3.2. Уявлення про психологічний портрет оратора та методи зняття внутрішнього напруження перед виступом

Кожен промовець має свої психологічні властивості, у кожного є свої сильні і слабкі сторони. Завдання полягає в тому, щоб краще знати себе і використовувати свої індивідуальні можливості в публічних виступах.

Насамперед треба розуміти, який тип нервової системи, точніше – тип вищої нервової діяльності, дала нам природа. Вища нервова діяльність характеризується перш за все трьома критеріями: силою, рухливістю і врівноваженістю.

Сила нервової діяльності полягає насамперед у тому, що людина зберігає високий рівень працездатності при тривалій і напруженій роботі. Втративши на певний час цю працездатність, вона швидко її відновлює. У складній ситуації сильна людина не втрачає бадьорості, емоційного тонусу, не реагує на слабкі подразники, не вразлива, не звертає уваги на дрібні дії, що можуть відволікати.

Рухливість при оцінці типу нервової діяльності означає, що людина може швидко й адекватно реагувати на зміни в ситуації. Вона легко відмовляється від вироблених, але вже непридатних стереотипів, вільно, без особливого напруження виробляє нові навички, звички до нових умов і людей. Без великих зусиль переходить від спокою до діяльності й навпаки, від одного виду діяльності до іншого. У рухливих людей швидко виникають і яскраво виявляються емоції, здатність до швидкого запам’ятовування, прискореного темпу дій і мови.

Урівноваженість свідчить про здатність людини поводитити себе спокійно й зібрано в збудженій, дратливій ситуації. Урівноважена людина без особливих зусиль може подавляти непотрібні й неадекватні бажання, “проганяти“ сторонні думки, працювати рівномірно, без випадкових “злетів“ і “падінь”.

Залежно від природної інтеграції вказаних властивостей розрізняють такі типи нервової системи : 1) сильний, неврівноважений (“нестримний”); 2) сильний, врівноважений, рухливий; 3) сильний, врівноважений, інертний (повільний); 4) слабкий.

Тип нервової системи найбільше виявляється в темпераменті. Темперамент (з грец. – належне співвідношення частин, пропорційність) – це характеристика особи, індивіда з боку її динамічних особливостей. Відповідно до типів нервової системи виділяють такі темпераменти: 1)холеричний (з грец. – жовч); 2) сангвінічний (з грец. – кров); 3)флегматичний (з грец. – слиз); 4) меланхолічний (з грец. – чорна жовч).

“Чистих” темпераментів практично не існує. Частіше має місце переважання рис того чи іншого темпераменту. Не існує також і “хороших” або “поганих” темпераментів. У кожного типу є свої властивості, переваги та слабкі сторони.

Існує дуже багато різноманітних методів вивчення темпераменту. Наведемо один з них. Це своєрідне заповнення "паспорту" темпераменту та за допомогою простого математичного підрахунку визначення формули свого темпераменту.

Треба позначити знаком (+) ті якості, на які ви відповісте позитивно. Майте на увазі, відповідати необхідно так, як ви поводите себе у звичайних умовах, а не в особливих, екстремальних. Якщо ви непосидючі, метушливі; невитримані, гарячі; нетерплячі; різкі й прямолінійні в стосунках з людьми; рішучі та ініціативні; вперті; винахідливі в полеміці; працюєте ривками; схильні до ризику; незлопам’ятні й нетонкосльозі; маєте швидку, пристрасну, із дещо плутаними інтонаціями мову; неврівноважені й схильні до гарячності; агресивні; нетерпимі до недоліків; маєте виразну міміку; здатні швидко діяти і вирішувати; невтомно прагнете до нового; маєте різкі, поривчасті рухи; настійливі у досягненні поставленої мети; схильні до зміни настрою, то у вас яскраво переважає холеричний темперамент.

Якщо ви веселі й життєрадісні; енергійні й діловиті; часто не доводите почату справу до кінця; схильні переоцінювати себе; здатні швидко сприймати нове; нестійкі в інтересах і схильностях. легко переживаєте невдачі й неприємності; легко пристосовуєтесь до нових обставин; із захопленням беретесь за будь–яку нову справу; швидко "остигаєте", коли справа перестає вас цікавити; швидко включаєтесь у нову роботу й швидко переключаєтесь з однієї роботи на іншу; гнітитесь одноманітністю, буденною копіткою роботою; товариські й чуткі, не відчуваєте скутість з новими для вас людьми; витривалі й працездатні; маєте гучну, швидку й чітку мову, що супроводжується швидкими, живими жестами, виразною мімікою; зберігаєте самовладання в несподіваній, складній ситуації; маєте завжди бадьорий настрій; швидко засинаєте й прокидаєтесь; часто незібрані, виявляєте поспішність у рішеннях; схильні інколи "ковзати по поверхні", відволікатись, то ви, звичайно, сангвінік.

