История(книга)

недоторканість кордонів України, визначався порядок їхньої охорони та

правила переходу. 12 грудня 1991 р. було утворено Державний митний

комітет України.

Низкою постанов ВР на початку 1992 р. затвердила Державним

гімном України мелодію М.Вербицького «Ще не вмерла Україна», си ньо жовтий колір для національного прапора, тризуб як малий герб держави. У березні 2003 р. ВР затвердила текст Державного гімну на

слова П.Чубинського «Ще не вмерла Україна». Гімн починається сло вами «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…». У 1992 р. на теренах республіки було започатковано обіг купонів багаторазового використан ня. 2 вересня 1996 р. купон змінила національна валюта – гривня. Трохи раніше, 28 червня 1996 р. в Україні було прийнято нову Конституцію

(детальніше про Конституцію див. у пункті 9.4.).

Спроба створити незалежні гілки влади, на жаль, призвела до про тистояння між ними. Ще навесні 1990 р. було обрано Верховну Раду, що

була вищим законодавчим органом влади. Перший український парла мент періоду незалежності прийняв майже 450 законів, але більшість з них мала декларативний характер, а у самому парламенті вирували політичні пристрасті. Законом ВР від 5 липня 1991 р. запроваджувався

інститут президентства. Президент України мав виконувати функції глави держави і виконавчої влади. Конституція 1996 р. закріпила статус форми правління України як президентсько парламентської республіки.

Президент визначався в Конституції як глава держави, гарант держав

ного суверенітету, Кабмін – як вищий орган у системі органів виконавчої

влади. Судова влада мала здійснюватися тільки органами судової сис

теми. Остання складалася з Конституційного суду, Верховного суду, загальних, арбітражних та військових судів. Згідно з Законом України «Про прокуратуру» (5.11.1991 р.) нагляд за виконанням законів у рес

публіці мала здійснювати Генеральна прокуратура республіки.

Важливим атрибутом державності є створення нагородної системи. В Україні встановлено такий вид нагород, як президентські відзнаки. Найвищу сходинку в системі президентських нагород посідає відзнака

Президента «Герой України». Нею нагороджують громадян України за

здійснення геройського вчинку або трудового подвигу. Серед інших нагород – «Орден Богдана Хмельницького», «Орден князя Ярослава Мудрого» п’яти ступенів та ін.

Найскладнішими за всю історію незалежності України виявилися

президентські вибори 2004 р., голосування проходило у три тури. У

підсумку третього туру, рішення про проведення якого прийняв Консти

туційний суд України, перемогу здобув кандидат від опозиції, лідер блоку «Наша Україна», колишній Голова Національного Банку та прем’єр

341

міністр України В.А.Ющенко. Він отримав 55,9 % голосів виборців.

Важливу підтримку йому надали блок Ю.В.Тимошенко, Соціалістична

партія України на чолі з О.О.Морозом, лідер Спілки промисловців і підприємців України А.К. Кінах, організація молоді «ПОРА», сотні тисяч

людей, що висловили свій протест старій владі, який увійшов в історію під назвою «Помаранчева революція». В.А.Ющенко прийшов до влади під гаслами необхідності переходу до парламентсько президентської

республіки, наголосив на важливості внесення змін у Конституцію України. Однією з основних проблем, яка залишилась з минулих років є проблема розподілу бізнесу і влади. Вона заважає формуванню нових справедливих відносин між владою і народом.

Позачергові парламентські вибори 2007 р., так само як і попередні

2006 р., проходили за пропорційною системою. Тільки п’ять політичних партій і виборчих блоків – Партія регіонів, Комуністична партія Украї ни, блок Ю. Тимошенко, блок «Наша Україна – Народна самооборона»

і блок В.Литвина – подолали 3 % бар’єр. Блок Ю.Тимошенко і блок «Наша Україна – Народна самооборона» створили коаліцію. Невдовзі Ю.Тимошенко затвердили на посаді прем’єр міністра. Однак, між Пре зидентом і Кабінетом Міністрів загострилося політичне протистояння.

