6.3. Контрольні завдання

1. Визначте, у чому полягають основні функції лекції.

2. Обґрунтуйте, чи потрібно лектору укладати письмовий текст лекції.

3. Поясніть, яке має бути співвідношення лекції і матеріалу підручника в навчальних лекціях.

4. Проаналізуйте, які різнопланові проблеми одночасно доводиться вирішувати лектору під час читання лекції?

5. Розкрийте, у чому полягає методична обробка тексту лекції.

6. Визначте, що таке індуктивний та дедуктивний методи викладення матеріалу лекції.

7. Визначте, що таке ступневий і концентричний способи викладення матеріалу лекції.

8. Розкрийте основні правила ведення полеміки.

6.4. Список рекомендованої літератури

Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти. – К.: Компас, 1997. – 64 с.

Всеукраїнська науково–методична конференція "Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи". Тези доповідей. – К.: ВЦ "Київський університет", 2000. – 510 с.

Ерастов Н.П. Методика самостоятельной работы студентов. – М.: Мысль, 1985. – 236 с.

Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах: Затверджено міністерством освіти України від 2 червня 1993 № 173 // Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти. – К.: Компас, 1997. – С.43–60.

Чехов А.П. Скучная история: Из записок старого человека // Собр. соч.: В 12 т. – М., 1962 – Т.6. – С.271–333.

Чиненный А.И. Подготовка и чтение лекции.– М.:3нание,1974.– 96 с.

Тема 7. Технологія проведення семінарських та практичних занять

7.1. Загальна методика підготовки до семінарських та практичних занять

Семінарські та практичні заняття разом з лекціями, лабораторними та індивідуальними заняттями, консультаціями належать до основних видів навчальних занять у вищих навчальних закладах. Необхідно з’ясувати, що таке семінарське і що таке практичне заняття.

Семінарське заняття – це форма навчального заняття, при якій викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або навчальних кабінетах з однією академічною групою.

Практичне заняття – це форма навчального заняття, при якій викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Практичні заняття проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, персональними комп’ютерами. Практичне заняття має проводитись із студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Сучасні методи викладання, вимоги завдань, які необхідно вирішувати сучасним фахівцям, нерідко спонукають до проведення занять, які мають і елементи семінару, і елементи практичного заняття. Тому в даному навчальному посібнику розглядаються спільні питання методики організації семінарських і практичних занять.

Семінар як форма навчання бере свій початок в античному світі. У перекладі з латинської мови слово "семінар" означає "розсадник" (знань). Слід звернути увагу на те, що важливою рисою семінарської форми заняття є групова робота студентів. Ще в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. експериментальні дослідження показали, що присутність індивіда в групі збільшує його продуктивність. Наприклад, дослідження німецького педагога А.Маєра показали вищу результативність класної форми занять у порівнянні з індивідуальною навчальною підготовкою (Емельянов Ю.Н. Активное социально–психологическое обучение. – Л.: Изд–во ЛГУ, 1985. – С. 14). Звичайно, вплив ефекту присутності в групі при навчанні не треба абсолютизувати, як не треба перебільшувати й значення індивідуальної форми навчання, що нерідко зараз трапляється.

У цілому значимість семінарського детермінується тим, що воно безпосередньо пов’язано із самостійною роботою студентів, підтримує їх інтелектуальну активність сприяє творчому підходу до отримання знань, зміцнює навчальні та наукові начала в пізнавальній діяльності тих, хто навчається, дозволяє викладачеві і студентам забезпечити зворотний зв’язок. Таким чином, основними функціями семінарського заняття є стимулювання регулярного вивчення студентами навчальних дисциплін, закріплення і розширення їх знань, прищеплення студентам навичок самостійної роботи, усних виступів, публічного мислення, можливість систематичного контролю серйозності і регулярності навчання кожного студента, аналізу роботи викладача та вивчення громадської думки студентів про рівень викладання.

В організаційно–методичному плані семінар виступає як засіб керування навчальним процесом. Коли мова йде про викладання у вищому навчальному закладі, то певною методичною проблемою є співвідношення лекціями і семінарами з погляду дублювання інформації. Семінари не повинні дублювати лекційний матеріал, а повинні його поглиблювати і доповнювати. Одночасно семінарські заняття не можуть відриватися від лекційного курсу. При методично правильному розподілу навчального матеріалу між лекціями та семінарами їх плани не будуть дублювати один одного, хоча деякі питання можуть співпадати. Семінарські заняття мають націлювати студентів не просто на відтворення навчального матеріалу, а спонукати до пошуку, до вироблення самостійного підходу у вирішенні навчальних завдань, до опанування технології самонавчання.

Важливим є питання визначення обсягу завдання, яке необхідно виконувати студентам при підготовці та на самому семінарському занятті. Педагогічні вимоги тут зводяться до такого: навчальне завдання не повинно бути легким, однак воно має бути посильним для студентів. Полегшені завдання не сприяють виробленню в них ні потрібного рівня, глибини знань, ні звички працювати. Надто велике завдання є шкідливим із погляду того, що паралізує активність, породжує песимізм, безвідповідальність, своєрідний психологічний захист у студентів – усе виконати неможливо.

