- •С.В.Глазунов основи ораторського мистецтва та методики проведення навчальних занять
- •© Глазунов с.В., 2001 вступ
- •Тема 1. Змістовна підготовка до виступу
- •1.1. Збір матеріалів, укладання плану та конспекту виступу
- •1.2. Вербальні засоби посилення аргументованості публічних виступів
- •1.3. Контрольні завдання
- •1.4. Список рекомендованої літератури
- •Тема 2. Культура й техніка публічної мови
- •2.1.Культура мови як невід’ємна риса професійної підготовки
- •2.2. Техніка усної мови
- •2.3. Рухи і жести під час виступу
- •2.4. Контрольні завдання
- •2.5. Список рекомендованої літератури
- •Тема 3.Психологічні основи публічних виступів
- •3.1.Соціально–психологічні особливості слухацької аудиторії
- •3.2. Уявлення про психологічний портрет оратора та методи зняття внутрішнього напруження перед виступом
- •3.3. Психологічні методи підтримання уваги слухачів та контролю аудиторії
- •3.4.Контрольні завдання
- •3.5.Список рекомендованої літератури
- •Тема 4. Ораторські аспекти судових промов*
- •4.1.Специфіка підготовки судових промов
- •4.2.Промова державного обвинувача
- •4.3.Захисна промова
- •4.4. Контрольні завдання
- •4.5. Список рекомендованої літератури
- •Тема 5. Методичні особливості викладання соціальних дисциплін
- •5.1. Соціологія як навчальний предмет
- •5.2. Поняття методики викладання соціології
- •5.3. Навчальний процес як єдність викладання, навчання й виховання
- •5.4. Контрольні завдання
- •5.5. Список рекомендованої літератури
- •Тема 6. Методика підготовки лекцій
- •6.1. Поняття про лекцію як форму навчальних занять
- •6.2. Особливості підготовки до лекційних виступів
- •6.3. Контрольні завдання
- •6.4. Список рекомендованої літератури
- •Тема 7. Технологія проведення семінарських та практичних занять
- •7.1. Загальна методика підготовки до семінарських та практичних занять
- •7.2. Інтерактивні методи навчання
- •7.3. Контрольні завдання
- •7.4. Список рекомендованої літератури
- •Тема 8. Оцінка результатів навчання студентів та якості проведення занять
- •8.1. Система контролю й оцінки результатів навчання
- •8.2. Тестування як метод перевірки й оцінки знань студентів
- •8.3. Засоби оцінювання якості проведення занять
- •8.4. Контрольні завдання
- •8.5.Список рекомендованої літератури
- •Додатки
- •Картка спостереження за ходом навчального заняття
- •Анкета "викладачі очима студентів"
- •Анкета оцінка теми (навчальної дисципліни)
- •Дякуємо за відповіді! зміст
- •Станіслав Васильович Глазунов
4.3.Захисна промова
Виконуючи покладену законом функцію захисту, адвокат, як і прокурор, повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження доказів у суді була встановлена істина. Беручи участь у судовому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті законних інтересів.
Захисник висловлює свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання. На відміну від прокурора, відмова захисника в судовому засіданні від захисту підсудного не допускається. Захисник не заміняє підсудного, а діє поряд з ним. Водночас він є самостійним учасником кримінального процесу і, як правило, не залежить від підсудного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. Навіть якщо підзахисний визнає себе винним, захисник вправі за наявності для цього підстав відстоювати перед судом його невинність або меншу винність.
Захисна промова – це промова в судових дебатах, у якій з погляду захисту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарання, інші питання, які мають значення для правильного вирішення справи.
Побудова захисної промови подібна до промови прокурора. Схематично промова теж поділяється на частини: вступна; аналіз фактичних обставин справи: обґрунтування кваліфікації злочину: характеристика особи підсудного; міркування про цивільний позов, міру покарання.
Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після ґрунтовного виступу прокурора, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і пропонує глянути на справу з іншого боку, а часом і протилежного. Інколи це зробити дуже важко, але треба. Слід примусити, щоб тебе слухали і не лише з допомогою головуючого, який зобов'язаний навести порядок у залі суду.
Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може:
— заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, самої події злочину або недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину;
— заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин;
— заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи необхідність зміни пред'явленого обвинувачення на статтю КК України, яка передбачає легше покарання;
— обґрунтовувати менший ступінь вини і відповідальності підсудного;
— доказувати неосудність підсудного.
Як правило, з перших фраз адвоката можна більш–менш точно визначити, який з нього захисник, який судовий оратор. Вступна частина, як увертюра до опери, налаштовує публіку, учасників судового розгляду, готує до сприйняття промови.
Чим менше шаблону, тим краще сприймається судова промова. Словесна "полова" недопустима взагалі в захисній промові, надто ж у вступній частині. Засоби вступної частини можуть бути різними, її можна розпочати:
— з оцінки суспільно–політичного значення справи, яка розглядається;
— вказівкою на специфічні особливості кримінальної справи;
— з викладу програми промови;
— відсилкою до окремих положень промови прокурора;
— характеристикою особи підсудного тощо.
