2.2. Техніка усної мови

Дослідження свідчать, що ораторам, викладачам–початківцям властива низка типових помилок, яких вони припускаються. Нерідко говорять скоромовкою і це погіршує сприймання слухачами матеріалу, надмірно жестикулюють або стоять закам’янівши, не знаючи куди діти свої руки. Значним недоліком є монотонність мови, відсутність навичок виразного читання, нечітка дикція, невміння знайти, підібрати потрібну силу голосу. Щоб примусити інших себе почути, вони збільшують голосові зусилля, намагаються підвищити тон виключно за допомогою м’язової напруги. Досить часто це призводить до хрипу, хронічного ларингіту або й до серйозніших захворювань. Є випадки повної чи часткової втрати голосу.

Захворюваність голосового апарату в осіб "голосових професій" досить висока. Наприклад, у вчителів вона складає в середньому 40%. Виділяють чотири основні причини порушення голосу: підвищене щоденне голосове навантаження, невміння користуватися голосовим апаратом, недотримання правил гігієни, вроджена слабкість голосового органу (Див.: Василенко Ю.С. О голосе педагога // Сов. педагогика. – 1972. – №7. – С.89).

Існує три важливих характеристики голосу, кожна з них має свої особливості.

Гучність (сила голосу) – із професійного погляду має надзвичайно важливе значення. Слід враховувати обставини, за яких промовець має виступати, розміри приміщення, у якому доводиться говорити. При цьому одні оратори говорять надто голосно в малому приміщенні, а інші у великому – тихо. У слухачів або розпорошується увага через одноманітність звучання виступу, або складається враження, що промовець кричить тоді, коли в тому немає ніякої потреби. Люди можуть перестати слухати вас, якщо їм доводиться напружуватися, щоб почути. Перевірте рівень гучності свого голосу там, де буде відбуватися виступ, якщо це можливо. Для того щоб перевірити достатню гучність свого голосу, запитайте тих слухачів, які сидять на задніх рядах, чи добре вони вас чують. Вимовляйте чітко, але не кричіть.

Тон та висота – монотонність призводить до втомлюваності. Користуйтеся виразністю свого голосу та робіть наголос на тих словах та виразах, які мають особливе значення.

Запам’ятайте, що знервованість з приводу виступу може перенапружити м’язи грудної клітки та горла, перешкоджаючи доступу повітря. Це може призвести до втрати натурального звучання голосу. Глибоке дихання заспокоїть вас та поверне вашому голосові звучання.

Темп – швидкість промови не обов’язково буде проблемою, якщо у вас добра артикуляція. Проблеми виникають, якщо ви затинаєтеся, ковтаєте слова або говорите дуже швидко, так що аудиторія не може зрозуміти змісту вашого виступу.

Зупиніться та зробіть паузу для того, щоб ваші слухачі засвоїли все, що ви сказали. Після кожної частини виступу потрібно робити паузу.

Такі паузи будуть регулювати ваш темп, але стежте за тим, щоб вони не ставали надто довгими. Якщо ви говорите занадто повільно, слухачам буде важко слухати вас і вони втомляться та будуть проявляти нетерпіння.

Декілька порад для профілактики голосового апарату:

• намагайтесь ні в якому разі не кричати, навіть не підвищувати голос;

• не відкашлюйтесь, силкуючись прочистити горло, натомість зробіть ковтальні рухи;

• уникайте гамірливого, просякнутого цигарковим димом оточення;

• частіше розслаблюйтесь – це допоможе вашому голосу;

• намагайтесь говорити виразно: чим виразніша мова, тим вона міцніша, здоровіша; монотонність втомлює м’язи голосового апарату, адже при цьому функціонує тільки одна група м’язів;

• викладачам, які часто користуються дошкою і крейдою, необхідно потурбуватися, щоб ганчірка для стирання крейди була завжди вологою (вдихання пилу з крейди шкідливе);

• намагайтесь не ходити швидко в холодні дні відразу після виступу (при інтенсивних рухах дихання частішає, стає глибшим і більше холодного повітря потрапляє в дихальні шляхи);

• у разі інтенсивного охолодження горла корисно виконати йогівську вправу “поза лева”.

Треба звернути увагу і на стан верхніх дихальних шляхів, режим харчування. Надто холодні, гарячі, гострі страви, до яких чутливий голосовий апарат, алкогольні напої, кава викликають подразнення слизової оболонки порожнини рота, глотки, їм властивий “осушувальний” ефект.