Успіх у проведенні семінарського заняття залежить від двох сторін – викладача та студентів, адже на семінарі конструктивну роль мають грати в тій чи іншій мірі й перші, і другі.

Не розглядаючи всі складові підготовки викладача до проведення семінарського заняття, треба звернути увагу на необхідність укладати робочий план проведення семінарського заняття. У викладача, який тільки починає працювати, такий план має бути докладнішим, після набуття досвіду робочі плани можна складати коротші.

Робочий план проведення семінарського заняття має включати: короткий зміст вступного слова; детальний перелік питань, які необхідно обговорити; визначення часу, потрібного для обговорення питань; короткий проект змісту заключного слова; завдання на наступне заняття (табл. 2). Підготовка також включає підбір наочних посібників, технічних засобів навчання.

Таблиця 2. Схема робочого плану семінарського заняття

Час	Ключові моменти навчання	Форми, методи, навчальні засоби
5 хв.	Вступ: постановка мети, завдання семінару, його основних питань	Інформація викладача (готується заздалегідь).
25 хв.	Розгляд першого питання заняття (викладачеві для себе необхідно підготувати детальний перелік проблем, які потребують певного висвітлення)	Виступи студентів з повідомленнями, рефератами та їх обговорення (з ви–користанням звичайної дошки, фліп–чарту, інших наочних засобів). Короткий підсумок викладача.
40 хв.	Аналогічний розгляд другого (третього) питань	Виступи студентів з повідомленнями, рефератами та їх обговорення (з ви–користанням звичайної дошки, фліп–чарту, інших наочних засобів). Короткий підсумок викладача.
10 хв.	Підсумок заняття	Заключне слово викладача (принци–пові елементи продумуються заздалегідь).

Підготовка студентів до семінарських занять має починатися на лекціях, де викладач окрім викладання навчальних питань дає завдання студентам на семінарське заняття, у тому числі рекомендації щодо вивчення основної та додаткової літератури.

Засобом оптимізації підготовки студентів до семінарських занять є групова настановна консультація викладача, на якій мова може йти про місце семінарів у навчальному процесі, форми проведення семінарів, вимоги, що висуваються до студентів, поради щодо вивчення літератури.

Вагоме значення має те, наскільки викладач раціонально обирає методику проведення семінарського заняття. Існують різні форми проведення семінарських занять, і кожна з них має свої сильні і слабкі сторони.

Досить поширеною формою проведення семінарських занять є семінар–бесіда або розгорнута бесіда ("традиційна" форма). Ця форма занять сприяє тому, щоб усі студенти готувалися до занять, брали участь в обговоренні поставлених питань. На такому семінарі неважко організувати дискусію. Слабким місцем семінару–бесіди є те, що у виступах студентів матеріал подається без достатньої послідовності, нерідко фрагментарно.

Реферативна форма, тобто виступи студентів із заздалегідь підготовленими рефератами дозволяє підняти теоретичний рівень студентської підготовки, адже при цьому використовується, як правило, основна та додаткова література. Вона також сприяє виробленню в студентів навичок науково–дослідної роботи, уміння письмово й усно викладати матеріал. Однак указана форма проведення занять не стимулює підготовки всіх студентів до заняття. Спостерігається також різниця між рівнем реферату, при написанні якого використовувалось кілька джерел, і знаннями студентів, які не готували це питання, що не сприяє виникненню дискусій на семінарі.

Семінар–"круглий стіл". Головне завдання цього заняття – обмін між студентами найновішою науково–професійною інформацією, висловлення свого ставлення до неї. Для цього обирається кілька публікацій з певної проблеми, які мають прочитати всі студенти. На семінарському занятті відбувається обговорення, обмін думками з приводу прочитаного.

Семінарське заняття може проводитися за методом "малих груп", тобто поділу академічної групи на кілька підгруп, які виконують на занятті різні функції, завдання. До найпростіших з них можна віднести семінар–дослідження проблемних питань, семінар–прес–конференція, семінар–вікторина.

Семінар–дослідження проблемних питань. Суть такої форми занять полягає в такому. У малих групах готується навчальний матеріал, який потім пропонується для аналізу всім іншим студентам групи. Викладач виступає як організатор заняття, учасник дискусії, консультант та "третейський суддя", тобто дає підсумкову незалежну оцінку роботі студентів.

Функції малих груп залежать від їх кількості. У ситуації з трьома підгрупами виділяються: 1) розробники або дослідники, тобто ті, хто буде доповідати; 2) опоненти; 3) опоненти–аналітики. Опоненти задають питання, доповнюють, заперечують. Головне завдання опонентів–аналітиків – рецензія на роботу двох перших груп. Аналітики мають брати до уваги: а) змістовність, оригінальність, сучасність, зв’язок з життям тієї інформації, яку викладають студенти; б)форму відповідей, їх логічність, вільне володіння матеріалом.