Виступаючи із захисною промовою в суді, адвокат передусім повинен висвітлити передбачені кримінально–процесуальним законом обставини, установлення яких необхідно для вирішення кримінальної справи, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі.
Виклад фактичних обставин не повинен повторювати фабулу справи в тому вигляді, у якому вона викладена в обвинувальному висновку. У такому вигляді виклад фактичних обставин справи лише стомить суддів і всіх присутніх у залі судового засідання і викличе у них байдужість.
Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів складає, як правило, основну частину захисної промови. Аналізуючи й оцінюючи процесуальні докази, захисник обґрунтовує ними свої міркування про те, чому ті чи інші докази він вважає достовірними, а інші – ні, чому ті чи інші докази є сумнівними, суперечливими.
Обсяг цієї центральної частини визначається конкретними обставинами справи і тією позицією, яку займають підсудний та його захисник щодо пред'явленого обвинувачення. Спрямованість і методика аналізу доказів залежить від того, заперечує чи ні пред'явлене обвинувачення підсудний. Вимагаючи винесення виправдувального вироку, захисник спрямовує всі свої зусилля на спростування доказів обвинувачення.
Адвокатська практика рекомендує аналіз доказів давати судові в такій послідовності:
Аналіз й оцінка доказів, поданих обвинуваченням, які підтверджують наявність події злочину.
Аналіз доказів, які свідчать про наявність чи відсутність у діях підсудного складу злочину.
Подання і аналіз доказів які встановлюють обставини, що виключають можливість порушення кримінальної справи.
Аналіз характеру вини (крайня необхідність, наявність необережності, необхідна оборона...).
Аналіз мотивів, якими керувався підсудний.
Аналіз ступеня і характеру відповідальності.
Аналіз причинового зв'язку між діянням, у якому обвинувачуються підсудні і наслідками.
Аналіз причин і умов, які сприяли вчиненню злочину.
Як засвідчує практика, темою захисної промови найчастіше за все буває доказування обставин, що пом'якшують відповідальність підсудного.
Правильна кваліфікація злочину є однією з гарантій здійснення правосуддя, оскільки кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, яка винна у вчиненні передбаченого кримінальним законом суспільне небезпечного діяння. Помилка у кваліфікації може потягнути безпідставне засудження особи, діяння якої не є протиправним; конфіскацію майна; застосування амністії, судимість тощо.
Кваліфікувати – означає віднести те чи інше явище за його якісними ознаками до певного розряду, виду чи категорії. У праві це означає підібрати ту правову норму, яка передбачає дане діяння; підвести це діяння під правову норму; дати цьому діянню юридичну оцінку; указати конкретну статтю особливої частини Кримінального кодексу України.
Тому судовому ритору слід серйозно поставитися до цієї частини промови. Від захисника вимагається:
— абсолютна точність і чіткість юридичних формулювань і посилань на закон;
— ретельна підготовка до обґрунтування кваліфікації злочину (переглянути постанови Пленуму Верховного Суду України, теоретичні статті, судову практику; порадитися з колегами).
Питання про кваліфікацію злочину ставиться захисником, коли обвинувачення повністю або частково визнається, а кваліфікація злочину, запропонована слідчим, заперечується. Правові міркування адвоката мають бути аргументовані, а висновки – обґрунтовані перевіреними доказами.
Ситуації, найпоширеніші в судовій практиці:
— захисник не заперечує фактичної сторони діяння, але стверджує, що воно передбачено не тим кримінальним законом, яким його кваліфікує обвинувачення;
— захисник заперечує окремі елементи діяння, наприклад розмір викраденого, мотив убивства і на підставі цього пропонує іншу кваліфікацію.
Якщо захисник стверджує, що запропонована обвинуваченням кваліфікація неправильна, що діяння не відповідає складу злочину, то він повинен дати фактичну і юридичну характеристику діяння підсудного, а також розкрити зміст закону, застосування якого заперечується. Захисник повинен довести, що якраз запропонована кваліфікація відповідає тій злочинній події, яка визнається доказаною. На вирішення цієї задачі й повинен бути спрямований аналіз елементів складу злочину.
Аналізувати залежно від конкретних обставин справи, слід:
а) об'єкт злочину і його об'єктивну сторону (дія чи бездіяльність, їх наслідки, причинний зв'язок між суспільне небезпечним діянням і суспільне небезпечним наслідком, спосіб здійснення злочину, обстановка, при якій здійснено злочин...);
б) суб'єкт злочину і його суб'єктивну сторону (умисел, необережність, мотив, ціль або мету злочину).
Неможливо уявити собі кримінальну справу, у якій адвокату в захисній промові не довелося б говорити про особу підсудного. Завдання захисника — розкрити внутрішній світ підсудного, його світогляд і світосприймання, зрозуміти його психологію, переживання і пояснити їх суддям. І коли захисник зможе це зробити, його промова стане яскравою, переконливою, а отже, вплине на всіх учасників судового розгляду.