Якщо ви спокійні й холоднокровні; послідовні й статечні в справах; обережні й розсудливі; вмієте чекати; мовчазні й не любите даремно розмовляти; володієте спокійною, розміреною мовою, із зупинками, без різко висловлених емоцій, жестикуляції та міміки; стримані й терплячі; доводите почату справу до кінця; не розтрачуєте марно сил; суворо дотримуєтесь виробленого розпорядку життя, системи в роботі; легко стримуєте поривання; малосприйнятливі до похвали чи осудження; незлобиві; виявляєте терпимість до ущипливих слів на свою адресу; постійні у своїх стосунках та інтересах; повільно включаєтесь у роботу й переключаєтесь з однієї на іншу; рівні в стосунках з людьми; любите акуратність і порядок у всьому; насилу пристосовуєтесь до нових умов; маєте витримку, то ви, без сумніву, належите до флегматиків.

Якщо ви схильні до соромливості й ніяковості; розгублюєтесь у новій ситуації; утрудняєтесь встановити контакт з незнайомими людьми; не вірите у свої сили; легко переживаєте самотність; відчуваєте пригніченість і розгубленість при невдачах; схильні замикатися в собі; швидко втомлюєтесь; маєте невпевнену, тиху мову, яка інколи знижується до шепоту; мимоволі пристосовуєтесь до характеру співбесідника; уразливі до сльозливості; надзвичайно чутливі до похвали чи осудження; висуваєте високі вимоги до себе й оточуючих; схильні до підозрілості, надуманості; хворобливо чуттєві й легко уразливі; надмірно образливі; потайливі й некомпанійські, не ділитеся ні з ким своїми думками; малоактивні, скуті нерішучістю; без зайвих слів покірливі; намагаєтесь викликати співчуття й допомогу в оточуючих, то ви меланхолік.

У випадку, коли кількість позитивних відповідей у "паспорті" темпераменту того чи іншого типу складе 16–20, це означає, що у вас є яскраво виразні риси даного типу темпераменту. Коли позитивних відповідей 11–15, це вказує, що якості даного типу темпераменту властиві вам у середній мірі. Якщо позитивних відповідей 6–10, то якості цього типу темпераменту виявляються у вас мало.

Визначити з більшою точністю свої якості можна за такою формулою темпераменту:

Фт=Х(Ах:А·100%) + С(Ас:А·100%) + Ф(Аф:А·100%) + М(Ам:А·100%),

де Фт – формула темпераменту;

Х – холеричний темперамент;

С – сангвінічний темперамент;

Ф – флегматичний темперамент;

М – меланхолічний темперамент;

А – загальне число (+) за всіма типами;

Ах – число (+) у "паспорті" холерика;

Ас – число (+) у "паспорті" сангвініка;

Аф – число (+) у "паспорті" флегматика;

Ам – число (+) у "паспорті" меланхоліка.

У кінцевому вигляді формула темпераменту може набути, наприклад, такого результату: Фт=Х(54%) + С(25%) + Ф(7%) + М(14%). Це означає, що даний темперамент на 54% холеричний, на 25% сангвінічний, на 7% флегматичний і на 14% меланхолічний.

Якщо відносний результат кількості позитивних відповідей якого–небудь типу складає 40% і більше, це означає, що даний тип темпераменту є домінуючим; 30%–39% – якості даного типу виявлені достатньо яскраво, 10%–19% – можна стверджувати, що риси цього типу темпераменту виявлені дуже мало. Не треба забувати, що все це ваша оцінка самого себе.

У будь–якому випадку бажано знати свої сильні сторони, правильно їх використовувати, “згладжувати” слабкі. Усе це стосується й публічних виступів : позитивно впливати на свій стан до виступу, під час і після нього, виробляти свій стиль, мати здатність поновлювати сили після публічних виступів, дебатів.

Здатність до саморегуляції емоцій можна перевірити, використовуючи такий тест. Необхідно відповісти “так” чи “ні” на питання, що стосуються самопочуття і настрою:

Ви завжди спокійні й витримані?

Ваш настрій, як правило, мажорний?

Під час занять в аудиторії та вдома ви завжди уважні й зосереджені?

Ви вмієте керувати своїми емоціями?

Ви завжди уважні й доброзичливі в спілкуванні з колегами і близькими людьми?

Ви легко засвоюєте вивчений матеріал?

У вас немає шкідливих звичок, яких хотілося б позбутись?

Вам не доводилось жалкувати, що в якійсь ситуації ви вели себе не найкраще?