Семінар–прес–конференція. Група розбивається на дві підгрупи, одна з яких (6–7 чоловік) є "прес–центром", інші – входять в число "журналістів". Ведучий (як правило, добре підготовлений студент) робить коротке вступне слово, у якому акцентує увагу на основних питання семінару. Потім "журналісти" задають питання "прес–центру". Студенти не завжди можуть відповісти на питання, тоді в роботу може включитися і викладач, який може прийти на допомогу. У кінці семінару практикується обговорення його ходу, відзначаються найцікавіші запитання, найзмістовніші або оригінальні відповіді.

Семінар–вікторина. Основна частина групи ділиться на дві команди, які обирають капітана команди і готують досить вузьку тему, а також питання для суперників. Команди по черзі задають питання (на обговорення дається одна хвилина, для відповіді – дві хвилини). Кожне питання оцінює журі в складі 3–4 студентів та викладача, при цьому обґрунтовує свою оцінку. У кінці семінару проводиться підрахунок балів та оголошується результат змагання.

Беззастережно не можна віддати перевагу якійсь формі проведення семінару. Наприклад, на початку вивчення навчальної дисципліни можна застосовувати семінар–бесіду. Після засвоєння студентами певних знань, навичок для самостійних виступів можна використовувати реферативну форму. Можливе поєднання цих форм – семінару–бесіди та заслуховування рефератів і т.д.

Необхідно зазначити, що розглянуті форми організації семінарів на основі "малих груп" до певної міри належать до так званих "активних" форм проведення занять, коли студенти залучаються до самостійної пошукової, аналітичної роботи. Однак і такі заняття все ж страждають певним "академізмом", більше спрямовані на теоретичну роботу, значно менше – на вироблення практичних навичок прийняття рішень. Заповнити ці прогалини намагаються за допомогою інтерактивних методів навчання, які в останній час мають широке розповсюдження і будуть описані в даному навчальному посібнику окремо.

Виступи студентів на семінарських заняттях за тривалістю можуть бути різними, але недовгими (5–7 хв). Учасників заняття треба орієнтувати на те, щоб їх виступи за структурою містили, як правило, коротенький вступ, сутність їх думки та коротенький висновок. Переривати виступ студента не рекомендується. Хоча, звичайно, є випадки, коли це необхідно робити: 1)коли студент відхиляється від теми; 2) коли він допускає грубі помилки; 3) коли його думка викладена достатньо, однак він починає повторюватися, вдаватися в непотрібні деталі.

Не рекомендується перетворювати відповідь студента в довгий діалог з викладачем типу "допиту". Одночасно, у випадку помилок студента не треба викладачеві намагатися відразу виправляти їх. Це можуть зробити студенти під час подальшого обговорення. Якщо ж цього не сталося, тоді викладач робить це сам. Для цього, а також для формулювання підсумків, необхідно під час заняття викладачу робити відповідні помітки.

Заключне слово в кінці семінару має бути коротким (7–10 хв) і включати принаймні два елементи: 1) коротке узагальнення щодо змісту семінару, рівня обговорення поставлених питань, що вдалося, що, можливо, не вдалося зробити; 2) оцінку роботи студентів. Уміння підвести підсумки семінару є свідченням педагогічного уміння викладача, його професійного рівня, методичної майстерності. Давати оцінку відповідей студентів необхідно з відповідним педагогічним тактом, з повагою до особистості студента. Краще відзначити найкращі, найвдаліші виступи, пояснивши при цьому, у чому їх перевага. Якщо студент є сильним, однак на семінарі виступив слабо, треба тактовно, але твердо сказати йому про це. Якщо виступ слабкого, боязкого студента хоча був і неповним, то в такому випадку його можна похвалити за ініціативу, підкресливши те правильне, що він повідомив (оцінку, однак, завищувати не треба).

Особливості проведення семінарських занять визначається не тільки його змістом, формою, але й організаційним стилем викладача. Для прикладу розглянемо три можливі характерні манери поведінки викладача: авторитарний стиль; ліберальний стиль; демократичний стиль.

Авторитарний стиль. Викладач одноосібно визначає напрямок діяльності групи, вказує, як повинні працювати студенти, їхню ініціативу суворо дозує. Основні форми взаємодії в такого викладача – інструкція, вказівка, догана. Навіть рідкісна подяка може тут звучати як команда, а то і образа ("Ви сьогодні добре відповіли. Не чекав від вас такого"). Такий викладач, як правило, лаконічний, у нього переважає начальствующий тон, нетерпіння до заперечень. При відсутності викладача робота в групі уповільнюється або зовсім припиняється.

Ліберальний стиль. У цілому це анархічний стиль, схильний до потурання. Викладач намагається не втручатися в життя колективу, не виявляє активності, питання розглядає формально, нерідко піддається різним впливам, які йдуть від студентів, фактично самоусувається від відповідальності за те, що відбувається ("пліт, що пливе").

Демократичний стиль. Виявляється в опорі викладача на колектив, його можливості. Він намагається донести мету діяльності до свідомості кожного, залучає всіх до активної участі в обговоренні питань, заохочує кожного студента, радіє за вдалі виступи. При такому стилі розвивається самоуправління в групі, впевненість студентів в собі. Основні форми спілкування в такого викладача – інформація, порада, прохання.