2.1.3. Олігофренопедагогіка та медико-біологічні науки

Серед інших наук про людину найсильніші зв'язки з олігофренопедагогікою мають біолого-медичні дисципліни.

Розумова відсталість або безпосередньо - як наслідок органічних чи функціональних ушкоджень центральної нервової системи - або опосередковано - у результаті того, що соціальні впливи, необхідні для розвитку дитини, не були здійснені у відповідні сензитивні (від лат. sensiblitis - чутливий) для становлення тієї або іншої функції періоди онтогенезу, - пов'язана з біологічними причинами (генетичне спадкове захворювання, інфекційна хвороба, травма тощо). Від виду патології залежить специфіка психічного, пізнавального, емоційного, вольового, особистісно-поведінкового розвитку, а отже стратегія і тактика визначення і реалізації педагогічних умов виховання дитини. Не випадково ті центри, консультації,, комісії, установи, які мають забезпечити якісну своєчасну діагностику і корекцію розвитку дитини з розумовою відсталістю, мають назву "медико-психолого-педагогічних", що відбиває характер їх діяльності як мультидисциплінарної, системно-комплексної.

З історії олігофренопедагогіки ми знаємо, що вона, як і вся корекційна психопедагогіка та інші галузі корекційної педагогіки, вийшла з медицини, і у справу виховання розумово відсталих дітей величезний внесок зробили лікарі. Серед тих, хто працював в Україні, слід назвати, перш за все, Івана Олексійовича Сікорського (1842-1919), Андріана Володимировича Владимирського (1875-1936), Мойсея Марковича Перельмутера (1894-1959), Рудольфа Генріховича Краєвського (1897-1982), Андрія Івановича Селецького (1914-1992), Олену Йосипівну Теплицьку (1916-1998), Валерію Кузьмівну Кузьміну (1928-1983).

До медико-біологічних наук, які складають клінічні основи корекційної психопедагогіки, відносяться генетика, анатомія, фізіологія та патологія людини, нейрофізіологія, невропатологія, психіатрія, психопатологія, клініка розумової відсталості. Оскільки інтелектуальна неповноцінність досить часто поєднується з різними вадами сенсорного та моторного розвитку людини (глибокі порушення слуху, зору, опорно-рухового апарату), корекційна психопедагогіка використовує знання з офтальмології, ортопедії, оториноларингологи, загальної педіатрії тощо.

Природничо-науковою основою прогресивних систем корекційної роботи з розумово відсталими дітьми є фізіологічне учіння про пластичність центральної нервової системи, її величезні компенсаторні потенції. "Найголовніше, найсильніше, таке, що залишається постійно, враження від вивчення вищої нервової діяльності нашим методом, - писав великий фізіолог І.П.Павлов, - це надзвичайна пластичність цієї діяльності, її величезні можливості: ніщо не залишається нерухливим, непіддатливим, а завжди може бути досягнено, змінено до кращого, аби тільки були здійснені відповідні умови". Відшукання саме таких умов - завдання теорії і практики корекційної психопедагогіки.

Ґрунтовна і досить багатоаспектна медико-біологічна компетентність олігофренопедагога допомагає йому (як правило у співдружності з колегами-медиками) якісно вирішувати такі питання: - з'ясування співвідношення біологічних і соціальних факторів у виникненні та розвиткові інтелектуальної неповноцінності особи, визначення конкретних соціальних ситуацій, типових для процесу її абілітації;

- встановлення диференційованого (тобто такого, що відрізняє

одну категорію дизонтогенезу від іншої, з'ясовує ступінь та стійкість порушення інтелекту) діагнозу, а на цій основі - прогнозу розвитку і соціалізації розумово відсталої людини;

- аналіз структури інтелектуального дефекту для визначення його первинних, вторинних і т.д. ознак, взаємодії пізнавальних, емоційних, вольових психічних процесів;

- складання індивідуальних програм корекційно-реабілітаційної роботи у поєднані (при потребі) педагогічних, психологічних, логопедичних, медичних, лікувально-фізичних впливів на дитину;

- забезпечення у освітньо-реабілітаційних установах охоронно-педагогічного режиму з урахуванням особливостей фізичного і нервово-психічного здоров'я людей з розумовою відсталістю;

- побудова різних форм педагогічної роботи з інтелектуально відсталими особами (урок, виховний захід, підготовка домашніх завдань, додаткові завдання, індивідуальні корекційні заняття та ін.) з урахуванням особливостей і динаміки їх розумової та фізичної працездатності;

