інвестування у промисловість України, особливо в початковий

період, значної частини коштів; побудова і реконструкція на початку

індустріалізації крупних промислових об’єктів (Запоріжсталь, Криворі жсталь, Азовсталь, Дніпробуд, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд, Харківський тракторний завод, реконструювалися Луганський парово

зобудівний і чотири металургійних заводи); нерівномірність процесу

модернізації промислового потенціалу республіки; значне відставання

модернізації легкої та харчової промисловості від важкої індустрії; вищі

темпи витіснення приватного сектору в економіці України, ніж у СРСР загалом.

260