Політичні пристрасті вирують і, на жаль, поки що переважають здоровий політичний глузд.

Нові терміни і поняття

Опозиція – протидія певних політичних сил офіційному курсу правлячих кіл держави.

Пропорційна виборча система – порядок проведення виборів, коли голосуван ня здійснюється за багатомандатними виборчими округами та партійними спис ками, а його результати визначають кількість мандатів партії, яка пропорційно відповідає кількості здобутих нею голосів.

Коаліція – 1) угода між партіями для спільного створення уряду й участі в його роботі; 2) угода між державами для ведення спільних дій.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: Навчальний посібник / За загальною редакцією проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго восток, Лтд», 2006. –

С.75 80.

2.Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – С. 430 445.

3.Новітня історія України (1900 2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища шк., 2000. – С. 540 574.

4.Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав», 2003. –

С.566 597.

5.Кульчицький С.В. Україна: суспільство й держава на терезах історії (1991– 2006 рр.) // УІЖ. – 2006. – № 4. – С. 15 32.

342

9.3.СТАНОВЛЕННЯ ВЛАДНИХ СТРУКТУР

УНЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Свого часу представники української діаспори вказували на те, що

якщо українська державність відбудеться, то вона постане з Української Радянської Соціалістичної Республіки й на перших порах повинна буде спиратися на владні структури радянської владної системи. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України (надалі – ВРУ) проголосила незалежність

української держави, яка була підтримана на Всеукраїнському референ

думі 1 грудня цього ж року. Зразу постало питання про розбудову власних

державних структур. Стисло проаналізуємо цей процес.

8 жовтня 1991 р. ВРУ прийняла Закон «Про громадянство України».

Згідно з цим законом громадянство України надавалося всім, хто про

живав на теренах республіки, незалежно від статі, соціального стану,

політичних та релігійних уподобань, хто не був на момент набуття

чинності Закону громадянином інших держав і не заперечував проти

отримання громадянства України. Законом «Про державний кордон

України» (4.11. 1991 р.) проголошувалась недоторканість кордонів Ук

раїни, визначався порядок їхньої охорони та правила переходу. Трохи

пізніше було утворено Державний митний комітет України. Важливим завданням поставало створення власних Збройних сил. 11

жовтня 1991 р. ВРУ затвердила концепцію оборони та розбудови власних Збройних сил. Відповідно до цього документа Україна оголошувала про

свій нейтралітет, позаблоковість та без’ядерний статус. Розпочався процес поетапного скорочення та переформування військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, окремої армії протипо вітряної оборони, повітряних армій та Чорноморського флоту. Декла рувалося, що держава має витрачати на військові асигнування 4 5 %

бюджету. Процес реструктурування армії пожвавився після грудневого референдуму 1991 року. У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла «Воєнну доктрину України». На початку 1994 р. Україна вивезла зі своєї

території всю тактичну ядерну зброю. У процесі розбудови нової армії залишалось чимало невирішених проблем: Чорноморський флот (взає

мовідносини з Росією), конверсія, кадри, соціальний захист військовос

лужбовців тощо.

У січні лютому 1992 р. низкою постанов ВРУ затвердила Державним гімном України мелодію М.Вербицького «Ще не вмерла Україна», си ньо жовтий колір для національного прапора, а тризуб як малий герб

держави. Щоб вийти з карбованцевої зони в 1992 р. на теренах респуб ліки було започатковано обіг купонів багаторазового використання.

343

2 вересня 1996 р. купон змінила національна валюта – гривня. Трохи

раніше, 28 червня 1996 р. в Україні було прийнято нову Конституцію

(аналіз основних положень Конституції див. у пункті 9.4.).