Підрахуйте кількість “так” і “ні” та зробіть висновок. Якщо всі відповіді позитивні, то це свідчить або про спокійний стан, або про завищену самооцінку; якщо відповіді негативні на всі чи деякі питання, то це говорить про тривожність, невпевненість, незадоволеність собою, самокритичність. Змішані відповіді (і “так”, і “ні”) указують на уміння бачити свої недоліки, що є важливим компонентом самовиховання.

Серед засобів саморегуляції можна виділити такі: виховання доброзичливості та оптимізму, контролювання своєї поведінки (регуляція м’язового напруження, темпу рухів, мови, дихання ), розрядка в роботі (трудотерапія, музикотерапія, бібліотерапія, гумор ), самопереконання (самосугестія, самонавіювання).

Не рідкість, коли ораторам, особливо початківцям, заважає надмірне хвилювання, боязнь слухачів, страх від усвідомлення, що виступ буде невдалим. З’являється тяжкий стан душі, який відомий практично всім, хто виступає перед широким загалом: лекторам, акторам, музикантам, співакам, адвокатам. Усе це з досвідом зникає, хоча й досвідчені промовці можуть хвилюватися перед виступом.

Здібності оратора в публічному виступі краще виявляються, якщо при цьому він буде вільно себе почувати. На практиці бажання сподобатися слухачам призводить інколи до протилежних наслідків: промовець через невміння поводитися перед широким загалом починає хвилюватися. Надмірне хвилювання (ораторська “лихоманка” ) спричиняє своєрідне “психічне завмирання“ – нездатність ефективно мислити, що може зіпсувати навіть добре підготовлений виступ.

В історії ораторського мистецтва є повчальні приклади. Ораторська “лихоманка” не обминула великого гумориста та прекрасного промовця Марка Твена, коли він уперше став за трибуну. Тоді йому здалося, що рот у нього набитий ватою, частота пульсу наближається до світового рекорду. Щось подібне сталося і з відомим у минулому російським критиком В.В.Стасовим, який, збираючись читати лекцію в Клубі художників, хвилин п’ять зображав із себе мовчазну зніяковілу статую, постояв на естраді, пом’явся і пішов, не сказавши ні слова.

Велика аудиторія, більша кількість слухачів можуть викликати і більшу розгубленість промовця. Психологічно це можна пояснити, мабуть, тим, що увага промовця звертається на багато об’єктів, тобто з’являється дуже широке коло уваги. Для того щоб не розгублюватися перед аудиторією, корисно навчитися володіти малим колом уваги.

Видатний режисер К.С.Станіславський, щоб пояснити сутність оволодіння малим колом уваги, розповідав індуську притчу. Якось магараджа захотів призначити першого міністра. Ним мала стати виняткова, з погляду магараджі, людина. Для цього він вирішив своєрідно випробувати кандидатів. Особи, що претендували на міністерський пост, повинні були пронести навколо кріпосної стіни міста глечик, ущерть наповнений молоком, і не пролити при цьому ні каплі молока на землю.

Чимало було охочих стати першим міністром. Їм давали глечик із молоком, і вони вирушали в дорогу. У цей час магараджа наказував своїм слугам, щоб вони якимсь чином відволікали увагу тих, хто несе молоко. Для цього слуги несподівано вибігали перед подорожніми, або раптом голосно кричали. Подорожні реагували на це і розливали молоко. Не зважаючи на здавалось би просте завдання, магараджа довго не міг знайти людину на посаду першого міністра.

Та одного разу прийшов чоловік. Йому, як й іншим, дали глечик з молоком. Слуги магараджі робили з ним те, що й з іншими, а чоловік йшов і не розливав молоко. Тоді магараджа, який зі свого високого палацу спостерігав за цим, наказав зненацька стріляти з рушниці майже над вухом подорожнього. Але той ішов далі, ніби нічого не сталося, і проніс молоко, не розплескавши його. Тоді магараджа запитав чоловіка: “Ти бачив, як перед тобою несподівано вибігали люди?”. “Ні, не бачив”, – відповів той“. "Ти чув, як голосно кричали?". “ Ні, не чув”. “І не помітив, як стріляли?”. “ Ні, не помітив”. Чому?”. “Я дивився на молоко”.

За методом К. С. Станіславського акторів театру навчають оволодівати малим колом уваги, коли актор зосереджується тільки на просторі, який окреслюється від невеликої свічки чи електричної лампочки. Увага людини спочатку зосереджується саме на цьому просторі, потім вона поступово розширюється. У великій аудиторії спочатку необхідно зосередитись на собі, на своєму завданні, потім погляд спрямовувати на передні ряди, і поступово розширювати коло своєї уваги. Далі, за допомогою техніки візуального контакту тримати контроль над аудиторією.