Необхідно давати відпочинок своєму голосовому апарату. Наприклад, після закінчення робочого дня педагог повинен протягом 2–3 годин уникати тривалих розмов. При необхідності мова має бути тихою, фрази коротшими (лаконічнішими). При складанні розкладу занять треба враховувати, що втома голосового апарату виникає при викладанні протягом 3–4 годин роботи і зникає через 1 годину повного голосового спокою (це стосується викладачів із стажем до 10 років). Викладач з більшим стажем втомлюється швидше – через 2–3 години і має відпочивати довше – до 2 годин. Особливо позитивний ефект дає профілактика горла, усього мовного апарату безпосередньо перед виступом. Для цього є нескладні, але надзвичайно корисні вправи.

Деякі люди вважають, що і голос, і його тембр – тільки природний дар людини. Але сучасна експериментальна фізіологія стверджує, що якість голосу можна докорінно поліпшити. Історія також свідчить про разючі наслідки самоудосконалення людини в даному напрямку. Мабуть, усі чули про Демосфена і про те, як він, подолавши свої фізичні вади, став видатним політичним оратором Стародавньої Греції. Таким же чином готував себе до публічних виступів і двадцятирічний Володимир Маяковський, який, набираючи в рот камінці, виголошував промови на березі шумливої річки Ріоні. Сама методика Демосфена є специфічною для випрацювання ораторської техніки. Однак вона є прикладом наполегливості й бажання людини досягти певного результату.

Найзручніший спосіб тренування голосу – читання вголос, під час якого постійно контролюється правильність вимови. Тренуйтеся тричі на день по 15 хвилин з перервами після кожних 5 хвилин. Робота над дикцією починається із вправ для артикуляційних органів: для нижньої щелепи, для губ, для язика. З ними можна ознайомитися у відповідній літературі (Наприклад, див.: Основы педагогического мастерства.– М.: Просвещение,1989. – С. 120–130; Никольская С.Т. Техника публичной речи. – М.: Знание, 1980. – С.17–61). Після певної “розминки” артикуляційних органів переходять до роботи над голосними буквами, насамперед звертають увагу на положення мовного апарату при утворенні голосних звуків, потім – аналогічна робота над приголосними.

Дуже корисним для вироблення дикції є промовляння скоромовок. Але треба не просто “промовляти” їх, слід знайти в них певний зміст. Починати роботу над текстами скоромовок, приказок тощо треба в повільному темпі, можна беззвучно. Це полегшить їх правильне вимовляння одночасно тренуватиме мовний апарат. Беззвучну артикуляцію можна застосувати, коли вам треба зняти втому голосових зв’язок, "першіння" в горлі. Для цього потрібно протягом п’яти–семи виконувати подібну вправу із дотриманням методичних рекомендацій (розслаблення нижньої щелепи і куточків рота, пружна, “гостра” робота язика, особливо його кінчика, відчуття звуків у центрі губ). Попередньо потренувавшись у промовлянні найскладніших сполучень слів окремо, можна поступово прискорювати темп проговорювання скоромовок, не забуваючи про логічні наголоси.

Приклади.

Рододендрони із дендрарію.

Рапортував та не дорапортував, дорапортував та зарапортувався.

Осип охрип, Архип осип.

Талер тарілка коштує.

Був собі Карпо да Полукарпа, да переполукарпився на маленькі полукарпенята.

Був собі паламар, його діти паламаренята перепаламарилися.

Перепеличка невеличка під полукіпком випідьпідьомкалась.

(Детальніше див.: Петрова Л.А. О звучащем слове. – М.: Просвещение, 1985.– С.16–20; Прислів’я та приказки: Взаємини між людьми / Упоряд. М.М.Пазяк. – К.: Наук. думка, 1991. – С.349–351 та ін.)

Силу голосу треба міняти відповідно до змісту виголошуваної промови. Трохи голосніше звичайно вимовляються більш важливі думки. Проте можна робити і навпаки. Перед тим як висловити важливу думку, можна помовчати, а потім заговорити тихіше і водночас повільніше. Слухачі змушені будуть напружити слух, щоб почути вас. “Я помітив, – писав знаменитий у минулому актор І.Ільїнський, – що інтонації людського голосу бувають особливо гарними, різноманітними, глибокими і зворушливими, коли вони промовляються природним, а не форсованим голосом” (Ильинский И.В. Сам о себе. – М.:Изд–во ВТО, 1961. – С.75–76).