Захисник зобов'язаний зібрати і доповісти суду все, що свідчить на користь підзахисного, що здатне полегшити його участь і дозволить виявити обставини, сприятливі для підсудного.
Якщо захисник не оспорює кваліфікацію злочину, а звертається до суду з проханням, то він може говорити:
а) про відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину. Підсудний після вчинення злочину, бажаючи уникнути тих наслідків, які цей злочин може спричинити, вчинює певні дії щодо їх недопущення, і це призводить до того, що такі наслідки не наступають. Наприклад, заволодівши майном у результаті розбою, винний зразу ж повертає це майно потерпілому або спричинивши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, подає потерпілому допомогу і тим самим відвертає смерть останнього;
б) про вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин. Це поєднання істотних для підсудного факторів фізичного, матеріального чи морального характеру, що негативно впливають на його особисте або сімейне життя. Наприклад, значні матеріальні труднощі, тяжка хвороба підсудного або членів його сім'ї, несприятливі побутові чи житлові умови, жорстоке поводження батьків з дітьми, чоловіка з дружиною;
в) про вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або через матеріальну чи іншу залежність. Погроза пов'язувалась із заподіянням фізичної, матеріальної чи моральної шкоди шляхом вчинення незаконних дій як щодо самого підсудного, так і щодо близьких йому осіб; у діях підсудного відсутні ознаки крайньої необхідності; винний вчинив злочин, прагнучи відвернути несприятливі для себе чи для своїх близьких наслідки, з якими пов'язувалась погроза. Під примусом слід розуміти всі інші, крім погрози, форми примушування винного вчинити злочин (фізичне насильство, позбавлення волі, їжі, води). Матеріальна залежність підсудного означає повне або часткове перебування винного на утриманні, залежність боржника від кредитора, спадкоємця від спадкодавця тощо;
г) про вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. Вчинення підсудним злочину в стані фізіологічного афекту, коли здатність винного усвідомлювати характер і значення своїх дій або керувати ними хоча й зберігається, але значною мірою зменшується. Захиснику слід довести: що стан великого душевного хвилювання у підсудного мав місце під час вчинення ним злочину; такий стан був викликаний неправомірними діями іншої особи чи злочин вчинено щодо саме тієї особи, неправомірні дії якої викликали в підсудного стан великого душевного хвилювання;
д) про вчинення злочину при захисті від суспільно небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони. Для наявності цієї обставини необхідно встановити, що особа перебувала в стані необхідної оборони, але при цьому перевищила її межі. Убивство і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони є привілейованими видами злочинів, відповідальності за які передбачені статтями КК України. Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які випливають з конкретних обставин справи і завдання захисника довести їх до суддів;
е) про вчинення злочину неповнолітнім. Під неповнолітнім розуміється особа, якій на момент вчинення злочину не виповнилося вісімнадцять років. Закон у даному випадку враховує наступне:
—формування неповнолітнього як особистості ще не скінчилося;
—емоційно–вольова сфера його психіки ще не набула стійкості;
—підсудний не має належного життєвого досвіду, сталих орієнтирів і вчинення злочину, як правило, тією чи іншою мірою зумовлено даними факторами;
є) про вчинення злочину жінкою в стані вагітності. Захиснику в своїй промові слід вказати, що стан вагітності супроводжується рядом психічних та фізіологічних особливостей, які значною мірою знижують здатність жінки повністю контролювати свою поведінку. Термін вагітності на момент вчинення злочину, а також обізнаність про такий стан самої жінки в даному разі значення не мають;
ж) про щире розкаяння, або явку з повинною, або сприяння розкриттю злочину. Захисник указує, що це конкретні прояви усвідомлення його підзахисним своєї вини у вчиненні злочину. Щире розкаяння має місце в тих випадках, коли особа повністю визнає свою вину у вчиненні злочину, дає своїй поведінці належну оцінку і готова нести передбачену законом відповідальність. Явка з повинною передбачає, що особа добровільно приходить до правоохоронних органів, зізнається у вчиненому нею злочині і висловлює готовність нести за нього передбачену законом відповідальність.
Репліка – це заперечення проти промови прокурора або її частини. Репліку не слід зводити до обговорення другорядних, дрібних і приватних питань. У ній повинні бути чітко виділені й сформульовані:
— суть розходжень, суперечностей між учасниками судових дебатів;
— висновки, які спростовують заперечення суперника, і факти, які підкріплюють ці висновки;
— кінцеві висновки, які випливають із всієї системи аргументації захисника.
У репліці захисник, як правило, не повинен торкатися інших питань, не порушених прокурором; захисник може зупинитися не на всіх пунктах заперечень державному обвинувачу, а лише на основних, найважливіших моментах; в окремих випадках, коли прокурор дає привід для додаткової аргументації, це повинно бути зроблено коротко, щоб репліка не перетворювалася у другу захисну промову .
Репліка, на відміну від промови, побудована на полеміці із супротивником. Однак при цьому учасники полеміки мають дотримуватись певних етичних правил, насамперед таких, як ввічливість, коректність.