Ще навесні 1990 р. було обрано Верховну Раду, що була вищим

законодавчим органом влади. Депутати дванадцятого скликання, обрані ще до проголошення незалежності, продовжували працювати до весни 1994 р. Перший український парламент періоду незалежності прийняв

майже 450 законів. Проте, велика кількість юридичних актів мала дек ларативний характер, а у самому парламенті політичні пристрасті допов нювалися, на жаль, непрофесіоналізмом депутатів. Законом ВРУ від 5 липня 1991 р. запроваджувався інститут президентства.

Першим Президентом України 1 грудня 1991 р. було обрано Л.Крав

чука. За нього віддали голоси понад 61 % громадян, які взяли участь у голосуванні. Президент України мав виконувати функції глави держави

івиконавчої влади. Конституція 1996 р. закріпила статус форми прав

ління України як президентсько парламентської республіки. Кабінет Міністрів України мав вживати заходи щодо забезпечення національної безпеки, розробляти і вирішувати питання соціально економічного ха рактеру тощо. Судова влада мала здійснюватися тільки органами судової

системи. Остання складалася з Верховного суду республіки, загальних, арбітражних та військових судів. Згідно з Законом України «Про про куратуру» (5.11.1991 р.) нагляд за виконанням законів територією рес

публіки мала здійснювати Генеральна прокуратура республіки.

Спочатку здавалося, що побудована система влади може адекватно і

швидко вирішувати складні питання суспільно політичного життя. Од

нак, в Україні фактично відбулося поєднання елементів парламентської

іпрезидентських республіканських правлінь, радянської владної систе ми. Причому, головні звинувачення майже завжди були спрямовані

проти уряду. Розпочалося протистояння Президента і Верховної Ради.

Президент Л.Кравчук у травні 1993 р. виступив з пропозиціями, запро понувавши взяти на себе безпосереднє керівництво Кабінетом Міністрів.

Утой же час на місцях було запроваджено посади представників

Президента. Розпочався процес формування апарату місцевої державної

адміністрації. Все це робилося з метою реформувати радянську владну систему, а також створити жорстку виконавчу вертикаль, яка була б підпорядкована Президенту. Останні заходи Президента призвели до

продовження конфлікту з Верховною Радою, яка у 1994 р. ліквідувала

місцеві держадміністрації і повернула державну владу на місцях радам

народних депутатів та їхнім виконкомам.

Окремі фахівці, зокрема О.Бойко, вважають, що зазначені вище події завершили початковий процес державотворення в Україні. Спроби ко

344

лишньої республіки Радянського Союзу швидко сформувати нові владні структури разом з позитивними змінами, на жаль, призвели до негатив них тенденцій: не вдалося здійснити чіткий розподіл владних повнова

жень між різними гілками влади; на всіх рівнях панувала тотальна безвідповідальність; надзвичайно ускладнився процес управління держа

вою. Невдоволення пересічних громадян зростало, у суспільстві, яке було виведене з рівноваги, почали поширюватися думки про проведення референдуму щодо довіри Президентові та Верховній Раді. Протистоян

ня між різними політичними силами посилювалося, розкол між Прези дентом та Верховною Радою поглибився. У такій ситуації було прийнято

рішення про проведення в першій половині 1994 р. дострокових виборів Верховної Ради та Президента України.

Нові терміни і поняття

Громадянство – формальний політико правовий статус особи, який визначає належність до певної держави, підпорядкованість її законам, надає людині певні юридичні, політичні, економічні права тощо.

Нейтралітет – 1) міжнародно правовий статус держави, яка не бере участі

увійні, що відбувається між іншими державами, зберігає зі сторонами, що воюють, мирні відносини, не надає жодній з них якоїсь допомоги; 2) невтручання

усправи ворогуючих сторін.

Депутат – 1) виборний член представницького державного органу; 2) особа, уповноважена колективом для виконання відповідальних завдань, доручень поза сферою безпосередньої діяльності колективу, для репрезентування та відстою вання його інтересів.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: Навчальний посібник / За загальною редакцією проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго восток, Лтд», 2006. –

С.75 80.

2.Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – С. 430 438.