Практично кожний оратор, який не байдужий до результатів своєї праці, хвилюється перед виступом. Це хвилювання можна трансформувати, передати слухачам, щоб підсилити ефект виступу. Є різні засоби переборювання хвилювання перед виступом, наприклад аутогенне тренування. Існують різні варіанти такого тренування, але при цьому треба звернути увагу на таку суттєву деталь: перед виступом слід обов’язково спробувати розслабити м’язи. Цей засіб дуже широко застосовується в акторській роботі.

Розслабити м’язи – це не означає спасувати перед аудиторією. Навпаки, надати тілу природність. К.С.Станіславський влучно помітив, що “намагання бути красивим тільки зв’язує і напружує м’язи, а всяке напруження заважає. Воно здавлює голос і зв’язує рух” (Станиславский К.С. Работа актера над собой. Ч. 2. // Собр. соч.: В 8 т.. – М.: Искусство, 1955. – Т. 3. – С. 29). Він наводив приклад, коли одна здібна учениця не могла грати свою роль на повну силу: у відповідальні моменти актриса набундючувалася, втрачала природність. Ніякі прийоми тренінгу не допомагали, поки не помітили: у критичні моменти в актриси злегка піднімається права брова. Коли розслабили м’язи обличчя, результат виявився дивовижний: актрисі все вдалося. Доводиться тільки дивуватися, на яких тонких фізіологічних нитках тримаються цілі пласти людської поведінки.

Якщо ви зумієте розслабити затиснення м’язів, то значно послабите й нервову напругу, бо нервовий стан – це в значній мірі комплекс безладних мускульних напружень, якими людина відповідає на зовнішні подразники. Для цього перед виступом (не в аудиторії, звичайно, а в іншій кімнаті) треба прийняти вільну позу й подумки пройтись по своєму тілу своєрідним контролером, спостерігачем. Якщо ви помітили в якихось м’язах напругу, постарайтеся розслабити їх. Якщо ви хочете швидко зняти напруженість, скованість, втому, зробіть легкі згинання–розгинання м’язів у всіх основних суглобах тіла (з ніг до голови і назад 2–3 рази, по 3–5 згинань–розгинань). Починати можна або з голови (легкі покачування і кивання), "спускаючись вниз", або з пальців ніг, рух "вверх". Рухи повинні бути легкими, ніби недбалі, з помірною амплітудою.

Особливу увагу треба звернути на обличчя. Воно є зосередженням психічної мускулатури. Зробіть кілька простих вправ (краще перед дзеркалом): "здивуватися" – потім розслабитися; нахмуритися "розсердитися" – розслабитися; зажмуритись ("жах") – розслабитися; зморщити ніс ("передражнювання") – розслабитися; вишкірити зуби ("лють") – розслабитися; відтягнути вниз нижню губу ("огида", "відраза") – розслабитися. Така інтенсивна мімічна гра на контрасті сприяє не тільки розслабленню м’язів. Вона також оживляє розумову діяльність.

Розслаблення м’язів обличчя – запорука загального заспокоєння. Проведіть рукою між бровами до перенісся, перевірте, чи немає там напруження. Потім – над бровами, на лобі, навколо рота. Спробуйте створити відчуття, ніби в роті тане морозиво. Злегка прикрийте верхні вії, так щоб ви їх бачили. Постарайтесь припинити тремтіння вій. Це краще вдасться, якщо дивитися вдалечінь. Сядьте напроти стіни (відстань – 2–5 метрів). Намітьте дві точки (цятки). Переводьте погляд з точки на точку повільно, як тільки можете, ще повільніше, ще... Вії важчають... (Споглядання точки з відстані 5 метрів протягом 10–20 хвилин є одним з йогівських способів відпочинку й самогіпнозу).

Після всього трохи посміхніться: легке відтягування назад і уверх куточків рота та очей. Збережіть цей вираз обличчя ("посмішку Будди") хвилину–другу, і ваш настрій зміниться на краще.

У цілому подібна підготовка (навіть частина її) займає лічені хвилини, однак дозволяє з’явитися перед людьми не з напруженим обличчям, від чого й голос може бути фальшивим, а з природним, спокійним лицем. Слухачі “читають “ обличчя оратора, угадуючи його настрій, тому вираз обличчя має не тільки висловлювати, але й приховувати почуття. Домашні проблеми, негаразди не повинні впливати на виконання професійних обов’язків. Потурбуйтеся, щоб вираз вашого обличчя був жвавим та виразним, природно усміхайтеся.

Вираз обличчя, як і весь зовнішній вигляд, повинен виражати упевненість, зацікавленість у спілкуванні з аудиторією. Керівнику, викладачу, судовому оратору треба мати виразний погляд, намагатися уникати надмірної динамічності лицевих м’язів і очей (щоб “очі не бігали, як миші, шукаючи куточок, де б заховатися”), а також неживої статичності (“кам’яного обличчя“). Слід ще раз нагадати, що намагання бути гарним (красивим) тільки сковує і напружує м’язи.