Інколи доводиться працювати в умовах, коли за вікном гамірно. У таких випадках слід приділити більшу увагу своїй вимові. Говоріть повільніше, робіть паузи, уживайте короткі речення.

Важливе значення має темп мови на лекції, у публічних виступах. Ми зобов’язані враховувати принаймні такі моменти: слухачу потрібно встигнути усвідомити інформацію, яка поступає, тобто співставити нове зі своїми знаннями і життєвими досвідом, і запам’ятати основні положення, нові поняття. За експериментальними даними, оптимальні умови сприйняття мови – середній темп мовлення. Викладення складного матеріалу вимагає порівняно уповільненого темпу мови. Подання матеріалу, пов’язаного з життєвими асоціаціями, фактами, чуттєвим досвідом, вимагає порівняно прискореного темпу. Однак за дуже швидкого вимовляння слова стають нерозбірливими. Погано сприймається і надто повільний темп. Текст звучить не фразами, а окремими словами. Довгі паузи звичайно супроводжуються різними призвуками типу е–е–е, м–м–м тощо.

Отже, оратору необхідно володіти різними темпами, аби уникати одноманітності викладення матеріалу впродовж усього виступу. Разом з тим не можна ділити фрази на окремі слова, потрібно навчитися зберігати мелодійну єдність мовного такту. Нарешті, слід пам’ятати, що мимовільна увага і правильне співставлення слухачами смислових акцентів забезпечується контрастами прискорення–уповільнення, зміною темпу, який, таким чином, є засобом керування аудиторією.

Найістотніші положення промови потребують розтягнутого вимовлення. Загострити увагу може пауза і одна–дві фрази на іншу тему, вимовлених у швидкому темпі. Пауза після розтягнутого вимовлення допомагає краще запам’ятати інформацію. Темп читання з листа швидший. Це означає, що при читанні цитат слід себе стримувати, щоб не було швидкого темпу.

Побоювання пауз і уповільнень є досить частою помилкою ораторів. Їм здається, що в такому випадку вони втратять увагу слухачів. Однак це неправильно. Слухачам потрібні моменти, коли промовець дає їм "відпочити", подумати. Такі "перепочинки" поліпшують сприйняття, стимулюють мимовільну увагу і служать зміцненню контакту лектора з аудиторією. Для кращого володіння умінням пришвидчувати й уповільнювати свою мову існують спеціальні вправи: вимовляння скоромовок, приказок тощо.

Треба пам’ятати і про такий мовний феномен, як наголос. Наголос – це виділення складу в слові, або самого слова силою голосу чи підвищенням тону. Про те, що слід правильно наголошувати слова, знають усі, але не всі турбуються про це. Оратор має бути впевнений, що він правильно вимовляє слова. Коли він не знає або сумнівається, необхідно звертатися до відповідних словників.

Є й таке поняття, як логічний наголос. Йдеться про виділення в мові (реченнях) слів, які підкреслюють смисл того, про що говорять. Треба володіти і цим. Слід працювати перед виступом над текстом виступу; корисно також робити певні вправи для напрацювання навичок логічного наголошення слів. Наведемо одну з них.

Рекомендується робити смислові наголоси послідовно, кожний раз на іншому слові фрази, речення:

Молодь стала вирішувати різні виробничі завдання.

Молодь стала вирішувати різні виробничі завдання.

Молодь стала вирішувати різні виробничі завдання.

Молодь стала вирішувати різні виробничі завдання.

Молодь стала вирішувати різні виробничі завдання.

Молодь стала вирішувати різні виробничі завдання.

Така вправа привчає не тільки забарвлювати інтонаційно кожну фразу, але й читати текст при правильному диханні. Вправа повторюється періодично. Можна використовувати й інші тексти. Для цього необхідно під час читання олівцем позначати прочитане відповідно до логічного наголосу.

Слід звернути увагу і на мовні такти. Мовним тактом називається відрізок тексту (промови) цілісний за значенням і об’єднаний інтонаційно. Між мовними тактами робиться пауза. Читання за мовними тактами не тільки надає виразності сказаному, але й примушує аналізувати фрази.