Методологічні і теоретичні основи корекційної психопедагогіки

2.1. Завдання олігофренопедагогіки та

їх вирішення у взаємодії з іншими

науками

2.1.1. Завдання олігофренопедагогіки

Маючи свій об'єкт - дітей (людей) з розумовою відсталістю як суб'єктів соціальної поведінки, різних видів діяльності та спілкування, - олігофренопедагогіка узагальнено визначає предмет свого наукового пошуку: з'ясування закономірностей корекційно-педагогічного управління процесами розвитку і соціалізації людини при суттєвих порушеннях її адаптивних можливостей внаслідок розумової відсталості. Це дозволяє виділити такі основні завдання наукової олігофренопедагогіки:

- визначення найбільш продуктивних методологічних засад наукового пошуку в галузі олігофренопедагогіки;

- упорядкування понятійно-термінологічного тезаурусу сучасної олігофренопедагогіки;

- розробка і удосконалення системи методів досліджень проблем педагогічного впливу на розвиток і соціалізацію розумово відсталої дитини;

Поняття "діяльність" і "спілкування" як форми прояву людської активності розводяться у сучасній науці досить умовно. Спілкування може розглядатися не тільки як умову спільної діяльності, але й як окремий вид діяльності (суб'єкт - суб'єктний).

- з'ясування закономірних зв'язків між умовами виховання і навчання та розвитком особистості (чи окремих її компонентів) дитини з розумовою відсталістю;

- встановлення оптимальних організаційних та технологічних способів забезпечення ефективності корекційного впливу на розумово відсталу особу у єдності превентивних, розвивально-формуючих, гармонізуючи та ін. функцій корекційної психопедагогіки;

- удосконалення педагогічної типології розумової відсталості;

- подальший розвиток узагальнених теорій та концепцій корекційної освіти як основної умови соціальної реабілітації осіб з розумовою відсталістю.

Для ефективного вирішення своїх завдань олігофренопедагогіка з необхідністю взаємодіє з іншими науками про людину як цінність (у філософсько-аксіологічному розумінні), як носія індивідуальних біологічних та психологічних властивостей, а також як соціальну істоту, об'єкта соціальних впливів і суб'єкта міжособових стосунків та різних видів діяльності.

2.1.2. Олігофренопедагогіка та філософія

Зв'язки олігофренопедагогіки з філософією як наукою, що виробляє узагальнену систему поглядів на місце людини у світі, вивчає загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання, проявляються, перш за все, у згаданому вище аксіологічному аспекті. Останній є принципово важливим для розуміння і обґрунтування суспільного (зокрема педагогічного) ставлення до розумово відсталої людини, для ствердження гуманістичної парадигми розвитку олігофренопедагогіки у відповідності до міжнародних норм в галузі прав людини, зокрема "Декларації про права розумово відсталих осіб" , у преамбулі до якої підтверджуються принципи гідності і цінності людської особистості та соціальної справедливості. Гуманізм олігофренопедагогіки передбачає ставлення до розумово відсталої людини як до цілісної особистості, носія індивідуальності, де можна завжди знайти позитивне, об'єкта любові, піклування і захисту. Гуманізм означає постійне намагання суспільства підвищити якість життя розумово відсталих осіб за допомогою законодавчих, соціально-економічних, лікувальних і освітніх заходів.

Гуманізм олігофренопедагогіки вимагає особистої відповідальності, щирості і толерантності, наполегливості, професійної майстерності, оптимізму від тих, хто працює з розумово відсталими дітьми. Як в цьому контексті не згадати великого філософа І.Канта, який одним з найвищих моральних обов'язків людини вважав її благодійне служіння іншим людям, перш за все, бідним, інвалідам і хворим, некорисливе сприяння їх щастю.

Крім аксіології, олігофренопедагогіка звертається до таких філософських учінь, як онтологія (знання про сутність буття, про тлумачення явищ об'єктивної дійсності) та гносеологія (теорія пізнання). Зокрема, онтологічний підхід є необхідним для адекватної інтерпретації (тлумачення) теоретичних понять, концепцій, які виникають на перетині різних наук, вербально-абстрактних позначень тих або інших явищ в змінених умовах, нових контекстах. Так, наприклад, для сучасної олігофренопедагогіки суттєво важливо розібратися із суттю таких явищ, як здоров'я і хвороба, норма і патологія, розумова відсталість, її біологічні причини та соціальні чинники, знайти точні понятійні визначення та відповідні терміни для самої корекційної психопедагогіки, олігофренопедагогіки тощо. Врахуємо при цьому, що в тих науках, з якими найчастіше пов'язана олігофренопедагогіка - медицині та психології, - ті чи інші широко вживані в олігофренопедагогіці поняття трактуються не однозначно (наприклад, аномальність, психотерапія та ін.). Ускладнює взаєморозуміння в умовах виходу вітчизняної олігофренопедагогіки у міжнародний простір й те, що в іноземній спеціальній літературі явища, які вивчаються у зазначеній галузі науки, і трактуються за своєю суттю, і (особливо) позначаються не так, як це прийнято у нас (наприклад, адаптивність, ресоціалізація, корекція, особливі потреби розумово відсталої дитини, втручання-інтервенція, виховання та ін.).