3.Новітня історія України (1900 2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища шк., 2000. – С. 540 574.

4.Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав», 2003. –

С.571 584.

5.Кульчицький С.В. Україна: суспільство й держава на терезах історії (1991– 2006 рр.) // УІЖ. – 2006. – № 4. – С. 15 32.

345

9.4. ПРИЙНЯТТЯ НОВОЇ КОНСТИТУЦІЇ

УКРАЇНИ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. мала

стати політико правовою концепцією нової Конституції України. Однак, серпневі події в Москві внесли свої корективи у конституційний процес. Після того, як 24 серпня 1991 р. Верховна Рада (ВР) прийняла Акт про

незалежність України та громадяни підтвердили його головне положення на грудневому референдумі цього ж року, стан речей у політико правовій сфері змінився. Значна частина положень концепції втратила свою ак туальність, не відповідала реаліям часу. Тому слід було виробити нові підходи до розбудови конституційних засад нової держави.

Процес прийняття Основного Закону України фахівці поділяють на два етапи. На першому з них (1990B1993 рр.) головним завданням було опрацювання на основі чинних конституційних положень легітимного,

що відповідав би сподіванням громадян, логічно та юридично заверше ного проекту Конституції. На основі вже згадуваної концепції були створені чотири варіанти проекту Конституції. Один з них у липні 1993 р. було винесено на всенародне обговорення. У жовтні цього ж року ВР

доручила Конституційній комісії доопрацювати проект Конституції та оприлюднити його через засоби масової інформації. Перший етап кон ституційного процесу завершився опублікуванням вказаного проекту.

Хронологічні межі другого етапу конституційного процесу – 1994B 1996 рр. Він розпочався 20 вересня 1994 р., коли було вирішено питання

про склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. Остання

складалася з представників законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Комісія діяла під головуванням Президента України Л.Кучми і Голови Верховної Ради О.Мороза. На цьому етапі слід було узгодити

позиції різних політичних сил. Головні дискусії точилися щодо форми

державного управління (президентська чи парламентська республіка), рівноправності різних форм власності, державного статусу української мови, державної символіки, розташування іноземних військових баз на

теренах України, правового статусу Республіки Крим, розподілу повно

важень між різними гілками влади, гарантій соціальних прав громадян. У квітні 1996 р. питання про проект Конституції України було внесено до порядку денного сесії ВР, розпочався розгляд проекту, який було

запропоновано Конституційною комісією. Для доопрацювання проекту

було утворено ще одну спеціальну комісію ВР. Протягом 28 травня –

4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався парламентом і був

прийнятий у першому читанні. Та вже 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований. У такій ситуації 26 червня Президент

346

оголосив Всеукраїнський референдум, куди виносився проект Консти

туції, який український парламент не прийняв. Протистояння між

Президентом і Верховною Радою загострилося.

28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України. За це

рішення проголосувало 315 депутатів, а за закон про введення її в дію – 338 депутатів. Відтак, 28 червня стало Днем Конституції України. Прий няття Конституції України завершило процес становлення політичної

системи України як цілісного організму з більш менш чіткою визначе ністю структурних елементів та їх функціонального призначення.

Уструктурному відношенні Конституція складається з преамбули, п’ятнадцяти розділів. У преамбулі проголошується, що Конституція прий нята Верховною Радою від імені українського народу і є результатом

здійснення українською нацією права на самовизначення. Крім того, в ній сформульовані завдання щодо забезпечення в Україні прав і свобод, зміцнення громадянської злагоди, розвитку соціальної і правової держави.

Упершому розділі йдеться про загальні засади існування української держави. Остання визнається суверенною, незалежною, демократичною, соціальною й правовою. Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її безпосередньо через різні демократичні процедури. Державна

влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, вико навчу та судову. За формою державного устрою Україна визнається як унітарна республіка, а українська мова проголошується державною. Вод

ночас в Україні гарантується вільний розвиток інших мов.

Найвищою соціальною цінністю Конституція проголошує людину.