- прогнозування виникнення утруднень у навчально-пізнавальній діяльності та поведінці дитини, зокрема як псевдо компенсаторних утворень, забезпечення превентивного (попереджувального) характеру освітньо-корекційного процесу;

- максимальне спрямування дій корекційно-виховних впливів на формування компенсаторних механізмів психічної діяльності, знаходження т.з. "обхідних" шляхів корекції розвитку розумово відсталої дитини;

- врахування у педагогічному процесі можливої наявності локальних порушень центральної нервової системи, які унеможливлюють або суттєво утруднюють оволодіння розумово відсталою людиною певними компонентами освітньої програми (математикою - при акалькулії, читанням, письмом - при алексії, аграфії тощо) або нормами соціальної поведінки (наприклад, специфічні порушення в особистісному розвиткові при ураженні лобних долей кори головного мозку).

Працюючи з розумово відсталою людиною як носієм цілісної системи біологічних, психічних та соціальних властивостей, олігофренопедагогіка поділяє відомий і важливий " лікувальний постулат - лікувати не хворобу, а хворого: не виправляти дефекти, а виховувати людину (дитину) з її проблемами, підтримуючи і удосконалюючи її розвиток, адаптуючи її до внутрішніх та зовнішніх середовищ факторів. На це спрямовані узгоджені засоби абілітації та реабілітації, оздоровлення, виховання, корекції, компенсації, медико-педагогічної підтримки та супроводу не тільки самої дитини, але й її сім'ї" .

Необхідність зв'язків олігофренопедагогіки з медициною підсилюється в умовах практичної реалізації ідей ранньої діагностики розумового дефекту та ранньої корекції розвитку дитини з відповідними пізнавальними та іншими психічними вадами ще з самих перших періодів її життя.

Залучення кваліфікованих фахівців корекційної психопедагогіки до цього процесу на цих і подальших періодах розвитку дитини дає можливість врахувати такі принципи реабілітаційного втручання і допомоги, як позиція "на боці дитини", відповідність психолого-педагогічних впливів сензитивним періодам розвитку, їх адекватність особливостям функціональних змін в організмі, пріоритетність використання не медикаментозних методів перед медикаментозними, безперервність і багато тривалість реабілітаційних впливів, компетентна участь батьків у реабілітаційно-виховному процесі.

Дослідження (зокрема І.М.Родименко, Р.Б.Карімової та ін.) свідчать про те, що дуже багато новонароджених дітей (за даними І. М. Родименко по Дніпропетровській області України, - біля 80 %) фізіологічно не відповідають віковим нормам, більше 70 % мають пренатальну патологію. Перші 2-3 роки життя, як правильно підкреслює І.М.Родименко, відіграють вирішальну роль у психофізичному розвиткові дитини, але лікарі, під наглядом яких перебувають діти у цей період, опікуються, насамперед, їх фізичним та соматичним благополуччям. Прогресивний світовий досвід ранньої реабілітаційної роботи, який І.М.Родименко переконливо підтверджує даними з багаторічної плідної діяльності Дніпропетровського обласного психолого-медико-педагогічного центру, засвідчує необхідність комплексної медико-психолого-педагогічної та логопедичної реабілітації таких дітей.

Сучасна світова медична теорія і практика роботи з розумово відсталими дітьми, зокрема раннього віку, все частіше звертається до забезпечення їм корекційної соціальної (в першу чергу педагогічної) допомоги. Не випадково на Заході активно розвивається такий напрям абілітаційно-реабілітаційної роботи з дітьми, як соціальна педіатрія, заснована саме на системному використанні медичних і педагогічних впливів на дитину з обмеженими можливостями здоров'я. Це свідчить про те, що корекційна психопедагогіка, спираючись на медичні дослідження і практику, у свою чергу, збагачує їх своїми досягненнями і можливостями щодо позитивного впливу на розвиток дитини не медикаментозними, виховними засобами.

Слід підкреслити, що яким би обізнаним у біолого-медичних питаннях не був олігофренопедагог, він свої практично спрямовані дії і рекомендації має реалізувати в межах своєї педагогічної компетенції, а при необхідності - обов'язково залучати до допомоги дитині та її батькам професіоналів-лікарів, консультуватися з ними. Медичний принцип "не зроби шкоди" має бути обов'язковим деонтологічним (професійно етичним) правилом педагога, особливо у відповідальній роботі з такими складними об'єктами виховної діяльності, якими є діти з вадами інтелектуального розвитку.