Отже, для вирішення, зокрема, зазначеного вище завдання упорядкування понятійно-термінологічного тезаурусу сучасної олігофренопедагогіки, філософсько-онтологічний підхід є однією з методологічних засад досліджень. Але лише проникнення в сутність тих або інших явищ та їх понятійного визначення замало для побудови олігофренопедагогічних наукових концепцій та теорій. Адже завданням будь-якої науки є встановлення закономірних (тобто суттєвих, реальних, повторювальних) зв'язків між явищами, які вона вивчає, конструювання системи таких зв'язків у їх ієрархії. Зразу ж відзначимо, що найголовнішим з видів таких зв'язків між реальними явищами є каузальні, тобто причинно-наслідкові. Для олігофренопедагогіки це означає, що вона має довести реальні значення тих або інших навчальних, виховних, корекційно-розвивальних дій як причин позитивних змін у психіці, особистості, поведінці розумово відсталих дітей.

Завдання з'ясування закономірностей освітньо-корекційного і реабілітаційного процесу та побудови відповідних наукових концепцій і теорій олігофренопедагогіка вирішує, звертаючись до того розділу філософи, який має назву гносеології, тобто теорії пізнання. Ця філософська дисципліна, як відомо, вчить, яким чином отримати такий пізнавальний (дослідницький) результат, щоб його можна було розглядати як знання, що відображує справжній, реальний стан речей. Особливу увагу при цьому звернемо на важливість діалектичного підходу до наукового пізнання явищ, які вивчає олігофренопедагогіка, тобто необхідності розглядати їх у розвиткові, у боротьбі та єдності протиріч тощо.

Але діалектика, окрім загальних законів і шляхів процесу пізнання, озброює дослідників і способами здобуття нової інформації та перевірки її на достовірність. В цих випадках діалектика розглядається як логіка і презентує такі науково-пізнавальні процедури, як аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, порівняння і доведення та ін. Так, для з'ясування причин тих або інших явищ корисним у дослідженнях з олігофренопедагогіки є застосування логічних методів т.з. "неповної індукції"" - єдиної схожості, єдиної розбіжності, супутніх змін, залишків. Таким чином, філософська діалектична теорія пізнання для олігофренопедагогіки виступає у ролі методологічної основи дослідження і дає можливість обрати той чи інший загальний шлях (або їх поєднання) і конкретні логічні процедури його здійснення.

Онтологічні і гносеологічні (в принципі, їх розрізнення є досить умовним, тому що вони відображують єдиний процес наукового пізнання у щільно взаємопов'язаних аспектах - проникнення у суть існуючого явища та у його зв'язки з іншими явищами, які забезпечують його рух, розвиток) філософські підходи є важливими для олігофренопедагогіки ще й з точки зору того, що вони допомагають їй розробляти свою конкретно-наукову методологію, а також робити нові узагальнення, збагачуючи власну теорію. Це актуалізується на етапах диференціації наук (через що пройшла й олігофренопедагогіка, виділившись з психіатрії, загальної педагогіки, дефектології, корекційної або спеціальної педагогіки), а також їх інтеграції: олігофренопедагогіка об'єднується у побудові загальної теорії корекційної (спеціальної) педагогіки з її іншими галузями -сурдопедагогікою, тифлопедагогікою та ін., а також зі спеціальною психологією, медициною тощо.

Як підкреслює С.Д.Максименко, "в міру поглиблення й спеціалізації знань їх інтегрування у цілісну систему дедалі утруднюється. Проблема організації різних предметних знань в цілісну систему стала одним з найважливіших напрямів методології науки, оскільки саме в методології здійснюється пошук і розробка принципів та засобів інтегрування". Отже, зв'язки олігофренопедагогіки з філософією розглядаються, перш за все, у методологічному аспекті, маючи на увазі вищий рівень методології - філософію діалектичного матеріалізму, тобто трактування її (методології) як сукупності тих філософських положень, що відображують основні гносеологічні концепції здобуття та аналізу наукової інформації.

Висвітлюючи філософські засади спеціальної освіти, В.В.Тарасун звертає увагу на значення релятивісько-плюралістичного напряму філософії, основною ідеєю якого стосовно освіти є "наголос на унікальності кожної особистості та її здібностей, на декларації пріоритету плюралістичності в організації системи освіти й індивідуальних методах навчання й виховання".

Для олігофренопедагогіки такий підхід особливо важливий тому, що він сприяє, зокрема зміні точки зору батьків на розумово відсталу дитину, прийняттю її для любові, захисту, батьківського виховання такою, якою вона є, що знижує ступінь тяжких переживань і розчарувань. Релятивіський (від лат. relativus - відносний) підхід є підґрунтям для пошуку різноманітних способів впливу на дитину з порушеннями інтелекту з урахуванням її індивідуальності, він виступає як перепона для абсолютизації значення якогось одного психолого-педагогічного методу або концепції як унікальних, що виявляється принципово значущим для такої складної, багатоаспектної, суперечливої сфери педагогічної діяльності, як корекційне виховання.

Короткий огляд зв'язків олігофренопедагогіки з філософією доцільно завершити констатацією того, що ці зв'язки є, певним чином взаємними: не тільки олігофренопедагогіка використовує філософські знання як світоглядні та методологічні засади розбудови своєї теорії і практики, але й філософія отримує від олігофренопедагогіки оригінальний матеріал для своїх досліджень та узагальнень, зокрема в галузі філософської антропології - вчення про сутність людини, взаємодією біологічного і соціального у її розвиткові, унікальність її мислення і діяльності тощо. Наприклад, переконливими підставами для висновків філософського рівня є емпіричні здобутки олігофренопедагогічних досліджень і широкої практики корекційної роботи, які свідчать про величезний перетворюючий вплив спеціально організованих соціальних факторів на розвиток розумово відсталої дитини навіть у варіантах біологічно глибоко ушкоджених основ цього розвитку.