Громадяни України мають право на працю, страйк, відпочинок, соціаль

ний захист, житло, охорону здоров’я тощо. Право приватної власності проголошується непорушним. Закріплюється право на свободу світогля ду та віросповідання, право проводити збори, мітинги, демонстрації

тощо. Утвердження та забезпечення прав людини і громадянина є го

ловним обов’язком держави.

Вищий законодавчий орган України – Верховна Рада, що обирається всенародно терміном на чотири роки у складі 450 народних депутатів.

Роботою ВР керує Голова, що обирається з її складу. Крім законодавчої,

ВР здійснює також установчі і контролюючі функції, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики. Главою держави, гарантом держав ного суверенітету, територіальної цілісності України є Президент. Він

обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права

шляхом таємного голосування строком на п’ять років. У Президента

значні повноваження: представляє державу на міжнародній арені,

здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, забез печує національну безпеку і правонаступництво держави, призначає

347

позачергові вибори до ВР, третину складу Конституційного Суду Украї

ни, за поданням прем’єр міністра України – членів Кабінету Міністрів,

керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих держадміністрацій. За згодою ВР Президент призначає прем’єр міністра

та приймає рішення про його відставку, має право скасовувати поста нови і розпорядження уряду. Президент є Верховним Головнокоманду ючим Збройних сил України. Він підписує закони ВР і має право вето

щодо них. Кабінет Міністрів – вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний ВР. Згідно з Конституцією правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Єдиним органом, який має офіційно тлумачити Конституцію та закони республіки є Конституційний Суд. Місцеве самоврядування,

відповідно до Конституції, здійснюється безпосередньо громадами через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Інтереси терито ріальних громад міст, селищ і сіл представляють районні та обласні ради.

Конституція набула чинності з дня її прийняття. Отже, з’явилась можливість за допомогою положень і принципів Основного Закону завершити розбудову громадянського суспільства і суверенної, демокра тичної, правової держави.

Нові терміни і поняття

Легітимація – визнання чи підтвердження законності певного права чи положення.

Правова держава – суверенна, демократична держава, в якій панує принцип верховенства права; дотримання закону всіма громадянами, повага особи, забез печення недоторканності її прав і свобод; панує пріоритет прав людини; взаємна відповідальність держави і громадянина; незалежність правосуддя та презумпція невинності.

Право вето – заборона, яку накладає один орган державної влади на рішення другого державного органу.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2.Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – С. 435 438.

3.Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав», 2003. –

С.584 588.

4.Новітня історія України (1900 2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища шк., 2000. – С. 561 566.

5.Алексєєв Ю.М., Слюсаренко А.Г., Кульчицький С.В. Україна на зламі історич них епох (Державотворчий процес 198 –1999 рр.). – К.: Експрес об’ява, 2000. – 295 с.

348

9.5.ДЕРЖАВНА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ,

ЇЇІСТОРИЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ

Упроцесі становлення будь якої незалежної держави важливе зна

чення має законодавче визначення головних державних символів. Повною мірою це відносилося й до України. Ще в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. проблема державотворення була

поставлена у практичну площину. Через тиждень після прийняття Дек ларації перед будинком Київської міськради поряд із прапором УРСР було піднято синьо жовте знамено. 24 серпня 1991 р., коли Верховна Рада зібралася на надзвичайну сесію, у приміщення парламенту внесли синьо жовтий прапор.

4 вересня 1991 р. над будинком Верховної Ради України підняли синьо жовтий прапор. Цю подію можна вважати початком відмови молодої держави від радянської символіки. Державний Прапор України

був затверджений Постановою Верховної Ради від 28 січня 1992 р. і представляє собою полотно з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Вказані кольори є державними і викорис товуються переважно у поєднанні. Співвідношення ширини прапора до

його довжини 2:3.

Синій колір з’являється в українській символіці з середини ХVІІ ст. як гетьманський, за аналогією до державного кольору молдавських

господарів. Синьо жовте поєднання пов’язане з жалуванням у 1708 р.

Карлом ХІІ І.Мазепі права використовувати як вузькі стяги кольори

шведського військового прапора – жовтий і синій. Під цими кольорами

загін І.Мазепи воював проти армії Петра І під Полтавою, під ними ж залишки мазепинців пішли в першу українську політичну еміграцію в Бендери. Під час революційних подій 1918 1920 рр. синьо жовтий колір

використовувався як національний військами С.Петлюри, ЗУНР.

15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради видала Указ «Про Держав ний гімн України», яким було затверджено музичну редакцію Державного гімну (музика М.Вербицького). Згідно з цим Указом виконання Держав

ного гімну України мало запроваджуватись з 16 січня цього ж року.

Питання про текст залишили на той момент відкритим. У березні 2003 р. ВР затвердила текст Державного гімну на слова П.Чубинського «Ще не вмерла Україна». Гімн починається словами «Ще не вмерла

України ні слава, ні воля…».

Український національний гімн з’явився у 1862 р., коли на слова

П.Чубинського було покладено музичну редакцію М.Вербицького. П.Чу

бинський (1839 – 1884 рр.) був відомим етнографом, поетом і громадсь ким діячем. У 1873 1876 рр. керував Південно Західним відділом

349

Російського географічного товариства. За свої етнографічні дослідження

здобув золоті медалі Російського географічного товариства, Міжнарод

ної виставки в Парижі, Уварівську премію від Петербурзької Академії наук. М.Вербицький (1815 – 1870 рр.) також займався громадською

діяльністю. Створив перший посібник з теорії музики на Галичині. Одним з перших українських композиторів звернувся до творчої спад щини Т.Шевченка, поклавши на музику «Заповіт».

19 лютого 1992 р. Постановою Верховної Ради було затверджено тризуб як малий герб України і відповідно головний елемент великого герба. До цього часу не затверджено великий державний герб України. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2000 р. було затверджено склад державної комісії з підготовки і проведення конкурсу

на кращий ескіз великого державного герба України. Відповідно до статті 20 Конституції України 1996 р. великий державний герб України повинен складатися з малого герба України (тризуба) та герба Війська

Запорозького, має бути затверджений двома третинами від конститу ційного складу українського парламенту.

Існує понад сорок версій щодо історичного походження тризуба (триденса). На думку фахівців, тризуб був уособленням поділу Всесвіту

на небесне, земне та потойбічне. Абстрактна ідея Трійці, одним із графічних зображень якої і став тризуб, лягла в основу канонізованої християнської доктрини про єдність Бога Батька, Бога Сина та Бога

Духа Святого. Тризуб символізує об’єднання трьох природних стихій –

повітря, води і землі. В.Сергійчук бачить в цьому символі своєрідний

знак власності, продукт процесу розпаду та переходу до общинної, а

згодом і до приватної власності. Зображення тризуба знайдено на речах періоду трипільської культури (ІV ІІІ тис. до н.е.), на монетах Боспорсь кого царства. Тризуб був відомий як символ влади, знак родових ста

рійшин або племінних вождів задовго до Рюриковичів.

Авторів версій щодо походження та тлумачення сутності умовно поділяють на прибічників предметного, графічного та філософського підходів. В основі предметної гіпотези лежить бачення в зображенні

тризуба конкретних рис живих і неживих предметів (верхня частина

скіпетра візантійських монархів, скіпетр скіфських правителів, корона, птах, якір, шолом, сокира тощо). Дослідники другої групи (графічної) вважають, що тризуб – спрощене, стилізоване, умовне зображення, а не

відтворення конкретних рис того чи іншого предмета. На їх думку цей

символ є монограмою, сплетінням кількох початкових літер у вигляді

вензеля для позначення імені, слова або ж виразу. Існують думки про

те, що тризуб – це певний орнамент або літера «Ш», яка раніше означала цифру 3. Філософський підхід побудований на тому, що тризуб є сим

350